Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Поняття позикових відносин


Ознайомлення із загальними положеннями і особливостями позикових відносин можливе через виявлення поняття позики і позикових відносин в сучасному цивільному праві.
Надання грошей та інших "родових" речей у борг, які називаються кредитними або позиковими (від лат. creditum - позика, борг), є суттєвим і необхідним атрибутом переважної більшості відносин сплатного характеру.
Правовідносини, які виникли внаслідок договору позики між двома сторонами породжують боргове зобов'язання. При цьому борг виникає не лише на підставі договору позики, а й за іншими підставами здійснення позикових відносин. Наприклад, боргові зобов'язання наявні в купівлі-продажі товарів у кредит, купівлі нерухомості з відстроченням платежу тощо.
Позикові відносини, після натурального обміну і грошового обігу, характеризують третій ступінь в обігу цінностей, який свідчить про більш високий розвиток суспільної економіки. Завдяки позиковим відносинам незначні частки капіталу, розпорошені серед населення, об'єднуються нерідко для створення великих підприємств; за їх сприяння люди, які не мають капіталу, але здібні і підприємливі, легше можуть перейти в статус самостійних, незалежних господарів. Тому деякою мірою справедливим є твердження про те, що позикові відносини, належним чином направлені, являють собою немов би міст, перекинутий через прірву, яка розділяє багатство від бідності1.
Позика-договір посідає самостійне місце серед інших цивільно-правових інститутів, що зумовлено призначенням, правовою природою та ознаками, притаманними цій правовій категорії.
За своїм характером позика становить типове кредитне зобов'язання для всіх форм кредитування, що зумовило правову природу, обов'язкові ознаки, місце та призначення позики в системі цивільно-правових інститутів. У найзагальнішому вигляді позика полягає в наданні в борг грошей або інших, споживних та замінних речей.
Визначення позики закріплено в ч. 1 ст. 374 ЦК УРСР, згідно з яким "одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості".
Закріплене в ЦК УРСР досить вдале поняття позики обумовило те, що воно практично без істотних змін було сприйнято у новому ЦК України.
Відповідно до ст. 1065 ЦК України "за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) гроші або речі, визначені
родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та якості".
З економічної точки зору відносини позики виконують допоміжну функцію, яка полягає в тому, що при їх здійсненні не створюється нова вартість або така вартість виникає в результаті повернення грошової суми з приростом. Проте позикові відносини не є похідними (акцесорними) від інших зобов'язань і існують юридичне самостійно. В літературі не раз зверталася увага на певну "самостійність", яка надається цим відносинам завдяки участі спеціалізованих кредитно-фінансових та інших організацій-позичальників в обміні матеріальними благами при виконанні договорів продажу, підряду, оренди тощо1.
Зазначена "самостійність" відносин позики зберігається також при наданні позики неспеціалізованими кредитно-фінансовими організаціями чи фізичними особами, що зумовлюється специфікою об'єкта позики, яка полягає в зворотному русі вартості2.
З економічної точки зору об'єктом відносин позики виступає зворотний рух вартості між кредитором і позичальником на умовах оплати, що являє собою фактичну торгівлю грошима. Зміст взаємовідносин, які виникають у процесі зворотного руху вартості полягає в тому, що в угоді позики здійснюються три практично самостійні потоки грошових платежів: надання коштів, повернення наданої вартості, оплата за користування коштами. При цьому зобов'язання обох сторін мають грошову форму; виконання сторонами своїх фінансових зобов'язань пов'язано із значним розривом у часі; при виконанні зобов'язань з платежів відсутній зустрічний рух товару або послуги, яким міг би бути обумовлений грошовий потік. Зрозуміло, що предмет застави, переданий кредиторові виключно з метою забезпечити повернення позики, не є зустрічним рухом товару3.
З існуючої автономності позикових зобов'язань випливають особливості їх правового регулювання, якими обумовлено правило про те, що норми про позику в Цивільному кодексі є нормами спеціальними стосовно загальних положень про зобов'язання. Внаслідок цього вони, безумовно, підлягають пріоритетному застосуванню. Проте в частині, що не суперечить положенням глави 71 ЦК України, до позикових відносин необхідно застосовувати і загальні положення про виконання зобов'язань.
