Головна
ГоловнаКонституційне, муніципальне правоКонституційне право → 
« Попередня Наступна »
Е.А. Ісайчева. Коментар до Федерального закону "Про військовий обов'язок і військову службу", 2006 - перейти до змісту підручника

Коментар до п. 5

14. Конституція Російської Федерації закріпила право громадян на заміну військової служби альтернативною цивільною службою (ч. 3 ст. 59). Умовою такої заміни є протиріччя несення військової служби переконанням чи віросповіданням громадянина, а також інші випадки, встановлені Федеральним законом "Про альтернативну цивільну службу" від 25 липня 2002 р. N 113-ФЗ (з наступними змінами).
Зазначеним Законом перераховані додаткові умови для заміни військової служби альтернативною цивільною службою: громадянин відноситься до корінних нечисленних народів, веде традиційний спосіб життя, здійснює традиційне господарювання і займається традиційними промислами (ст. 2).
Конституція Російської Федерації (ст. 28) гарантує кожному свободу совісті, свободу віросповідання, включаючи право сповідати індивідуально або спільно з іншими будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, вільно вибирати, мати і поширювати релігійні й інші переконання і діяти відповідно до них.
Свобода совісті і свобода віросповідання - поняття співвідносні, але не рівнозначні. Совість є особливий душевний властивість кожної людини, властиве йому незалежно від того, визнає його людина чи заперечує, і складається воно у природженому пізнанні і розрізненні добра і зла. Свобода совісті рівнозначна свободі переконань і світоглядів, які не мають політико-ідеологічного змісту (чч. 1-3 ст. 13 Конституції Російської Федерації). Конституція Російської Федерації прямо не формулює "право на переконання", але забороняє примус до вираження переконань або відмови від них, в тому числі релігійних (ч. 3 ст. 29).
Визнання права кожного вільно діяти у відповідності зі своїми переконаннями означає свободу бути членом вже існуючих релігійних та інших об'єднань, право засновувати нові, безперешкодно здійснювати культові обряди, видавати і поширювати релігійну та іншу літературу, отримувати освіту в релігійних та інших навчальних закладах, а також реалізувати право на альтернативну цивільну службу.
Право на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою коментованим Законом пов'язують із приналежністю як до якого-небудь релігійного, так і іншому об'єднанню громадян, які в якості своєї ідеології не вважають можливим проходити військову службу.
Конституційний суд Російської Федерації в постанові від 23 листопада 1999 р., що стосується положень Федерального закону "Про свободу совісті та релігійні об'єднання", зазначив, що аналізованих конституційне право є саме індивідуальним правом, т.е . пов'язаним зі свободою віросповідання в її індивідуальному, а не колективному аспекті, а значить, має забезпечуватися незалежно від того, складається громадянин у будь-якої релігійної організації чи ні.
Основні принципи віросповідання або переконань (наприклад, пацифістських), що заперечують несення військової служби, є юридичними фактами, достатніми для реалізації громадянами свого права на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою (ч. 3 ст. 59 Конституції Російської Федерації).
Право громадян, які належать до корінних нечисленних народів, на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою кореспондується з аналогічною нормою, закріпленої в ст. 9 Федерального закону "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації" від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ (з наступними змінами), згідно з якою особи, що відносяться до нечисленних народів, провідні традиційний спосіб життя, здійснюють традиційне господарювання та займаються традиційними промислами , мають право на заміну військової служби альтернативної цивільної службою відповідно до Конституції Російської Федерації і федеральним законом.
Законодавство встановлює такі умови заміни військової служби за призовом альтернативної громадянської службою для зазначених громадян, які застосовуються в сукупності:
- приналежність до нечисленних народів Російської Федерації;
- ведення традиційного способу життя;
- здійснення традиційного господарювання;
- заняття традиційними промислами.
До корінних нечисленних народів Російської Федерації ставляться народи, що проживають на територіях традиційного розселення своїх предків, зберігають традиційні спосіб життя, господарювання і промисли, що налічують в Російській Федерації менше 50 тис. чоловік і усвідомлюють себе самостійними етнічними спільнотами (ст. 1 Федерального закону "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації").
Єдиний перелік корінних нечисленних народів Російської Федерації затверджується Урядом Російської Федерації за поданням органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, на територіях яких проживають ці народи. Єдиний перелік корінних нечисленних народів Російської Федерації затверджений постановою Уряду Російської Федерації "Про Єдиний переліку корінних нечисленних народів Російської Федерації" від 24 березня 2000 р. N 255 (з наступними змінами).
