загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня Наступна »

15.1. Поняття і форми реалізації права


Поряд із законотворчістю реалізація правових норм відіграє найважливішу роль у правовому регулюванні суспільних відносин. У соціальному житті для успішного функціонування права важливо не тільки закріплювати принципи і норми права в законодавчих актах. Необхідно також, щоб розпорядження правових норм отримували реалізацію в суспільних відносинах. Якщо розпорядження правових норм не втілюються в реальних життєвих відносинах, то вони мертві і втрачають свою роль соціального регулятора. "Право ніщо, - зазначає Л.С. Явич, - якщо його положення не знаходять своєї реалізації в діяльності людей і їх організацій, у суспільних відносинах. Не можна зрозуміти право, якщо відвернутися від механізму його реалізації в житті суспільства" (1). Мало мати розвинене законодавство, необхідно, щоб його положення отримували практичне здійснення в соціальному житті, щоб кожна людина могла реалізувати свої конституційні права і свободи, перебуваючи під захистом держави. Ще Ш.-Л. Монтеск'є писав: "Коли я вирушаю в яку-небудь країну, я перевіряю не те, чи хороші там закони, а те, як вони здійснюються, бо добрі закони зустрічаються скрізь" (2). Держава, що не забезпечує реалізацію права, залишається в програші, так як не досягаються поставлені суспільством цілі і завдання з регулювання суспільних відносин. Соціальне призначення права як раз і виражається в регулюванні суспільних відносин шляхом реалізації правових приписів.
--------------------------------
(1) Явіч Л.С. Загальна теорія права. Л., 1976. С. 201.
(2) Монтеск'є Ш.-Л. Вибрані твори. М., 1955. С. 318.
Формування громадянського суспільства та побудова демократичної правової державності припускають ефективне здійснення правового регулювання, підвищення ролі і авторитету закону, чітку реалізацію і втілення в життя приписів правових норм.
У механізмі правового регулювання суспільних відносин реалізація права має істотне значення, так як від процесу реалізації (здійснення) права багато в чому залежить, якою мірою буде існувати реальний правопорядок в країні і забезпечена свобода особистості в рамках правового закону.
Завдання процесу правореалізації полягає в тому, щоб ефективно в режимі правової законності переводити розпорядження правових норм в правомірна поведінка суб'єктів права.
Термін "реалізація" (від франц. Realiser - "здійснювати") визначається як здійснення чого-небудь, перетворення в щось реальне, проведення в життя якогось плану, проекту, ідеї, програми , наміри і т.п. (3). "Реалізація, - зазначає В.М. Протасов, - представляється як процес перекладу явища в іншу якість, вживання його якостей, властивостей з метою досягнення якогось результату. Відносно права цей процес означає переведення його норм в іншу реальність, в іншу якість - якість правомірної поведінки: використання властивостей права для досягнення необхідного соціального результату "(4). Тому реалізація права може бути визначена як здійснення, втілення, втілення в життя (в дійсність) принципів і приписів права.
--------------------------------
(3) Васюкова І.А. Словник іноземних слів. М., 1998. С. 513.
(4) Протасов В.Н. Що і як регулює право. М., 1995. С. 72.
Поняття "реалізація права" має найважливіше значення для юридичної теорії та практики, так як процес правореалізації пов'язаний з утвердженням у суспільстві певного правопорядку, із забезпеченням свободи особистості (5) та громадської безпеки.
--------------------------------
(5) Людині іманентно властива якість свободи, яке невіддільне від істоти його природи і яке вимагає визнання цієї свободи незалежно від будь-чиєї волі, будь то воля державної влади або ж іншого правителя.
Затвердження в суспільстві правозаконності і правопорядку пов'язано не тільки з встановленням і здійсненням розпоряджень юридичних норм, але і з тим, в якій мірі учасники громадських відносин можуть реалізувати свої суб'єктивні права, тобто втілювати в життя свої правові претензії. Демократичність інститутів державної влади багато в чому визначається ступенем гарантованості і захищеності основних прав і свобод особистості.