Специфіка позикових відносин зумовила їх функціонування у межах цивільно-правового зобов'язання. У сфері публічно-правових відносин позикові зобов'язання, як правило, не виникають. Позикові зобов'язання виникають за цивільно-правовими угодами та іншими підставами (наприклад, при видачі векселя, емісії боргових цінних паперів), але не при сплаті податків та інших обов'язкових платежів у бюджет та позабюджетні фонди.
Опосередковано цивільно-правовий характер позикових зобов'язань підтверджується тим, що положення про надання бюджетних позик і кредитів, субвен-
цій, дотацій, інших публічно-правових видів позикових відносин визначаються Бюджетним кодексом, іншими правовими актами, на які не поширюються положення цивільного законодавства щодо позики.
Приватноправовий характер позикових відносин зумовлений і тим фактом, що обов'язковою ознакою правовідносин публічно-правового характеру є участь в ньому в якості сторони державного утворення в особі компетентних державних органів. Проте в рамках відносин "позичальник - банк" держава не бере участі, а якщо бере, то на засадах рівності і диспозитивності в особі Міністерства фінансів України при здійсненні внутрішніх чи зовнішніх позик, емісії інших боргових зобов'язань (векселів тощо). Зазначені відносини будуються як цивільні правовідносини за договором позики або за іншими правовими формами кредитних відносин, які виступають підставами виникнення позикових зобов'язань.
За загальним правилом, відносини позики оформляються договором позики. Слід зазначити, що в доктрині цивільного права обґрунтовано точку зору про оформлення відносин позики або спеціальним договором позики, або шляхом видачі векселя1.
Аналізуючи правову природу боргових вексельних зобов'язань, необхідно зазначити, що грошовий характер відносин між учасниками вексельних відносин не викликає жодних сумнівів. Разом з тим вексельні відносини можна визнати позикою тільки в певному відношенні, що зумовлено особливостями вексельних відносин, не відомих позиці.
З передачею грошей у позику позикодавець втрачає право власності на грошові знаки, які виступають об'єктом договору позики, одночасно отримуючи взамін основане на договірному зобов'язанні право грошової вимоги на зворотню оплату отриманих у борг грошей зобов'язаною особою - позичальником. Тому позикодавець розпоряджається належним йому правом вимоги за правилами обігу зобов'язальних прав, а не права власності.
На відміну від позики, вексельні відносини виділяються подвійною природою і призначенням, внаслідок чого уповноважена особа наділяється як правом вимоги на виплату певної суми грошей зобов'язаною за векселем особою (так звані права з векселя), так і правами власника векселя (так звані права на вексель), що дає можливість використовувати його у вигляді самостійного засобу платежу за правилами права власності.
У зв'язку з цим уповноважена за векселем особа не обов'язково повинна в обмін за вексель надати векселезобов'язаній особі гроші в борг, що неприпустимо для позики.
Між учасниками вексельного обігу взагалі можуть бути відсутні боргові чи інші договірні зобов'язання, що зумовлено автономним від цивільного права характером вексельних відносин, на які не поширюються загальні норми цивільного права, у тому числі положення про договірні зобов'язання.
Таким чином, визнання векселя об'єктом права власності і автономність вексельних відносин від цивільного права зумовлює позадоговірну підставу виникнення вексельного зобов'язання незалежно від виникнення зустрічного грошового
зобов'язання, що перетворює відносини грошового боргу за векселем на самостійний вид грошових зобов'язань, які істотно відрізняються від позики, і пояснює неможливість визнання вексельних відносин різновидом позики.
У юридичній літературі висловлено точку зору про те, що відносини, подібні до позикових, виникають і в деяких інших випадках. Зокрема, позикові відносини виникають при оформленні облігацій, державних і муніципальних позик. Ця позиція відображена у відповідних положеннях ЦК Російської Федерації про державну позику і облігації1. З наведеною позицією в цілому необхідно погодитися, оскільки, дійсно, з правової точки зору ці відносини оформляють надання грошей у борг і є позиковими. Проте, на відміну від класичного договору грошової позики, оформлення облігацій і державної (комунальної) позики здійснюється не у вигляді окремої угоди, а з допомогою складного юридичного факту у вигляді випуску облігацій або облігаційних позик, порядок випуску яких регулюється спеціальним законодавством про емісію цінних паперів.
Відносини, подібні до позикових, виникають також при видачі чека і векселя.
