Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Г.Н. Борзенков, В.С. Комісаров. Курс кримінального права в п'яти томах. Том 4. Особлива частина, 2002 - перейти до змісту підручника

2. Історія розвитку законодавства про відповідальність за злочини проти здоров'я населення і суспільної моралі


Історично сукупність норм про злочини проти здоров'я населення і суспільної моралі як система в сучасному розумінні стала складатися лише в радянський час, на початку ХХ ст. Ухвала про покарання кримінальних та виправних 1845 р. в розділі четвертої "Про святотатстві, розриття могил і пограбуванні мертвих тіл" містило всього дві статті, де мова йшла про злочини, які в даний час охоплюються ст. 244 КК "Наруга над тілами померлих і місцями їх поховання". Згідно ст. 256 Уложення за розриття могил для пограбування тіл або наруги над похованими винні могли бути засуджені за відсутності злого наміру, а по пустощі або у пияцтві до покарання у вигляді ув'язнення в гамівній будинок на час від шести місяців до одного року (ч. 3) і максимум - до позбавлення всіх прав стану і до заслання на каторжні роботи у фортецях на час від десяти до дванадцяти років, а також до покарання батогами з накладенням клейм (ч. 1). За знищення або пошкодження надгробних пам'ятників і за зовнішнє пошкодження могил покарання могло бути призначене винному у вигляді грошового стягнення від десяти до п'ятдесяти карбованців і виправлення за свій рахунок пошкодження, коли воно зчиняє з легковажності (ч. 2 ст. 257) і у вигляді ув'язнення в в'язниці на час від шести місяців до одного року, коли се зроблено по злісному проти похованих в цих могилах чи проти сімейств їх відчуттю (ч. 1 ст. 257). За викрадення надгробного пам'ятника або зовнішніх оного прикрас винні каралися вищою мірою покарань, передбачених за злодійство - крадіжку.
Кримінальну укладення 1903 р. також містило норми, аналогічні вищевказаним. Так, згідно з ч. 1 ст. 79 Уложення винний у викраденні або ганьбитись дією померлого, відданого або не поховане, карався ув'язненням у виправний будинок на строк не більше трьох років. Якщо при цьому над померлим було учинено оскорбляющее моральність дію, то покарання призначалося ув'язненням у виправний будинок на строк не нижче трьох років (ч. 2 ст. 79). Коли ж зазначені в ч. 1 і 2 ст. 79 Уложення діяння були учинені по марновірству, неразумию, неуцтвом або в стані сп'яніння, винний карався ув'язненням у тюрмі на строк не більше шести місяців.
Крім того, в Уложенні 1903 виділялася спеціальна глава - "Про непотребстві". У ній, зокрема, встановлювалася відповідальність: за звідництво для розпусти (ст. 524); за потурання батьком, опікуном, піклувальником або мають нагляд за 17-річним неповнолітнім непотребством такого неповнолітнього (ст. 525); за схиляння особи жіночої статі промишляти непотребством (ст. 526); особи чоловічої статі за витяг у вигляді майнової вигоди від промишляє непотребством жінки і за залучення у вигляді промислу з метою отримання майнової вигоди осіб жіночої статі для звернення ними непотребства в промисел в кублах розпусти (ст. 527); винного в невиконанні встановлених правил для попередження непотребства і припинення шкідливих від нього наслідків (ст. 528); за прийняття в притон розпусти особи жіночої статі, свідомо молодший двадцяти одного року, і за утримання в кублі розпусти промишляє непотребством жінки, якщо вона виявила бажання залишити свій промисел (ст. 529). Покарання за ці діяння передбачалися у вигляді арешту або грошової пенею не більше п'ятисот рублів (ст. 528), ув'язнення в виправний будинок (ч. 2 і 3 ст. 524, ч. 2 і 3 ст. 526) або у в'язницю (ч. 1 ст. 524, ст. 525, ч. 1 ст. 526, ст. 527, 529).
