Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Коментар до п. 5 |
||
Зазначеним Законом перераховані додаткові умови для заміни військової служби альтернативною цивільною службою: громадянин відноситься до корінних нечисленних народів, веде традиційний спосіб життя, здійснює традиційне господарювання і займається традиційними промислами (ст. 2). Конституція Російської Федерації (ст. 28) гарантує кожному свободу совісті, свободу віросповідання, включаючи право сповідати індивідуально або спільно з іншими будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, вільно вибирати, мати і поширювати релігійні й інші переконання і діяти відповідно до них. Свобода совісті і свобода віросповідання - поняття співвідносні, але не рівнозначні. Совість є особливий душевний властивість кожної людини, властиве йому незалежно від того, визнає його людина чи заперечує, і складається воно у природженому пізнанні і розрізненні добра і зла. Свобода совісті рівнозначна свободі переконань і світоглядів, які не мають політико-ідеологічного змісту (чч. 1-3 ст. 13 Конституції Російської Федерації). Конституція Російської Федерації прямо не формулює "право на переконання", але забороняє примус до вираження переконань або відмови від них, в тому числі релігійних (ч. 3 ст. 29). Визнання права кожного вільно діяти у відповідності зі своїми переконаннями означає свободу бути членом вже існуючих релігійних та інших об'єднань, право засновувати нові, безперешкодно здійснювати культові обряди, видавати і поширювати релігійну та іншу літературу, отримувати освіту в релігійних та інших навчальних закладах, а також реалізувати право на альтернативну цивільну службу. Право на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою коментованим Законом пов'язують із приналежністю як до якого-небудь релігійного, так і іншому об'єднанню громадян, які в якості своєї ідеології не вважають можливим проходити військову службу. Конституційний суд Російської Федерації в постанові від 23 листопада 1999 р., що стосується положень Федерального закону "Про свободу совісті та релігійні об'єднання", зазначив, що аналізованих конституційне право є саме індивідуальним правом, т.е . пов'язаним зі свободою віросповідання в її індивідуальному, а не колективному аспекті, а значить, має забезпечуватися незалежно від того, складається громадянин у будь-якої релігійної організації чи ні. Основні принципи віросповідання або переконань (наприклад, пацифістських), що заперечують несення військової служби, є юридичними фактами, достатніми для реалізації громадянами свого права на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою (ч. 3 ст. 59 Конституції Російської Федерації). Право громадян, які належать до корінних нечисленних народів, на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою кореспондується з аналогічною нормою, закріпленої в ст. 9 Федерального закону "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації" від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ (з наступними змінами), згідно з якою особи, що відносяться до нечисленних народів, провідні традиційний спосіб життя, здійснюють традиційне господарювання та займаються традиційними промислами , мають право на заміну військової служби альтернативної цивільної службою відповідно до Конституції Російської Федерації і федеральним законом. Законодавство встановлює такі умови заміни військової служби за призовом альтернативної громадянської службою для зазначених громадян, які застосовуються в сукупності: - приналежність до нечисленних народів Російської Федерації; - ведення традиційного способу життя; - здійснення традиційного господарювання; - заняття традиційними промислами. До корінних нечисленних народів Російської Федерації ставляться народи, що проживають на територіях традиційного розселення своїх предків, зберігають традиційні спосіб життя, господарювання і промисли, що налічують в Російській Федерації менше 50 тис. чоловік і усвідомлюють себе самостійними етнічними спільнотами (ст. 1 Федерального закону "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації"). Єдиний перелік корінних нечисленних народів Російської Федерації затверджується Урядом Російської Федерації за поданням органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, на територіях яких проживають ці народи. Єдиний перелік корінних нечисленних народів Російської Федерації затверджений постановою Уряду Російської Федерації "Про Єдиний переліку корінних нечисленних народів Російської Федерації" від 24 березня 2000 р. N 255 (з наступними змінами). Зміни та доповнення до Єдиного переліку вносяться Урядом Російської Федерації з пропозицією Міністерства у справах федерації та національностей Російської Федерації на підставі подань органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, на територіях яких проживають корінні нечисленні народи Російської Федерації. Федеральний закон від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ (з наступними змінами) з урахуванням унікальності етнічного складу населення Республіки Дагестан за кількістю проживаючих на її території народів надав право Державному Раді Республіки Дагестан