| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1.4. КОНСТИТУЦІЯ, ПУБЛІЧНА ВЛАДА І БЮДЖЕТ - МІЖГАЛУЗЕВА ТРІАДА |
||
|
Ключовою категорією, яка поєднує бюджет і конституцію, є влада. Адже без влади не буде ні конституції, ні бюджету. Проблемам влади присвячені праці Платона, Аристотеля, Т. Гобса, Дж. Локка, Н. Макіавеллі, Ш.-Л. Монтеск'є та інших. Навіть у Біблії термін «влада» вживається понад 160 разів . З давніх-давен і дотепер вчені й політики переймаються пошуком відповіді на запитання, хто повинен управляти суспільством, адже влада і є основою такого впливу. Різноманітні проблеми публічної влади вивчаються багатьма суспільними науками: політологією , соціологією і, звичайно ж, юридичною наукою . У ХІХ і ХХ ст. найбільше досліджувалися питання державної влади та її органів, дещо менше - місцевих органів (земств, місцевих рад тощо). У сучасній юридичній науці є чимало дисертаційних досліджень, монографій, де висвітлюються питання організації та діяльності публічної влади, її видів, форм. Здебільшого ці наукові роботи присвячені теоретико- і конституційно-правовим аспектам публічної влади, діяльність відповідних органів як суб'єктів бюджетного права та правовідносин поки що залишається малодослідженою. Для впровадження в життя положень закону має бути дієва сила, тобто право в суспільстві повинно мати своїх реалізаторів, або «дієвих носіїв», які будуть володіти достатньою примусовою силою. Таке реальне втілення права називається владою . Влада як правова категорія - це сформований соціальним середовищем засіб організувального, регулювального та контрольного впливу, що забезпечує функціонування такого соціального середовища . При цьому влада не є самоціллю, це засіб організації цілеспрямованої сумісної (спільної) діяльності . Тобто забезпечення держави фінансовими ресурсами не має бути самоціллю діяльності, наприклад, податкових органів. Звичайно, слід чітко усвідомлювати значення та потребу в подібних ресурсах, але при цьому не слід забувати про такий принцип публічної фінансової діяльності, як пріоритет публічних видатків над публічними доходами. Влада може характеризуватися різноманітною комбінацією своїх виявів, наприклад рівнем влади: - рівень універсальної публічної влади. Цьому рівню властиві певні форми територіальної державно-владної організації населення в межах всієї державної території, конкретні структура та організаційно-правові способи реалізації народовладдя, спеціально оформлені установи - апарат влади та особи, які ієрархічно підпорядковані, здійснюють функції влади в межах її апарату. Цей рівень представляє державна влада; - рівень корпоративної публічної влади, який може ґрунтуватися як на принципах єдиновладдя, так і на публічно-владній основі самоврядування . Органи публічної влади як колективні суб'єкти є юридичними особами. У загальноправовому розумінні юридична особа - це організація, створена у встановленому законом порядку, діє на підставі установчих документів, має власне найменування і організаційно-правову форму, володіє власною правосуб'єктністю і за свої діяння та акти є відповідальною, відповідно до чинного законодавства . Учені (наприклад, А.В. Лавренюк та В.Є. Чіркін) схильні розуміти юридичну особу публічного права як визнане публічною владою матеріальне та публічно-правове некомерційне об'єднання, яке виступає у правовідносинах в різних організаційно-правових формах з метою забезпечення загального блага шляхом законодавчого застосування публічної влади, співробітництва з нею, тиску на неї, має назву, інші ідентифікувальні ознаки, володіє майном, має права та обов'язки, є відповідальною за свої правові акти та дії. До ознак юридичної особи публічного права як різновиду загальноправової категорії О.О. Ястребов відносить такі: а) організаційна єдність (виражається в певній внутрішній структурі, єдності волі і мети); б) відмінність правосуб'єктності організації - юридичної особи від правосуб'єктності фізичних осіб, які її становлять; в) персоніфікація організації нормами публічного права, наявність у неї власних ідентифікувальних ознак (найменування, організаційно-правова форма тощо) і підпорядкування в організаційному і функціональному плані режиму публічного права; г) особливе цільове призначення: реалізація не просто загальних, а суспільних, публічних інтересів; д) особливий порядок створення, який визначається нормами публічного права (відповідно до українського законодавства порядок створення таких осіб регулюється Цивільним кодексом України. - О. М.