Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 3. Відмежування позики від суміжних правових конструкцій


Позика посідає самостійне місце серед цивільно-правових інститутів і потребує відмежування від суміжних з нею правових конструкцій.
Наведена вище характеристика існуючих з часів Римської імперії двох різних договорів - позички (comodatum) і позики (mutuum) є підґрунтям для виявлення визначальних тенденцій і формулювання науково обгрунтованих висновків, які б адекватно відображали сучасний стан правового регулювання позикових відносин.
Сучасне цивільне право проводить самостійне регулювання і відмежування позики та позички.
З юридичної точки зору між цими поняттями немає навіть подібності, проте в побуті і законодавстві вони змішуються. Таке змішування прийшло у вітчизняне законодавство з французького права, яке ставить поряд pret a usage й pret de consommation. Законодавець самим фактом визнання грошей предметом позики, входить у суперечність із самим визначенням договору позички. Тому грошова позика, навіть і безпроцентна, не може бути визнана позичкою1.
Змішування понять "позичка" і "позика" було характерне для первісного радянського законодавства, що збереглося і в ЦК УРСР. Відмова від поняття "позичка" при регулюванні безоплатного найму в ЦК союзних республік СРСР
О. Іоффе пояснював тим, що в побутовій мові позичка вживається як синонім позики1. О. Іоффе і ряд інших авторів обґрунтовано під позичкою розуміли безоплатне користування майном і не вживали цей термін при розгляді позикових і кредитних відносин, незважаючи на те, що в цей період у нормативно-правових актах та літературі під позичкою розуміли як безоплатне користування майном, так і позикові відносини2.
Договір майнового найму і договір безоплатного користування майном (позичка) відрізняються оплатністю договору найма, відносно більш широкими правомочностями кредитора при безвідплатному користуванні, а також тим, що договір позички може бути реальним, у той час як найм є консенсуальною угодою. В літературі звертають увагу на існування ще однієї відмінності, яка полягає в наявності різних правових наслідків укладення таких договорів між юридичними особами з точки зору податкового обліку: укладення договору про безоплатне отримання майна збільшує валові витрати боржника, а витрати з найму майна, пов'язані зі здійсненням статутної діяльності, включаються до складу валових витрат3. Проте, ці відмінності найму і позички у змісті договорів і оподаткуванні не впливають на їх єдину економічну і правову природу, яка полягає в тимчасовому користуванні індивідуально-визначеними неспоживними речами без передачі права власності. Договір майнового найму і безоплатного користування майном (позичка) належать до інституту, який об'єднує зобов'язання з користування майном4.
В українській мові позика і позичка (безоплатне користування) є словами однокорінними (від позичати - отримати річ на час як у позику, так і в користування). Проте ця подібність у найменуванні не змінює тих правових відмінностей, які існують між наймом і позиково-кредитними відносинами.
Від майнового найму позика відрізняється тим, що предметом останньої може бути тільки рухоме майно, яке поступає у власність позичальника (mutuum - ex meo tuum); віддавати ж в найм можна будь-яке майно, як рухоме, так і нерухоме, але виключно в користування, за певну найомну плату.
У зв'язку з цим в ЦК України договори позики і позички закріплено у вигляді двох самостійних інститутів - позики і безоплатного користування майном.
Позика і кредит - також споріднені і часто тотожні поняття, які відображають сутність певної категорії правовідносин. Насамперед необхідно відзначити, що немає чітких законодавчих критеріїв для розмежування позики і кредиту. Не завершено формування поглядів на цю проблему і в цивілістичній науці. Однак при її вирішенні базовою основою має слугувати основоположний принцип: договір позики має значення загальної моделі, за якою будується регулювання усіх існуючих кредитних відносин5.
Відрізняючись від грошового кредиту як договір, який не зобов'язує позикодавця, договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або речей. Класичний грошовий кредит, який оформляється договорами позики і кредиту, являє собою передачу грошей або інших замінних речей у власність боржнику із зобов'язанням повернути еквівалентну кількість грошей або речей.
На відміну від банківського кредиту, позика не передбачає стягнення процентів чи інших форм приросту наданих у борг грошей або речей. Нееквівалентне, з процентами, повернення предмета позики допускається лише у випадках, прямо передбачених законом.
Позика надається, як правило, без чітко визначеного цільового призначення, що неприпустиме для кредитних договорів. Разом з тим припустимою є надання "цільової позики". В договорі позики може вказуватися конкретна мета, для якої надається позика (наприклад, для придбання конкретної речі або для оплати навчання у вищому навчальному закладі), недодержання якої вважається порушенням позичальником прийнятих на себе зобов'язань, що може мати своїм наслідком вимогу позикодавця достроково повернути позику та розірвати договір.
Надання у позику речей, визначених родовими ознаками, істотно відрізняється від комерційного кредиту. Комерційний кредит - це просто відстрочення виконання будь-якого зобов'язання за основним договором (купівлі-продажу, підряду тощо). Зрозуміло, що, на відміну від грошового кредиту чи позики, комерційний кредит похідний від головного зобов'язання і, по суті, є однією з умов його виконання.
Особливість позикових відносин полягає в тому, що вони виступають однією з форм кредитування і одночасно виконують функцію загальних положень кредитних правовідносин. Фактично загальні положення про кредитні зобов'язання існують у вигляді правил про позику, які застосовуються до інших кредитних зобов'язань, якщо інше не встановлено правилами про кредитний договір, товарний і комерційний кредит. Це означає, що кредитні зобов'язання необхідно розглядати як спеціальні порівняно із загальними позиковими зобов'язаннями. Такі договори мають спільний знаменник, а саме - поняття кредитної угоди, що і дає можливість таким чином визначити співвідношення договорів позики і кредитного1.
