Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Суб'єкти виконання договору довірчого управління майном


Суб'єктний склад конкретних правовідносин визначається їх змістом. Договір довірчого управління передбачає, що одна особа (установник) передає іншій (довірчому управителю) майно для управління в інтересах установника або вказаної ним третьої особи (вигодонабувача).
Отже, суб'єктами договору довірчого управління можуть бути три або два учасники. Однак, учасниками цих правовідносин виступають не тільки суб'єкти довірчого управління, а й інші особи, які здебільшого виступають на боці довірчого управителя і здійснюють частину повноважень з управління окремими видами майна. Наприклад, у довірчому управлінні цінними паперами або грошовими коштами частину повноважень з управління довіреним майном виконують
Омельченко Й., Вахитов Р. Нормн ГК РФ об обязательствах из неосновательного обогаще-ния. Обзор региональной практики // ЗЖ-Юрист. - 2001. - № 38. - С. 9.
брокери, дилери, депозитарії, незалежні оцінювачі та інші особи, які виступають фідуціаріями.
Правовий статус установника довірчого управління є визначальним для розуміння правовідносин довірчого управління.
Світова цивілістична доктрина визнає досить широке коло суб'єктів, які можуть виступати в ролі установників довірчого управління. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава в особі її органів, судові органи, які діють від імені власників майна, що з певних причин не здатні здійснювати право власності на це майно (наприклад, визнання їх недієздатними повністю або частково)1.
Відповідно до п. 1 ст. 1051 ЦК України установником довірчого управління може бути власник майна, яке перебуває у довірчому управлінні, а у випадках, прямо передбачених законом, - особи-невласники (орган опіки та піклування, опікун, нотаріус тощо), коли необхідність управління наявна, а воля власника з причин, від нього незалежних, паралізована або відсутня взагалі.
В останньому випадку мова йде про так зване законне довірче управління, випадки якого наведені в тексті ст. 1051 ЦК України.
Згідно з п. 2 ст. 1051 ЦК України якщо власником майна є фізична особа, місце перебування якої невідоме або її визнано безвісно відсутньою, установником управління є орган опіки та піклування.
Орган опіки та піклування може бути установиком довірчого управління у випадку необхідності постійного управління майном малолітньої особи, тобто, яка не досягла віку 14 років (ст. 31 ЦК України), або фізичної особи, яка визнана недієздатною в силу визнання такою судом, внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу нездатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними (ст. 39 ЦК України).
В цьому випадку договори довірчого управління укладатиме орган опіки та піклування в інтересах душевнохворих та інших осіб, визнаних судом недієздатними.
Якщо власником майна є неповнолітня особа (у віці від 14 до 18 років), установником довірчого управління може бути ця особа, але за дозволом батьків (усиновлювачів) або піклувальника.
Якщо власником майна є особа, цивільна дієздатність якої обмежена судом, установником довірчого управління є її піклувальник.
Тому піклувальник укладає договір довірчого управління майном в інтересах особи, цивільна діїєздатність якої обмежена (якщо особа страждає на психічний розлад, який суттєво впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, або якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим самим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище) (ст. 36 ЦК).
Юридична особа може виступати установником довірчого управління майном, належним їй на праві власності. Державні та комунальні підприємства та установи не можуть виступати установниками, оскільки майно належить їм на праві повного господарського відання або на праві оперативного управління.
Майданик Р. А Указ. соч. - С. 41.
Відповідно до п. 6 ст. 1051 ЦК України у разі переходу права власності на майно, що є предметом договору управління, від установника управління до іншої особи договір управління не припиняється, крім випадків, коли право власності на майно переходить внаслідок звернення на нього стягнення. Це означає, що до нового власника переходить право власності, обтяжене правами та обов'язками учасників довірчого управління. Оскільки установником може бути власник майна або визначена законом інша особа, останні зобов'язані в розумний строк переукласти договір довірчого управління з довірчим управителем на тих самих умовах.
Установники довірчого управління можуть бути як індивідуальними власниками, так і співвласниками, яким майно належить на праві спільної часткової або сумісної власності. Майно, яке перебуває у спільній власності, передається у довірче управління за згодою всіх співвласників.