-С.); е) інтегрованість в систему публічного управління . У контексті дослідження потребують розмежування поняття «органи публічної влади» і «суб'єкти публічної влади». Суб'єктами публічної влади є народ і органи публічної влади. Деякі вчені до суб'єктів публічної влади відносять: світове співтовариство в цілому, населення певного регіону, народ, виборчий корпус, державу та її органи, громадян, групи виборців, громадські об'єднання . Звідси поняття «суб'єкти публічної влади» ширше, ніж поняття «органи публічної влади». Суб'єкти публічного права - це особи, створені у встановленому нормами публічного права порядку (або ним визнані), метою діяльності і спрямованістю волі яких є вираження і забезпечення публічного інтересу (реалізація прав і свобод людини і громадянина, функціонування держави, суспільства в цілому), мають надану їм нормами публічного права компетенцією для створення норм права та (або) участі в публічно-правових відносинах. Визнання нормами публічного права осіб як суб'єктів публічного права передбачає обов'язковість їх державної ідентифікації в одній з існуючих форм (облік, реєстрація, занесення до реєстрів тощо) . Організації - суб'єкти приватного права мають за цільове призначення комерційну діяльність, виступають у сфері публічного права не як господарюючі товариства, що реалізують свою цивільну правосуб'єктність, а як юридичні особи приватного права, що здійснюють встановлену для них цим правом публічну правосуб'єктність учасників публічно-правових відносин (наприклад, платників податків, суб'єктів адміністративної відповідальності). Суб'єкти публічного права мають за цільове призначення суспільно значимий інтерес, виступають у сфері приватного права не як публічно-правові утворення, що реалізують свою публічну правосуб'єктність, а як юридичні особи публічного права, що діють в межах і формах, встановлених законом для їх участі в цивільному обігу. Їх функціональне призначення в цивільно-правовій сфері змінюється, і вони реалізують публічно-правовий інтерес у цивільному обороті через встановлену законом цивільну правосуб'єктність юридичної особи публічного права . Заслуговує на увагу підхід І.В. Бабичева, який окреслює такі відмінності юридичних осіб публічного права від юридичних осіб приватного права : 1) характеристика мети (в осіб публічного права мета є завжди, а у осіб приватного права її може і не бути). З такою характеристикою погодитися дещо складно, оскільки не слід обмежуватися виключно метою створення та діяльності. За цивільним та господарським законодавством України юридичні особи створюються як з метою отримання прибутку, так і з метою його неотримання. У будь-якому разі мета є. Варто підтримати позицію О.О. Ястебова, який вважає, що недостатньо застосовувати названий критерій окремо від інших . Цей критерій, на нашу думку, полягає у тому, що для юридичних осіб приватного права мета може бути подвійною, а для юридичних осіб публічного права мету становить діяльність без отримання прибутку; 2) структурно-функціональні особливості, сутнісною чого є владно-організувульне ядро (центр) та ідея (ідеологія, методологія) діяльності, а для осіб приватного права - перш за все майново-фінансовий комплекс у взаємодії з фізичними особами; 3) фактор тривалості існування (особи публічного права - це стійкі соціально-правові системи; для осіб приватного права тривалість існування не є сутнісним фактором); 4) спосіб організації (юридичні особи публічного права створюються розпорядчим шляхом, тобто на підставі прямої вказівки, розпорядження; юридичні особи приватного права створюються внаслідок волевиявлення конкретної особи чи групи осіб). Ястребов О.О. до характеристик юридичних осіб публічного права відносить такі: 1) мета діяльності; 2) критерій публічних повноважень, тобто участі або неучасті юридичної особи в тій або іншій формі в реалізації владної діяльності, типової для держави; 3) критерій способу утворення та державного втручання: юридичні публічні особи створюються державою (або органами місцевого самоврядування. - О. М.