| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
19.3. Правопорядок та умови його стабілізації |
||
|
Нерідко в юридичній літературі правопорядок розглядають як результат проведення в життя принципу законності. Може скластися уявлення, що держава створює норми права, а їх реалізація породжує правопорядок. Правопорядок формується в процесі правотворення з урахуванням того, що суспільні відносини, що вимагаються згодом їх юридичного оформлення державою, формуються до правотворення. Правопорядок можна визначити як громадський порядок, закріплений юридичними нормами. Правопорядок - це стан суспільних відносин, що є результатом фактичного здійснення законодавства в умовах режиму законності, який забезпечує здійснення суб'єктивних прав і виконання юридичних обов'язків всіма суб'єктами суспільних відносин (органами державної влади, посадовими особами, громадянами, підприємствами , установами тощо). Правопорядок - кінцевий пункт реалізації права. Коли основною формою вираження правових норм є закони і відповідно діє принцип законності, то мова йде про правопорядок, який можна назвати законним порядком суспільних відносин - ядром всього правопорядку, чинного в державі і є результатом здійснення всіх правових норм, в яких би формах вираження вони ні містилися. Правопорядок пронизаний тими ж основними принципами, що й саме право. Правопорядок - найважливіший елемент юридичної форми забезпечення нормального функціонування суспільних відносин. Це - неодмінний елемент юридичної форми організації політичної влади, всіх державно-політичних відносин, у тому числі управлінських відносин і судового процесу. Правопорядок опосередковує також інші відносини та сфери соціального життя, вносячи в них відоме стан урегульованості, впорядкованості, поза якими не може існувати людське співтовариство. Для забезпечення внутрішнього і міжнародного правопорядку велике значення має панування права в усіх сферах суспільного життя, в тому числі пріоритет права над державою. Зв'язаність держави правом, по-перше, передбачає захист і реальне гарантування прав і свобод особистості, по-друге, означає дотримання вимог міжнародного права, по-третє, першість права по відношенню до політики, по-четверте, функціонування всієї системи органів державної влади та управління в рамках правового закону, по-п'яте, правову (юридичну) відповідальність самої держави за свою діяльність. Для теорії та юридичної практики важливо мати вірне уявлення про зв'язок законності і правопорядку. У повсякденному житті рідко замислюються про досить тонкій грані між цими відносно самостійними явищами юридичної дійсності. Однак на ділі їх не можна ні ототожнювати, ні відривати один від одного. Законність - це все ж принцип діяльності, а не сама діяльність, панування закону, права в суспільних відносинах, а не самі відносини. Коротше кажучи, на філософському мовою законність - це область повинності. Режим законності - умови, при яких функціонує законність, але не результат цього функціонування. Правопорядок - результат, підсумок здійснення норм права (законів) при режимі законності. Режим законності забезпечує міцний правопорядок. В якості форми реалізації норм законодавства правопорядок являє собою систему правовідносин, тобто різновид самих суспільних відносин, змістом яких є діяльність осіб, які виконують свої юридичні обов'язки і використовують надані юридичні права. Це - діяльність, відносини в певному їх стані. Правопорядок - частина реального громадського порядку, такого порядку в суспільних відносинах, який врегульовано законодавством та іншими формами вираження права. Можна тому сказати, що правопорядок - це законність у дії. Для правопорядку важливо, щоб законність не тільки була проголошена, а й практично проводилася в життя. Проведення відомого відмінності між законністю і правопорядком уточнює характер їх зв'язку і не дозволяє також відривати їх один від одного, тим більше протиставляти. Суть в тому, що правопорядок не можна захищати і забезпечувати будь-якими засобами, ці кошти можуть бути тільки законними. Прагнення захистити правопорядок протизаконними засобами суперечить самій суті правопорядку і на ділі веде не до його зміцненню, а породжує всілякі посадові правопорушення. Скажімо, не можна