Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Е. А. Васильєв. Цивільне та торгове право капіталістичних держав, 1993 - перейти до змісту підручника

§ 4. Суб'єктивні авторські права


1. Виключне право на твір літератури, науки і мистецтва за своїм змістом являє собою комплекс правомочностей, що належать авторам і іншим володарям авторського права і званих суб'єктивними авторськими правами. Суб'єктивні авторські права знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності і можуть бути умовно розділені на дві групи: особисті немайнові права (або, слідуючи термінології, загальноприйнятою в західній літературі, «моральні» права - droit moral, moral rights) і майнові права. Центральне місце в комплексі авторських правомочностей у всіх розглянутих правових системах займають, безумовно, майнові права. Що стосується «мо-
479
ральних» прав, то вони, як правило, мають підпорядковане значення. Такий підхід безпосередньо випливає з самої природи виключного права на твір як монопольного права на його використання з метою отримання майнової вигоди.
Підхід законодавця до проблеми поділу авторських правомочностей на дві зазначені групи в різних правових системах неоднаковий. Якщо в країнах континентальної Європи такий поділ є традиційним і питання, пов'язані із здійсненням «моральних» прав автора, певним чином регулюються спеціальними нормами закону, то в більшості країн англо американського права законодавство про авторське право до самого останнього часу не знало поняття особистих немайнових прав. Відсутність в законодавстві цих країн норм про особисті немайнові права автора не означало, однак, що зазначені права взагалі ніяк не охоронялися. Деякі елементи цих прав підлягають правовій охороні на підставі загальних норм цивільного і кримінального права, в тому числі численних судових прецедентів.
З прийняттям нового англійського закону 1988 року в авторське право цієї країни вперше за всю його історію «моральні» права автора знайшли нарешті законодавче закріплення. Зближення англійського законодавства до законодавства країн континентальної Європи з цього питання багато в чому пов'язане з уніфікацією-оннимі процесами в праві країн Європейського економічного співтовариства. Що стосується США, то там, як і колись, головна роль в охороні особистих немайнових прав авторів відводиться доль іншої практиці; при цьому особисті права підпорядковані майновим і визнаються судовою практикою лише в нерозривному зв'язку з останніми.
2. Законодавство країн континентальної Європи відносить до числа «моральних» прав автора такі: право на авторство і право на авторське ім'я, право на опублікування твору, право на «відгук» опублікованого твору; право на недоторканність твору (включаючи право на охорону цілісності твору, внесення до нього змін і т. д.).
Право на авторство розуміється як право творця твори бути визнаним як його автора. Право на авторське ім'я означає право автора опублікувати твір під своїм власним ім'ям, під псевдонімом або без зазначення імені (тобто анонімно). Це правомочність дозволяє автору вимагати зазначення свого імені у всіх випадках використання його твору: при його виданні або відтворенні, публічному виконанні, передачі по радіо і телебаченню, а також при цитуванні.
Суть права на опублікування (тобто на розкриття сутності твору) полягає в тому, що тільки автор може вирішити питання про випуск твору в світ і визначити спосіб та умови випуску; ніхто не має права опублікувати твір без згоди автора. Право на «відгук» твору полягає в тому,
480
що після передачі права на використання твору іншій особі і навіть після його публікації автор може відмовитися від рішення про опублікування і від подальшого розповсюдження опублікованого твору. При цьому він має право вимагати навіть вилучення твори з продажу. Однак при здійсненні зазначеного правомочності автор зобов'язаний відшкодувати особі, яким відступлене право на використання твору, понесений збиток.
Нарешті, право на недоторканність твору означає право автора перешкоджати будь-яким спотворень свого твору в процесі його використання, будь-який його переробці, постачання його передмовою, післямовою, коментарями і т. д., а також протидіяти будь-яким іншим діям у зв'язку з використанням твору, які могли б завдати шкоди честі чи репутації автора.
Найбільш детально «моральні» права автора регламентуються французьким законодавством. Право на авторство, право на авторське ім'я та право на недоторканність твору, згідно французькому закону від 11 березня 1957 р., є безстроковими і невідчужуваними (ст. 6). Це означає, по-перше, що після смерті автора вони переходять до спадкоємців і не припиняють своєї дії навіть після того, як право на використання твору відступлене іншим особам за договором. Перехід трьох зазначених правомочностей до спадкоємців зовсім не означає, що останні можуть привласнювати авторство на твір або публікувати його не під тим ім'ям, під яким воно було опубліковано за життя автора, або вносити до нього зміни і доповнення. Спадкоємці або інші особи, призначені для цієї мети в заповіті, зобов'язані поважати волю автора і слідувати його вказівкам щодо порядку використання твору, стежити за тим, щоб твір не піддавалося спотворень.
