| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
12. Розкрадання предметів, що мають особливу цінність, і інші корисливі злочини проти власності (ст. 164-166 КК) |
||
|
Розкрадання предметів, що мають особливу цінність (ст. 164 КК). На відміну від ст. 158-163 КК, кожна з яких характеризує ту чи іншу форму розкрадання, що відрізняється способом дії, в ст. 164 КК виділяється особливий вид розкрадання по предмету посягання, а не за способом дії. У даній нормі встановлюється підвищена відповідальність за "розкрадання предметів чи документів, мають особливу історичну, наукову, художню або культурну цінність, незалежно від способу розкрадання". Оскільки йдеться про розкрадання, то безпосереднім об'єктом його і в даному випадку є відносини власності, предметом - чуже майно, а одним з об'єктивних ознак (відповідно до законодавчим визначенням) - заподіяння матеріальної шкоди. Тому особлива цінність похищаемого предмета або документа визначається насамперед його високою вартістю. Очевидно, що матеріальний збиток, заподіяний даним злочином, повинен бути не менше великого розміру, тобто 500 мінімальних розмірів оплати праці. Історичне, наукове, художнє або культурне значення викраденого предмета визначається з урахуванням конкретних обставин. У необхідних випадках призначається відповідна експертиза. Зберігає силу вказівка, що міститься в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 25 квітня 1995 г.: "Особлива історична, наукова і культурна цінність викрадених предметів або документів ... визначається на підставі експертного висновку, з урахуванням не тільки їх вартості в грошовому вираженні, але й значимості для історії, науки, культури ". Для кваліфікації вчиненого за ст. 164 КК не має значення спосіб розкрадання названих в ній предметів: шляхом крадіжки, привласнення, грабежу і т.д. Якщо розкрадання здійснювалося різними способами, заподіяний збиток оцінюється сумарно. Вимагання предметів, що мають особливу цінність, на нашу думку, також має кваліфікуватися за цією статтею, оскільки воно не менш небезпечне, ніж крадіжка, грабіж і т.д. Застосування за сукупністю норм, що передбачають відповідальність за конкретні форми розкрадання, як правило, не потрібно. Виняток становлять випадки, коли розкрадання названих у ст. 164 КК предметів вчиняється способом, характерним для насильницьких форм розкрадання при деяких обтяжуючих обставин, не передбачених у ч. 2 ст. 164 КК. Наприклад, розбійний напад із застосуванням зброї і з незаконним проникненням у житло, в результаті чого була викрадена колекція рукописів, що мають особливу цінність, вчинене являє собою сукупність злочинів, передбачених ч. 1 ст. 164 та п. "в" і "г" ч. 2 ст. 162 КК. Застосування сукупності в цьому випадку обумовлено тим, що санкція за даний вид розбою суворіше передбаченої в ч. 1 ст. 164 КК. Кваліфікованим видом розглядуваного злочину є розкрадання особливо цінних предметів: а) вчинене групою осіб за попередньою змовою, б) вчинене неодноразово, в) призвело до знищення, псування або руйнування предметів або документів, зазначених у ч. 1 цієї статті (ч. 2 ст. 164 КК). Кваліфікуючі ознаки, названі в п. "а" і "б" ч. 2 ст. 164 КК, збігаються з аналогічними ознаками крадіжки. Знищення, псування або руйнування згаданих предметів (п. "в" ч. 2 ст. 164 КК) утворюють кваліфікуючу ознаку, коли ці наслідки настали в результаті розкрадання, але не є самостійним діянням (ст. 243 КК). Стаття 164 КК не входить в перелік складів злочинів, відповідальність за які настає з 14-річного віку (ч. 2 ст. 20 КК). Отже, за буквою закону, суб'єктом цього злочину може бути тільки особа, яка досягла 16 років, навіть якщо розкрадання предметів, що становлять особливу цінність, скоєно шляхом крадіжки, грабежу, розбою чи вимагання. Неповнолітні у віці від 14 до 16 років за розкрадання предметів, що мають особливу цінність, несуть відповідальність за ст. 158-163 КК. Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 165 КК). Даний злочин разом із злочином, передбаченим ст. 166 КК, утворюють підгрупу інших корисливих злочинів проти власності, що не містять ознак розкрадання. При скоєнні цих злочинів винний заподіює шкоду власнику і витягує майнову вигоду не шляхом безоплатного вилучення чужого майна з володіння власника і звернення цього майна у свою власність. Механізм порушення відносин власності тут інший, ніж при розкраданні. Стаття 165 КК встановлює відповідальність за "заподіяння майнової шкоди власнику чи іншому власникові майна шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак розкрадання". Спосіб вчинення злочину такий же, як при шахрайстві - обман або зловживання довірою. Відмінність його від шахрайства визначається відсутністю хоча б однієї з ознак розкрадання. При скоєнні даного злочину відсутній зазвичай ознака вилучення майна з володіння (з фондів) власника. Майнову вигоду злочинець витягає шляхом непередачі належного, а заволодіння чужим майном. Наприклад, в результаті обману або зловживання довірою винний ухиляється від сплати різних платежів, передбачених законодавчим актом. Слід мати на увазі, що кримінальна відповідальність за ухилення від сплати податків і митних платежів регулюється спеціальними нормами (ст. 194, 198, 199 КК). За ст. 165 КК може кваліфікуватися також ухилення шляхом обману або зловживання довірою від оплати отриманої послуги матеріального характеру, наприклад, від плати за користування електричною енергією чи газом, за тривалу поїздку на таксі і т.п. По цій статті має кваліфікуватися корисливе заволодіння майном, яке мало надійти в дохід держави, але не стало державною власністю. Так, Пленум Верховного Суду СРСР у постанові по справі В. визнав, що вчинення засудженими дій, спрямованих на те, щоб шляхом обману, видаючи себе за законних спадкоємців, одержати вклад, що належав померлій А., не є розкраданням грошових коштів з державних фондів, а являє собою заподіяння майнової шкоди шляхом обману за відсутності ознак розкрадання * (584). Різновидом даного злочину є заподіяння майнової шкоди власнику без заволодіння майном шляхом його незаконної експлуатації особою, якій це майно було довірено по роботі (наприклад, використання в особистих цілях транспортного засобу або механізму водієм державного підприємства). Злочин визнається закінченим з моменту настання майнового збитку. Тому вчинення обманних дій, спрямованих на заподіяння такої шкоди, має кваліфікуватися за ч. 3 ст. 30 і ст. 165 КК. Суб'єктом злочину може бути тільки приватна особа, яка досягла 16 років. Якщо подібні дії вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, відповідальність настає за ст. 285 КК, а якщо службовцям комерційної організації - за ст. 201 КК. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливою метою. У ч. 2 і 3 ст. 165 КК встановлені кваліфікуючі ознаки, ідентичні кваліфікуючою ознаками шахрайства. Не передбачено лише здійснення цього діяння особою з використанням свого службового становища і з заподіянням значної шкоди громадянинові. Злочин, передбачений ст. 165 КК, являє меншу небезпеку для відносин власності порівняно з розкраданням. Тому заподіяння власнику незначного збитку, як правило, не повинно спричиняти кримінальної відповідальності в силу ч. 2 ст. 14 КК. Неправомірне заволодіння автомобілем або іншим транспортним засобом без мети розкрадання (угон) (ст. 166 КК). До числа корисливих майнових злочинів, які не є розкраданням, відноситься і діяння, передбачене цією статтею. До видання Федерального закону від 1 липня 1994 р. Відповідальність за угон транспортного засобу встановлювалася за ст. 212.1 КК 1960 р., яка ставила на чільне місце заподіяння цим діянням шкоди громадському порядку та громадської безпеки. Заподіяння ж шкоди власнику транспортного засобу Затушовувалася. Тим часом шкоди відносинам