У вітчизняній юриспруденції традиційно під реалізацією права розуміють перетворення розпоряджень юридичних норм у поведінці суб'єктів права, тобто слідування вимогам норм об'єктивного права. Реалізація права в цьому випадку ототожнюється із здійсненням розпоряджень юридичних норм. Згідно даному трактуванні здійснення права представляється як односторонній процес, де всі аспекти правореализации пов'язані з нормами об'єктивного права незалежно від суб'єктивних інтересів учасників суспільних відносин. Звичайно, раціональне ланка в такому підході є, однак важко погодитися з цією позицією повністю, оскільки вона зводить всю правову життя суспільства до законодавства, що виходить від держави, не дає можливості більш детально розглянути всі аспекти процесу здійснення права (6).
--------------------------------
(6) Гревцов Ю.І. Нариси теорії та соціології права. СПб., 1996. С. 166.
Реалізацію права не слід зводити тільки до здійснення розпоряджень юридичних норм. Під правореалізації розуміється діяльність органів державної влади, посадових осіб, громадян по втіленню (втіленню) в життя принципів і норм права.
У юридичній літературі зустрічається твердження про те, що реалізація права протікає в двох основних формах: поза правових відносин і в рамках таких відносин (7). Процес правореализации поза рамками правовідносин пов'язаний, насамперед, з здійсненням загальних (конституційних) і абсолютних прав, тобто таких суб'єктивних прав, якими користуються індивіди по відношенню до всіх інших суб'єктів права. З кожним суб'єктивним правом кореспондується певна юридична обов'язок не порушувати ці права, тобто не здійснювати дій, які могли б перешкодити здійсненню цих прав. Поза правовідносин реалізуються також загальні юридичні обов'язки (заборони), які містяться в нормах права. У цих нормах законодавець встановлює юридичну відповідальність за певні варіанти поведінки, які суперечать встановленим правилам поведінки. Наприклад, приписи норм кримінального права реалізуються саме тоді, коли суб'єкти права, узгоджуючи свою поведінку з змістом відповідних норм права, не роблять дій, за які передбачена кримінально-правова відповідальність.
--------------------------------
(7) Явіч Л.С. Загальна теорія права. Л., 1976. С. 206; Теорія держави і права. Л., 1987. С. 464. Гревцов Ю.І. Нариси теорії та соціології права. СПб., 1996. С. 167; Загальна теорія права. М., 1998. С. 264 - 265.
У більшості випадків правові норми реалізуються в рамках правових відносин, в яких учасники цих відносин виступають носіями конкретних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків по відношенню один до одного. Здійснення суб'єктивних прав одними суб'єктами права в таких випадках залежить від вчинення певних юридично значимих дій іншими суб'єктами, тобто від виконання ними своїх обов'язків. Для здійснення суб'єктивних прав в рамках правовідносин потрібно прояв ініціативи з боку суб'єктів права. При цьому реалізація відповідних норм права спонукає виникнення, зміну або припинення правовідносин. Наприклад, у трудових відносинах, досягнувши відповідного пенсійного віку і володіючи необхідним трудовим стажем, громадянин може звернутися до органів соціального забезпечення з вимогою призначити йому пенсію.
Реалізація права - це складний процес, що включає кілька етапів. Насамперед це пов'язано з тим, що право за своїм змістом являє собою багатогранне явище, що включає як суб'єктивне, так і об'єктивне право. Тому процес правореалізації включає в себе, по-перше, зведення принципів і норм природного права в ранг законів держави, тобто законотворчий процес. Визнання природних прав і свобод людини та їх закріплення в законодавчих актах - обов'язок держави. Отже, держава несе перед суспільством і особистістю відповідальність за забезпечення основних прав і свобод людини і громадянина.
По-друге, процес реалізації права включає діяльність органів державної влади, посадових осіб, громадських об'єднань, громадян, яка пов'язана з реальним втіленням змісту юридичних норм у фактичному поведінці учасників суспільних відносин, тобто здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.