Законодавство ФРН також дуже докладно регулює особисті немайнові права автора. Однак передбачене ст. 14. закону 1965 право автора на недоторканність твору істотно обмежена, що випливає вже з самої формулювання даної статті: автор може заборонити спотворення твору лише в тому випадку, якщо ущемляються його особисті інтереси. Певні обмеження права автора на недоторканність твору передбачені і ст. 39 зазначеного закону, що встановлює право особи, до якої перейшло право на використання твору, вносити до нього зміни «в рамках договору про використання твору». При цьому без згоди автора на витвір можуть бути внесені такі зміни, в яких він «з доброї совісті» не може відмовити.
Законодавство Швейцарії містить вельми розрізнені й неповні положення, що відносяться до особистих прав авторів. Так, в законі регламентуються лише окремі аспекти права на авторське ім'я і права на недоторканність твору.
Згідно англійської закону 1988 року, автору літературного,
481
драматичного та музичного твори, твори образотворчого мистецтва, а також постановнику фільму належить право бути визнаним як автора (постановника), а також право перешкоджати такій поведінці третіх осіб, яке могло б спричинити перекручення твору або іншим способом завдати шкоди честі чи репутації автора (постановника). Таким чином, в англійському законодавстві були вперше закріплені право на авторство і право на недоторканність твору, здійснення яких детальнеішім чином регламентовано у ст. 77-83 закону. Однак, на відміну від французького права, здійснення цих «моральних» прав небессрочно:
воно обмежене загальним строком дії авторського права на твір (ст. 86).
3. Майнові права неоднаково формулюються в законодавстві країн континентальної Європи і країн англо-американського права. Так, в країнах континентальної Європи майнове право визначається загальним чином як виключне право на використання твору в будь-якій формі з метою отримання прибутку. При цьому, як правило, дається і перелік окремих правомочностей, а також розкривається цх зміст. Серед них зазвичай фігурує право на відтворення, на публічне представлення або виконання, на розповсюдження твору та ін Закони Франції та ФРН встановлюють і так зване «право слідування», яке належить авторам творів образотворчого мистецтва і полягає в тому, що при кожній перепродажі оригіналу твору вони мають право на отримання певного відсотка від ціни (3% - у Франції, 5% - у ФРН).
Закони країн англо-американського права не дають загального поняття майнового права, встановлюючи лише перелік окремих правомочностей майнового характеру. Так, англійське законодавство традиційно трактує поняття виключного права на твір (copyright) не як право використовувати твір у будь-якій формі, а як виключне право здійснювати лише певні дії стосовно охоронюваного твору. Вичерпний перелік цих дій встановлений законом.
Іншою особливістю англійського закону є те, що він не містить єдиного переліку таких дій, який був би застосовний до всіх видів творів, тобто не встановлює єдиного змісту виключного права. Конкретні правомочності передбачаються стосовно окремих видів охоронюваних творів.
Так, згідно зі ст. 16 закону 1988 року, власнику авторського права на твір надаються такі виключні правомочності: право на виготовлення примірників твору («право на копії»); право на розповсюдження примірників твору серед публіки; право на публічне виконання; право на передачу по радіо і телебаченню, в тому числі за допомогою кабельної
482
мережі; право на переробку твору, а також на вчинення всіх зазначених дій відносно такої переробки.
Кожне з перерахованих вище виняткових правомочностей має своє чітке законодавче визначення стосовно кожної конкретної категорії охоронюваних творів (хоча, зрозуміло, деякі з цих правомочностей відносяться не до всіх видів творів). Так, наприклад, право на виготовлення примірників твору («право на копії») визначено в законі таким чином (ст. 17):
- стосовно до літературним, драматичним і музичним творам, а також до творів образотворчого мистецтва - право на відтворення в будь-якій матеріальній формі;
- стосовно до кінофільму і телепередачі (у тому числі з використанням кабельної мережі) - право на виготовлення фотографій всього або істотної частини будь-якого зображення, що є складовою частиною кінофільму або телепередачі;
- стосовно до типографського оформленню - право на виготовлення його факсимільної копії і т. д.