За загальним правилом, установник несе тягар утримання майна, переданого у довірче управління, і саме він несе ризик випадкової загибелі або пошкодження майна, включаючи виникнення прав та обов'язків з довірчого управління, якщо інше не передбачено договором або законом.
Установником довірчого управління можуть виступати і невласники - суб'єкти зобов'язальних та виключних прав, наприклад вкладники кредитних організацій і уповноважені за "бездокументарними цінними паперами" особи, автори і патентоволодільці, оскільки результат творчої діяльності, грошова сума та цінні папери в бездокументарній формі, які знаходяться на банківському рахунку чи на рахунку у зберігача, являють собою виключне право або зобов'язальне право вимоги, а не річ, щодо якої установники наділяють довірчих управителів можливістю реалізації належних їм прав, залишаючись уповноваженими особами1. Установник управління в цьому випадку виступає не як власник, а як володілець виключного або зобов'язального права. Однак, це не впливає на обсяг його прав як установника довірчого управління, які в даному випадку близькі за обсягом до прав власника2.
Установнику належить юридична можливість визначати долю майна, порядок розпорядження та цілі, строк і умови його використання, визначати склад вигодонабувачів і характер повноважень довірчого управителя. Проте, наведені повноваження він реалізовує при заснуванні довірчого управління і в подальшому їх виконання покладається на управителя. По закінченні довірчого управління майно і всі доходи передаються установнику, за винятком тих випадків, коли договір укладено в інтересах вигодонабувача і йому належить право одержати майно та /або доходи.
Договором або законодавством можуть передбачатися й інші права установника виходячи з особливостей довірчого управління окремими видами майна.
Так, установник довірчого управління цінними паперами і грошовими коштами має право на визначення порядку одержання доходів від довірчого управління цінними паперами або грошовими коштами; на одержання інформації про вико-
Суханов Е. А. Агентирование, доверительное управление имуществом, концессия. Комментарий ГК РФ // Хозяйство й право. - 1996. - № 11. - С. 11.
Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации, части второй (постатейньш) / Отв. ред. О. Н. Садиков. - Изд. 3. - М., 1998. - С. 601.
нання умов договору, вартість і стан своїх активів та іншої інформації, обов'язковість надання якої передбачено договором, а також інші права1.
Довірче управління майном, особливо в умовах формування ринкової економіки, є видом діяльності з великим ризиком. При прийнятті інвестиційних проектів та інших рішень довірчий управитель планує напрямки інвестування і розраховує на відповідні активи. Непередбачувана поведінка установника може ускладнювати процес управління, а то й взагалі завдати великих збитків. Тому одним із основних правил довірчого управління є правило, яке забороняє установнику втручатися в інвестиційну та інші види управлінської діяльності довірчого управителя, звичайно, крім випадків, коли довірчий управитель діє нерозсудливо або порушує умови договору. Установник реалізує своє право власності при передачі довіреного майна у довірче управління. Після укладення договору переважну більшість повноважень власника вже здійснює виключно довірчий управитель, який наділяється речовими способами захисту своїх прав від третіх осіб, у тому числі і від власника.
Установник довірчого управління несе перед довірчим управителем ряд обов'язків, до яких належать: сплата довірчому управителю винагороди у розмірі, строки та порядку, визначеному в договорі довірчого управління; невтручання у діяльність довірчого управителя, яка пов'язана з виконанням ним своїх повноважень як довірчого управителя; виконання інших обов'язків, передбачених договором або законом.
Установник зобов'язаний передати довірчому управителю майно, яке є об'єктом довірчого управління, а також правовстановлюючі документи.
