Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Позика в римському праві

Позика в римському праві стала однією з найпоширеніших підстав формування юридичних підвалин позикових відносин і вважалася різновидом кредиту. У приватному праві Стародавнього Риму позикові відносини регулювалися трьома видами договорів - звичайною позикою (mutuum), морською позикою (foenus nauticum) і позичкою (ссуда, commodatum).
В римському праві позикою визнавався односторонній, реальний, безвідплатний або відплатний правочин, який містив у собі передачу власності на гроші або інші замінні речі (genus) від позикодавця позичальнику, який зобов'язувався повернути таку саму кількість речей того самого роду і якості (tantundem).
Морська позика (foenus nauticum, pecunia traiecticia, переправні гроші) виступала в римському праві особливим видом позики, внаслідок якої зобов'язання позичальника ставилося у залежність від щасливого результату плавання і як компенсація за такий ризик могли бути погоджені відсотки, з покладенням на кредитора ризику випадкової загибелі речі з моменту, коли корабель повинен був вийти в море, і знаходився (ризик) на ньому, поки боржник не допускав прострочення.
Позичка (commodatum) виступала видом договору "передачі для споживання", за яким індивідуально-визначена річ (species), неспоживана при її господарському використанні, безоплатно передавалася позичкодавцем у користування іншій особі - позичальнику для того, щоб останній скористався нею відповідно до її звичайного економічного призначення і після використання або у встановлений строк повернув.
При позичці, на відміну від позики, передавалося не право власності на річ, а лише просте матеріальне утримання речі, без наміру залишити її собі.
У наступні історичні етапи розвитку правового регулювання позикових відносин продовжувалося активне використання і вдосконалення вироблених юристами Стародавнього Риму основних правових категорій, які обслуговували позикові відносини, з привнесенням у них особливостей, обумовлених потребами конкретних соціально-економічних умов правопорядків відповідних історичних епох.
Еволюція розвитку позикових відносин після Жовтневої соціалістичної революції пройшла три історичні етапи, кожен з яких характеризувався прийняттям нового цивільного кодифікаційного акта.
Перший етап пов'язаний з прийняттям Цивільного кодексу УРСР 1922 р.
Найважливіші положення про позику в ЦК УРСР 1922 р. (статті 208-209) зводилися до такого:
- позикою визнавався договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальнику) гроші або визначені родовими ознаками речі, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцю одержану кількість речей того самого роду і якості з процентами або без процентів;
- сторони могли надати форму позикового зобов'язання всякому боргу, що виникав з купівлі-продажу, найму майна чи іншої підстави, з поширенням на такий борг правил про позику;
- договір позики на суму понад 50 крб. мав бути оформлений під страхом його недійсності письмово;
- позикодавець мав право вимагати проценти за позику лише тоді, коли вони передбачені договором. Нарахування процентів на проценти заборонялося, за винятком законно існуючих кредитних установ;
- допускалося дострокове виконання безпроцентної позики, а за процентною позикою позичальник мав право, попередивши позикодавця за три місяці або сплативши йому проценти за місяць наперед, достроково звільнитися від зобов'язання поверненням одержаної суми, якщо за позикою процент перевищував встановлений обліковий процент Державного банку за активними операціями;
- позичальник мав право оспорювати дійсність договору позики за його безгрошевістю (безвалютністю) повністю або частково, але, якщо договір позики повинен був укладатися у письмовій формі, оспорювання його шляхом свідчень свідків не допускалося, за винятком кримінально-карних дій;
- попередній договір про укладення в майбутньому договору позики повинен був укладатися лише у письмовій формі незалежно від суми позики. Особа, яка зобов'язалася за попереднім договором дати іншій у позику, мала право вимагати розірвання попереднього договору, якщо згодом майнове становище контрагента значно погіршилося, зокрема якщо він буде визнаний неспроможним;
- традиційно російське та українське цивільне право містило особливі правила для визнання недійсними лихварських позикових зобов'язань;
- відповідно до ст. 33 ЦК УРСР 1922 р. коли особа під впливом крайньої потреби уклала явно невигідну для себе угоду, суд на вимогу потерпілої сторони чи відповідних державних органів або громадських організацій може визнати недійсною або припинити її дію на майбутній час. Цілком очевидно, що така норма давала можливість звільнитися від невигідної угоди, у тому числі позикової, бідним прошаркам населення.
Другий етап правового становлення позикових відносин пов'язаний з прийняттям у 1961 р. Основ цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік та цивільних кодексів у союзних республіках.
В ЦК УРСР 1963 р. позиці безпосередньо було присвячено шість статей (статті 374-379), найбільш принциповими в них були такі положення:
- з поняття договору позики було вилучено застереження про можливість
процентної позики та введено правило про передачу грошей чи речей, визначених родовими ознаками не лише у власність, айв оперативне управління;
- в імперативній формі було сформульовано правило про визнання договору позики укладеним у момент передачі грошей або речей;
- була визнана обов'язковою письмова форма щодо договорів позики, що укладаються на суму понад 50 крб.;
- були визначені особливості позикових відносин банків і державних трудових ощадних кас, ломбардів та кас громадської взаємодопомоги і фондів творчих спілок;
- введено поняття "позикові операції" у значенні, ідентичному позиці, та введено поняття "позичка" як різновид позики, що її надавали в межах позикових операцій ломбардів, кас громадської взаємодопомоги і фондів творчих спілок;
- проведено розмежування у правовому регулюванні позикових операцій (у тому числі ломбардів, кас громадської взаємодопомоги і фондів творчих спілок) від операцій з надання банківських позик та інших кредитних операцій за участю комерційних банків, інших кредитних установ.