визначати кількісні та інші особливості її корінних нечисленних народів, а також встановлювати перелік цих народів з подальшим включенням його до Єдиного перелік корінних нечисленних народів Російської Федерації. На виконання ст. 1 Федерального закону від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ Уряд Російської Федерації постановою "Про постанову Державної Ради Республіки Дагестан від 18 жовтня 2000 р. N 191" від 28 березня 2001 р. N 236 взяло до відома постанову Державної Ради Республіки Дагестан " Про особливості застосування Федерального закону "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації" в Республіці Дагестан "від 18 жовтня 2000 р. N 191, що встановила перелік корінних нечисленних народів Республіки Дагестан. Зазначений перелік є частиною Єдиного переліку корінних нечисленних народів Російської Федерації, затвердженого постановою Уряду Російської Федерації "Про Єдиний переліку корінних нечисленних народів Російської Федерації". Громадяни, які належать до корінних нечисленних народів, мають право на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою за умови, що вони ведуть традиційний спосіб життя нечисленних народів, тобто історично сформований спосіб життєзабезпечення нечисленних народів, заснований на історичному досвіді їх предків у галузі природокористування, самобутньої соціальної організації проживання, самобутньої культури, збереження звичаїв і вірувань (ст. 1 Федерального закону від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ). Традиційний спосіб життя можливий тільки в межах споконвічній довкілля нечисленних народів, тобто історично сформованого ареалу, в межах якого нечисленні народи здійснюють культурну та побутову життєдіяльність і який впливає на їх самоідентифікацію, спосіб життя. Самобутня соціальна організація нечисленних народів являє собою громади та інші форми громадського самоврядування, тобто форми самоорганізації осіб, які належать до нечисленних народів і що об'єднуються за кровнородственному (сім'я, рід) і (або) територіально-сусідському принципам, створювані з метою захисту їх споконвічній довкілля, збереження і розвитку традиційних способу життя, господарювання, промислів та культури. Право на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою не поширюється на осіб: - які відносяться до нечисленних народів, постійно проживають в місцях традиційного проживання та господарської діяльності малочисельних народів і для яких традиційне господарювання та заняття традиційними промислами є підсобними видами діяльності по відношенню до основного виду діяльності в інших галузях народного господарства, соціально-культурній сфері, органах державної влади чи органах місцевого самоврядування; - НЕ відносяться до нечисленних народів, але постійно проживають в місцях традиційного проживання та господарської діяльності малочисельних народів. До прийняття Федерального закону від 25 липня 2002 р. N 113-ФЗ на практиці часом виникало питання про можливість заміни військової служби альтернативною цивільною службою. Конституційний суд Російської Федерації у визначенні від 22 травня 1996 р. Відзначимо, що відсутність до теперішнього часу федерального закону, який би визначав умови і порядок заміни військової служби альтернативною цивільною службою, створює перешкоди для здійснення громадянами їх конституційного права повною мірою, передусім стосовно "іншим випадкам", які згідно зі ст. 59 (ч. 3) Конституції Російської Федерації повинні встановлюватися саме в такому законі. Разом з тим, буквально закріплене в названій конституційній нормі і не потребує конкретизації право громадян, чиїм переконанням чи віросповіданням суперечить несення військової служби, на заміну її альтернативної цивільної службою, як і всі інші права і свободи людини і громадянина, є безпосередньо діючим (ст. 18 Конституції Російської Федерації) і має забезпечуватися незалежно від того, прийнятий або не прийнятий відповідний федеральний закон. Прагнення громадянина реалізувати своє конституційне право не забороненими законом способами в усякому разі не може служити підставою для порушення проти нього кримінальної чи іншого переслідування. Таким чином, дії громадян, які реалізують своє конституційне право на заміну військової служби альтернативною цивільною службою (про що, наприклад, вони можуть заявити призовної комісії), не можуть розцінюватися як ухилення без поважної причини від військової служби і, отже, не підпадають під ознаки кримінального правопорушення. У ст. 328 КК РФ встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від проходження військової та альтернативної цивільної служби. У той же час громадяни, покликані на військову службу з порушенням їх права на заміну військової служби альтернативною цивільною службою і які відмовилися з цієї причини від несення обов'язків військової служби, не підлягають кримінальній відповідальності, оскільки в їхніх діях відсутній склад злочину (визначення Військової колегії Верховного суду Російської Федерації по кримінальній справі Михайлова від 26 жовтня 1995 р. N 2н-0427/95). |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " Коментар до п. 5 " |
||
|