Правовий статус довірчого управителя. Загальне правило довірчого управління майном передбачає передачу довіреного майна у руки професіонала. Управління довіреним майном здійснюють його професійні учасники - підприємці (фінансово-кредитні установи, емітенти цінних паперів щодо своїх власних паперів, комерційні організації - професійні учасники ринку цінних паперів, індивідуальні підприємці тощо). Тобто у ролі довірчого управителя можуть виступати як індивідуальний підприємець, так і комерційна організація2. В окремих випадках, передбачених законом, довірчими управителями можуть бути не тільки індивідуальні підприємці чи комерційні організації, а й фізичні особи та некомер-ційні організації. Таке управління засновується, головним чином, для збереження чи розпорядження майном власника, а не для його примноження, тобто для некомерційних цілей. Це відбувається у випадку необхідності управління майном підопічного, безвісно відсутньої особи та в інших випадках.
Не виключається існування ситуації, коли власник або інша зацікавлена у довірчому управлінні майном (наприклад, цінними паперами чи грошовими коштами) особа можуть створити спеціальну комерційну організацію, яка в подальшому і здійснюватиме ними управління у встановленому законодавством порядку.
Проект Закону України "Про довірче управління майном" (реєстр. №0941) підготовлений і внесений народним депутатом 3-го скликання Б. Б. Кожиним на розгляд Верховної Ради України 22 липня 1998 р.
2 Ненашев А. Кому й как доверить ценнне бумаги // БИЗНЕС-АДВОКАТ. - 1998. - № 11. -С.9.
Закон встановлює обмеження щодо здійснення повноважень довірчого управителя окремими особами. Так, згідно зі ст. 1052 ЦК України управителем не може бути орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування, якщо інше не встановлено законом. Довірчим управителем не може бути вигодонабувач.
Особливий статус довірчого управителя вимагає чіткого визначення його прав та обов'язків, відповідальності перед установником та третіми особами. Довірчий управитель реалізує повноваження володіння, користування та розпорядження майном без переходу до останнього права власності на майно, на яке встановлено довірче управління.
При створенні довірчого управління довірчий управитель наділяється настільки ж широкими повноваженнями, наскільки і невизначеними (володіння, інвестування, управління). Відповідно до ст. 1056 ЦК України довірчий управитель вчиняє юридичні та фактичні дії від свого імені згідно з договором. Він у межах наданих йому законом та договором прав може передавати майно у власність іншим особам, здавати в оренду, укладати інші правочини щодо майна, переданого у довірче управління, здійснювати інші повноваження власника. Законом або договором можуть бути передбачені обмеження щодо вчинення довірчим управителем окремих дій з управління майном. Так, згідно з п. 1 ст. 1056 ЦК України управитель може відчужувати майно, передане в управління, укладати щодо нього договір застави лише за згодою установника управління. Якщо він порушить це правило, то укладені ним угоди щодо відчуження майна будуть недійсними. Чинне законодавство не містить інших обмежень прав довірчого управителя.
Таким чином, у визначених законом і договором межах довірчий управитель самостійно визначає характер і види тих юридичних і фактичних дій, які необхідно вчинити для досягнення мети довірчого управління. Установник управління не має права втручатися у діяльність з управління майном у випадках, не передбачених договором, і не може давати довірчому управителеві обов'язкові вказівки.
Довірчий управитель здійснює діяльність з довірчого управління не у своїх інтересах, а в інтересах установника чи вигодонабувача. їх інтерес полягає в досягненні визначеного результату, який залежить від мети довірчого управління, встановленої договором. Виділяють два види цілей довірчого управління: "охоронного" і "підприємницького" характеру1. В першому випадку вигодонабувач заінтересований в схоронності майна і підтриманні його в нормальному працездатному стані. У другому випадку він передбачає отримати визначені договором доходи від грамотного і професійного використання майна. В процесі своєї діяльності довірчий управитель зобов'язаний досягнути зазначених вище результатів2, які визначають характер і види вчинюваних управителем юридичних та види вчинюваних управителем юридичних та фактичних дій щодо майна, переданого у довірче управління.
Ефимова Л. Г. Указ. соч. - С. 302. 2 Там само. - С. 302.
Тому у разі відсутності в договорі довірчого управління обмежень щодо здійснення повноважень або невизначеності їх переліку довірчий управитель має право вчиняти будь-які угоди щодо майна, переданого у довірче управління, з урахуванням обмежень, встановлених п. 1 ст. 1056 ЦК України та мети довірчого управління.