Американський закон 1976 року народження, закріплюючи широкий перелік правомочностей суб'єкта авторського права, відрізняється від англійського закону в тому відношенні, що не встановлює прямого зв'язку між конкретною категорією твору і змістом виключного права: передбачені законом правомочності відносяться до всіх видів об'єктів (крім таких, як публічне представлення та публічний показ, які мають своїм об'єктом лише певні види творів).
4. Законодавство всіх досліджуваних країн встановлює окремі обмеження виключного права на твір, визначаючи коло випадків вільного використання творів без згоди правовласників. Так, допускається вільне використання охоронюваних творів в особистих цілях (без одержання прибутку), у тому числі шляхом зняття копій з застосуванням сучасних засобів репродукування (фото-і ксерокопіювання). Вільне використання творів допускається також в цілях дослідження або критики (наприклад, цитування невеликих уривків опублікованих творів), в загальноосвітніх цілях (включення окремих фрагментів творів у шкільні підручники, хрестоматії і т. д.), в інтересах правосуддя, в інтересах бібліотек і архівів ( виготовлення невеликого, суворо обмеженої кількості копій творів, наприклад рідкісних книг, рукописів, різноманітних документів і т. д.), в цілях передачі інформації (вільне відтворення p періодичній пресі, по радіо і телебаченню повідомлень, що відносяться до «новинам дня», складання оглядів преси, розповсюдження матеріалів га поточні політичні та економічні теми і т. д.).
Вільне використання творів у всіх цих випадках зазвичай не пов'язане зі сплатою будь-якої винагороди право-
483
власникові. Загальною вимогою є зазначення в необхідних випадках імені автора і джерела запозичення. Проте в деяких ситуаціях опублікований твір може бути використано без згоди правовласника лише за умови виплати йому певної винагороди, розмір якого визначається за згодою сторін (у разі недосягнення угоди - судовими чи іншими органами) або встановлюється законом. Такий режим вільного використання творів зазвичай називають режимом примусових ліцензій.
Так, законодавством ФРН, Швейцарії, Англії та США передбачений режим примусових ліцензій щодо використання музичного твору (у тому числі з текстом) для виготовлення звукозаписів. Закон ФРН, зокрема, встановлює, що якщо автор музичного твору або пов'язаного з ним тексту дав дозвіл на виготовлення і розповсюдження звукозаписів цього твору в комерційних цілях, то він повинен дати аналогічний дозвіл будь-якого іншого виробника звукозаписів.
Вельми детальні положення щодо примусових ліцензій містить законодавство США. Наприклад, без згоди правовласника може здійснюватися ретрансляція радіо-і телевізійних передач за певних умов. Якщо така ретрансляція проводиться за допомогою кабельної системи, то її власник повинен сплачувати до Бюро з авторських прав певний відсоток від тих сум, які він отримує від користувачів кабельної системи (тобто власників теле-та радіоприймачів, підключених до такої системи).
  5. Виключне право на твір літератури, науки і мистецтва обмежене певним строком, після закінчення якого твір може бути вільно використано будь-якою особою. Законодавство встановлює, як правило, загальний термін охорони і кілька спеціальних термінів, що застосовуються до окремих видів творів або в деяких особливих випадках.
  У Франції, Швейцарії, Англії та США загальний термін охорони авторського права охоплює період життя автора і 50 років після його смерті, у ФРН - період життя автора і 70 років після його смерті.
  Спеціальні строки охорони авторських прав встановлюються звичайно для творів кінематографії, фототворів та творів прикладного мистецтва, а також для творів, опублікованих під псевдонімом чи анонімно (в тому випадку, якщо справжнє ім'я автора невідомо, в результаті чого застосування загального строку охорони після його смерті неможливо) . Спеціальні строки охорони авторських прав встановлені і щодо творів, вперше опублікованих після смерті автора. Так, за законодавством Франції, Швейцарії, Англії авторське право на твори, опубліковані під псевдонімом чи анонімно, охороняється протягом 50 років після їх публікації, у ФРН - протягом 70 років, в США - протягом 75 років після публікації або 100 років
  з часу створення твору (береться більш короткий термін).