Третій етап у формуванні позикових відносин відбувся в період незалежності України після прийняття в 2001 р. нового ЦК України. Для цього етапу принциповим у регулюванні позики стало те, що з часу проголошення незалежності України та переходу до засад ринкової економіки до моменту прийняття нового ЦК України фактично змінився зміст позикових відносин, але регулювання їх здійснювалося в основному за правилами ЦК УРСР 1963 p., що призвело до суперечностей у правозастосовній практиці.
В ЦК України позиці присвячені статті 1065-1072, для яких характерні такі основні риси:
- договір позики виступає реальним і відплатним правочином, що передбачає передачу позикодавцем у власність позичальникові грошей або речей, визначених родовими ознаками, таку саму суму або рівну кількість яких позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві;
- встановлено положення про диспозитивне відплатний або безвідплатний характер договору позики. Новим ЦК України закріплено презумпцію відплат-ності договору позики (у вигляді права позикодавця на отримання процентів на суму позики), якщо інше не передбачено законом або договором, що певною мірою руйнує усталену концепцію презумпції безоплатності договору позики і усуває доцільність виокремлення кредитних договорів;
- детально врегульовано умови виконання обов'язків сторін договору позики і наслідки їх невиконання, що підвищує рівень врегульованості позикових відносин порівняно з ЦК УРСР 1963 p.;
- проведено розмежування правового регулювання договорів позики і позички;
- договір позички за новим ЦК поширюється на передачу у безплатне користування речей, на який поширюються правила про майновий найом. Уявляється, що об'єктом позички можуть виступати тільки неспоживні та індивідуально-визначені речі, оскільки в іншому випадку неможливе користування ними без переходу права власності до набувача;
- визначено співвідношення між договором позики і кредитним та комерційним договорами, які виступають як загальне і спеціальне. Відповідно до ЦК України
правила про позику субсидіарно застосовуються до положень про кредитний та комерційний договори, якщо інше не передбачено правилами про кредитний та комерційний договори і не випливає або не суперечить суті таких зобов'язань.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Позика в римському праві"
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  2. § 1. Загальні положення про забезпечення виконання зобов'язань
    Забезпечення виконання зобов'язань (англ. security/ensuring to peformance obligations)1 - це інститут, що історично склався ще за часів римського права. Римляни розробили досить розгалужену систему правових засобів забезпечення зобов'язань, основними з яких були: завдаток, неустойка, порука у формі стипуляції, застава у формі ручного закладу, фідуціарної угоди та іпотеки. Необхідність їх
  3. § 2. Предмет та метод цивільного права
    Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права. 1 Римське приватне право. - К., 1996. - С. 4; Цивільне право України. - Харків, 2000. - Ч. 1. -С. 3. Довеерт А. С. Проблеми кодифікації цивільного (приватного) права в Україні // Українське право. - 1998. - Число 1. - С. 40. Встановлення
  4. § 1. Поняття та елементи договору майнового найму (оренди)
    Договір майнового найму (оренди) - це цивільно-правовий договір, за яким наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 778 ЦК України). Договір найму (оренди) належить до класичних договірних інститутів, відомих цивілістиці з часів римського права. В римському праві найм речей (Іоса-tio- conductio) визнавався окремим різновидом
  5. § 1. Дихотомія "приватне право - публічне право" як підґрунтя характеристики становища приватної особи у суспільстві
    Як суспільний феномен, котрий стосується окремого індивіда і суспільства в цілому, право може розглядатися під кутом зору оцінки його значення як для приватних осіб, так і для суспільства, що, насамперед, і є основою виникнення відомої дихотомії "приватне право - публічне право". Загальна структура права виглядає так: 1) природне право як основа усього іншого права; 2) приватне та публічне
  6. § 3. Співвідношення приватного і цивільного права
    Підґрунтя розуміння засад визначення такого співвідношення було закладене ще в Стародавньому Римі, де один з найбільш блискучих теоретиків у галузі приватного права - Ульпіан поділяв приватне право на 3 частини: jus naturale ("природне право"), jus gentium ("право народів"), jus civile ("право цивільне", а точніше - "право громади") (Д.1.1.2). Jus naturale (природне право) - це право, якому
  7. § 4. Європейські родини приватного права
    Європейські системи приватного права на основі подібності визначальних ознак можуть бути згруповані у певні сукупності, котрі іменуються родинами приватного права. Романська родина приватного права Для неї характерний чіткий розподіл права на приватне і публічне, де приватне право розглядається як таке, що стосується тільки інтересів приватних, юридично рівних осіб, а публічне право слугує,
  8. § 2. Становлення традиції цивільного права в Україні
    Початком становлення традиції цивільного права в Україні можна вважати створення у XVI ст. статутів Великого Князівства Литовського, в котрих намітився, хоч і вельми приблизно, але все ж досить виражений поділ права на галузі, в межах яких почали конституюватися відповідні цивільно-правові та публічно-правові інститути. Перший зі статутів - "Старий", прийнятий в 1529 р., - був першим загальним
  9. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  10. § 4.Трансформація концепції цивільного права наприкінці XX ст.
    У попередніх підрозділах зазначалися особливості формування цивільного права України та його концепції на перших етапах становлення останнього. Поступальний розвиток правових ідей був перерваний Жовтневим переворотом 1917 р. та наступними змінами в політичному житті країн, які знаходилися в сфері впливу РРФСР, а з часом утворили СРСР. Для цивільного права це означало відмову від можливості
© 2014-2022  yport.inf.ua