-С.), яка сама є публічною юридичною особою, втручання держави в справи цих осіб зумовлене їх походженням; 4) критерій форми: юридичні публічні особи створюються переважно в організаційно-правовій формі корпорацій або установ; 5) критерій інтегрованості в державну (публічну) організацію: юридичні особи приватного права - це організації, виведені за межі державної організації, не інтегровані в неї, на відміну від юридичних осіб приватного права; 6) плюралістичний критерій: публічний характер юридичних осіб повинен виявлятися на підставі ряду критеріїв, узятих у сукупності . Орган публічної влади як юридична особа - це публічно-правове утворення, яке наділене делегованою йому публічною владою в межах компетенції з управління, що встановлене законами (іншими актами органів вищого рівня), є у відносинах субординації, має особливий склад «членів» (штат публічних службовців), може мати деякі елементи цивільної правосуб'єктності в межах закону, несе публічно-правову та інші форми відповідальності за свої акти та діяльність. Елементи цивільної правосуб'єктності в органів публічної влади мінімальні, вони менші, ніж в установ публічної влади . Можна констатувати, що у вітчизняному суспільствознавстві утворилося значне неузгодження між значущістю, поширеним вживанням поняття «публічна влада» і рівнем його наукового осмислення. При цьому також слід враховувати, що «публічна влада - суспільне явище» . Як пише П.А. Мінаков, публічна влада є інституціоналізованою легальною соціальною владою, що реалізує артикульовані суспільні інтереси територіально-організованого співтовариства, консолідує це співтовариство як цілісну систему відповідно до панівних у суспільстві цінностей. На думку вченого, саме публічна влада має певні межі компетенції і реалізується на різних рівнях (з цього приводу потрібно дещо уточнити: не сама влада має компетенцію, а відповідні органи. - О. М.-С.). Якщо реалізація наддержавної влади можлива на глобальному і регіональному рівнях, то рівні державної і муніципальної влади можуть варіюватися в різних державах. Правильний розвиток і стійке функціонування публічної влади передбачає дотримання таких принципів: законності; єдності системи публічної влади; гласності; компетенційної самостійності і незалежності; відповідальності; визнання, дотримання і захисту прав і свобод людини і громадянина . У світовій практиці сформувалося два шляхи, якими може здійснюватися публічна влада, - безпосередньо народом (населенням) та/або за допомогою спеціально створених органів публічної влади. Зазначені органи становлять певну декількарівневу систему. За загальним правилом виділяють рівень органів державної влади і рівень органів місцевого самоврядування (цей поділ характерний для унітарних країн, зокрема для України). Рівні у свою чергу поділяються на ланки. В Україні (як в унітарній країні) сформована дворівнева публічна влада; для федеративних країн характерною є трирівнева публічна влада, де державну владу утворює федеральний та регіональний рівень влади, третій рівень - влада місцева (або ж муніципальна, або влада місцевого самоврядування). Проте нині є публікації, у яких розглядається «обмежена» публічна влада. Наприклад, Я.О. Овдієнко саме такою називає владу АРК, яку визначає таким чином: це різновид обмеженої публічної недержавної неполітичної влади, за допомогою якої здійснюється управління автономією, виконання нею делегованих повноважень через систему спеціально створених органів, які представляють автономію у внутрішньо та зовнішньодержавних відносинах із питань, що віднесені до її відання, та видають обов'язкові для виконання на всій території автономії нормативно-правові акти . Публічна влада, як слушно зазначає Н.І. Глазунова, є поняттям дещо ширшим, ніж державна влада. Поняття «влада», «публічна влада», «державна влада» співвідносяться як родове, типове і видове. Слово «публічна» етимологічно і за змістом означає владу створену і таку, що реалізується у суспільстві, за участю суспільства і в ім'я суспільства, його потреб та інтересів. Державна влада та місцева (муніципальна) влада є складовими публічної влади . Публічна влада зароджувалася як концентрований вираз суспільних інтересів, як втілення єдиної волі, як відбиття потреби спільноти у збереженні своєї цілісності . Народ як джерело влади наділений її вищою мірою і як носій суверенітету концентрує основні публічні функції. Вони розподіляються в громадянському суспільстві між державною та іншими інститутами як за сферами, предметами відання, так і за головним повноваженням - ступенем обов'язковості . Узагалі, публічна влада належить народу. У зв'язку із цим є такий підхід, за яким публічна влада ототожнюється із народовладдям. Так, В.Ф. Погорілко писав, що публічна влада - суспільно-політична влада, народовладдя. Він визначив такі основні її види: 1) безпосереднє народовладдя, безпосередня демократія (наприклад, вибори, референдум); 2) державна влада (законодавча, виконавча, судова); 3) місцеве самоврядування - місцева публічна влада, яка здійснюється, зокрема територіальними громадами, представницькими органами місцевого самоврядування (радами), виконавчими органами рад, сільськими, селищними, міськими головами . Публічна влада є системно складним явищем, компоненти якого відрізняються способами формування та механізмами вираження волі народу (публічної волі) . Під публічною владою Н.