Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеория права и государства → 
« Попередня Наступна »
В.О.Коновалова, В.Ю.Шепітько. ЮРИДИЧНА ПСИХОЛОГІЯ.Академічний курс, 2009 - перейти к содержанию учебника

§ 5. Закономірності формування здібностей

До індивідуальних особливостей особистості належать здібності. За своєю сутністю здібності - це такі індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в процесі оволодіння діяльністю, у ході набування знань, умінь і навичок. Розвиток здібностей відбувається в процесі життя індивіда23 .
Різні люди за однакових умов з різним темпом оволодівають знаннями, уміннями і навичками в тій чи іншій сфері діяльності. Одна людина витрачає багато зусиль і часу, а інша «схоплює на льоту».
Дослідження природи здібностей передбачає необхідність урахування трьох істотних ознак (Б. М. Теплов): по-перше, під здібностями розуміють індивідуальні психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; по-друге, здібностями називають не всі індивідуальні особливості, а лише такі, що стосуються успішності виконання якої-небудь діяльності; по-третє, поняття «здібності» не зводиться до тих знань, умінь і навичок, що уже виробилися в людини, а передбачає певний генетичний момент.
Слід зазначити, що здібності є не лише результатом розвитку, але і дії уроджених особливостей. У цьому плані важливе значення має поняття обдарованості. Обдарованість - це своєрідність природних передумов, наявність внутрішніх умов, що лежать в основі здібностей. Іншими словами, здібності - це обдарованість у розвитку.
У психологічній літературі зазначається, що існують найбільш сприятливі, оптимальні терміни в розвитку і становленні окремих здібностей. Цікавими є спостереження канадського вченого Генрі Лемана, який працював над цією проблемою приблизно 20 років. На його думку, у поетів цей вік визначається між 26 і 30 роками, лікарів - 33-34, художників - 30-35, а письменників - 40-44 роками24 . Обдарованість може привести до раннього розвитку здібностей. Так, музичні здібності Вольфганга Амадея Моцарта, Франца Йозефа Гайдна, М. А. Римського-Корсакова виявилися в 4 роки; творчі здібності І. Ю. Рєпіна - в 4-5 років, у Санті Рафаеля - у 8 років; О. С. Пушкін почав писати перші вірші в 9 років.
Певне значення в розвитку здібностей мають задатки - виражені анатомо-фізіологічні особливості організму (хороший кровообіг мозку, рухливість нервової системи та ін.). Задатки не визначають розвиток здібностей автоматично. Здібності - це не задаток у розвитку.
На формування здібностей впливає цілий ряд умов: спрямованість особистості, розумова і фізична активність, інтерес до діяльності, уява тощо. У психології розрізняють загальні і спеціальні здібності. Існують літературні, математичні, педагогічні, художні та інші здібності. У психології розглядають також теоретичні і практичні здібності. Їхня відмінність полягає в тому, що перші визначають схильність особистості до абстрактно-теоретичних розмірковувань, другі - до практичних дій.
Здібності пов'язані з існуванням трьох типів людей: «художнього», «розумового» і «проміжного» (за термінологією І. П. Павлова). Така типологія пов'язана із вченням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи - образної, емоційної, і другої, пов'язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова - сигналу сигналів.
Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує «художній» тип, відносна перевага сигналу сигналів - «розумовий» тип, рівне їхнє представництво - середній («проміжний») тип людей. Зазначені розходження пов'язують з функціями лівої (словесно-логічної) і правої (образної) півкуль головного мозку.
Є два рівні розвитку здібностей: 1) репродуктивний - відображає високе вміння засвоювати знання, опановувати діяльність і виконувати її за зразком; 2) творчий - уміння створювати нове, оригінальне, творче.
Високий рівень у розвитку здібностей називають талантом. Талант - це сполучення здібностей, що дає змогу людині успішно й оригінально виконувати будь-яку діяльність. Результати діяльності талановитої людини вирізняються принциповою новизною.
Необхідно зазначити, що про талант йдеться тоді, коли спостерігається сполучення здібностей, певна їхня сукупність. Ізольована здібність не може бути аналогом таланту (навіть якщо вона має високий рівень розвитку). Наприклад, про це свідчить дослідження психіки людей, що мали ейдетичну (феноменальну) пам'ять. Хоча, як відомо, саме в пам'яті, її міцності багато хто готовий бачити «еквівалент» таланту. Так, протягом кількох десятиліть група московських психологів проводила експерименти з випробуваним Ш., який мав феноменальну пам'ять (експериментальна психологічна лабораторія О. Р. Лурії). Мнемонічні25 здібності Ш. не викликали ні в кого сумнівів. Випробуваному пропонували ряд слів, потім чисел, потім букв, ряд цей зростав до тридцяти, до сімдесяти, до ста елементів - Ш. його спокійно відтворював і в прямій і зворотній послідовності. Він відтворював його і через п'ятнадцять років. Закривавши очі, Ш. говорив: «Так, так... Це було у вас на тій квартирі... ви сиділи за столом... ви були в сірому костюмі... я бачу, що ви мені говорили». І перелічував запропоновані йому п'ятнадцять років тому слова і цифри. Пам'ять Ш. не мала меж ні за обсягом, ні за міцністю. У діяльності людини пам'ять - це лише один з факторів, від якого залежить успіх творчості. Ш. не розвив у себе інших здібностей, крім здатності запам'ятовувати26 .