Отже, договір позики застосовується і до інших кредитних зобов'язань, якщо інше не встановлено правилами про кредитний договір, товарний і комерційний кредит або не суперечить самій суті цих зобов'язань. Позика є найбільш типовим, універсальним кредитним зобов'язанням, яке зумовлює основні ознаки та інші форми кредитування2. Слід зазначити, що цю позицію поділяє більшість сучасних авторів3.
Складності виникають при розмежуванні процентної позики і банківського кредиту. Зокрема, позики ломбарду мало чим відрізняються від банківського кредиту. Практично єдина відмінність такої позики полягає в її реальному характері на відміну від консенсуальності кредитного договору. Більше того, вказана відмінність також може зникнути, якщо припустити можливість включення в текст договору умови про набрання чинності кредитної угоди з дати передачі (перерахування) кредитних коштів позичальнику.
Сплатні форми грошової позики і кредиту можна відмежувати за допомогою ознаки "систематичності" (постійності тощо) здійснення позикових угод.
Систематичне здійснення сплатної грошової позики чи грошового кредиту доцільно допустити лише для професійних позикодавців - комерційних банків та небанківських фінансово-кредитних організацій.
Систематичними необхідно визнати сплатні позикові угоди (грошові позики і кредитні угоди), які кредитор здійснює як свою виключну, переважну діяльність, або за рахунок яких отримує суттєве джерело доходу.
Тенденції розвитку позики і банківського кредиту зумовлені взаємодією їх спільних і відмінних ознак.
Кредитом закон визначає "позиковий капітал банку у грошовій формі, який передається до тимчасового користування на умовах забезпечення, повернення, терміновості, платності та цільового характеру використання", або ж "гроші..., що надаються ... у користування юридичним або фізичним особам на певний строк і під відсотки"1.
До обов'язкових для банківського кредиту ознак, яких немає у позиці, відносять забезпеченість, платність, цільовий характер. Разом з тим, наведені ознаки можуть бути наявні і в позиці, що змушує проводити подальший пошук відмінностей цих суміжних правових категорій, зумовлених особливостями тенденцій розвитку сучасних позикових відносин.
На відміну від універсального суб'єктного складу позики, кредиторами за кредитним договором можуть виступати лише банки та інші кредитні організації.
Об'єктом позики можуть бути як гроші, так і замінні речі. У свою чергу кредитний договір може встановлювати лише виключно грошове зобов'язання. До договорів, які містять обов'язок надати у кредит речі інші, ніж гроші, застосовуються спеціальні правила про товарний кредит, яким притаманні свої особливості, у тому числі спеціальна сфера (галузь) застосування.
Відрізняючись від позики як договір, що зобов'язує надати гроші в борг, кредитний договір, разом з тим, включає типові для будь-якого позикового зобов'язання умови. Після того, як гроші за кредитним договором отримані позичальником, на нього покладаються обов'язки повернути отриману суму і сплатити проценти на неї.
До відносин за кредитним договором застосовуються правила про позику, якщо інше не передбачено правилами про кредитний договір або не випливає із його суті. До обов'язків позичальника за кредитним договором підлягають застосуванню,
зокрема, такі правила ЦК про позику: про проценти за договором позики; про обов'язки позичальника повернути суму позики; про наслідки порушення позичальником договору позики; про наслідки втрати забезпечення повернення суми позики.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 3. Відмежування позики від суміжних правових конструкцій"
  1. Стаття 194. Умисне знищення або пошкодження майна
    1. Умисне знищення або пошкодження чужого майна, що заподіяло шкоду у великих розмірах,- карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк. 2. Те саме
  2. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
  3. Стаття 160. Особливості оподаткування нерезидентів
    160.1. Будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, розуміються: а) проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за позиками та борговими зобов'язаннями,
  4. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    170.1. Оподаткування доходу від надання нерухомості в оренду (суборенду), житловий найм (піднайм). 170.1.1. Податковим агентом платника податку-орендодавця щодо його доходу від надання в оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю є орендар. При цьому об'єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в
  5. Підрозділ 4. Особливості справляння податку на прибуток підприємств
    Розділ ІІІ цього Кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 1 квітня 2011 року, якщо інше не встановлено цим підрозділом. Методика бухгалтерського обліку тимчасових та постійних податкових різниць затверджується у порядку, передбаченому Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", публікується до
  6. § 3. Зміст права власності
    Законом України "Про власність" (ст. 4) встановлено, що власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, здійснює своєю владою управління ним і має право вчиняти будь-які дії, які не суперечать закону. Таким чином, суб'єктивне право власності формується як сукупність трьох найголовніших правомочностей: права володіння, права користування, права розпорядження.
  7. Стаття 15. Замах на злочин
    1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі. 2. Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала усі дії, які вважала необхідними для
  8. Стаття 110. Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України
    1. Умисні дії, вчинені з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічні заклики чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій,- караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк. 2. Ті самі дії, якщо вони вчинені особою, яка є представником влади, або
  9. Стаття 149. Торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини
    1. Торгівля людьми або здійснення іншої незаконної угоди, об'єктом якої є людина, а так само вербування, переміщення, переховування, передача або одержання людини, вчинені з метою експлуатації, з використанням обману, шантажу чи уразливого стану особи,- караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років. 2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені щодо неповнолітнього
  10. Стаття 184. Порушення права на безоплатну медичну допомогу
    1. Незаконна вимога оплати за надання медичної допомоги в державних чи комунальних закладах охорони здоров'я,- карається штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців. 2. Незаконне скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров'я - карається штрафом до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або