викривати злочинця протизаконними методами не тільки тому, що це рідко приводить до встановлення істини, а й тому, що підриває авторитет закону, створює думку, що можна порушити закон, веде до посадового проступку або навіть злочину, сама порушує правопорядок. Діяльність правоохоронних органів держави докладним чином регламентована законодавством, що забезпечує ефективність боротьби з правопорушеннями, виключає засудження невинних і виправдання осіб, винних у вчиненні правопорушень (зокрема, злочинів). Процесуальні норми визначають найбільш вірні і кваліфіковані, перевірені практикою засоби встановлення реальних обставин справи. Протизаконні шляхи і способи охорони правопорядку нерезультативним, призводять до грубих порушень прав громадян (організацій), порушують режим законності в тих саме органах, які зобов'язані за своїм становищем найбільш скрупульозно і відповідально дотримуватися закону. Стан законності в діяльності органів держави, які покликані забезпечувати правопорядок, - один з найважливіших показників стану законності в країні. Це означає, що правопорядок можна відривати від законності - він представляє собою мету діяльності правоохоронних органів, але її досягнення забезпечується тільки шляхами, допустимими правом, його високими принципами на основі вимог законності. З іншого боку, і законність не можна відривати від правопорядку, від його основних засад. Законність, вимога дотримання законів - не самоціль, що не благо саме по собі. Законність повинна служити реалізації права, а це означає, що мова йде про дотримання законів, що містять право. Закон - форма права, співвідношення закону і права має велике значення у вирішенні практичних завдань використання законності для зміцнення об'єктивно необхідного правопорядку. Основні принципи правової системи країни повинні пронизувати все законодавство та нормативні підзаконні акти. Більше того, принципи діючого права повинні знаходити своє втілення у всіх елементах юридичної надбудови. Коротше кажучи, важливо, щоб будь-які форми вираження та здійснення права адекватно відображали характер об'єктивно обумовленого власне права як центрального елемента всієї юридичної дійсності країни. Форма, яка не відповідає сутності права, не тільки сама втрачає правовий характер, але й може негативно впливати на зміст права. Історія знає чимало законів, які представляють санкціонований владою свавілля тієї чи іншої правлячої еліти. Виконання подібних законів ніколи не могло захищати право і забезпечувати правопорядок. Саме видання таких законів є проявом грубого беззаконня. Навіть в умовах розвинених форм держави, які зумовлюють принципове відповідність між правом та законодавством, можуть з'являтися нормативні акти, що не відповідають діючій системі права, зміст яких так чи інакше розходиться з основоположними принципами права з причин помилок або недоліків у нормотворчій діяльності окремих державних органів або посадових осіб, правомочних видавати нормативні встановлення, а також в силу прорахунків техніко-юридичного властивості. Ясно, що точне виконання такого роду актів не може сприяти зміцненню правопорядку. У цьому сенсі важливо уникати навіть простого невідповідності між відносно рівноцінними нормативно-правовими законами державних органів, бо будь-яке протиріччя між юридичними нормами в змозі принести шкоду правопорядку. Існують певні правила застосування законів у випадках, коли виявляється колізія між юридичними нормами. Цьому служить, зокрема, тлумачення права. Як конкретно повинен надходити суд, прокурор, правоохоронні органи, коли виявляється та чи інша ступінь невідповідності між якимось нормативним актом і вже діючими юридичними інститутами, а тим більше принципами права, закріпленими в Конституції РФ, залежить від багатьох обставин. У даному випадку треба звернути увагу на те, що законність (вимога виконання законів) повинна реалізуватися таким чином, щоб неодмінно сприятиме зміцненню єдиного в державі правопорядку. Отже, зв'язок законності та правопорядку полягає в тому, що правопорядок може забезпечуватися тільки законними засобами, а виконання законів має зміцнювати правопорядок. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 19.3. Правопорядок та умови його стабілізації " |
||
|
||