| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Свобода договору в цивільному праві |
||
|
Переведення економіки України на ринкові засади і саме функціонування ринкового механізму можливі лише за умови, коли основна маса товаровиробни-ків-підприємств, господарських товариств, кооперативів, громадян має свободу господарської діяльності та підприємництва. Результати ж цієї діяльності реалізуються на ринку товарів і послуг здебільшого на договірних засадах. Шлях до ринку супроводжується звуженням адміністративно-планового впливу держави на діяльність господарюючих суб'єктів і, отже, розширюється свобода договору в майнових відносинах, що регулюються нормами цивільного права. Принцип свободи договору як один із загальних принципів цивільного законодавства знаходить свій вираз передусім у статтях 6 і 629 нового ЦК України. Свобода договору як принцип цивільного законодавства проголошена у новітніх Красавчиков О А Гражданско-правовой договорі понятие, содержание, функции: Сб. Граж-данско-правовой договор й его функции. - Свердловск, 1980. - С. 16. 2 Там само - С. 16-20. 6 цивільних кодексах деяких держав колишнього Союзу РСР (Російської Федерації, Республіки Казахстан тощо). Цей принцип визнається наріжним каменем приватного права зарубіжних країн, що грунтується на розвинутій ринковій економіці. Принцип свободи договору має велике значення у контексті міжнародної торгівлі. Право підприємців вільно вирішувати, кому пропонувати свої товари або послуги і хто буде їхнім постачальником, а також можливість вільно погоджувати умови окремих угод є фундаментом ринкове орієнтованого та конкурентного міжнародного економічного порядку1. Про межі (рамки) свободи договору йдеться у ст. 6 нового ЦК України, де у загальній формі сформульовано співвідношення актів цивільного законодавства (закону - в широкому розумінні цього слова) і договору. За ст. 6 сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства. Вони також мають право відступити від цих положень і самостійно врегулювати в договорі свої відносини. Проте сторони в договорі не можуть відступити від положень, які визначені в актах цивільного законодавства, якщо у них прямо зазначено про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін цих положень випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. У ст. 629 ЦК України прямо записано, що сторони є вільними в укладенні договору у виборі контрагента, у визначенні умов договору із врахуванням вимог цього Кодексу, чинних правових актів, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Свобода договору, крім можливості вибору контрагента та визначення змісту договору, включає також: а) вільний вияв волі особи на вступ у договірні відносини; б) свободу вибору сторонами форми договору; в) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, які законом не передбачені, але йому не суперечать; г) право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладеного ними договору; д) визначати способи забезпечення договірних зобов'язань; е) право встановлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань тощо. Зазначені аспекти договірної свободи закріплені іншими положеннями цивільного законодавства, але в узагальненому вигляді вони мають розкривати зміст поняття свободи договору. Свобода договору в цивільному праві полягає насамперед у вільному волевиявленні особи на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору має складатися вільно, без жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і відповідати їхній внутрішній волі. Право на укладання договорів є елементом цивільної правоздатності та дієздатності фізичних, юридичних осіб та інших суб'єктів цивільного права (держави, територіальних громад тощо). Громадяни (фізичні особи) набувають і здійснюють цивільні права (і відповідно виконують обов'язки) шляхом вчинення правомірних дій, серед яких чільне місце посідають договори. Саме ця обставина відображена у пунктах 3 і 4 ст. 26 ЦК України, за якими фізична особа здатна мати усі майнові права, передбачені цим Кодексом, іншими законами. Отже вона може, зокрема, бути стороною в договорі. Фізична особа здатна мати обов'язки як власник, підприємець, сторона в договорі, а також в інших випадках, передбачених законом. Принципи международньїх коммерческих договоров. - М.: Международньїй центр финансо во-зкономического развития, 1996 - С. 8 6 Право на вступ від свого імені у договірні відносини з іншими особами належить і юридичним особам. За ч. 1 ст. 26 ЦК УРСР правоздатність юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності від-повідію до закону та (або) установчих документів цієї особи. В законодавстві зарубіжних країн поширюється тенденція відмови від принципу спеціальної правоздатності юридичних осіб. Новий ЦК України передбачає відмову від спеціальної правоздатності юридичної особи і закріплює правило, за яким юридична особа відповідно до її здатності мати цивільні права та обов'язки (цивільна правоздатність) може мати такі самі цивільні права та обов'язки, як і особа фізична, за винятком тих прав та обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини. Юридична особа може бути обмежена у правах не інакше ніж у випадках і в порядку, встановлених законом. Рішення про обмеження прав може бути оскаржене юридичною особою до суду. Отже, декларовані за ринкових умов принципи рівноправного становища всіх юридичних осіб, свободи підприємництва і договору перетворюються на цивільно-правову реалію1. Договір як дво- чи багатостороння угода (правочин) є виявом волі двох чи кількох сторін (осіб). У ньому, по-перше, кожен із учасників виражає зовні свою внутрішню волю, намір досягти певного правового результату. Однією з умов дійсності правочину є відповідальність зовнішнього вияву волі учасника (волевиявлення) його справжній внутрішній волі або твердому намірові досягти певних юридичних наслідків. У договорі виявляється не лише воля однієї особи (сторони), а двох чи кількох, причому волевиявлення учасників за своїм змістом мають збігатися і відповідати одне одному. Погодження волевиявлення учасників у процесі укладання договору відбувається шляхом вчинення ними ряду послідовних дій, а саме: пропозиції укласти договір (оферти) однієї сторони і прийняття пропозиції (акцепту) іншою