Ю. Пришва пропонує розуміти систему органів, яким державна влада в особі своїх органів і за допомогою права визначає межі й обсяг владних повноважень та діяльність яких спрямована на досягнення публічного інтересу . Відповідно до ч. 1 ст. 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу двома шляхами: 1) безпосередньо; 2) через органи державної влади та органи місцевого самоврядування (тобто через владні органи). Дещо спірним видається положення про те, що через усі органи державної влади народ здійснює владу: через представницькі органи (у формуванні яких бере участь саме народ) - так, а ось через органи виконавчої влади - це вже проблематично... Також навряд чи через, приміром, органи судової влади народ здійснює владу (навіть вирок суддя оголошує «Іменем України», а не Українського народу). Можна сказати, що саме згадана ч. 1 ст. 5 Конституції України містить у собі розмежування органів публічної влади на два види (рівні): на органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Карабін Т.О. зазначає, що саме ці органи є органами влади народу, але водночас - це різні форми здійснення такої влади . Розкриття питань, пов'язаних, наприклад, із бюджетними правовідносинами як такими, що виникають, змінюються та припиняються з приводу публічних грошових фондів - бюджетів, потребує з'ясування того, хто є суб'єктом публічної влади як сторона бюджетних правовідносин. Так, професор Н.Ю. Пришва вважає, що суб'єкти публічної влади є носіями влади і належать до активних суб'єктів правовідносин . На наш погляд, таке твердження є дещо спірним. Річ у тім, що відповідно до ст. 5 Конституції України саме народ і є носієм влади, але цей носій виступає переважно пасивним і дуже рідко - активним суб'єктом правовідносин, оскільки реальне здійснення влади делегується певним органам, окремим особам. Орган публічної влади є «реалізатором» влади. Функції влади - це види діяльності, управлінського (керівного) впливу на суспільство, його окремі соціальні групи людей, суспільні процеси і відносини. Глазунова Н.І. називає такі функції публічної влади: 1. керівництво - визначення та забезпечення стратегічних довгострокових цілей, завдань, проектів суспільного розвитку, вибір способів досягнення намічених перспектив; 2. управління - повсякденний оперативний вплив на суспільство, його групи та окремих індивідів, суспільні процеси і відносини з метою досягнення стратегічних цілей, завдань, здійснення намічених перспектив, виконання та забезпечення виконання законів, проектів, програм та інших політичних рішень влади; 3. контроль - повсякденне спостереження, моніторинг, оцінка і корегування важливих параметрів стабільності та розвитку суспільства, окремих його груп, суспільних процесів та відносин з метою забезпечення намічених цілей та завдань, які мають публічне значення, збереження курсу та стабільності розвитку суспільства . Зауважуючи про значення публічної влади, наведемо думку Н.І. Глазунової про те, що публічна влада і нормативно, і процесуально має всіляко сприяти розвитку самоврядування, настанню такого стану, за якого народ найменше відчуває потребу у владі . Звичайно, сучасне суспільство вже не може обійтися без регулярної діяльності владних органів (йдеться про органи публічної влади). При всьому своєму прагненні до незалежності людина все одно потребує владного впливу (тією чи іншою мірою), а публічна фінансова діяльність взагалі поза межами такого впливу не існуватиме. Розглядаючи органи публічної влади, Т.О. Карабін надає таке їх визначення: це «сукупність визначених Конституцією України органів державної влади і місцевого самоврядування, що забезпечують захист прав, свобод і законних інтересів громадян, безпеку держави і суспільства, вирішують питання соціально-економічного і культурного будівництва» . Наведене визначення, на наш погляд, містить декілька недоліків. По-перше, в ньому йдеться лише про громадян, а куди ж поділися іноземці, особи без громадянства? Коректніше, на наш погляд, вживати термін «людина» (це повністю відповідає положенням, зокрема, ст. 3 розділу ІІ (ст. 21 - 68) Конституції України). По-друге, чому лише «захист прав, свобод...»? Окрім захисту є ще реалізація, до того ж теоретично права та свободи людини і громадянина можуть не порушуватися або ж не всі і не завжди порушуються. А реалізацію також потрібно забезпечувати. Тобто аналізоване визначення у цьому аспекті є дещо звужене. По-третє, визначення Т.