Позикові відносини, на думку деяких вчених2, виникають також при вчиненні банківських розрахункових операцій, що зумовлює необхідність проведення порівняльного аналізу позикових і розрахункових відносин. Проте необхідно зазначити, що розрахункові відносини мають низку не притаманних позиці ознак у вигляді, що зумовлює самостійний, відмінний від позики, характер розрахункових відносин. Так, об'єктом розрахункових відносин також є гроші. Але тут банк виступає начебто в ролі "оператора", який здійснює, зокрема, перерахування грошових коштів за дорученням однієї сторони іншій як платіж за придбані товари, виконані роботи, надані послуги тощо, адже відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність"3 розрахункові банківські операції - це рух грошей на банківських рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в результаті дій, які в рамках закону привели до зміни права власності на активи. Тобто розрахункова банківська операція є завжди похідною дією банківської установи, яка забезпечує реалізацію відповідних зобов'язальних правовідносин. Тому, на наш погляд, немає достатніх юридичних підстав вбачати наявність позики в розрахункових банківських операціях.
Позикові відносини виникають за взаємною згодою учасників, здійснюються на диспозитивних, горизонтально-рівноправних за характером засадах, не властивих публічно-правовим відносинам.
Об'єктом позики, як правило, виступають гроші, а тому за правовим характером відносини позики є самостійними грошовими зобов'язаннями, в яких гроші виступають самостійним об'єктом договору позики, які відіграють величезне значення.
Значення грошей значною мірою визначається їх здатністю до обміну на товари, послуги та грошові знаки інших держав. "Вони, будучи загальним еквівалентом, можуть замінити собою, в принципі, майже будь-який інший об'єкт майнових
відносин", і "грошима можна погасити будь-який майновий борг"1. Однак необхідно остерігатися і фетишизації грошей, як універсального еквівалента будь-якого іншого об'єкта цивільних правовідносин. Неможливо відновити грошовою сумою порушення, яке призвело до моральних втрат, до втрати індивідуально-визначеного майна, художньої цінності, здоров'я тощо. Тому в багатьох випадках гроші лише компенсують відповідні втрати кредитора, а не відновлюють його стан, який існував до порушення його прав.
Завдяки згаданій властивості грошей можна стверджувати, що головна функція грошей - служити засобом платежу. Для цивільного обігу є характерною оцінка грошей за кількістю виражених у них одиниць, тобто за номіналом. Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є гривня.
Суть позикових правовідносин зумовлена характером обов'язку боржника в грошовому зобов'язанні, що існує між кредитором і боржником.
За змістом ст. 151 ЦК УРСР грошовим є зобов'язання, за яким одна особа (боржник) зобов'язана сплатити іншій особі (кредитору) гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку2.
Таким чином, під грошовим зобов'язанням розуміється обов'язок боржника сплатити кредитору гроші. Грошовим може бути як зобов'язання в цілому (наприклад, у договорі позики), так і обов'язок однієї із сторін у зобов'язанні (оплата товарів, робіт чи послуг). Гроші в цьому разі використовуються як засіб платежу (засіб погашення грошового боргу). Наприклад, боржник зобов'язаний оплатити товар, поставлений кредитором, або послугу, надану кредитором, або результат виконаних робіт, переданий кредитором, або погасити заборгованість з орендної плати, або повернути кредиторові суму наданої позики чи кредиту. Всі наведені випадки є прикладами існування грошового зобов'язання.
Негрошовим визнається зобов'язання боржника перед кредитором, яке полягає не у сплаті грошей, а в передачі товару, наданні послуги, виконанні роботи, поверненні майна з незаконного володіння, поверненні майна, отриманого за недійсною угодою. Негрошовим також визнається збов'язання, за яким гроші використовуються в іншій якості, крім засобу платежу. В такому випадку зобов'язання також не може бути віднесено до грошових. Прикладом зобов'язань, в яких гроші використовуються не як засіб платежу, є обов'язок перевізника з перевезення грошових знаків, обов'язок зберігача зі зберігання грошових знаків в індивідуальному банківському сейфі, обов'язок клієнта здавати готівкові гроші в банк за договором на касове обслуговування3.
Поряд з розумінням грошового зобов'язання в цілому та у вигляді сплати за інше майно, необхідно виділяти первинні і вторинні грошові зобов'язання.
Так, якщо строк виконання обов'язку передати товар, виконати роботу, надати послугу настав, але боржник відповідних дій не вчинив, кредитор має право
вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, а якщо порушення договору боржником може бути кваліфіковано як суттєве - також розірвання договору. В останньому випадку вирішальне значення має не розмір збитків як такий, а його співвідношення з тим, чого могла очікувати від виконання сторона1.
