| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Міжнародно-правова охорона середовища замкнутих і напівзамкнутих морів |
||
|
Так, на дипломатичній конференції по захисту морського середовища Балтійського моря, відбулася в Гельсінкі 9 квітня 1992, була схвалена Конвенція з захисту природного морського середовища Балтійського моря (Гельсінська конвенція) [17]. Конвенція передбачає захист морського середовища району Балтійського моря, яка включає товщу води і морське дно, а також живі ресурси та інші форми життя в море. Договірні сторони індивідуально або спільно прийняли на себе всі належні законодавчі, адміністративні або інші заходи для запобігання та ліквідації забруднення з метою забезпечення екологічного відродження району Балтійського моря і збереження його екологічного балансу. Відповідно до ст. 5 Конвенції, держави-учасниці зобов'язуються вживати заходів щодо запобігання та ліквідації забруднення морського середовища Балтійського моря, викликаного шкідливими речовинами від усіх джерел відповідно до положень даної Конвенції і з цією метою здійснювати процедури і заходи, зазначені в Додатку I Конвенції. Для організації виконання цілей і принципів Конвенції згідно зі ст. 19 заснована Комісія з захисту морського середовища Балтійського моря. В обов'язки Комісії входить: - здійснювати постійне спостереження за виконанням Конвенції; - розробляти рекомендації про заходи, що відносяться до цілей Конвенції ; - розглядати зміст Конвенції, включаючи її положення, і давати рекомендації сторонам про внесення необхідних поправок в текст Конвенції та пропозицій до неї, включаючи зміни в переліках речовин і матеріалів, а також про прийняття нових положень ; - встановлювати критерії боротьби з забрудненням, показники скорочення забруднення і завдання, що стосуються заходів, передбачених, зокрема, у Додатку III; - сприяти прийняттю додаткових заходів щодо захисту морського середовища Балтійського моря в тісній співпраці з відповідними урядовими органами; - у відповідних випадках користуватися послугами компетентних регіональних та інших міжнародних організацій для проведення спільних науково-технічних досліджень, а також інших відповідних заходів, що відносяться до цілей і завдань Конвенції. Згідно ст. 25 Конвенції, держави-учасники зобов'язалися спільно розробляти і приймати правила, що стосуються питань відповідальності за шкоду, завдану в результаті дії або бездіяльності на порушення положень Конвенції, включають у тому числі межі відповідальності, критерії та процедури встановлення відповідальності та можливі засоби судового захисту. У квітні 1992 р. в Бухаресті була укладена Конвенція про захист Чорного моря від забруднення [18]. Конвенція зобов'язує договірні сторони забезпечувати застосування Конвенції в тих регіонах Чорного моря, де вони здійснюють свій суверенітет, а також свої суверенні права і юрисдикцію, без шкоди своїм правам і зобов'язанням, що випливають з норм міжнародного права. Кожна держава-учасниця зобов'язується враховувати негативний вплив забруднення у своїх внутрішніх водах на морське середовище Чорного моря. Договірні сторони зобов'язуються спільно приймати всі необхідні заходи, сумісні з міжнародним правом, відповідно до положень Конвенції з метою запобігання забрудненню морського середовища Чорного моря і боротьби з ним, а також з метою її захисту та збереження. Кожна держава-учасниця зобов'язується запобігати забрудненню морського середовища Чорного моря з будь-яких джерел речовинами або матеріалами, зазначеними в Додатку до Конвенції. У Конвенції закріплено норму про здійснення співробітництва в проведенні наукових досліджень, спрямованих на захист і збереження морського середовища Чорного моря, спільних програм наукових досліджень та обміну відповідними науковими даними та інформацією. Згідно ст. XV Конвенції, держави у співпраці з міжнародними організаціями розробляють взаємодоповнювані або спільні програми моніторингу, що охоплюють усі джерела забруднення, а також створюють для Чорного моря систему моніторингу забруднення, включаючи