При реалізації права повинна існувати чітка зворотній зв'язок між законотворчим процесом і перетворенням у життя приписів правових норм. Мало проголосити принципи і норми права в законодавчих актах, необхідно також, щоб ці положення отримували реалізацію в практичному житті, у фактичних суспільних відносинах. Звідси ще один аспект реалізації правових норм - їх ефективність, що, в свою чергу, теж залежить від певних умов.
На процес реалізації норм права справляють істотний вплив такі чинники, як ступінь відповідності чинного законодавства потребам суспільного розвитку, високий рівень правосвідомості та правової культури суспільства в цілому, професіоналізм працівників правоохоронної системи, ступінь гарантованості основних прав і свобод індивіда. Тому в правовому регулюванні суспільних відносин процес реалізації норм права займає не менш важливе місце, ніж сама система чинного права. Отже, про соціальної цінності права і характер правового регулювання не можна судити тільки по тому, що закріплено в юридичних нормах. Будь-яка оцінка має базуватися і на тому, як право реалізується в суспільних відносинах. Успішне функціонування права у суспільному житті багато в чому залежить від того, наскільки ефективно втілюються на практиці розпорядження правових норм.
Існують різні напрями діяльності держави щодо створення умов для успішної реалізації розпоряджень правових норм. Це може бути діяльність як по створенню підзаконних нормативних актів, тобто щодо забезпечення правового поля, необхідного для здійснення права, так і щодо тлумачення положень нормативно-правових актів, щоб суб'єкти права могли правильно сприймати положення, що містяться в цих актах.
Реалізація норм права - це процес фактичного здійснення (втілення) в життя розпоряджень юридичних норм у правомірній поведінці громадян, посадових осіб та інших суб'єктів права. Реалізація норм права завжди пов'язана з правомірною поведінкою суб'єктів правовідносин. В одному випадку це активні дії, пов'язані з використанням своїх суб'єктивних прав або виконанням юридичних обов'язків, а в іншому випадку - це пасивна поведінка, пов'язане з утриманням від вчинення протиправних дій. Мова йде про те, яким чином суб'єкт права реалізує розпорядження правових норм, тобто як втілюються правові приписи в практичній діяльності громадян, органів державної влади щодо здійснення суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків.
Реалізація суб'єктивного та об'єктивного права відіграє істотну роль у соціальному прогресі, розвитку і вдосконаленні суспільних відносин. Право як явище цивілізації і культури серйозним чином сприяє творчому розвитку особистості, задоволенню її духовних і матеріальних потреб, реалізації основних прав і свобод.
Реалізація правових норм відбувається у формі: використання (здійснення) суб'єктивних прав, дотримання юридичних заборон, виконання юридичних обов'язків і застосування норм права як особливої ??форми реалізації права.
Використання суб'єктивних прав - це здійснення суб'єктами своїх індивідуальних прав, які закріплені в нормативно-правових актах. На відміну від дотримання норм права це активне правомірна поведінка суб'єкта, що здійснює свої права. Шляхом їх використання реалізуються управомочивающие норми, що містяться в нормативно-правових актах. Наприклад, здійснення конституційних прав і свобод громадян (право мати майно у власності, володіти, користуватися і розпоряджатися ним як одноособово, так і спільно з іншими особами; право брати участь в управлінні справами держави як безпосередньо, так і через своїх представників; право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади та органи місцевого самоврядування, а також брати участь у референдумі; право на об'єднання, включаючи право створювати професійні спілки для захисту своїх інтересів; право на свободу совісті та інші).
При використанні своїх суб'єктивних прав громадяни вільно вибирають сферу своєї діяльності в рамках закону для досягнення тих чи інших цілей. При цьому держава зобов'язується гарантувати проголошені права і свободи, створюючи необхідні умови для реалізації цих прав з тим, щоб громадянин міг повніше здійснювати свої права.