Довірчий управитель є законним (титульним) володільцем майна, отриманого за договором. Тому він має право вимагати від усіх і кожного, включаючи установника та вигодонабувача, усунення будь-яких порушень свого права і за необхідності використовувати для його захисту і захисту інтересів установника та вигодонабувача не лише зобов'язальні, а й речово-правові способи захисту. Зокрема, він може пред'явити позови про визнання свого права на майно, про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), про усунення будь-яких порушень свого права, хоч би ці порушення і не були пов'язані з втратою володіння (негаторний позов). Довірчий управитель для захисту своїх прав використовує і зобов'язально-правові способи.
Довірчий управитель здійснює довірче управління майном особисто. Згідно з п. 2 ст. 1057 ЦК України управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов'язані з управлінням майном, зобов'язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна.
У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов'язується перед третіми особами особисто та несе відповідальність перед ними тільки належним йому майном.
Права, набуті довірчим управителем у результаті вчинення дій щодо довірчого управління майном, включаються до складу майна, переданого у довірче управління, а обов'язки, що виникли в результаті таких дій, виконуються за рахунок цього майна.
З питанням здійснення довірчого управління пов'язане питання делегування управителем окремих повноважень з довірчого управління третім особам, що обумовлено необхідністю використання знань і досвіду кваліфікованих фахівців, що спеціалізуються в наданні окремих видів послуг. Наприклад, такий складний механізм, як управління цінними паперами та грошовими коштами вимагає залучення фахівців з різних галузей і відповідно наділення їх певними повноваженнями. Зберігач, реєстратор, банк, дилери, брокери та інші не виступають безпосередньо сторонами договору довірчого управління, проте в довірчих правовідносинах займають окреме становище. Здійснюючи окремі функції довірчого управління, вони набувають статусу довірених осіб (фідуціаріїв).
Довірчий управитель має право передавати управління майном іншій особі в прямо передбачених законом випадках. За ст. 1060 ЦК України довірчий управитель може доручити іншій особі (замісникові) вчинити від його імені дії, необхідні для управління майном, якщо це передбачено договором довірчого управління або цього вимагають інтереси установника управління або вигодонабувача у разі неможливості отримати в розумний строк відповідні вказівки установника управління. Довірчий управитель відповідає за дії обраного ним замісника, як за свої власні.
Згідно зі ст. 1061 ЦК України довірчий управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв'язку з управлінням майном. Довірчий управитель майном, якщо це передба-
чено договором, має право відраховувати належні йому в рахунок плати грошові суми безпосередньо з доходів від використання майна, переданого в управління.
Законодавець сформулював договір довірчого управління обов'язково сплатним, що випливає із визначення поняття цього договору, закріпленого в ст. 1048 ЦК України. Тому у випадку укладення договору довірчого управління на установника покладається обов'язок виплачувати довірчому управителеві плату, передбачену договором.
Враховуючи відсутність обмежень у ЦК України плата довірчого управителя і зроблені ним витрати можуть здійснюватися установником за рахунок доходів від використання майна, переданого в управління, або за рахунок іншого майна установника, якщо інше не передбачено договором.
Основний обов'язок управителя полягає у ставленні до довіреного йому майна так, як би він ставився до свого власного, що вимагає від нього діяти розсудливо, виявляти необхідну турботу і дбайливість до інтересів установника і виго-донабувача, своєчасно надавати їм звіт про свою діяльність.
У країнах англосаксонського права наведений обов'язок довірчого управителя закріплено у вигляді "правила розсудливої людини" (prudent man rule), виробленого світовою практикою шляхом узагальнення досвіду і судової практики управління довіреною власністю. Зміст цього правила полягає у вимозі до довірчого управителя "управляти так, як може розсудлива людина за даних історичних і об'єктивних ринкових умов управляти власним капіталом у своїх інтересах"1. Загальновизнаним елементом цього правила є фідуціарне зобов'язання турботи або піклування (the duty of care) та вірності (the duty of loyality). Для визначення того, чи діє управитель з належною турботою (піклуванням) та вірністю, використовується вироблене практикою розуміння такого обов'язку: діяти як передбачлива особа, здійснювати управління майном з тим же ступенем обережності, як при веденні своїх особистих справ.