при необхідності двосторонні або багатосторонні програми нагляду, вимірювання, оцінки та аналізу факторів небезпеки або наслідків забруднення морського середовища Чорного моря. Договірні сторони несуть відповідальність за виконання своїх міжнародних зобов'язань щодо захисту та збереження морського середовища Чорного моря. Кожна держава-учасниця вживає норми і правила, що стосуються відповідальності за шкоду, заподіяну фізичними або юридичними особами морському середовищу Чорного моря в районах, над якими у відповідності з міжнародним правом вона здійснює свій суверенітет, суверенні права або юрисдикцію. Держави забезпечують, щоб у їхніх правових системах була передбачена можливість оперативного одержання належної компенсації або іншого відшкодування шкоди, заподіяної забрудненням морського середовища Чорного моря фізичними або юридичними особами, які перебувають під їх юрисдикцією. Держави також співпрацюють у розробці та узгодженні своїх законів, правил і процедур щодо відповідальності, оцінки і компенсації шкоди, заподіяної забрудненням морського середовища Чорного моря, щоб в максимально забезпечити охорону і захист від забруднення Чорного моря в цілому. Для досягнення цілей Конвенції, згідно зі ст. XVII, була створена Комісія з захисту морського середовища Чорного моря від забруднення, що складається з представників держав - учасниць Конвенції. Вона сприяє здійсненню положень Конвенції, виносить рекомендації щодо поправок до Конвенції і до Протоколів, розробляє критерії щодо запобігання забрудненню морського середовища Чорного моря і боротьби з ним та ліквідації наслідків забруднення, співпрацює з компетентними міжнародними організаціями з метою розробки відповідних програм або одержання допомоги для досягнення цілей Конвенції. Невід'ємною частиною Конвенції є Протокол про захист морського середовища Чорного моря від забруднення з знаходяться на суші джерел, Протокол про захист морського середовища Чорного моря від забруднення, викликаного похованням, Протокол про співробітництво у боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою та іншими шкідливими речовинами у надзвичайних ситуаціях і додатки до них [18]. Відповідно до Протоколу про захист морського середовища Чорного моря від забруднення з знаходяться на суші джерел, держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для запобігання забрудненню, а також для боротьби з забрудненням морського середовища Чорного моря внаслідок скидів з таких наземних джерел на їх територіях, як ріки, канали, берегові споруди, інші штучні споруди, водовипуски або стоки, або з інших наземних джерел, в тому числі через атмосферу. Держави зобов'язуються запобігати і усувати забруднення морського середовища Чорного моря з наземних джерел речовинами і матеріалами, переліченими в Додатку I до Протоколу, а також зобов'язуються скорочувати і по можливості усувати забруднення морського середовища Чорного моря з наземних джерел речовинами і матеріалами, переліченими в Додатку II до Протоколу. При цьому держави повинні брати до уваги наступне: - скидання вод з комунальних каналізаційних систем має здійснюватися таким чином, щоб забруднення морського середовища Чорного моря; - навантаження забруднень промисловими відходами має скорочуватись, щоб вона прийнятних концентрацій речовин і матеріалів, перелічених у Додатках I і II до Протоколу; - скиди вод, що використовуються для охолодження на атомних електростанціях або інших промислових підприємствах, що використовують великі кількості води, повинні проводитися таким чином, щоб уникнути забруднення морського середовища Чорного моря; - навантаження забруднень з сільськогосподарських і лісових районів, що впливають на якість води морського середовища Чорного моря , повинна скорочуватися, щоб вона прийнятних концентрацій речовин і матеріалів, перелічених у Додатках I і II до Протоколу. Протокол про захист морського середовища Чорного моря від забруднення, викликаного похованням, містить дозвільні, заборонні і обмежувальні норми скидання відходів або інших матеріалів, що