Відповідно до чинного законодавства органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, посадові особи в межах своїх повноважень теж здійснюють юридичні права, реалізація яких має свої особливості. При цьому здійснення даних правочинів не повинно суперечити їх правовому статусу, закріпленому чинним законодавством. Проте здійснення правомочностей посадовими особами, органами державної влади, органами місцевого самоврядування, громадськими об'єднаннями значно відрізняється від використання прав громадянами, так як це є не тільки правом, але й обов'язком цих органів і посадових осіб. Наприклад, відповідно до Конституції Російської Федерації Верховний Суд Російської Федерації має не тільки правомочність, а й обов'язок виступати в якості вищого судового органу у цивільних, кримінальних, адміністративних та інших справах, що підсудні судам загальної юрисдикції, здійснювати у передбачених федеральним законом процесуальних формах судовий нагляд за їх діяльністю, а також давати роз'яснення з питань судової практики (ст. 126).
  Дотримання юридичних заборон - це виконання приписів юридичних норм, які забороняють вчинення певних дій, тобто суб'єкт права строго слід встановленим заборонам. Сутність даної форми реалізації правових норм полягає в тому, що суб'єкт права утримується від вчинення дій, які завдають шкоди особистості і суспільству. Не здійснюючи дій, заборонених правовими нормами, громадяни реалізують вимоги цих норм. На відміну від виконання обов'язків дотримання припускає пасивну поведінку і завжди пов'язане із здійсненням забороняючих норм.
  Виконання юридичних обов'язків - здійснення суб'єктом права своїх юридичних обов'язків, закріплених у нормативно-правових актах. Наприклад, юридичні обов'язки громадян, посадових осіб, державних органів і громадських організацій здійснювати певні дії (виконання громадянами своїх обов'язків, покладених на нього законом, - платити податки, нести військову службу, зберігати природу і навколишнє середовище, дбайливо ставитися до природних багатств та інші; обов'язок постачальника у встановлений термін поставити замовнику продукцію; обов'язок боржника повернути борг; обов'язок свідка давати правдиві свідчення правоохоронним органам; обов'язок роботодавця виплачувати заробітну плату працівникам і т.д.). Особливістю даної форми реалізації розпоряджень правових норм є те, що суб'єкти права зобов'язані, незалежно від власного бажання, здійснювати активні дії, передбачені юридичними нормами, тобто в даному випадку реалізуються зобов'язуючі норми права.
  Спонукальні мотиви можуть бути різними для здійснення юридичних обов'язків суб'єктами права. Це і усвідомлення свого громадського обов'язку перед суспільством і державою, і страх перед майбутніми несприятливими наслідками, які можуть настати в разі порушення правових норм, і бажання отримати певні вигоди - бути морально або матеріально заохоченим.
  Дотримання і виконання приписів правових норм є одними з найважливіших і необхідних передумов для утвердження в країні міцної законності і стабільного правопорядку. Ці форми реалізації правових норм тісно взаємопов'язані і доповнюють один одного. Наприклад, керівник підприємства, виконуючи покладені на нього нормами права обов'язки, тим самим дотримується чинного законодавства.
  Використання юридичних прав, дотримання юридичних обов'язків і виконання приписів норм права прийнято називати формами безпосередньої реалізації права, так як розпорядження юридичних норм втілюються в життя безпосередньо діями самих суб'єктів суспільних відносин. Однак у реальному житті не завжди ці три форми реалізації права виявляються достатніми для повного здійснення правових норм. У певних випадках у процесі реалізації права потрібне втручання компетентних органів державної влади і виникає необхідність у застосуванні правових норм як особливої ??форми реалізації права. Наприклад, при прийомі на роботу необхідно видання наказу про зарахування на роботу; по досягненні пенсійного віку - рішення про нарахування пенсії і т.д.
  Застосування права - особлива форма реалізації права, сутність якої полягає в діяльності компетентних органів державної влади щодо втілення розпоряджень правових норм у життя. Більш докладно і детально застосування норм права буде розглянуто в наступному розділі.
загрузка...