Про відповідальність за деякі інші злочини в галузі здоров'я населення і суспільної моралі згадувалося в інших нормативних актах того періоду. Так, в 1915 р. указом імператора Росії "Про заходи по боротьбі з опіумом" по території Приамурского, Іркутського генерал-губернаторства Забайкальської області в кримінальне право були введені поняття "зберігання, приготування та перевезення наркотиків" * (365).
У перші роки Радянської влади, коли ще не було нового кримінального законодавства, приймалися окремі акти у сфері боротьби з різними злочинами. Так, 31 червня 1918 Рада Народних Комісарів прийняла припис "Про боротьбу із спекуляцією кокаїном". На підставі декрету РНК від 4 березня 1920 "Про справи неповнолітніх, обвинувачених у суспільно небезпечних діях" була видана "Інструкція комісіям у справах неповнолітніх", яка зобов'язувала комісії залучати до судової відповідальності дорослих за втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність і співучасть з ними, за звідництво, схиляння неповнолітніх до проституції і статевих збочень, за експлуатацію праці неповнолітніх та жорстоке з ними поводження * (366).
У післяреволюційний період норми про злочини проти здоров'я населення традиційно розглядалися в одній чолі з нормами про злочини проти громадської безпеки і громадського порядку. Кримінальний кодекс 1922 передбачав спеціальну гл. VIII "Порушення правил, що охороняють народне здоров'я, громадську безпеку і публічний порядок", що складається з двох статей, де йшлося про злочини, що посягають на народне здоров'я: про приготування отруйних і сильнодіючих речовин (ст. 215) і неизвещения відповідних властей з боку осіб , до того зобов'язаних, про випадки заразних хвороб або падежу худоби (ст. 216). Крім того, ст. 171 гл. V "Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи" передбачала відповідальність за примушення з корисливих або інших особистих видів до заняття проституцією, вчинене за допомогою фізичного або психічного впливу (ст. 170), звідництво, утримання місць розпусти, а також вербування жінок для проституції (ст. 171).
У розділі VI "Майнові злочини" передбачалася відповідальність за фальсифікацію, тобто обманне зміна з корисливою метою виду або властивості предметів, призначених для збуту або суспільного вживання, а одно самий збут таких предметів (ст. 190) і фальсифікацію предметів споживання, яка мала або могла мати наслідком заподіяння шкоди здоров'ю, а так само збут таких предметів (ст . 191).
Незважаючи на серйозну увагу світової спільноти до проблем боротьби з незаконним споживанням наркотичних засобів * (367), відповідних норм у Кримінальному кодексі 1922 спочатку не містилося. Тільки 22 грудня 1924 декретом ВЦВК і РНК СРСР "Про доповнення Кримінального кодексу статтею 140-д" була введена кримінальна відповідальність за виготовлення та зберігання з метою збуту кокаїну, морфію та інших одурманюючих речовин без належного дозволу, а також за утримання притонів, в яких виробляється збут або споживання наркотичних засобів * (368). У серпні 1926 постановою ВЦВК і РНК СРСР "Про державну монополію на опій" в країні вводиться монополія на опій * (369), а в 1928 р. заборонено вільний обіг кокаїну, його солей, гашишу, опію, морфію, героїну і деяких інших речовин * (370).
Кримінальний кодекс 1926 р., в кілька уточненому варіанті найменування, передбачив окрему гл. VIII "Порушення правил, що охороняють народне здоров'я, громадську безпеку і порядок", в якій містився ряд статей про злочини, що порушують народне здоров'я. Зокрема, відповідальність встановлювалася за: приготування, зберігання та збут сильнодіючих речовин особами, які не мають на це спеціального дозволу (ст. 179); заняття лікуванням як професією особами, не мають належно посвідченого медичної освіти, а одно заняття медичними працівниками такого роду медичною практикою , на яку вони не мають права (ст. 180), порушення правил з охорони народного здоров'я, спеціально виданих з метою боротьби з епідеміями (ст. 181). Крім того, окремі статті про злочини проти здоров'я і моральності містилися в інших розділах Кодексу. У розділі II "Злочини проти порядку управління" передбачалася відповідальність за виготовлення, зберігання та придбання з метою збуту, а так само самий збут у вигляді промислу продуктів, матеріалів і виробів, щодо яких було спеціальне заборона або обмеження (ст. 99); виготовлення та зберігання з метою збуту і самий збут кокаїну, опію, морфію, ефіру та інших одурманюючих речовин без належного дозволу (ст. 104). У ч. 2 с. 104 КК встановлювалася відповідальність за утримання місць розпусти, в яких проводився збут або споживання кокаїну, опію, морфію, ефіру та інших одурманюючих речовин. Норма про примус до заняття проституцією, звідництві, змісті притонів розпусти, а також вербування жінки для проституції (ст. 156) як і раніше розміщувалася в гол. VI "Злочини проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи".
