| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Поняття права спільної власності |
||
|
При цьому сам майновий об'єкт не ділиться між учасниками відносин спільної власності, а належить їм одночасно і спільно, насамперед тому, що в багатьох випадках він є неподільною річчю (ст. 133 ЦК). Якщо греблю, міст або автомобіль розділити між співвласниками, то й сама ця річ як ціле, і її частини просто втратять своє господарське призначення і тим самим - економічну цінність. Коли ж мова йде про подільних речі, наприклад про земельній ділянці або про житловому котеджі, то їх фактичний розділ між власниками припинить і відносини спільної власності, бо кожен стане власником конкретної, індивідуально-визначеної речі у вигляді відповідної частини земельної ділянки, частини будинку і т . п., між якими залишиться лише фізична, а не юридична "спільність" (загальна стіна, загальний паркан і т.д.). Саме тому загальна власність відповідно до правила п. 4 ст. 244 ГК виникає насамперед при надходженні у власність двох або декількох осіб речей, неподільних за своєю природою або в силу вказівки закону, а щодо діленого майна - у випадках, прямо передбачених законом або договором (наприклад, щодо майна подружжя в силу правил ст . 33 і ст. 34 Сімейного кодексу або при створенні простого товариства - на підставі ст. 1043 ЦК). З цього видно, що між учасниками спільної власності в період її існування ділиться НЕ майно в натурі (яке юридично завжди становить єдине ціле), а право на нього, у якого з'являється кілька суб'єктів. Розділ ж спільного майна тягне припинення відносин спільної власності, бо кожен із співвласників у результаті розділу стає одноосібним власником конкретної частини знаходився у спільній власності майна. Відносини спільної власності можуть виникати між будь-якими суб'єктами цивільного права: фізичними та юридичними особами, державними і муніципальними утвореннями, причому в будь-яких поєднаннях. Так, громадяни як власники приватизованих ними квартир у багатоквартирному житловому будинку одночасно з відповідним публічно-правовою освітою є співвласниками загальних приміщень такого будинку (горищ, підвалів і т.д.), його несучих конструкцій, санітарно-технічного та іншого обладнання (п. 1 ст. 290 ЦК), поки в такому будинку залишаються неприватизовані квартири, що знаходяться в державній або муніципальній власності. У розглянутій ситуації не з'являється якої особливої, нової форми власності (на кшталт "змішаної" або "колективної"), оскільки кожен з учасників залишається цілком самостійним власником свого майна і не становить з іншими співвласниками ніякого особливого (тим більше правосуб'єктності) "колективу". Не виникає і нового суб'єкта права - юридичної особи - власника (як це має, наприклад, місце при створенні в порядку приватизації господарського товариства з державною участю), оскільки відносно присвоєної речі всі учасники спільної власності виступають як один єдиний власник зі спільною волею по її використанню. Таким чином, загальна власність є не особливим економічним відношенням ("формою") власності, а лише різновидом існуючих відносин власності, що представляє собою чисто юридичний варіант присвоенности конкретних матеріальних благ: чи не однією особою, а кількома особами . Це положення стало навіть підставою для думки про те, що права спільної власності як суб'єктивного цивільного права взагалі не існує (1), оскільки йдеться про звичаєве право власності, лише ускладненому безліччю суб'єктів. Однак саме юридично (а не економічно) розглянуту ситуацію слід кваліфікувати як речове право декількох осіб спільно і за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном, що є єдине ціле (п. 1 ст. 244 ЦК). --- (1) Див: Мисник Н.М. Правова природа спільної власності / / Правознавство. 1993. N 1. С. 33. Суб'єкти спільної власності, як і будь-які власники, за своїм розсудом володіють, користуються і розпоряджаються належним їм спільним майном, але змушені здійснювати ці правомочності спільно, спільно, оскільки жоден з них не володіє всією повнотою права на річ, будучи обмеженим правами інших учасників. Тому поряд із звичайними для власності зовнішніми правовідносинами співвласників з усіма третіми особами між самими співвласниками неминуче складаються внутрішні взаємини за погодженням їх загальної волі, пов'язаної із здійсненням спільно належних їм правомочностей власника. Ці взаємини співвласників по суті і складають предмет регулювання норм, присвячених спільної власності (1). --- КонсультантПлюс: примітка. Коментар до Цивільного кодексу Російської Федерації, частини першої (під ред. О.Н. Садикова) включений до інформаційного банку відповідно до публікації - КОНТРАКТ, ИНФРА-М, 2005 (видання третє, виправлене, доповнене і перероблене). (1) Див: Коментар до цивільного кодексу Російської Федерації, частини першої (постатейний) / Відп. ред. О.Н. Садиков. 2-е вид. М., 2002. С. 556 (автор коментаря - Ю.К. Толстой). Дані взаємини є абсолютними, а відносними правовідносинами між цілком конкретними суб'єктами і не можуть бути віднесені до категорії речових правовідносин. Необхідність формувати і виражати спільну єдину волю співвласників у відношенні реалізації належного їм права робить необхідним досягнення між ними угод з тих чи інших питань (наприклад, про порядок використання і розпорядження спільним майном). При виконанні таких угод виникають зобов'язальні відносини співвласників, які, однак, не змішуються з їх речовими відносинами з іншими особами (1). Між співвласниками виникають і речові відносини, наприклад у зв'язку з переважним правом купівлі частки у праві спільної часткової власності (див. далі). --- (1) Не можна тому погодитися з думкою про те, що частка у праві спільної власності "є одночасно і речовим правом (правом власності), і має деякі риси права відносного, що надає певні права і створюючи обов'язки у відносинах з іншими учасниками" (Скловский До . І. Застосування цивільного законодавства про власність та володінні. С. 221). Такі права та обов'язки створюють угоди співвласників чи які замінять їх судові рішення, а не самі по собі їх частки у праві спільної власності, що підкоряються, як там же справедливо зазначає згаданий автор, режиму речових, а не зобов'язальних прав. Разом з тим зміст і зміст зобов'язальних відносин співвласників складаються в юридичному оформленні спільного здійснення ними характерного для власності господарського панування над присвоєним майном, а не в задоволенні потреб одних (уповноважених) осіб за рахунок поведінки інших (зобов'язаних) осіб. Тому їх взаємини - особливий різновид зобов'язальних відносин, за своєю юридичною природою близька до зобов'язальних відносин по спільній діяльності (1). --- (1) Див гл. 63 т. IV цього підручника. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 1. Поняття права спільної власності " |
||
|
||