Більшість зобов'язань може трансформуватися в грошові шляхом присудження при їх порушенні грошової компенсації, які за цією ознакою можуть бути кваліфіковані як "вторинні" грошові зобов'язання2.
В ряді випадків норми цивільного законодавства дають кредиторові право відмовитися від виконання негрошового зобов'язання (тобто розірвати договір) в односторонньому порядку і пред'явити до боржника грошову вимогу. В наведених прикладах кредитор може обрати один з двох варіантів: діяти як кредитор за грошовим зобов'язанням або заявити грошову вимогу для того, щоб надалі діяти як кредитор за грошовим зобов'язанням3.
Правова природа позики і позикових правовідносин зумовлена особливостями грошей як предмета позикових відносин.
Сучасна доктрина цивільного права визнає грошові кошти специфічним різновидом речей. До юридико-економічних ознак грошей належить їх "абсолютна господарська корисність"4, що призводить до виникнення обов'язку у того, хто користується "чужими" грошима, особливо неправомірно (після перебігу строку договору чи внаслідок безпідставного збагачення) платити проценти за таке користування.
Кредитор за грошовим зобов'язанням в усякому разі, без надання будь-яких доказів зі свого боку, може вимагати сплати процентів (ст. 214 ЦК УРСР) при простроченні виконання грошового зобов'язання, у той час як кредитор за негрошовими зобов'язаннями повинен доводити наявність і розмір збитків (ст. 203 ЦК УРСР). Іншими юридичними властивостями грошей є неможливість їх мортифікації (заміна або відновлення втрачених чи знищених купюр), безумовність права на грошовий знак для добросовісного держателя, рухомість грошей, постійне існування їх у наявності, з чого випливає те, що звільнення боржника від відповідальності не допускається у разі неможливості виконання грошового зобов'язання.
Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає в тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами, оскільки гроші є речами, які визначаються родовими ознаками. Гроші можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків.
За ст. 234 ЦК УРСР їх випадкова загибель або відсутність на рахунку, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов'язання за правилом genus non perit (рід не вмирає). Це пояснюється тим, що є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого самого роду. За договором позики та кредиту гроші виступають у ролі особливого товару - самостійного предмета наведених угод.
Особливість грошових коштів як об'єкта цивільних прав зумовлена також їх функціональним призначенням як засобу платежу. Папір чи інший природний субстрат (матеріал) грошей сам по собі не має цінності для споживачів. Для будь-якої особи гроші мають цінність і юридичний інтерес завдяки їх спроможності виконувати функції універсального засобу платежу. Наведені особливості зумовлюють можливості та обмеження передачі їх у борг за договором позики.
Таким чином, позикові відносини є зобов'язаннями, у яких гроші виступають засобом передачі і накопичення заборгованості і не виступають платежем її погашення між учасниками правовідносин.
Позикові відносини - різновид цивільно-правових грошових зобов'язань, які виникають на підставі спеціального договору позики або оформляються іншими правовими формами кредитних відносин, що виступають підставами виникнення позикових зобов'язань.
Боргові вексельні зобов'язання, емісія облігацій і державних/комунальних позик є позиковими тільки в певному відношенні, на які поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин.
Враховуючи відсутність прямих нормативних обмежень за суб'єктним складом позики, невизначеність у законі правового статусу безготівкових коштів, укладення договорів позики між юридичною і фізичною особами не суперечить чинному законодавству.
Крім грошей, об'єктом позики можуть бути й інші речі, визначені родовими ознаками, тобто не індивідуально-визначені, а одночасно споживні, замінні і визначені родовими ознаками.
Споживними визнаються речі, які внаслідок одноразового їх використання знищуються або припиняють існувати у первісному вигляді. В свою чергу неспо-живними визнаються речі, призначені для неодноразового використання, які зберігають при цьому свій вигляд протягом тривалого часу.
Отже, споживними є речі, які при використанні знищуються повністю або перетворюються на іншу річ. Зрозуміло, що до споживних належать гроші, оскільки використовувати їх можна лише витрачаючи. Ознака споживності і родового характеру предмета позики є підставою відмежування позики від договорів майнового найму, оренди, прокату. Предметом останніх можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки за ст. 265 ЦК УРСР наймач при припиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове користування.