Зміни та доповнення до Єдиного переліку вносяться Урядом Російської Федерації з пропозицією Міністерства у справах федерації та національностей Російської Федерації на підставі подань органів державної влади суб'єктів Російської Федерації, на територіях яких проживають корінні нечисленні народи Російської Федерації.
Федеральний закон від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ (з наступними змінами) з урахуванням унікальності етнічного складу населення Республіки Дагестан за кількістю проживаючих на її території народів надав право Державному Раді Республіки Дагестан визначати кількісні та інші особливості її корінних нечисленних народів, а також встановлювати перелік цих народів з подальшим включенням його до Єдиного перелік корінних нечисленних народів Російської Федерації.
На виконання ст. 1 Федерального закону від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ Уряд Російської Федерації постановою "Про постанову Державної Ради Республіки Дагестан від 18 жовтня 2000 р. N 191" від 28 березня 2001 р. N 236 взяло до відома постанову Державної Ради Республіки Дагестан " Про особливості застосування Федерального закону "Про гарантії прав корінних нечисленних народів Російської Федерації" в Республіці Дагестан "від 18 жовтня 2000 р. N 191, що встановила перелік корінних нечисленних народів Республіки Дагестан. Зазначений перелік є частиною Єдиного переліку корінних нечисленних народів Російської Федерації, затвердженого постановою Уряду Російської Федерації "Про Єдиний переліку корінних нечисленних народів Російської Федерації".
Громадяни, які належать до корінних нечисленних народів, мають право на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою за умови, що вони ведуть традиційний спосіб життя нечисленних народів, тобто історично сформований спосіб життєзабезпечення нечисленних народів, заснований на історичному досвіді їх предків у галузі природокористування, самобутньої соціальної організації проживання, самобутньої культури, збереження звичаїв і вірувань (ст. 1 Федерального закону від 30 квітня 1999 р. N 82-ФЗ).
Традиційний спосіб життя можливий тільки в межах споконвічній довкілля нечисленних народів, тобто історично сформованого ареалу, в межах якого нечисленні народи здійснюють культурну та побутову життєдіяльність і який впливає на їх самоідентифікацію, спосіб життя.
Самобутня соціальна організація нечисленних народів являє собою громади та інші форми громадського самоврядування, тобто форми самоорганізації осіб, які належать до нечисленних народів і що об'єднуються за кровнородственному (сім'я, рід) і (або) територіально-сусідському принципам, створювані з метою захисту їх споконвічній довкілля, збереження і розвитку традиційних способу життя, господарювання, промислів та культури.
Право на заміну військової служби за призовом альтернативної громадянської службою не поширюється на осіб:
- які відносяться до нечисленних народів, постійно проживають в місцях традиційного проживання та господарської діяльності малочисельних народів і для яких традиційне господарювання та заняття традиційними промислами є підсобними видами діяльності по відношенню до основного виду діяльності в інших галузях народного господарства, соціально-культурній сфері, органах державної влади чи органах місцевого самоврядування;
- НЕ відносяться до нечисленних народів, але постійно проживають в місцях традиційного проживання та господарської діяльності малочисельних народів.
До прийняття Федерального закону від 25 липня 2002 р. N 113-ФЗ на практиці часом виникало питання про можливість заміни військової служби альтернативною цивільною службою.
Конституційний суд Російської Федерації у визначенні від 22 травня 1996 р. Відзначимо, що відсутність до теперішнього часу федерального закону, який би визначав умови і порядок заміни військової служби альтернативною цивільною службою, створює перешкоди для здійснення громадянами їх конституційного права повною мірою, передусім стосовно "іншим випадкам", які згідно зі ст. 59 (ч. 3) Конституції Російської Федерації повинні встановлюватися саме в такому законі.
Разом з тим, буквально закріплене в названій конституційній нормі і не потребує конкретизації право громадян, чиїм переконанням чи віросповіданням суперечить несення військової служби, на заміну її альтернативної цивільної службою, як і всі інші права і свободи людини і громадянина, є безпосередньо діючим (ст. 18 Конституції Російської Федерації) і має забезпечуватися незалежно від того, прийнятий або не прийнятий відповідний федеральний закон. Прагнення громадянина реалізувати своє конституційне право не забороненими законом способами в усякому разі не може служити підставою для порушення проти нього кримінальної чи іншого переслідування.
Таким чином, дії громадян, які реалізують своє конституційне право на заміну військової служби альтернативною цивільною службою (про що, наприклад, вони можуть заявити призовної комісії), не можуть розцінюватися як ухилення без поважної причини від військової служби і, отже, не підпадають під ознаки кримінального правопорушення.
У ст. 328 КК РФ встановлено кримінальну відповідальність за ухилення від проходження військової та альтернативної цивільної служби.