Довірчий управитель зобов'язаний представляти інтереси установника стосовно його майна у відносинах з третіми особами, включаючи представництво в суді, вести належний облік довірчих операцій в порядку, встановленому законодавством, подавати установнику та вигодонабувачу звіт про результати довірчого управління, виплачувати установнику та вигодонабувачі доходи, передавати інші вигоди від довіреного майна в порядку, розмірах і в строки, визначені законодавством і договором, повідомляти установника про будь-які події, що не залежать від довірчого управителя, які можуть негативно вплинути на результати довірчого управління або вартість майна, а також пропонувати методи поліпшення ситуації.
У випадках, передбачених договором, довірчий управитель зобов'язаний внести заставу з метою забезпечення виконання своїх зобов'язань щодо установника довірчого управління або вигодонабувачів.
Довірчий управитель може нести й інші обов'язки, передбачені договором, або які покладені на нього законом.
Воеводскоя Н Маркетинг рьшка трастових услуг // Хозяйство й право. - 1996. - № 12. - С. 76.
Одна з проблем практичного застосування інституту довірчого управління майном пов'язана з недостатньо чітким нормативним визначенням правового статусу і характеру його повноважень довірчого управителя, внаслідок чого виникають труднощі в юридичній кваліфікації правомірності тих чи інших дій чи бездіяльності довірчого управителя при виконанні конкретних договорів довірчого управління.
Певною мірою цим обумовлена та обставина, що судова практика не напрацювала однозначних і адекватних природі довірчого управління критеріїв добропорядності, розумності і справедливості дій довірчого управителя, що не дає можливості вирішити питання про правомірність тих чи інших дій (бездіяльності) довірчого управителя у конкретних обставинах.
Так, Алтайський край в особі уповноваженої особи передав у довірче управління акціонерному товариству газові мережі. Договір довірчого управління містив таке формулювання: "Установник управління передає довірчому управителю завершені будівництвом і здані в експлуатації розподільчі мережі природного газу, а довірчий управитель зобов'язується здійснювати управління цим майном в інтересах установника". Більш детально права та обов'язки управителя в договорі не були врегульовані.
Отримавши об'єкт в управління, і на виконання договору управитель вчинив ряд юридичних дій, у тому числі уклав договір поставки газу з торговельною організацією з метою подачі цього газу споживачам через приєднану мережу (в договорі було зроблено позначення "Д. У."). Внаслідок неналежного виконання управителем зобов'язань з оплати товару постачальник звернувся з позовом до арбітражного суду про стягнення неустойки і відшкодування збитків.
Арбітражний суд не погодився з доводами відповідача про необхідність залучення до участі в процесі власника майна. В рішенні суду про задоволення позову, зокрема, було відзначено: "В рамках договору довірчого управління умов щодо придбання газу немає. Договір на поставку газу вчинено від імені та в інтересах відповідача і не є угодою з газовими мережами. Доказів, що установник управління погодив угоду за ст. 981 ЦК РФ, тобто вчинення правочинів з перевищенням повноважень (ст. 228 ЦК України), відповідач не надав"1. Іншими словами, арбітражний суд визнав цю обставину особистим зобов'язанням управителя, не пов'язаним з довірчим управлінням.
Отже, в уявленні арбітражного суду довірче управління полягає тільки в угодах з майном, переданим у довірче управління, причому умови придбання транспортованого по мережах газу повинні бути прямо передбачені договором. З висловленої судом позиції неясно, чим же повинен був займатися довірчий управитель відповідно до умов договору.