власності може завдаватиметься шляхом не тільки розкрадання чужого майна, а й протиправного тимчасового користування чужим майном. Власник терпить збитки від угону, що виражається в амортизації транспортного засобу та позбавлення можливості, іноді на тривалий час, самому користуватися і розпоряджатися ним. Іноді збиток виражається у неотриманні очікуваного доходу від експлуатації автомобіля (упущена вигода). Крім того, викрадач, який має на меті тимчасово скористатися транспортним засобом, найчастіше не дбає про його цілості й схоронності, що може призвести до псування, загибелі або втрати. Безпосереднім об'єктом злочину є відносини власності. У ролі додаткового об'єкта факультативно може виступати громадська безпека. Об'єктивну сторону злочину складають дії, що виражаються у заволодінні транспортним засобом і поїздці на ньому. Транспортний засіб як предмет даного злочину - це автомобіль, мотоцикл, тролейбус, трамвай, трактор і будь-яке інше механічний засіб пересування, крім зазначених у ст. 211 КК. Неправомірне заволодіння автомобілем або іншим транспортним засобом слід вважати закінченим з моменту, коли воно приведено в рух або забрано (транспортовано) з місця стоянки будь-яким способом. Суб'єктом злочину є особа, яка досягла 14 років (ч. 2 ст. 20 КК). Суб'єктивну сторону становить вина у формі прямого умислу. Винний усвідомлює, що неправомірно заволодіває чужим автомобілем чи іншим транспортним засобом і бажає цього. Мотив може бути будь-який, в тому числі і корисливий: заощадити на транспортних витратах. Однак відсутність мети розкрадання автомобіля обов'язково. Якщо ж винний викрадає автомобіль з метою його розукомплектування та подальшого використання деталей в якості запасних частин, скоєне є розкрадання. Стаття 146.1 КК 1960 р. (у редакції Федерального закону від 1 липня 1994 р.) об'єднувала в одній нормі відповідальність за угон транспортного засобу і за неправомірне заволодіння конем або іншим цінним майном. Така конструкція норми створювала труднощі для судової практики і викликала обгрунтовану критику. У ст. 166 КК 1996 р. угон виділений в особливий склад. Тимчасове користування іншим майном може бути кваліфіковано за цією статтею за наявності ознак передбаченого в ній діяння. Стаття 166 КК має, на відміну від інших статей про майнові злочини, чотири частини. Частина 1 містить основний склад цього злочину, без кваліфікуючих ознак. У ч. 2 встановлюється підвищена відповідальність за угон, вчинений: а) групою осіб за попередньою змовою, б) неодноразово; в) із застосуванням насильства, не небезпечної для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства. Цей злочин належить до категорії тяжких. Більш небезпечним видом даного злочину, згідно з ч. 3 ст. 166 КК, є угон, досконалої організованою групою або заподіяв великий збиток. Це злочин також відноситься до категорії тяжких. Покарання за нього - позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, що дорівнює максимальному терміну позбавлення волі за крадіжку, шахрайство, привласнення та розтрату при особливо обтяжуючих обставин. Найбільш небезпечними вважаються діяння, передбачені ч. 1, 2 або 3 цієї статті, вчинені із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я, або з погрозою застосування такого насильства (ч. 4 ст. 166 КК). Цей вид угону відноситься до особливо тяжких злочинів. За змістом названі кваліфікуючі ознаки аналогічні відповідним ознаками крадіжки, грабежу і розбою. Зокрема, ознака "групи осіб за попередньою змовою" припускає, як і при розкраданні, наявність не менше двох співвиконавців. Видається сумнівною практика визнання співучасниками викрадення осіб, брали участь у поїздці на викраденій машині в якості пасажирів. _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 12. Розкрадання предметів, що мають особливу цінність, і інші корисливі злочини проти власності (ст. 164-166 КК) " |
||
|
||