| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
3. Виконання договору довірчого управління |
||
|
Інакше кажучи, в зазначених межах керуючий виступає в ролі власника (чи іншого правовласника), хоча і не є ним. Адже він управляє чужим майном від власного імені, але не в своїх інтересах, а в інтересах власника (уповноваженої особи) або призначеного ним вигодонабувача. У цьому сенсі становище керуючого має відоме схожість зі статусом агента, який в певних межах також реалізує деякі правомочності свого принципала. Однак керуючий чужим майном завжди здійснює юридичні і фактичні дії від свого імені (і тому не потребує довіреності), але при цьому обов'язково сповіщає всіх третіх осіб про своє особливому положенні, вказуючи, що він діє саме в якості керуючого чужим майном. Такий стан досягається шляхом позначок "Д.У." ("Довірчий керуючий"), які проставляють після імені або найменування керуючого в письмових угодах та інших документах, або шляхом інформування третіх осіб в усних угодах або при скоєнні фактичних дій (абз. 1 п. 3 ст. 1012 ЦК). Тільки за цієї умови він стає стороною укладених ним угод саме в якості довірчого керуючого, що, в свою чергу, дає йому можливість погашати борги по випливають з них зобов'язаннями насамперед за рахунок переданого в управління майна (п. 3 ст. 1022 ЦК). При недотриманні цієї умови вважається, що керуючий здійснив операцію в особистих цілях, а не в інтересах управління чужим майном, і відповідати по ній перед контрагентом він буде своїм особистим майном, а не майном, переданим йому в управління (абз. 2 п. 3 ст . 1012 ЦК). Права, придбані довірчим керуючим по зроблених ним в цій якості операціях, включаються до складу переданого йому в управління майна, а обов'язки виконуються за рахунок даного майна. При недостатності такого майна для погашення виникли у зв'язку з його управлінням зобов'язань стягнення може бути звернено на особисте майно довірчого керуючого, а якщо і його не вистачить для задоволення вимог кредиторів - на майно засновника, який не передане в довірче управління (п. 3 ст. 1022 ЦК). Така двоступенева система субсидіарної відповідальності (пор. ст. 399 ЦК) пояснюється тим, що саме керуючий, який використовує чуже майно, повинен в першу чергу нести відповідальність за утворився у зв'язку з цими боргами, а при недостатності його майна до субсидіарної відповідальності може бути притягнутий засновник , оскільки саме в його інтересах керуючим відбувалися відповідні угоди. Якщо керуючий робить угоди з управління довіреним йому майном з перевищенням наданих йому повноважень або з порушенням встановлених для нього обмежень, він сам повинен нести і всі обов'язки по таких угодах (п. 2 ст. 1022, п . 1 ст. 183 ЦК). Однак про точну обсязі правомочностей керуючого не завжди можуть і повинні знати треті особи - контрагенти за угодами, що розраховували на погашення своїх вимог за рахунок переданого в управління майна, а не за рахунок майна управителя. У таких випадках вони мають право вимагати задоволення своїх вимог за рахунок знаходиться в управлінні майна (при субсидіарної відповідальності керівника і засновника, встановленої з тих же причин). Засновник ж при цьому отримує право на відшкодування всіх завданих йому збитків за рахунок майна керуючого (в регресних порядку). Довірчий керуючий як титульний власник майна засновника вправі використовувати для захисту свого володіння речове-правові позови, в тому числі і по відношенню до власника-засновнику в період дії договору (п. 3 ст. 1020 ЦК) . Знаходиться у нього в управлінні майно не може служити об'єктом стягнення кредиторів засновника, якщо тільки останній не був визнаний банкрутом. У цьому випадку довірче управління припиняється, а що знаходилося в ньому майно включається в конкурсну масу для задоволення вимог усіх кредиторів засновника. Якщо довірче управління майном в результаті дій керуючого принесло збитки засновнику або вигодонабувачу, керуючий несе перед ними майнову відповідальність. При цьому, будучи професійним підприємцем, він відповідає як за винне заподіяні, так і за випадково виниклі збитки і може звільнитися від відповідальності, тільки довівши, що такі збитки виникли в результаті дій або непереборної сили, або засновника або вигодонабувача (п. 1 ст. 1022 ЦК). Підставою для відшкодування збитків тут є невияв керуючим належної дбайливості про інтереси вигодонабувача або засновника управління, що і свідчить про наявність в його поведінці ознак винності. Такий суворий підхід до оцінки дій керуючого викликаний необхідністю підвищеної захисту інтересів засновника і вигодонабувача, які на відміну від керуючого аж ніяк не завжди є професійними підприємцями. Вигодонабувачу керуючий зобов'язаний відшкодувати збитки у вигляді упущеної вигоди (не отриманих за час довірчого управління доходів, що передбачалися договором). Засновнику, що залишається власником майна (або іншим уповноваженою особою), повинна бути відшкодована не тільки упущена вигода, але й реальний збиток, тобто збитки в повному обсязі (п. 1 ст. 1022 ЦК). У забезпечення відшкодування можливих збитків засновника або вигодонабувача договір довірчого управління може передбачати надання керуючим застави (правовий режим якого визначається за загальними правилами про заставу майна). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 3. Виконання договору довірчого управління " |
||
|
||