Нерозуміння судом суті правовідносин між власником і управителем призвело до посилання суду на ст. 981 ЦК РФ (правочини, укладені з перевищенням повноважень). У довірчого управителя не міг виникнути свій власний інтерес із спірного договору поставки, оскільки зобов'язання між цими особами виникло внаслідок договору довірчого управління і з приводу процесу управління майном. Придбання газу було необхідним для нормального функціонування чужих, але
Пяткое Д. Договорная практика доверительного управлення недвижимостью // Хозяйство й право. - 1998. - № 12. - С. 88-94.
довірених управителю газових мереж. За своєю правовою природою ці правовідносини регулюються положеннями цивільного законодавства про довірче управління і у разі перевищення управителем наданих йому повноважень стосовно майна застосуванню підлягає п. 2 ст. 1022 ЦК РФ (в ЦК України - п. З ст. 1062). Проте, управитель не перевищив своїх повноважень, оскільки саме умовами договору довірчого управління його було зобов'язано робити все і відповідати за будь-який промах, що тягне за собою збитки. Йому необхідно було вчиняти "будь-які юридичні та фактичні дії" в інтересах установника (п. 1 ст. 1056 ЦК України). Факт недотримання цих інтересів власник буде доказувати, коли звернеться з вимогами про притягнення довірчого управителя до відповідальності.
Наведений судовий спір є показовим, при його розгляді виявилися недосконалість спеціальних норм права, судової практики і недоліки змісту договору довірчого управління майном.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Суб'єкти виконання договору довірчого управління майном"
  1. § 4. Поняття і види господарських товариств
    Така організаційно-правова форма підприємництва, як господарське товариство, має істотні особливості щодо створення, діяльності та юридичного статусу. Тому товариства як відповідно до ГК, такі на основі Закону України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. (далі Закон), який визначає поняття, види, правила створення і діяльності товариств, а також права та обов'язки їхніх
  2. Стаття 138. Склад витрат та порядок їх визнання
    138.1. Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктами 138.5, 138.10 -138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139
  3. Стаття 153. Оподаткування операцій особливого виду
    153.1. Оподаткування операцій з розрахунками в іноземній валюті. 153.1.1. Доходи, отримані/нараховані платником податку в іноземній валюті у зв'язку з продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг, у частині їхньої вартості, що не була сплачена в попередніх звітних податкових періодах, перераховуються в національну валюту за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, що
  4. Стаття 164. База оподаткування
    164.1. Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї статті на суми податкової знижки такого звітного року. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового
  5. Стаття 165. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу
    165.1. До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи: 165.1.1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, державної допомоги у вигляді адресних виплат та надання соціальних і реабілітаційних послуг відповідно до закону, житлових та інших субсидій або дотацій, компенсацій (включаючи грошові компенсації інвалідам, на дітей-інвалідів
  6. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  7. § 4. Зміст інституту права повного господарського відання і права оперативного управління
    Відповідно до ст. 4 Закону України "Про власність" власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності, зокрема передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Наведена норма, безперечно, стосується і держави як суб'єкта права
  8. § 4. Основні інститути цивільного права зарубіжних країн
    "Трьома китами" цивілістики завжди вважалися такі інститути: суб'єкти, право власності та зобов'язальне право. Йтиметься саме про них. Правове становище фізичних осіб. Нині правове становище фізичних осіб в усіх країнах регулюється законодавством. Це або відповідні розділи цивільних кодексів (Франція, Німеччина, Австрія), або окремі закони та судова практика, що є характерним для країн
  9. § 1. Поняття та структура цивільного законодавства
    Цивільне законодавство - це система нормативних актів, які містять цивільно-правові норми. Як співвідносяться між собою цивільне право і цивільне законодавство? Цивільне право - це сукупність юридичних норм. Цивільне законодавство - система нормативних актів. Цивільне право - внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ним
  10. § 3. Цивільно-правовий статус і правовий режим майна державних та комунальних підприємств і установ
    Для ефективного використання майна в процесі виробництва, створення нових матеріальних благ, задоволення потреб населення уповноважені органи виконавчої влади утворюють державні підприємства та державні установи, за яки- Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 13. - Ст. 181. 2 Урядовий кур'єр. - 1994. - 26 лютого. 3 Відомості Верховної Ради України. - 1998. - № 34. - Ст. 228. 3