О. Карабін містить вичерпний перелік того, що забезпечують своєю діяльністю органи публічної влади. А основного - що вони забезпечують, перш за все, реалізацію публічного інтересу, - немає. По-четверте, не зовсім зрозуміло, чому (якщо це власний висновок Т.О. Карабін), вона наприкінці визначення робить посилання на іншу працю . Якщо вести мову про ознаки органів публічної влади, то у цьому питанні нема єдності думок серед фахівців. Наприклад, Н.Ю. Пришва виділила дві основні ознаки, які характеризують суб'єктів публічної влади. Вона вважає, що до цих суб'єктів належить орган, який: 1) наділений владними повноваженнями; 2) займається діяльністю, яка спрямована на досягнення публічного інтересу . На думку В.Є. Чіркіна, до найбільш загальних ознак поняття юридичної особи публічного права можна віднести такі : 1) публічно-правове утворення; 2) його призначення в суспільстві - не підприємницька діяльність, не участь у цивільному обороті, а вирішення завдань суспільного, соціального характеру. Головна мета юридичної особи публічного права - виконання «загальних справ», прагнення до «суспільної користі»; 3) інтерес і воля, оскільки юридична особа публічного права діє в межах найбільш загального суспільного інтересу. Воля цієї особи формується на підставі такого інтересу, а також соціальних позицій певних груп населення (або всього народу), позицій, які пов'язані не з приватними чи особистими, а з їх життєвими інтересами; 4) зв'язок із публічною владою. Так, юридична особа публічного права або здійснює цю владу (наприклад, органи державної влади, органи місцевого самоврядування), або бореться за неї (політичні партії), або співпрацює з нею, виступаючи як складова груп впливу на владу (громадські об'єднання), або становить джерело такої влади (народ, населення територіального публічного колективу); 5) організаційно-правова форма. Як найбільш загальний термін для характеристики організаційно-правової форми юридичної особи (у тому числі публічного права) В.Є. Чіркін пропонує термін «утворення» (публічно-правове утворення); 6) спосіб створення. До юридичних осіб публічного права не застосовується ліцензування. Також, наприклад, державні органи та установи створюються не шляхом об'єднання членів (часників), а шляхом прийняття владних заходів - прийняття законів, указів Президента, постанов уряду, наказів міністрів, міністерств тощо (наприклад, Закон «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 р. у редакції Закону від 24 грудня 1993 р. з подальшими змінами ; Закон «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» від 26 січня 1993 р. ; Положення про Державну казначейську службу України, затверджене Указом Президента України від 13 квітня 2011 р. № 460/2011). Вони не потребують процедури такої державної реєстрації, яка необхідна для всіх юридичних осіб приватного права; 7) суб'єктний, матеріальний склад юридичних осіб публічного права представлений штатним складом державних і муніципальних службовців (у юридичних особах приватного права - це члени, учасники); 8) майно - воно перебуває у державній чи комунальній власності; якщо державному чи муніципальному органу, установі може бути дозволено мати у власності майно, то це питання вирішується на рівні нормативно-правового акта і в певних межах і формах; 9) статут - як правова основа діяльності не притаманна всім юридичним особам публічного права (на відміну від юридичних осіб приватного права), оскільки, наприклад, в органів публічної влади його заміняє положення, що затверджується нормативно-правовим актом; 10) система органів, - як правило, виборна чи призначувальна, вирішальна (вирішує щось) чи дорадча, органи законодавчої, виконавчої, судової влади тощо; 11) автономія в діяльності дуже обмежена. Так, для органів виконавчої влади, де присутня управлінська вертикаль, ці обмеження зовсім не такі, що існують для законодавчої та судової влади, обмеження для яких встановлюються конституцією чи законом; 12) відповідальність юридичної особи публічного права має публічно-правовий характер. Використовуючи напрацювання В.