У той же час громадяни, покликані на військову службу з порушенням їх права на заміну військової служби альтернативною цивільною службою і які відмовилися з цієї причини від несення обов'язків військової служби, не підлягають кримінальній відповідальності, оскільки в їхніх діях відсутній склад злочину (визначення Військової колегії Верховного суду Російської Федерації по кримінальній справі Михайлова від 26 жовтня 1995 р. N 2н-0427/95).
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Коментар до п. 5 "
  1. § 13. Інші форми безпосереднього здійснення населенням місцевого самоврядування та участі у його здійсненні.
    Поряд з розглянутими вище формами безпосереднього здійснення населенням місцевого самоврядування та участі населення у здійсненні місцевого самоврядування громадяни вправі брати участь у здійсненні місцевого самоврядування в інших формах, що не суперечать Конституції Російської Федерації, федеральним і регіональним законам. У вітчизняній літературі з місцевому самоврядуванню в числі
  2. § 1. Муніципальне право як наука і навчальна дисципліна
    Муніципальне право як наука. Муніципальної-правова наука являє собою сукупність знань про різні прояви місцевого самоврядування та муніципального права як галузі права. Муніципальне право як галузі наукового знання відноситься до сім'ї правознавчих дисциплін. Як і в будь-який інший галузі знань, в ній слід виділяти предмет, зміст, форму, методологію, ціннісні
  3. § 2. Місцеве самоврядування як основа конституційного ладу
    Основи конституційного ладу являють собою систему вихідних конституційних принципів, закріплених в гол. 1 Конституції РФ, які задають юридичну модель всього суспільства, держави, національного права в сукупності всіх його галузей. Основи конституційного ладу - це і дійсне здійснення даних принципів, і той стан суспільства, держави, національного права, яке
  4. § 5. Інформаційне забезпечення виборів
    Одна з важливих складових частин виборів - інформаційні відносини. Без активно циркулює в суспільстві в період виборчої кампанії інформації виборцям важко визначитися у власному остаточному виборі. Інформаційне забезпечення виборів включає: інформування виборців та передвиборчу агітацію. Кожна з двох частин сприяє усвідомленому волевиявленню громадян, гласності
  5. ЛІТЕРАТУРА для поглибленого вивчення курсу
    До всіх тем Автономов А.С. Правові та фінансові основи самоврядування в Російській Федерації: Навчальний посібник. М., 2002. Баранців В.А. Муніципальне право: Підручник. М., 2000. Видрін І.В. Муніципальне право Росії. М., 2004. Видрін І.В., Кокоть О.М. Муніципальне право Росії: Підручник. М., 1999. Князєв С.Д., Хрустальов Е.Н. Російське муніципальне право: Навчальний посібник.
  6. § 1. Поняття комерційного права
      Підприємницька діяльність і відносини, регульовані комерційним правом. Відродження комерційного права в Росії нерозривно пов'язане з її переходом до ринкової економіки. На рубежі 80-90-х років відбулися глибокі зміни у правовому регулюванні економічної діяльності. Було легалізовано підприємництво. Відносини, що є предметом цивільно-правового регулювання,
  7. § 2. Повні і командитні товариства
      Повні товариства. В основі створення повного товариства лежить інтерес декількох фізичних або юридичних осіб об'єднатися для ведення спільної діяльності, об'єднати при цьому свій капітал, утворюючи самостійний суб'єкт комерційних відносин. Слід звернути особливу увагу на ту обставину, що відповідно до нового цивільного законодавства повне товариство є
  8. § 4. Акціонерні товариства
      Акціонерним товариством (далі по тексту - АТ) визнається комерційна організація, статутний капітал якої розділений на певну кількість акцій. Найбільш загальні норми про статус АТ містить Цивільний кодекс, визначаючи в гол. 4 його поняття, основні риси і встановлюючи основні гарантії прав акціонерів і кредиторів товариства. Більш детальна регламентація статусу акціонерних товариств є
  9. § 2. Укладення, зміна і розірвання договорів
      Принципи укладання договорів у сфері підприємництва. Визнання за угодою торгового характеру підкоряє її не тільки загальним нормам цивільного права, але і в першу чергу спеціальним нормам комерційного права. До висновку і виконання торговельних угод застосовуються спеціальні норми комерційного права, не діють стосовно звичайних цивільних угод. Особливості регулювання
  10. § 1. Купівля-продаж. Мена. Рента
      Купівля-продаж. Договір купівлі-продажу - основний вид цивільно-правових договорів, що застосовуються в майновому обороті, зокрема у сфері підприємницької діяльності За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) зобов'язується передати річ (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець зобов'язується прийняти цей товар і сплатити за нього певну грошову суму (ціну).
© 2014-2022  yport.inf.ua