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "15.1. Поняття і форми реалізації права"
  1.  § 1. Поняття і форми реалізації права
      зрозуміти справжню сутність права, відволікаючись від усього цього процесу, тобто в статичному стані, а тільки в динаміці, русі, розвитку. Значення має лише живе, діюче право. Під реалізацією права розуміється процес втілення юридичних приписів у правомірних діях громадян, органів, організацій, установ, посадових осіб і всіх інших учасників суспільних відносин. Поза
  2.  § 2. Система муніципального права
      поняття муніципального права як галузі права та наукової дисципліни, його предмет і джерела, історико-теоретичні основи місцевого самоврядування. 2. Поняття, основні принципи місцевого самоврядування, форми безпосередньої демократії, органи місцевого самоврядування. 3. Основи місцевого самоврядування, що включають правові, територіальні та фінансово-економічну основи. 4. Питання
  3.  § 13. Інші форми безпосереднього здійснення населенням місцевого самоврядування та участі у його здійсненні.
      поняття для всіх заходів з кількістю учасників більше трьох осіб. Але не всі збори носять публічний характер, що, на наш погляд, неправомірно розширює коло регульованих Федеральним законом "Про збори, мітинги, демонстрації, ходи і пікетування" правовідносин, більшість з яких не є предметом цього закону. Такі недоліки Федерального закону "Про збори,
  4.  § 1. Муніципальні вибори, виборче право і виборча система
      поняттям виборів тісно пов'язане поняття виборчої кампанії. Виборча кампанія - діяльність з підготовки та проведення виборів, здійснювана в період з дня офіційного опублікування (публікації) рішення уповноваженого на те посадової особи, державного органу, органу місцевого самоврядування про призначення (проведенні) виборів, до дня подання виборчою комісією,
  5.  § 2. Принципи і гарантії виборчого права
      поняття "жителі муніципального освіти" та "корпус виборців муніципального освіти" не збігаються - корпус виборців у чисельному відношенні завжди буде вже, ніж сукупність місцевих жителів. Однак принцип загального виборчого права націлює на залучення до виборів найбільш діяльної частини місцевого населення. Для розкриття змісту названого принципу законодавцем
  6.  § 2. Структура і організація роботи представницького органу муніципального утворення
      поняття "засідання". Сесії, засідання дають можливість всебічно враховувати досвід і думку всіх депутатів і представляються ними виборців, приймати рішення, що найповніше відповідають інтересам населення, місцевих умов і традицій. Сесії, засідання представницького органу муніципального району додатково покликані узгоджувати інтереси входять до муніципальний район міських,
  7.  § 4. Муніципальне правотворчість
      понять може привести до неправильного розуміння і застосування норм права, до можливості відходу від їх буквального сенсу, а це може зробити прямий вплив на їх виконання. Досить вказати на досить часто, на жаль, зустрічаються формулювання: "як правило", "звичайно" - дають можливість не виконувати той чи інший акт, довільно тлумачити його зміст. 2. Ясність, доступність
  8.  § 1. Поняття комерційного права
      поняттю підприємницької діяльності, це юридичний (формальний, зовнішній) ознака, вимога, що пред'являється до підприємництва з боку законодавця. Розглянемо докладніше кожен із зазначених ознак підприємницької діяльності. По-перше, підприємницька діяльність - це діяльність самостійна. Ця ознака вказує на вольовий джерело підприємницької
  9.  § 4. Неспроможність (банкрутство) підприємців
      поняттям неплатоспроможності. Неплатоспроможність може бути обумовлена ??різними причинами і полягає в тому, що до моменту настання строку платежу у особи відсутні у необхідній кількості засобу платежу. Неплатоспроможність може бути відносною і абсолютною. Відносна неплатоспроможність означає, що при задовільній структурі балансу боржника (пасив не перевищує
  10.  § 4. Акціонерні товариства
      поняття, основні риси і встановлюючи основні гарантії прав акціонерів і кредиторів товариства. Більш детальна регламентація статусу акціонерних товариств є предметом спеціального законодавства, де центральне місце займає Закон РФ від 26 грудня 1995 р. № 208-ФЗ «Про акціонерні товариства» [1]. Цей закон визначає правове становище всіх акціонерних товариств, як створених, так і
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка