Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Коментар до статті 2.7 |
||
1. Коментарів статтею визначено такі кваліфікуючі ознаки крайньої необхідності: а) вчинення дій хоча і зазначених в КпАП, але не мають ознак протиправного діяння: своїми діями особа намагалася запобігти небезпеку, яка загрожує загальнодержавним інтересам чи законним інтересам суб'єктів приватного права; б) особа, яка здійснює правоохоронну функцію в стані крайньої необхідності, запобігає дії порушника, наслідком яких могло бути заподіяння майнової шкоди, тілесного (фізичного) або моральної шкоди, а також дії, що посягають на публічно -правові інтереси, або присікає котре триває протиправне діяння в тих випадках, коли збитки (шкода) вже заподіяно. 2. Відповідно до коментарів статтею дію в стані крайньої необхідності, що заподіяло більш значної шкоди, ніж відвернена шкода, кваліфікується як адміністративне правопорушення. Зазначене дію в цілому відповідає визначенню перевищення меж крайньої необхідності згідно ч. 2 ст. 39 КК, однак є і деякі відмінності: під перевищенням меж крайньої необхідності за змістом КК визнається заподіяння шкоди, яка явно не відповідає характеру і ступеня загрожує небезпека і обставин, при яких небезпека усувалася, коли охоронюваним законом інтересам було заподіяно шкоду рівний або більш значний, ніж відвернена. Таким чином, кваліфікація перевищення меж крайньої необхідності при здійсненні злочину пов'язана не тільки з підтвердженням об'єктивних критеріїв (встановленням розміру заподіяної шкоди і його співвіднесенням з запобігання шкоди), а й з визначенням суб'єктивних факторів даного правопорушення, в Зокрема з виявленням обставин, при яких усувалася небезпека. Характерно, що останній ознака не береться до уваги в разі встановлення стану крайньої необхідності при вчиненні адміністративних правопорушень. 3. Кваліфікуючі ознаки крайньої необхідності, як правило, враховуються тільки при провадженні у справах про адміністративні правопорушення, передбачені КпАП; при виявленні ознак бюджетного, податкового правопорушення вони не приймаються до уваги. Згідно п. 1 ст. 111 НК до обставин, що виключають провину юридичної або фізичної особи у вчиненні податкового правопорушення і відповідно його залучення до відповідальності, належить вчинення діяння, яке містить ознаки податкового правопорушення, внаслідок стихійного лиха або інших надзвичайних та непереборних обставин. Однак зазначені обставини не потребують спеціальних засобах доказування, тоді як кваліфікація адміністративних правопорушень, а також злочинів, скоєних з перевищенням меж крайньої необхідності, завжди зв'язана з встановленням об'єктивної сторони відповідного правопорушення та підтвердженням відповідних фактів, тобто в цих випадках, на відміну від податкового проступку, необхідні спеціальні засоби доказування. 4. За змістом цієї статті, а також ст. 2.10 КоАП кваліфікація стану крайньої необхідності можлива і стосовно до юридичній особі. Дія особи в стані крайньої необхідності згідно п. 3 ст. 24.5 КоАП відноситься до обставин, що виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення: виробництво в цьому випадку не може бути розпочато, а розпочате підлягає припиненню. У даному випадку кваліфікується подія адміністративного правопорушення: факт вчинення особою діяння, передбаченого КпАП, за яке встановлено адміністративну відповідальність, - однак відсутній склад адміністративного проступку: вказане дія не є протиправним і винним. На відміну від КпАП, при кваліфікації ознак перевищення меж крайньої необхідності згідно з КК враховується суб'єктивна сторона складу злочину: зазначене перевищення тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках умисного заподіяння шкоди. 5. Порушення цивільного законодавства, вчинене в стані крайньої необхідності, як правило, не враховується при застосуванні цивільно-правових санкцій; в усякому разі, це пов'язане з приведенням вагомих доказів особою, який не виконав або неналежним чином виконав зобов'язання: дана особа має довести, що належне виконання цивільно-правових зобов'язань виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних за даних умов обставин (п. 3 ст. 401 ЦК). Характерно, що дані ознаки притаманні приватноправових відносин, при вчиненні адміністративних правопорушень і злочинів підозрюваний не зобов'язаний доводити свою невинність. Див також коментар до ст. 16.6. |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " Коментар до статті 2.7 " |
||
|