У наступні роки в гол. VIII Кодексу вводилися статті про відповідальність за нові злочини. Так, 1 грудня 1934 була передбачена відповідальність за посіви опійного маку та індійської коноплі без відповідного дозволу (ст. 179-а) * (371); 25 листопада 1935 - за виготовлення, поширення і рекламування порнографічних творів, друкованих видань, зображень та інших предметів, а також торгівлю ними або зберігання з метою продажу або розповсюдження їх * (372).
Більше розгорнута система норм про злочини проти здоров'я населення була передбачена Кримінальним кодексом 1960 Глава десята "Злочини проти громадської безпеки, громадського порядку і здоров'я населення" містила наступні статті про злочини проти здоров'я населення: втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 210); незаконне лікування (ст. 221), порушення правил, встановлених з метою боротьби з епідеміями (ст. 222), виготовлення або збут наркотичних та інших сильнодіючих і отруйних речовин (ст. 224); посів опійного маку, індійської, південній, маньчжурської або південній чуйской конопель (ст. 225); утримання місць розпусти і звідництво (ст. 226); посягання на особистість і права громадян під виглядом виконання релігійних обрядів (ст. 227), виготовлення або збут порнографічних предметів ( ст. 228); наругу над могилою (ст. 229); умисне знищення, руйнування чи псування пам'яток культури (ст. 230). У наступні роки, аж до прийняття Кодексу 1996 р., дана глава піддавалася змінам і доповненням. Зокрема, указами Президії Верховної Ради РРФСР були введені такі статті: 210.1 - "Доведення неповнолітнього до стану сп'яніння"; 210.2 - "Втягнення неповнолітніх у немедичне вживання лікарських та інших засобів, викликають одурманювання"; 224.1 - "Розкрадання наркотичних засобів"; 224.2 - "Схиляння до вживання наркотичних засобів"; 224.3 - "Незаконні придбання або зберігання наркотичних засобів у невеликих розмірах"; 225.1 - "Незаконні посів або вирощування олійного маку і конопель"; 226.1 - "Організація або утримання місць розпусти для споживання наркотичних засобів"; 226.2 - "Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи збут сильнодіючих і отруйних речовин"; 228.1 - "Виготовлення або розповсюдження творів, що пропагують культ насильства і жорстокості"; 230.1 - "Жорстоке поводження з тваринами" * (373). Водночас ст. 227 - "Посягання на особистість і права громадян під виглядом виконання релігійних обрядів" була виключена * (374). Кримінальним кодексом 1996 р. виділив окрему гл. 25 - "Злочини проти здоров'я населення і суспільної моралі" (18 статей). Як раніше зазначалося, ці статті передбачають три групи злочинів: а) пpеступлений пpотив здоpовья населення, пов'язані з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних, сильнодіючих або отруйних речовин; б) інші злочини проти здоров'я населення; в) пpеступлений пpотив громадської нpавственной.
_
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 2. Історія розвитку законодавства про відповідальність за злочини проти здоров'я населення і суспільної моралі "
  1. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    історичні періоди закон по-різному визначав залежність дієздатності громадянина від його віку. Так, сьогоднішньої групі малолітніх, яка поділяється на дві підгрупи - осіб до 6 років і від 6 до 14 років (див. ст. 28 ЦК), в ДК 1922 р. відповідали особи до 14 років (ст. 9), а в ГК 1964 р. - особи до 15 років (ст. 14), при цьому ні ті ні інші не мали внутрішньої градації. * (155) Дане
  2. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    історичної догми і теоретичному вченні про необхідних і достатніх передумовах укладення договору, але не на можливих варіантах його практичної реалізації. Детальніше див: Хаскельберг Б.Л., Рівний В.В. Консенсуальні і реальні договори у цивільному праві. М., 2004. С. 7 і сл. * (10) Мова йде саме про реєстрацію договору - юридичного факту, що породжує зобов'язання: крім нього тут
  3. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    історії новітньої кодифікації законодавства про інтелектуальну власність в Російській Федерації (1995-2006 роки) / / Біла книга. Історія та проблеми кодифікації законодавства про інтелектуальну власність. М., 2007. С. 228-233. * (135) Зрозуміло, це не означає, що в проектах не було збігаються один з одним норм. Навпаки, цілий ряд питань, що стосуються, зокрема, авторів
  4. 3. Підстави та умови договірної відповідальності
    історичні, тобто стосовно до умов місця і часу ". У цьому сенсі примітна вже сама постановка Г.К. Матвєєвим завдання дослідження вини як цивільно - правової категорії:" Чи можна волю і свідомість людини розглядати як вільні від біологічних процесів, що відбуваються в мозку людини, і від об'єктивних умов її життя або ж його воля і свідомість закономірно і необхідно
  5.  3.2. Конституційні основи (принципи) правосуддя
      історії російського правосуддя. Типовою для радянського періоду кінця 1920-х рр.. і до 1953 р. була тенденція щодо створення надзвичайних (позасудових) органів репресій. У березні 1924 р. було утворено Особливу нараду при ОПТУ для розгляду справ щодо осіб, підозрюваних у контрреволюційній діяльності, контрабандистів і спекулянтів валютою і золотом. З 1929 р. масові репресії в
  6.  § 3. Позитивізм у філософії, науці, соціології
      історію кримінології як автор теорії вродженого злочинця. * Ломброзо Ч. Геніальність і божевілля. СПб., 1892 (репринтне видання, 1990). ** Ломброзо Ч. Злочин. СПб., 1900. Результати антропологічних досліджень Ч. Ломброзо не витримали перевірки. Так, ще за його життя Ч. Горинг здійснив порівняльне дослідження трьох тисяч осіб - в'язнів (основна група) і
  7.  3. Зброя як соціально-культурна категорія
      історичного розвитку. Перше на Землі вбивство описано в Біблії скупо, але досить інформативно. Злочинець - Каїн, жертва - Авель, мотив - заздрість, місце скоєння - поле ... Насчет знаряддя злодіяння Старий Завіт замовчує, але заповнити цей пробіл досить просто за допомогою звичайної логіки. Лук, праща або дротик виключаються - Каїн позбавив життя молодшого брата за безпосередньої
  8.  1. Озброєна злочинність в системі кримінального насильства
      історико-соціальний феномен, який увійде в історію нарівні з крематоріями і фашистськими концтаборами смерті. Безсилля Центру в «лихі дев'яності» породило і менш наочні, але не менш небезпечні для державності наслідки: фактичну свободу від загальноросійських законів і державного контролю в суб'єктах Федерації, що практично призвело до руйнування управлінської вертикалі і
  9.  Монографії, підручники та навчальні посібники
      розвитку особистості, - Тбілісі, 1982. 78. Кіслі С. Стратегія, політика і совість (пер. з англ.). - М., 1988. 79. Кларк Р. Злочинність у США, - М.: Прогресс, 1975. 80. Коментар до кримінального кодексу Російської Федерації. Загальна частина, - М "1996. 81. Коментар до КК РФ. - Ростов.н / Д "2002. 82. Коментар до Кримінального кодексу Російської Федерації / Під ред. Скуратова Ю. І., Лебедєва В. М, - М "
  10.  § 1. Тема адміністративно-владного примусу у творчості російських юристів
      історії. Наука адміністративного (поліцейського) права рубежу XIX - XX ст. зачіпала і суміжні правові галузі - державного і навіть кримінального та кримінально-виконавчого права (стосовно правоохоронної діяльності поліції). У науці адміністративного (поліцейського) права не було чітких відмінностей адміністративних і кримінальних правопорушень - злочинів і проступків. Обидва