| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Закономірності формування здібностей |
||
|
Різні люди за однакових умов з різним темпом оволодівають знаннями, уміннями і навичками в тій чи іншій сфері діяльності. Одна людина витрачає багато зусиль і часу, а інша «схоплює на льоту». Дослідження природи здібностей передбачає необхідність урахування трьох істотних ознак (Б. М. Теплов): по-перше, під здібностями розуміють індивідуальні психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; по-друге, здібностями називають не всі індивідуальні особливості, а лише такі, що стосуються успішності виконання якої-небудь діяльності; по-третє, поняття «здібності» не зводиться до тих знань, умінь і навичок, що уже виробилися в людини, а передбачає певний генетичний момент. Слід зазначити, що здібності є не лише результатом розвитку, але і дії уроджених особливостей. У цьому плані важливе значення має поняття обдарованості. Обдарованість - це своєрідність природних передумов, наявність внутрішніх умов, що лежать в основі здібностей. Іншими словами, здібності - це обдарованість у розвитку. У психологічній літературі зазначається, що існують найбільш сприятливі, оптимальні терміни в розвитку і становленні окремих здібностей. Цікавими є спостереження канадського вченого Генрі Лемана, який працював над цією проблемою приблизно 20 років. На його думку, у поетів цей вік визначається між 26 і 30 роками, лікарів - 33-34, художників - 30-35, а письменників - 40-44 роками24 . Обдарованість може привести до раннього розвитку здібностей. Так, музичні здібності Вольфганга Амадея Моцарта, Франца Йозефа Гайдна, М. А. Римського-Корсакова виявилися в 4 роки; творчі здібності І. Ю. Рєпіна - в 4-5 років, у Санті Рафаеля - у 8 років; О. С. Пушкін почав писати перші вірші в 9 років. Певне значення в розвитку здібностей мають задатки - виражені анатомо-фізіологічні особливості організму (хороший кровообіг мозку, рухливість нервової системи та ін.). Задатки не визначають розвиток здібностей автоматично. Здібності - це не задаток у розвитку. На формування здібностей впливає цілий ряд умов: спрямованість особистості, розумова і фізична активність, інтерес до діяльності, уява тощо. У психології розрізняють загальні і спеціальні здібності. Існують літературні, математичні, педагогічні, художні та інші здібності. У психології розглядають також теоретичні і практичні здібності. Їхня відмінність полягає в тому, що перші визначають схильність особистості до абстрактно-теоретичних розмірковувань, другі - до практичних дій. Здібності пов'язані з існуванням трьох типів людей: «художнього», «розумового» і «проміжного» (за термінологією І. П. Павлова). Така типологія пов'язана із вченням, відповідно до якого вища нервова діяльність людини характеризується наявністю в ній двох сигнальних систем: першої сигнальної системи - образної, емоційної, і другої, пов'язаної із сигналізацією цих образів за допомогою слова - сигналу сигналів. Відносна перевага першої сигнальної системи в психічній діяльності людини характеризує «художній» тип, відносна перевага сигналу сигналів - «розумовий» тип, рівне їхнє представництво - середній («проміжний») тип людей. Зазначені розходження пов'язують з функціями лівої (словесно-логічної) і правої (образної) півкуль головного мозку. Є два рівні розвитку здібностей: 1) репродуктивний - відображає високе вміння засвоювати знання, опановувати діяльність і виконувати її за зразком; 2) творчий - уміння створювати нове, оригінальне, творче. Високий рівень у розвитку здібностей називають талантом. Талант - це сполучення здібностей, що дає змогу людині успішно й оригінально виконувати будь-яку діяльність. Результати діяльності талановитої людини вирізняються принциповою новизною. Необхідно зазначити, що про талант йдеться тоді, коли спостерігається сполучення здібностей, певна їхня сукупність. Ізольована здібність не може бути аналогом таланту (навіть якщо вона має високий рівень розвитку). Наприклад, про це свідчить дослідження психіки людей, що мали ейдетичну (феноменальну) пам'ять. Хоча, як відомо, саме в пам'яті, її міцності багато хто готовий бачити «еквівалент» таланту. Так, протягом кількох десятиліть група московських психологів проводила експерименти з випробуваним Ш., який мав феноменальну пам'ять (експериментальна психологічна лабораторія О. Р. Лурії). Мнемонічні25 здібності Ш. не викликали ні в кого сумнівів. Випробуваному пропонували ряд слів, потім чисел, потім букв, ряд цей зростав до тридцяти, до сімдесяти, до ста елементів - Ш. його спокійно відтворював і в прямій і зворотній послідовності. Він відтворював його і через п'ятнадцять років. Закривавши очі, Ш. говорив: «Так, так... Це було у вас на тій квартирі... ви сиділи за столом... ви були в сірому костюмі... я бачу, що ви мені говорили». І перелічував запропоновані йому п'ятнадцять років тому слова і цифри. Пам'ять Ш. не мала меж ні за обсягом, ні за міцністю. У діяльності людини пам'ять - це лише один з факторів, від якого залежить успіх творчості. Ш. не розвив у себе інших здібностей, крім здатності запам'ятовувати26 . Вищий ступінь у розвитку здібностей у психології називають геніальністю. Вона пов'язана зі створенням якісно нових, унікальних творів, відкриттів. Тільки геній прокладає такі нові шляхи, якими йдуть послідовники і просувають людство вперед. До таких учених належать Леонардо да Вінчі, І. Ньютон, Д. І. Менделєєв, А. Ейнштейн та ін. Виділяють два типи геніїв: 1) генії, які опромінюють велич відкриття; 2) генії-волевики. Водночас потрібно зазначити, що без праці не може бути справжньої геніальності. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 5. Закономірності формування здібностей" |
||
|
||