  Встановлені в законі строки охорони, початківці текти після смерті автора, а також всі спеціальні терміни охорони обчислюються з 1 січня року, наступного за роком смерті автора чи роком вчинення відповідної дії (наприклад, опублікування твору). Термін охорони творів, створених у співавторстві, обчислюється з 1 січня року, наступного за роком смерті останнього із співавторів.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 4. Суб'єктивні авторські права"
  1.  § 1. Інтелектуальна власність як сукупність прав і структурне утворення в системі права
      суб'єктивним цивільним правам, які не мають ніякого відношення до інтелектуальної власності (традиційне право власності, права на життя, здоров'я та інші особисті блага). Позицію укладачів проекту Кодексу ще можна було б якось пояснити, якби поняття "виключне право" замінювало собою ненависне їм поняття "інтелектуальна власність" і було адекватно йому по
  2.  § 2. Суб'єкти авторського права
      суб'єктивні авторські права щодо твору. Володарями авторських прав можуть бути російські громадяни, іноземці, особи без громадянства, їх спадкоємці та інші правонаступники. Право на твір для кожної категорії суб'єктів виникає у зв'язку з різними юридичними фактами - створенням твору, переходом авторських прав у спадок або авторським договором і т.д. Найважливішими
  3.  § 3. Права авторів творів науки, літератури і мистецтва
      суб'єктивних авторських прав як особистого немайнового, так і майнового характеру. Ці права в доктрині авторського права традиційно іменувалися винятковими. Теорія винятковості авторських прав була детально розроблена ще в російській дореволюційній літературі. На думку більшості вчених, ознака винятковості означав перш за все монополію власника авторського права на
  4.  ПРОГРАМА КУРСУ "ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО"
      суб'єктивних цивільних прав. Поняття, зміст і види суб'єктивних цивільних обов'язків. Структура цивільних правовідносин. Поняття і зміст цивільної правосуб'єктності. Склад учасників (суб'єктів) цивільних правовідносин. Об'єкти цивільних правовідносин. Види цивільних правовідносин. Речові, зобов'язальні, корпоративні та виключні правовідносини.
  5.  2. Право на ім'я
      суб'єктивного авторського права. Тому в п. 2 і п. 3 ст. 19 ГК встановлюється, що громадянин має право змінити своє ім'я в порядку, встановленому законом. Ім'я, отримане громадянином при народженні, а також зміна імені підлягають реєстрації в порядку, встановленому для реєстрації актів цивільного стану. У випадках і в порядку, передбачених законом, громадянин може використовувати псевдонім
  6.  § 1. Об'єкти речових прав підприємця
      суб'єктивні права, об'єктами яких виступають речі, до зобов'язальних же - права на вчинення певних дій або права на пред'явлення до контрагента вимог про вчинення ним певних дій. Для здійснення речових прав суб'єкту - носію таких прав в цілому ряді випадків не потрібно вступати в договірні та інші зобов'язальні правовідносини з іншими особами. Наприклад,
  7.  § 9. Комерційна концесія
      суб'єктивного виключного права на фірмове найменування. Видається, що обов'язок користувача за договором комерційної концесії використовувати фірмове найменування як раз і полягає в тому, щоб він реалізував передане йому право шляхом публічної демонстрації речових предметів, несучих невизначеному колу осіб інформацію, необхідну для розпізнавання правовласника -
  8.  § 1. Загальні положення
      суб'єктивними правами, тому, як пише Д.М. Чечот, слід відмежовувати юридичний інтерес від соціального. [11] Така конструкція видається штучною, оскільки в ній ототожнюються дві самостійні філософсько-правові категорії. [12] Інтерес як особиста користь в чому-небудь, як усвідомлена і реалізована потреба становить сутність суб'єктивного цивільного права, але
  9.  § 1. Наука цивільного права
      суб'єктивних факторів і тому здатне привести до непередбачуваних наслідків * (90). З одного боку, наука цивільного права розуміється як діяльність з отримання нових знань у сфері цивільного права. Цією діяльністю займаються вчені-цивілісти, що працюють, як правило, в науково-дослідних і навчальних закладах. Рідше наукою цікавляться практичні працівники, узагальнюючі в
  10.  § 2. Елементи громадянського правовідносини
      суб'єктивних цивільних прав та обов'язків. Термін "суб'єкти цивільних правовідносин" в цивільному законодавстві не вживається. Законодавство оперує термінами "громадяни", яким охоплюються всі фізичні особи (тобто власне громадяни, іноземці та особи без громадянства), і "юридичні особи", яким позначаються колективні утворення людей, наділені правом брати участь