Зрозуміло, що речі, вилучені з цивільного обороту, також не можуть бути об'єктом позики. При цьому, процентні папери (крім анульованих) можуть бути передані в позику тільки в тому випадку, якщо вони не індивідуально-визначені, як наприклад, іменні папери. Проте, якщо в договорі зазначено, що позичальник отримав і зобов'язався повернути цінний папір, хоч навіть і безіменний, під та-ким-то номером, серією і такого-то випуску, цей договір може бути визнаний договором позики.
Оскільки користування споживними речами, на відміну від замінних, полягає в їх споживанні (знищенні, витрачанні), то очевидно, що позикодавцю не можуть бути повернуті саме ті речі, які ним були передані; повертаються речі однорідні. Зрозуміло, що позичальник не позбавлений права повернути і ті самі речі, які він узяв, але позикодавець вимагати цього не може. Отже, в позику можуть бути передані речі, які одночасно є споживними і визначеними родовими ознаками.
Враховуючи наведене, можна констатувати, що вексель чи інший цінний папір предметом договору позики бути не може.
Разом з тим відповідно до угоди сторін предметом позики може бути вексель, який посвідчує нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця виплатити по настанні передбаченого векселем терміну отримані в борг грошові суми. Такі правовідносини регулюватимуться вексельним законодавством. Необхідно мати на увазі, що в такому випадку предметом договору позики все одно виступатиме не вексель, а майнове право вимоги сплатити певну грошову суму.
Правозастосовна практика знає випадки укладення договорів позики шляхом видачі векселя на суму позики1. В такому випадку сторони укладають договір позики, за яким позикодавцем видається вексель з умовою погашення готівковим або безготівковим розрахунком протягом визначеного періоду (наприклад, рівними частинами протягом року).
Договір позики, в якому предметом буде вексель, має вважатися недійсним, таким, що не відповідає вимогам закону або інших правових актів. У цьому разі настають наслідки, передбачені ст. 48 ЦК УРСР, а саме - кожна із сторін зобов'язана повернути іншій все отримане за угодою, а у разі неможливості повернути отримане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах. Віповідно позичальник повинен повернути вексель позикодавцю, а якщо позичальник цього не зробить, то у нього з моменту використання векселя в якості оплати виникає безпідставне збагачення, оскільки позичальник без встановлених законом, іншими правовими актами або угодою підстав набув (придбав) майно за рахунок іншої особи, а відтак, зобов'язаний повернути останньому безпідставно придбане, що випливає з положень норм цивільного законодавства (ст. 469 ЦК УРСР, ст. 1232 ЦК України).
На суму безпідставного збагачення підлягають нарахуванню проценти за користування чужими коштами з того часу, коли набувач узнав або повинен був узнати про безпідставне збагачення або зберігання грошових коштів (п. 2 ст. 1232 ЦК України, п. 2 ст. 1107 ЦК РФ).
Здійснення позики за правилами грошових зобов'язань, як різновиду родових речей, зумовлює надання предмета позики виключно у власність боржника або у повне господарське відання чи оперативне управління, якщо останній є державним підприємством або державною установою.
Позикові правовідносини характеризуються особистою довірою (credo) уповноваженої особи до боржника, яка полягає в передачі цінностей за відсутності негайного зустрічного надання. Особисто-довірчий характер відносин позики полягає також у тому, що позичальник вступає у відносини безпосередньо з позикодавцем. Тому позичальник не може передати своє право вимоги до позикодавця про надання позики третім особам на підставі договору цесії або в заставу.
Проте, зміна осіб у зобов'язанні можлива і в позикових відносинах, зокрема у вигляді уступки вимог одного позикодавця іншій особі.
Таким чином, позиковими є правовідносини, що полягають у виникненні грошового боргового зобов'язання боржника перед кредитором.
Позикові правовідносини необхідно розглядати в широкому і вузькому розумінні. В широкому розумінні позикові правовідносини розглядаються як позика-борг, що виникає при будь-якому борговому зобов'язанні, в якому одна особа має заборгованість перед іншою. У вузькому розумінні під позикововими правовідносинами мається на увазі позика-зобов'язання, що виникає на підставі приватноправових угод, внаслідок яких одна сторона передає у власність іншій стороні гроші або речі, визначені родовими ознаками, під зустрічне зобов'язання повернути їх у майбутньому такої самої кількості і того ж роду.
Позика є зобов'язанням, у якому гроші виступають засобом передачі та накопичення заборгованості і не виступають платежем на її погашення між учасниками правовідносин.