С. Основіна та інших учених у галузі адміністративного та конституційного права щодо визначення ознак органів державної влади та органів місцевого самоврядування, формулюємо такі ознаки (характерні особливості) сучасних органів публічної влади: - є частиною державного апарату (ця ознака притаманна не всім органам публічної влади: наприклад, органи місцевого самоврядування не входять до складу державного апарату); - наділені чітко визначеною законодавчому чи (та) іншому правовому рівні компетенцією та владними повноваженнями; тобто мають офіційний характер, що визначається на конституційному та законодавчому рівнях; - у своїй діяльності керуються публічним інтересом; - є колегіальними органами, тобто мають штат службовців, працівників; - мають певну внутрішню структуру (керівництво (керівні органи), структурні підрозділи, відділи тощо); - утворюються виборним або державно-розпорядним шляхом; - виконують свої функції та завдання безпосередньо (хоча інколи ця ознака має особливості, коли йдеться, приміром, про делегування певних повноважень); - видають нормативно-правові акти; - фінансуються за рахунок бюджетних коштів; - наявність у них низки виключних прав, приміром, законного вилучення частин доходів та майна фізичних і юридичних осіб шляхом оподаткування або в примусовому порядку (як штрафи, пеня, конфіскація майна); - мають можливість (право) скасовувати, зупиняти чи призупиняти дію нормативно-правових актів різних органів публічної влади; - мають право застосовувати примус та силові способи для досягнення публічного інтересу, захисту прав і свобод фізичних і юридичних осіб (але це право мають лише спеціально уповноважені на те органи публічної влади, а не всі органи). Стосовно принципів діяльності органів публічної влади, то їх можна сформулювати, виходячи з принципів діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Проте вітчизняне законодавство не завжди чітко визначає принципи. Приміром, Закон «Про Кабінет Міністрів України» від 7 жовтня 2010 р. окремо визначає принципи (ст. 3) та засади (ст. 4) діяльності Кабінету Міністрів України. Так, ст. 3 Закону має назву «Принципи діяльності Кабінету Міністрів України» передбачає, що діяльність цього органу ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості (тобто це ті принципи, на яких має ґрунтуватися діяльність будь-якого органу публічної влади. - О. М.-С.). Ст. 4 «Правові засади діяльності Кабінету Міністрів України» стосується правових основ організації та функціонування Уряду України, який у своїй діяльності керується Конституцією України, названим Законом, іншими законами України, а також актами Президента України. Також є Закон «Про центральні органи виконавчої влади» від 17 березня 2011 р., у ст. 2 якого визначено, що діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності. Міністерства діють за принципом єдиноначальності. Інші центральні органи виконавчої влади діють за цим самим принципом, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ст. 3 Закону «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. місцеві державні адміністрації діють на засадах: відповідальності перед людиною і державою за свою діяльність, верховенства права, законності, пріоритетності прав людини, гласності, поєднання державних і місцевих інтересів. Згідно зі ст. 4 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування здійснюється на принципах: народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування. Отже, принципами діяльності, організації та функціонування органів публічної влади як суб'єктів бюджетних правовідносин є загальноправові та спеціальні принципи, які випливають із відповідних законів та бюджетного законодавства. На думку Ю.О. Тихомирова, феноменом публічної влади є компетенція . Підсумовуючи все викладене вище, робимо висновок про те, що органи публічної влади в Україні - це сукупність конституційно визначених органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які забезпечують реалізацію та захист прав і свобод людини, захист законних її інтересів, безпеку держави та її адміністративно-територіальних утворень, вирішують питання загальнодержавного і місцевого значення. У процесі реалізації свого фінансово-правового статусу органи публічної влади вступають у різноманітні бюджетні відносини та виконують ряд важливих функцій держави: 1) реалізацію публічного інтересу у фінансових і бюджетних правовідносинах; 2) консолідацію (об'єднання) суспільства та державно-владних органів; 3) управління бюджетними коштами; 4) охорону та захист цілої системи суспільних відносин, що формуються, розвиваються та припиняються у сфері бюджету; 5) створення відповідних бюджетно-правових норм, що регулюють бюджетні відносин; 6) гарантування і забезпечення дотримання прав та інтересів громадян під час бюджетного процесу. Існує нерозривний зв'язок, наприклад, влади і бюджету, який опосередкований Конституцією, а також зв'язок бюджету і Конституції, опосередкований владою. Тобто ця своєрідна тріада у сучасному суспільстві не може не існувати. Також з цією тріадою пов'язаний і народ, оскільки без народу не буде влади. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "1.4. КОНСТИТУЦІЯ, ПУБЛІЧНА ВЛАДА І БЮДЖЕТ - МІЖГАЛУЗЕВА ТРІАДА" |
||
|
||