стороною. Оферта та акцепт розглядаються як обов'язкові стадії, що їх проходить укладання будь-якого договору. Свобода договору виявляється також у можливості особи вільно обирати собі партнера у майбутньому договірному зв'язку. Залежно від характеру та виду договору ним може бути: продавець чи покупець за договором купівлі-продажу, довіритель чи повірений за договором доручення, замовник чи підрядник за договором підряду тощо; це може бути як юридична, так і фізична особа, як український, так і зарубіжний партнер тощо . У сучасних умовах розширюється свобода вибору контрагента у тих господарських зв'язках, де раніше такий вибір обмежувався законом. Так, господарюючий суб'єкт може укладати тепер договори на розрахунково-касове обслуговування з кількома комерційними банками. Свобода вибору сторонами форми цивільно-правового договору теж є виявом договірної свободи. Форма договору є способом вираження волі сторін на вступ і перебування у договірних відносинах. Прибрання сторонами договору певної форми, зокрема письмової, забезпечує (за належного визначення відповідних умов у тексті договору) чіткість і визначеність у взаємовідносинах учасників, Луць А. Удосконалення правового статусу акціонерних товариств: ретроспектива і перспектива у зв'язку з новим Цивільним кодексом / / Юридичний вісник України. - 1998. - № 24. - С. 31. Луць В. В. Контракти у підприємницькій діяльності. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - С. 17-18. 6 запобігає виникненню можливих спорів з приводу наявності самого факту укладання договору або його змісту. Нотаріальне посвідчення і державна реєстрація окремих видів договорів покликані, з одного боку, забезпечувати державний контроль за правомірністю вчинюваних сторонами дій, а з другого - допомагати самим сторонам та органам, що розв'язують спори, у з'ясуванні юридичної природи договору та його правових наслідків. Проте на свій розсуд сторони можуть обрати найпростішу (усну) форму договору навіть у тих випадках, коли закон передбачає для цих випадків просту письмову форму, але без наслідків недійсності договору при недодержанні письмової форми. Усна форма, безумовно, неприпустима при укладенні договорів, щодо яких потрібне нотаріальне посвідчення або державна реєстрація. Свобода вибору сторонами форми договору полягає також у тому, що коли згідно із законом або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, він може бути оформлений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає. У передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття замовлення до виконання (ч. 2 ст. 154ЦКУРСР). Свобода договору включає в себе й вільне визначення сторонами його умов, у яких фіксуються взаємні права та обов'язки учасників. Свобода договору виявляється також у можливості укладення сторонами договору і визначення його змісту за моделлю, яка не передбачена чинним законодавством, але й не суперечить йому. Останніми роками арсенал договірного регулювання майнових відносин поповнився новими видами договорів (лізинг, аудит, факторинг, франчай-зинг), які раніше наше законодавство не регламентувало. Але закон не може містити вичерпного переліку договорів як актів вільного вияву волі та ініціативи суб'єктів. Тому сторони можуть укладати між собою як договори, що передбачені законом, так і договори, які хоч законом не передбачені, але йому не суперечать. Це випливає зі ст. 4 ЦК УРСР, пунктів 1 і 2 ст. 11 ЦК України, за якими цивільні права та обов'язки виникають із тих дій осіб, що передбачені законами та іншими правовими актами, а також із тих їхніх дій, які не передбачені ними, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Це правило стосується також договорів та інших правочинів, не передбачених законом. Логічним продовженням свободи сторін на вступ у договірні відносини та визначення змісту договору є право на зміну чи розірвання договору. Допускаючи у принципі можливість зміни або розірвання договору за угодою сторін, закон разом з тим не передбачає окремого порядку зміни чи розірвання цивільно-правових договорів. Оскільки угода про зміну чи розірвання є додатковою до основного договору або абсолютно новою, вона може укладатися в тому самому порядку, який встановлено для укладення договорів. Особливі правила діють стосовно зміни чи розірвання господарських договорів (ст. 11 Господарського процесуального кодексу України). Щодо моменту, з якого договір вважається зміненим чи розірваним, то ним є момент укладення відповідної угоди між сторонами, якщо інше не випливає з цієї угоди або не зумовлено характером змін, внесених у договір. Якщо ж договір змінено або розірвано судовим рішенням, то його слід вважати зміненим або розірваним з дати набрання чинності даним рішенням. 6 Статтею 178 ЦК УРСР встановлено перелік видів (способів) забезпечення зобов'язань: неустойка (штраф, пеня), застава, порука, завдаток і гарантія, а за новим ЦК України передбачено також притримання (ст. 596). Оскільки названі способи забезпечення переважно встановлюються угодою сторін у формі окремого договору або як умови (елементи) основного договору, сторони мають право на власний розсуд обрати будь-який з перелічених способів забезпечення зобов'язаннь. Більше того, новий ЦК України (ст. 548) надав сторонам право обрання й інших, не передбачених законом способів забезпечення зобов'язань. Це теж є принципом договірної свободи. Існують певні межі для вільного розсуду сторін і при покладенні відповідальності за порушення договірних зобов'язань. Зокрема, на власний розсуд сторін передано вирішення питання щодо вибору і застосування форм відповідальності за порушення договору (відшкодування збитків, неустойки, завдатку). Зростання ролі договору в регулюванні приватно-правових відносин зумовлює розширення можливості для сторін на свій розсуд формулювати умови договору про неустойку, якщо вона не передбачена законом, визначати її розмір, порядок обчислення, умови застосування тощо. Проте свобода договору не є абсолютною (необмеженою): вона існує в рамках чинних нормативних актів, звичаїв ділового обороту, а дії сторін договору мають грунтуватися на засадах розумності, добросовісності та справедливості. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 2. Свобода договору в цивільному праві" |
||
|
||