Підставами виникнення позикових правовідносин є цивільно-правові угоди, видача векселя, емісія боргових цінних паперів. Правила про позику не поширюються на стягнення заборгованості при сплаті податків та інших обов'язкових платежів у бюджет та позабюджетні фонди.
Боргові вексельні зобов'язання, емісія облігацій і державних/комунальних позик є позиковими лише в певному відношенні, на які поширюються загальні правила позики з урахуванням особливостей таких кредитних відносин.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Поняття позикових відносин"
  1. Стаття 170. Особливості нарахування (виплати) та оподаткування окремих видів доходів
    поняття ріелтера - як суб' єкта господарювання, який провадить посередницьку діяльність, пов' язану з наданням послуг з оренди нерухомості (до цього поняття «ріелтер» визначалося у Законі України «Про податок на додану вартість»). Посередництво у контексті підпункту слід розуміти як комерційне посередництво (агентську діяльність), що є підприємницькою діяльністю, яка полягає у
  2. ГЛАВА 16. ДОГОВІР ПОЗИКИ
    позикове зобов'язання полягає в заміні боргу, що виник у позичальника із договору купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, позиковим зобов'язанням (ст. 1053 ЦК України). Зміст новації для продавця, наймодавця та інших осіб полягає в тому, що перетворивши відносини з контрагентом в частині боргу на процентну позику, вони отримують можливість вимагати від нього сплати відсотків як у
  3. Список рекомендованої літератури
    позикових відносин в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук / Київ. нац. ун-т ім. Т.Г. Шевченка. - К., 2003. - 22 с 3. Лепех С Поняття договорів позики, кредиту та позички за законодавством України // Актуальні проблеми держави і права. -Одеса, 2002. - Вип. 13. - С 48-50. 4. Майданик Р. Фідуціарні позики і кредити (цивільно-правова характеристика) // Підприємництво, господарство і право.
  4. Позика в римському праві
    поняття договору позики було вилучено застереження про можливість процентної позики та введено правило про передачу грошей чи речей, визначених родовими ознаками не лише у власність, айв оперативне управління; - в імперативній формі було сформульовано правило про визнання договору позики укладеним у момент передачі грошей або речей; - була визнана обов'язковою письмова форма щодо
  5. § 3. Відмежування позики від суміжних правових конструкцій
    поняттями немає навіть подібності, проте в побуті і законодавстві вони змішуються. Таке змішування прийшло у вітчизняне законодавство з французького права, яке ставить поряд pret a usage й pret de consommation. Законодавець самим фактом визнання грошей предметом позики, входить у суперечність із самим визначенням договору позички. Тому грошова позика, навіть і безпроцентна, не може бути визнана
  6. § 4. Правова характеристика договору позики
    поняття та ознак цієї угоди. Договір позики у системі цивільно-правових інститутів посідає самостійне місце, що зумовлено притаманними йому ознаками, особливостями та специфікою зобов'язальних правовідносин, які він породжує. Позику можна розглядати як договір і як правовідносини, при цьому кожна з правових категорій має самостійне значення і перебуває у взаємозв'язку одна з одною.
  7. Елементи договору позики
    поняття "момент надання позики". Перш за все ця проблема актуальна для надання безготівкових позик. Як уже зазначалося, договір позики вважається укладеним у момент передачі грошей або іншого майна позичальникові. Цілком логічним для безготівкової позики має бути висновок, що передача таких грошей здійснюється шляхом перерахування їх на рахунок позичальника, а відтак і договір такої позики має
  8. Зміст договору позики
    поняття змісту договору, до якого відносять умови (пункти) як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що вони приймають як обов'язкові внаслідок чинного законодавства, та визначають взаємні права та обов'язки сторін цього договору. Розглядаючи питання умов договору позики необхідно насамперед зазначити, що за своєю природою даний договір є угодою, що породжує цивільно-правове зобов'язання, в
  9. Відповідальність, забезпечення виконання і припинення договору позики
    поняття "забезпечення виконання зобов'язання за договором позики". У зв'язку з цим позикодавець, щоб забезпечити себе від невиконання зобов'язання, може вимагати забезпечення виконання такого зобов'язання. Позикодавець має право вимагати забезпечення договору позики неустойкою (штрафом, пенею), заставою чи поручительством. Позикодавець не має обов'язків у договорі позики, отже він не повинен
  10. § 3. Договір банківського вкладу
    понятті цей договір також ототожнюється з депозитним договором. "За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від іншої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або доход в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором." Назване поняття дає можливість зробити