| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Види права спільної власності |
||
|
У відносинах часткової власності законом або договором визначаються належні учасникам точні частки у праві на спільне майно, а саме воно залишається нероздільним, єдиним об'єктом їх права спільної власності. Під часткою власника у спільній власності розуміється арифметично виражена (1/3, 50% тощо) частка у суб'єктивному праві власності на все спільне майно (1). Вона не може бути виражена в натуральних показниках (квадратних метрах, тоннах тощо), що перетворюють її на право на частину речі. Саме такий підхід найбільшою мірою відповідає сутності відносин спільної часткової власності. Його традиційно дотримувалася і судова практика (2). - --- (1) Про різні точках зору з цього питання см .: Каськів П.П. Поняття і види відносин спільної власності / / Уч. зап. Тартуського ун-та. Вип. 452. Тарту, 1978. С. 18 і сл. Так, пропонувалося розглядати частку як відповідну частину цінності (вартості) спільного майна, без урахування того, що ця умовна величина сама по собі взагалі не може бути об'єктом спільної власності. (2) СР: пп. "б" п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду РРФСР від 10 червня 1980 N 4 "Про деякі питання, що виникли у практиці розгляду судами суперечок про виділ частки власнику та визначення порядку користування будинком, що належить громадянам на праві спільної власності" / / БВС РРФСР. 1980. N 9. С. 5; БВС РФ. 1994. N 3; 1997. N 1. У відносинах спільної власності між учасниками право на спільну річ не ділиться - воно належить їм спільно, спільно. Тут ніхто з учасників заздалегідь взагалі не знає своєї частки, яка визначиться тільки у випадку поділу або виділу, тобто припинення відносин спільної власності для відповідного учасника. Хоча в таких ситуаціях частки колишніх учасників спільної власності зазвичай і передбачаються рівними, але допускаються законом численні відступи від цього правила давно зробили його винятком (1). --- (1) Непрямим свідченням цього стала невдала законодавча спроба надання спільно проживають громадянам права приватизувати займані ними житлові приміщення у спільну власність (причому не тільки подружжя, але й інших членів сім'ї), що породила практично нерозв'язні суперечки про виділ відповідних часток у натурі , яка тепер виключена чинним законодавством (пор. ст. 2 Закону про приватизацію житлового фонду 1991 р. і ст. 2 Федерального закону від 15 травня 2001 р. N 54-ФЗ / / СЗ РФ. 2001. N 21. Ст. 2063) . Очевидно, що відносини спільної (бездолевой) власності можливі лише як виняток, обумовленого наявністю між співвласниками особливих, особисто-довірчих відносин, які не припускають і не вимагають повної визначеності в обсязі правомочностей їх учасників. Такі відносини виникають між подружжям або членами селянського (фермерського) господарства, тобто між громадянами, пов'язаними близькими сімейними узами. Тому згідно п. 3 ст. 244 ЦК спільна часткова власність є правилом, а спільна (бездолевая) власність - виключенням, прямо передбаченим законом (1). --- (1) На жаль, законодавство не завжди послідовно дотримується названих підходів. Так, згідно з п. 2 ст. 4 Федерального закону "Про садівничих, городницьких об'єднання громадян" (Відомості Верховної. 1998. N 16 . Ст. 1801; 2000. N 48. Ст. 4632; 2002. N 12. Ст. 1093) майно загального користування, придбане "некомерційним товариством" (однієї з різновидів таких "об'єднань") за рахунок цільових внесків його учасників, чому- то стає об'єктом власності його членів, а не товариства в цілому. Не менш важко зрозуміти, з яких міркувань ця власність оголошена спільної, а не часткової, і яким чином слід здійснювати державну реєстрацію угоди з перебувають у спільній власності учасників такого товариства "земельною ділянкою та нерухомим майном "(СР п. 1 ст. 42 названого Закону). Пояснення можна бачити лише в тому, що тодішній законодавець навряд чи ясно уявляв собі відмінність між пайовий та спільною власністю: адже ще ст. 3 раніше діючого Закону про приватизацію державного майна 1997 говорила про спільну власність громадян і публічно-правових утворень і (або) юридичних осіб. Можлива проте зворотна ситуація - учасники відносин спільної власності, що виникає тільки в силу закону, має право за спільною згодою (а за його відсутності - за рішенням суду) замінити їх відносинами часткової власності (п. 5 ст. 244 ЦК). Так, законним режимом майна подружжя відповідно до п. 1 ст. 33 Сімейного кодексу є режим спільної власності, що діє, якщо шлюбним договором не встановлено інше. Така ж можливість надана учасникам селянського (фермерського) господарства п. 1 ст. 257 ЦК. Отже, з волі учасників відносини спільної власності можуть бути замінені відносинами часткової власності, але не навпаки. Таким чином, спільна власність може з'явитися тільки в силу прямої вказівки закону. Її виникнення за договором, у тому числі за участю юридичних осіб або публічно-правових утворень, не допускається. Однак і часткова власність за угодою сторін може виникнути не завжди. Такий шлях прямо передбачений абз. 2 п. 4 ст. 244 ГК лише для діленого майна (речей). Що стосується неподільного майна, насамперед багатьох об'єктів нерухомості, то тут загальна власність відповідно до абз. 1 п. 4 ст. 244 ГК виникає тільки під час вступу неподільної речі у власність двох і більше набувачів (наприклад, двох покупців за договором купівлі-продажу), але не може бути встановлена самим власником шляхом відчуження ним довільно певної частки або часток у праві на це майно із збереженням за собою "залишилися" часток або частки. Інакше кажучи, власник не вправі сам створити право спільної власності на належну йому неподільну річ, зробивши предметом відчуження встановлену ним за угодою з набувачем частку в праві своєї одноосібної власності на неї (1) . --- (1) Дана обставина в сучасній літературі вдало підмітив і обгрунтував К.І. Скловський (див.: Скловський К.І. Указ. соч. С. 223 - 224). Тим самим виявляється незаконність наявних в сучасній практиці угод з продажу власником житлової квартири як завгодно малих "часток у праві" на неї (наприклад, з метою створення для набувачів таких часток підстав для їх реєстрації в даному місті) чи аналогічної по суті продажу власником офісного (нежитлового) будівлі "часток у праві" на нього, що прикривають продаж частин такої нерухомості (що не є самостійними об'єктами майнового обороту). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "2. Види права спільної власності" |
||
|
||