Вищий ступінь у розвитку здібностей у психології називають геніальністю. Вона пов'язана зі створенням якісно нових, унікальних творів, відкриттів. Тільки геній прокладає такі нові шляхи, якими йдуть послідовники і просувають людство вперед. До таких учених належать Леонардо да Вінчі, І. Ньютон, Д. І. Менделєєв, А. Ейнштейн та ін. Виділяють два типи геніїв: 1) генії, які опромінюють велич відкриття; 2) генії-волевики. Водночас потрібно зазначити, що без праці не може бути справжньої геніальності.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 5. Закономірності формування здібностей"
  1. § 6. Господарське право як галузь правової науки і як навчальна дисципліна
    закономірності розвитку держави і права та їх місце у суспільному житті, відокремлюючи її як самостійну галузь суспільних наук на вітчизняний і зарубіжний досвід, ідеї та цінності правової держави. В цілому вона є багатовекторною, пов'язана з правовим дослідженням наявних і перспективних галузей права. Однією з них є галузь науки господарського права. Наука господарського права відображає
  2. § 1. Предмет юридичної психології
    закономірності й механізми психіки. Юридична психологія вивчає особливості психіки в системі «людина - право». Праця індивіда в будь-якій сфері людської діяльності визначається психічними процесами, що сприяють пізнанню об'єктивних законів дійсності, взаємовідносин між людьми, мотивів і спрямованості їхньої поведінки, психологічної структури окремої особистості. Вивчення ж психологічних
  3. § 2. Система юридичної психології
    закономірності правотворчого процесу, психологічні механізми правосвідомості та праворозуміння. В юридичній психології досліджуються не лише проблеми психологічних закономірностей правопорушень (злочинів), а й психологія правомірної поведінки, психологічні особливості недопущення злочинних дій, впливу соціальних заборон, громадської думки, моралі, правових розпоряджень на поведінку особи,
  4. § 3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками
    закономірності розвитку суспільства, природи, мислення. Дослідження психологічних закономірностей у сфері правозастосовчої та правоохоронної діяльності ґрунтується на використанні законів і категорій діалектики, що дає змогу пізнати психічні явища в їхньому русі й розвиткові, в різноманітних проявах залежно від певних умов, місця і часу. Наприклад, такі категорії діалектики, як аналіз і синтез,
  5. § 1. Особливі умови процесуальної діяльності як професії
    закономірності психічної діяльності людини у зв'язку з її професійною належністю (за необхідності або за покликанням), ми виявляємо її особливості, що сприяють, з одного боку, пізнанню організаційних основ виконуваних індивідом професійних функцій, а з іншого - удосконаленню організації цієї діяльності. У цьому аспекті значний інтерес становить така галузь суспільної діяльності людини, як
  6. § 2. Професійні якості і психологія осіб, які здійснюють провадження у справі. Поняття професіограми
    формуванню професійних якостей. Водночас елементи цієї структури взаємозалежні, наявність одного з них визначає ефективність функціонування інших. Професіограми орієнтують навчальні заклади на певний рівень підготовки юридичних кадрів, сприяють діагностиці професіоналізації юристів, які працюють у різних правоохоронних органах. Світогляд виявляється у правосвідомості, що є основою
  7. § 2. Психологія допиту
    закономірності: 1) з віком при словесному відтворенні вигляду людини, яка сприймається, у створюваний портрет дедалі частіше включаються як істотні ознаки компоненти, що створюють фізичний вигляд. До 21-26 років відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності порівняно з відсотком фіксувань і відображень дітьми 7-8 років зростає майже в 2,2 раза; 2) відсоток фіксувань особливостей експресії до 21-26
  8. § 4. Психологія пред'явлення для впізнання
    закономірності сприйняття зовнішності людини, предметів. Пред'явлення для впізнання - слідча дія, сутність якої полягає у встановленні тотожності чи розбіжності пропонованого об'єкта з його уявним образом, відображеним у пам'яті того, хто впізнає. Процес упізнання може бути зображений у вигляді схеми, яка поєднує його сутність і розвиток, що охоплюють три основні елементи: а) сприйняття
  9. § 5. Психологія відтворення обстановки й обставин події
    закономірності, що визначають її пізнавальну цінність. До таких закономірностей належать: 1) здатність особи сприймати і запам'ятовувати обстановку, в якій відбувається та чи інша подія; 2) просторова орієнтація особи при відтворенні обстановки в загальному або фрагментарному вигляді, природному або видозміненому; 3) психічний вплив обстановки події на особу, яка повторно перебуває на цьому
  10. Запитання для самоконтролю
    закономірності притаманні особі обвинуваченого? 3. У чому полягає сутність захисної домінанти? 4. Яке значення має віктимність у поведінці потерпілого? 5. Які розумові завдання вирішує слідчий під час огляду місця події? 6. Чи існує взаємозв'язок особи злочинця і відображень місця події? 7. З якою метою здійснюється діагностика особи допитуваного? 8. Які існують стадії формування