| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
9. Грабіж (ст. 161 КК) |
||
|
Закон традиційно визначає грабіж як відкрите викрадення чужого майна. Таким чином, за способом дії грабіж представляє пряму протилежність крадіжці. Тому для кваліфікації грабежу вирішальне значення має відмежування його від крадіжки. Пленум Верховного Суду СРСР у постанові від 5 вересня 1986 р. «Про судову практику у справах про злочини проти особистої власності" визначив: "Викрадення є відкритим (здирством), якщо винний усвідомлював, що робить їх у присутності потерпілих або інших осіб і що вони розуміють характер його дій ". Типовим здирством є "ривок", тобто раптовий захоплення майна шляхом зривання головного убору, вихоплювання з рук портфеля, сумки і т.д. Злочинець при цьому розраховує на несподіваність своїх дій для потерпілого та оточуючих, на їх запізнілу реакцію, розгубленість, переляк. Він не приховує свого наміру заволодіти чужим майном, його дії носять більш зухвалий, зухвалий характер, ніж при крадіжці. Грабіжник не тільки ігнорує волю потерпілого і думка оточуючих, а й демонструє готовність подолати можливий опір. Залишаючись ненасильницьким злочином, простий грабіж (ч. 1 ст. 161 КК) являє собою як би щабель до насильства, чим визначається його підвищена небезпека. По правової традиції грабунком вважається вилучення майна у присутності не тільки власника, власника або іншої особи, володіє майном, але й сторонніх. До числа сторонніх не відносяться співучасники грабіжника, присутні на місці злочину, а також його близькі (родичі, приятелі), з боку яких винний не очікує будь-якого протидії * (565). Багато розкрадання на виробництві відбуваються на очах у членів трудового колективу, які не реагують на події в силу традиційно поблажливого ставлення до "несунів". Такі дії зазвичай кваліфікуються як крадіжка. Якщо ж присутні протестують проти дій винного, вимагають дати спокій майно, заявляють, що вони повідомлять про розкрадання адміністрації або до правоохоронних органів, продовження вилучення за цих умов слід розглядати як відкрите розкрадання, тобто грабіж. Верховний Суд РФ визнав грабунком розкрадання цегли з території споруджуваного заводу, яке було скоєно винним "у присутності знаходилися на території заводу студентів" * (566). Якщо особи, присутні при вилученні майна, що не усвідомлюють його протиправного характеру і винний на це розраховує, вчинене є крадіжкою, а не грабунком. Відкритим є розкрадання (грабіж), яке злочинець спочатку мав намір зробити таємно, але, будучи захопленим, продовжив на очах у потерпілого або інших осіб. Таке "переростання" крадіжки в грабіж можливо до повного заволодіння майном. Якщо ж особа намагалася вчинити розкрадання таємно, але було захоплено на місці злочину і, рятуючись від переслідування, кинуло викрадене, його дії не можуть кваліфікуватися як грабіж. Не може йти мова про "переростання" крадіжки в грабіж, якщо потерпілий або присутні при цьому сторонні тільки запідозрили крадіжку, але переконалися в пропажі майна після його заволодіння. Грабіж визнається закінченим з моменту заволодіння чужим майном та отримання злочинцем реальної можливості розпоряджатися ним як своїм власним. Якщо винному не вдалося заволодіти майном або воно у нього відібрано до завершення вилучення (безпосередньо на місці злочину, під час боротьби за утримання викрадають речі, під час втечі з місця злочину), то скоєне кваліфікується як замах на грабіж. Грабіж, як форма розкрадання, відповідає всім об'єктивним та суб'єктивним ознаками розкрадання. Зокрема, для кваліфікації скоєного як грабежу необхідно встановити наявність прямого умислу на звернення чужого майна на свою користь і корисливої мети. Захоплення або відібрання чужого майна з метою його знищення або тимчасового використання, з хуліганських мотивів чи в силу дійсного або гаданого права на це майно не утворюють складу грабежу, але можуть кваліфікуватися, залежно від обставин справи, за іншими статтями Кримінального кодексу, що встановлює відповідальність за хуліганство, самоуправство, знищення майна та ін У зміст умислу винного при грабежі входить і відкритий спосіб вилучення майна. Якщо суб'єкт цього не усвідомлює, помилково вважаючи розкрадання таємним, хоча насправді його дії помічені потерпілим або сторонніми особами, то скоєне не можна вважати грабунком. Вилучення майна за таких обставин кваліфікується як крадіжка. Підтвердженням умислу на вчинення крадіжки служить виконання ним певних дій, спрямованих на те, щоб вилучити майно таємно від потерпілого і сторонніх. У ч. 1 ст. 161 КК розкриваються ознаки простого грабежу, тобто грабежу без кваліфікуючих обставин. Кваліфікованим видом (ч. 2 ст. 161) вважається грабіж, вчинений: а) групою осіб за попередньою змовою, б) неодноразово; в) з незаконним проникненням у житло, приміщення або інше сховище, р) із застосуванням насильства, не небезпечної життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства. Особливо кваліфікованим (ч. 3 ст. 161) є грабіж, вчинений: а) організованою групою, б) у великому розмірі, в) особою, раніше чи більше разів судимим за розкрадання або вимагання. Кваліфікуючі ознаки грабежу в ч. 2 ст. 161 КК в основному аналогічні кваліфікуючою ознаками крадіжки. Специфічним кваліфікуючою ознакою є вчинення грабежу, поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства (п. "г" ч. 2 ст. 161 КК). Застосування насильства при заволодінні майном істотно змінює характер і ступінь суспільної небезпеки грабежу. Об'єктом цього злочину є не тільки відносини власності, а й особистість потерпілого, подвергнувшегося насильству. В силу зазначених особливостей насильницький грабіж можна розглядати як самостійну форму розкрадання. Насильницький грабіж слід відмежовувати, з одного боку, від простого грабежу без насильства (ч. 1 ст. 161 КК), з іншого - від розбою, необхідним елементом якого є застосування насильства, небезпечного для життя і здоров'я (ст. 162 КК). Під насильством, небезпечним для життя і здоров'я, прийнято розуміти побої, заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило за собою короткочасного розладу здоров'я або незначної стійкої втрати працездатності, а також інші насильницькі дії, пов'язані із заподіянням потерпілому фізичного болю або з обмеженням його свободи, якщо це не створювало небезпеку для життя і здоров'я * (567). У судовій практиці зустрічається помилкове уявлення, ніби будь-які насильницькі дії при розкраданні, які не підпадають під ознаку розбою, слід розглядати як насильницький грабіж. Як випливає з наведеного постанови Пленуму Верховного Суду РРФСР від 22 березня 1966 р., насильство в грабежі і розбої використовується злочинцем для позбавлення потерпілого можливості чинити опір чи примусу його до передачі майна винному. Відповідно, не вважаються ознакою насильницького грабежу такі дії, як обшук потерпілого, знімання з нього годинника, одягу, а також перетягування п'яного в більш зручне для вчинення злочину місце. Не можна кваліфікувати як насильницький грабіж необережне заподіяння фізичного болю при вихоплюванні з рук портфеля або зриванні головного убору, прикріпленого до зачіски. Одним із способів насильницького грабежу є приведення потерпілого в безпорадний стан шляхом застосування одурманюючих речовин, що не представляють небезпеки для його життя чи здоров'я, і подальше вилучення майна цієї особи. Якщо ж при цьому застосовувалися сильно діючі або отруйні речовини, які становлять загрозу для життя чи здоров'я, скоєне кваліфікується як розбій (п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду РРФСР від 22 березня 1966 р. в ред. Від 4 травня 1990 р.). Для визначення властивостей і характеру дій речовин, застосованих при вчиненні злочину, може бути призначена експертиза. У спірних випадках, коли не вдалося встановити, створювало чи застосоване речовина небезпеку для життя чи здоров'я, скоєне кваліфікується як насильницький грабіж. Способом вчинення грабежу може служити також конкретизована загроза застосування насильства, не небезпечної для життя і здоров'я: нанести побої, обмежити свободу і т.д. Але злочинець може висловлювати і невизначену загрозу ("гірше буде"). У всіх випадках, коли за змістом словесної загрози і обстановці злочину не можна зробити певний висновок про існуючу небезпеку для життя чи здоров'я, заволодіння майном під загрозою насильства слід кваліфікувати як грабіж. Якщо ж при невизначеності словесної загрози характер дії винного і обстановка дають підстави вважати про реальну небезпеку для життя чи здоров'я потерпілого, вчинене слід кваліфікувати як розбій (наприклад, при загрозі вогнепальною або холодною зброєю). При грабежі, на відміну від вимагання (ст. 163 КК), злочинець загрожує негайним застосуванням насильства. Питання про кваліфікацію грабежу, поєднаного з погрозою застосування насильства, не небезпечної для життя чи здоров'я, довгий час вважався спірним. Тепер це питання вирішене в законодавчому порядку: у п. "г" ч. 2 ст. 161 КК йдеться про загрозу застосування насильства, не небезпечної життя або здоров'я. Мається деяка специфіка прояву в грабежі і розбої такого кваліфікуючої ознаки, як незаконне проникнення в житло, приміщення або інше сховище. Якщо проникнення носило характер насильницького вторгнення, то подальше вилучення майна слід кваліфікувати як насильницьку форму розкрадання (насильницький грабіж або розбій - залежно від характеру насильства). За ознакою проникнення в житло кваліфікується грабіж або розбій і в тих випадках, коли особа вторглося в житло шляхом обману потерпілого, видавши себе, наприклад, за представника влади. За наявності підстав ці дії кваліфікуються також за ч. 3 ст. 327 КК за використання завідомо підробленого документа. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 9. Грабіж (ст. 161 КК) " |
||
|
||