містять небезпечні або отруйні речовини. Наприклад, забороняється поховання в районі Чорного моря відходів або інших матеріалів, що містять органогалогенні з'єднання типу ДДТ, ДДУ, ДДД, ПХБ, ртуть і ртутні сполуки, кадмій і кадмієві сполуки, оловоорганические з'єднання, стійкі синтетичні матеріали, що можуть плавати, тонути або лишатися у завислому стані, відпрацьовані мастила, свинець і сполуки свинцю, радіоактивні речовини та відходи, в тому числі відпрацьоване радіоактивне паливо, сиру нафту і вуглеводні будь-якого походження. Поховання в Чорному морі відходів або інших матеріалів, що містять такі отруйні речовини, як біоциди, ціаніди, фториди і елементарний фосфор, патогенні мікроорганізми, що не піддаються біохімічному розкладанню детергенти і їхні поверхнево-активні речовини, лужні або кислотні сполуки, речовини, які, хоча і не є токсичними, але можуть стати шкідливими для морської біоти через кількості, в яких вони скидаються (неорганічний фосфор, азот, органічна речовина та інші поживні сполуки), а також речовини, що погано впливають на зміст кисню в морському середовищі, вимагає попереднього спеціального дозволу компетентних національних органів. Для поховання в Чорному морі будь-яких інших відходів або інших матеріалів потрібні попередній загальний дозвіл компетентних національних органів. Відповідно до Протоколу про співробітництво в боротьбі з забрудненням Чорного моря нафтою та іншими шкідливими речовинами, в надзвичайних ситуаціях договірні держави вживають необхідних заходів і співробітничають у разі виникнення серйозної і безпосередньої небезпеки для морського середовища Чорного моря або для узбережжя однієї або декількох сторін, викликаної присутністю великих кількостей нафти або інших шкідливих речовин в результаті аварій або накопичення невеликих скидів, які забруднюють або загрожують забрудненням моря. З цією метою держави прагнуть самостійно або на основі двосторонньої чи багатосторонньої співпраці забезпечувати розробку і вдосконалення планів дій щодо боротьби із забрудненням моря нафтою та іншими шкідливими речовинами на випадок непередбачених обставин. Ці плани передбачають, зокрема, наявність обладнання, суден, літальних апаратів і персоналу, підготовлених для дій у надзвичайних ситуаціях. Кожна договірна держава, якій стає відомо про випадки, коли морська середа Чорного моря знаходиться під безпосередньою загрозою збитків або понесла значних збитків у результаті забруднення, негайно повідомляє інші держави, які, на її думку, можуть бути порушені подібним збитком, а також Комісію. Держава-учасниця вказує іншим державам і Комісії свої компетентні національні органи, відповідальні за здійснення контролю за забрудненням нафтою та іншими шкідливими речовинами і боротьбу з ним. Згідно з положеннями відповідних міжнародних документів, кожна держава визначає також центр для передачі і прийому повідомлень про інциденти, результатом яких став чи може стати скидання нафти або інших шкідливих речовин. Відповідно до ст. 6 Протоколу, кожна держава дає капітанам суден, що несуть його прапор, і пілотам літальних апаратів, зареєстрованих на його території, вказівки, які зобов'язують їх негайно, за найбільш оперативним та ефективним каналам і відповідно до Додатку до даного Протоколу повідомити стороні або сторонам, які потенційно можуть виявитися порушеними, а також Комісії про: - наявності, характеристиках і масштабах виявлених в море розливів нафти або інших шкідливих речовин, які можуть становити загрозу для морського середовища або узбережжя однієї або декількох договірних сторін; - усіх надзвичайних ситуаціях, що викликають чи здатні викликати забруднення нафтою або іншими шкідливими речовинами. Конференція повноважних представників прибережних держав Середземномор'я в лютому 1976 року схвалила Конвенцію про захист Середземного моря від забруднення [36], протоколи про співробітництво в боротьбі із забрудненням нафтою або іншими речовинами у випадках аварії, матеріали, що стосуються створення Регіонального центру і субрегіональних центрів, Положення про арбітраж. Конвенція зобов'язує держави вжити всіх необхідних заходів для запобігання забруднення Середземного моря в результаті скидання з суден і літальних апаратів, а також при розвідці і розробці континентального шельфу, морського дна і його надр. Важливим додатком до Конвенції є Протокол про співробітництво у боротьбі з забрудненням Середземного моря нафтою або іншими шкідливими речовинами у разі виникнення небезпеки [36]. Він зобов'язує держави у разі скидання за борт шкідливих речовин або втрати їх в пакувальних контейнерах співпрацювати в порятунку або ліквідації їх. Для збору відомостей про ступінь забруднення Середземного моря, визначення найбільш забруднених ділянок, акумулювання даних про скидання нафти або інших шкідливих речовин на Мальті організований Регіональний центр, а в ряді країн - субрегіональні центри і пункти. Північне море. Бельгія, Данія, Франція, ФРН, Нідерланди, Норвегія, Швеція і Великобританія 9 червня 1969 уклали Угоду про співпрацю у питаннях запобігання забруднення Північного моря нафтопродуктами. Держави - учасниці Угоди зобов'язуються вимагати від капітанів суден, що плавають під їх прапором, і від пілотів літаків, зареєстрованих на їх території, негайно повідомляти усіма доступними їм засобами про всіх аваріях, що викликають або можуть викликати забруднення моря нафтою, а також про наявність, характер і розмірі нафтових плям у морі, які можуть становити серйозну небезпеку для узбережжя або пов'язаних з ним інтересів однієї або більше сторони. Північне море підрозділене на зони, відповідальність за чистоту яких несе відповідна держава. Конвенцією між Данією, Фінляндією, Норвегією та Швецією про охорону навколишнього середовища від 19 лютого 1974 регулюються також питання запобігання забруднення моря наземними джерелами і установками на морському дні (ст. 1). Будь-яке особа, яка потерпіла від екологічно шкідливої діяльності біля іншої держави - учасниці Конвенції, має право пред'явити позов відповідного органу. Перська, Оманську і Аденської затоки. У 1978 р. Бахрейн, Ірак, Іран, Оман, Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати уклали Конвенцію про охорону та поліпшення морського середовища і прибережних районів (набула чинності 1 липня 1979 р.). Ці держави зобов'язалися індивідуально або спільно вживати всі необхідні заходи з охорони морського середовища та запобігання її забруднення різними Поллі-Танта. Договірні держави схвалюють національні стандарти, закони, правила щодо запобігання забруднення моря і погоджують свою природоохоронну політику. Конвенція стосується проблеми запобігання забруднення середовища при розробці мінеральних ресурсів морського дна. Каспійське море. У Тегерані 4 листопада 2003 схвалена Рамкова конвенція із захисту морського середовища Каспійського моря [3]. Відповідно до ст. 4 Конвенції, сторони повинні: - Самостійно або спільно вживають всіх необхідних заходів для запобігання та зниження забруднення Каспійського моря, контролю за його забрудненням; - Самостійно або спільно вживають всіх необхідних заходів для охорони, збереження та відновлення морського середовища Каспійського моря; - Використовують ресурси Каспійського моря таким чином, щоб не завдавати шкоди його морському середовищі; - Співпрацюють один з одним і з компетентними міжнародними організаціями для досягнення мети Конвенції. Держави - учасниці Конвенції вживають заходів для того, щоб запобігати, знижувати і контролювати забруднення Каспійського моря з наземних джерел, з суден, в результаті діяльності на дні моря. Відповідно до ст. 22 Конвенції заснована Конференція договірних сторін. Її функціями є: - Контроль за виконанням положень Конвенції, протоколів до неї та Плану дій; регулярний огляд конвенції; - Розгляд і прийняття додаткових протоколів або поправок до Конвенції або до протоколів до неї; - Отримання та розгляд звітів держав-учасниць. Секретаріат Конференції знаходиться в Тегерані. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Міжнародно-правова охорона середовища замкнутих і напівзамкнутих морів" |
||
|
||