Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально-процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог, Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 2. Необхідна оборона


Необхідна оборона, передбачена ст. 37 КК, представ-ляє собою правомірне припинення суспільно небезпечного пося-гательства при захисті інтересів особи, суспільства або дер-жави шляхом заподіяння шкоди посягає. Зовні шкоду, заподіяну обороняється, нагадує якесь переступив-ня, передбачене Особливою частиною КК, але вчинене діяння є суспільно корисним, оскільки мета необ-Дімою оборони полягає в захисті різноманітних правоохра-няемих інтересів, у припиненні посягання.
У ч. 3 ст. 37 КК передбачено, що положення цієї статті в рівній мірі поширюються на всіх осіб незалежно від їх професійної та іншої спеціальної підготовки та службового становища. Отже, представники влади, наприклад, не тільки володіють правом на необхідну оборону, але до них без будь-яких обмежень застосовні всі умови правомірність-ності заподіяння шкоди.
Закон налаштовує всіх на активну протидію загально-ного небезпечним посяганням. У ньому передбачено, що положення про необхідну оборону застосовуються і в тому випадку, коли в особи є можливість уникнути посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади. По-цьому людина, у якої є вибір між втечею і актив-ним протистоянням, вправі заподіяти шкоду посягає. Однак іноді цей найважливіший аспект не береться до уваги со-трудниками правоохоронних органів і судами.

Так, Бутирський районним судом м. Москви К. була засуджена за ч. 1 ст. 108 КК за вбивство при перевищенні меж необ-Дімою оборони. Президія Московського міського суду 18 травня
2000 справу припинив за відсутністю в діянні К. складу пре-
ступления, вказавши таке.
Визнаючи К. винною у скоєнні вбивства при правіше-ванні меж необхідної оборони, суд у вироку констатив-рова, що вона, побачивши в руках С. ніж, могла реально побоюватися за своє життя, однак, вирвавши з його рук ніж, тобто заволодівши їм, К. не спробувала покинути квартиру або запобігти конфлікту іншим шляхом, менш небезпечним для життя С., а, ненавидячи потрапив-шого, свідомо допускаючи можливість заподіяння смерті, завдала йому зі значною силою удар ножем в життєво важ-ную частина тіла - груди, заподіявши пошкодження серця, від чого він помер на місці злочину.
Таким чином, однією з умов, в силу якого суд при-знав К. винною, була та обставина, що вона, маючи мож-ливість залишити місце події втечею, не зробила цього і завдала С. удар ножем.
Даний висновок суду є ошібочним1.
Підставою для заподіяння дозволеного кримінальним зако-ном шкоди посягає є вчинення ним суспільно небезпечного посягання.
Посягання являє собою тільки дії, направ-
лені на заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам і що загрожує негайним заподіянням шкоди. У спеці-альної літературі обговорюється питання про можливість необхід-мій оборони від бездіяльності. Так, С.Ф. Мілюков вважає, що
«правомірне насильство як раз здатне припинити суспільно небезпечне бездіяльність, а також запобігти наступ його загально-ного шкідливих наслідків» 2. Навряд чи можна погодитися з дан-ним висновком. Присікти можна тільки дія, щодо об-громадської небезпечного бездіяльності відбувається не його припинення,
1 БВС РФ. 2002. № 6. С. 17.
2 Мілюков С.Ф. Російське кримінальне законодавство. Досвід крити-чеського аналізу. СПб., 2000. С. 106. Цю позицію підтримують і некото-які інші автори (див., наприклад: Зіястінова Т.Ш. Необхідна оборона (стаття 37 Кримінального кодексу РФ). Барнаул, 2003. С. 57).

А примус до дії, яке істотно відрізняється від необхідної оборони, оскільки можливе тільки у випадку, якщо без насильницького впливу і заподіяння шкоди неможливо домогтися від особи виконання його правового обов'язку. У зв'язку з цим обгрунтованим видається висновок В.І. Ткаченко про те, що примус до дії для виконання правової зобов'язане-сті слід розглядати в якості самостійного обставини, що виключає злочинність деянія1.
Посягання може виражатися як у нападі, так і в інших діях. У постанові Пленуму Верховного Суду РФ від 17 січня 1997 р. № 1 «Про практику застосування судами законодав-ства про відповідальність за бандитизм» напад визна-лено як «дії, спрямовані на досягнення злочинного результату шляхом застосування насильства над потерпілим або створення реальної загрози його негайного застосування »2. Пося-гательства є і суспільно небезпечні ненасильницькі дії, що загрожують негайним заподіянням шкоди особистості, суспільству, державі. Ті суспільно небезпечні діяння, які не містять подібної загрози, не дають підстави для необхід-мій оборони. До їх числа відносяться, наприклад, порушення ізо-бретательскіх і патентних прав, перешкоджання підпри-ємницької чи іншої діяльності.
Навряд чи можна погодитися з поширеним твердженням-ем про те, що необхідна оборона від необережних діянь-допустима, оскільки таке діяння можна перервати словом. По-променя, що обороняється повинен спочатку розібратися у формі провини, яку навіть суд не завжди визначає правильно, а потім вже заподіювати шкоду посягає.
Необхідна оборона являє собою реакцію на посягань-будівництві, тому в її правову характеристику входять два про-протилежних за своєю спрямованістю дії: суспільно небезпечне посягання і оборона від нього. У зв'язку з цим логич-ним є прийняте в кримінальному праві підрозділ усло-вий правомірності необхідної оборони на дві групи: а) від-носяться до посягання; б) ставляться до дій оборо-няющая.
1 Див: Ткаченко В.І. Необхідна оборона з кримінального права. М.,
1979. С. 12.
2 БВС РФ. 1997. № 3. С. 2.

Умовами правомірності необхідної оборони, относящ-міся до посягання, визнають суспільну небезпеку, ре-реальності (дійсність) і готівка посягання.
Ознака суспільної небезпеки посягання означає, що здійснювані дії загрожують заподіянням серйозної шкоди охоронюваним кримінальним законом інтересам особистості, про-вин, держави. Малозначне посягання позбавлене суспільної небезпеки, тому не є, наприклад, необ-ходимой обороною заподіяння шкоди особі, що намагається ук-ростили кілька яблук з чужого саду.
Суспільно небезпечне посягання, яке дає право на обо-рону, за своєю зовнішньою характеристиці, характеру і ступеня суспільної небезпеки завжди схоже на якесь переступив-ня, передбачене Особливою частиною КК. Однак воно не завжди визнається злочином, наприклад, в силу неосудності-сти зазіхав або недосягнення нею віку кримінальної відпові-дальності. У спеціальній літературі зустрічається думка про те, що право на необхідну оборону від суспільно небез-них дій малолітніх або неосудних слід обме-вать. При цьому висувається вимога заподіяння мінімально-го шкоди, а по можливості - використання інших заходів, що не пов'язаних із заподіянням фізичної шкоди. Так, І.С. Тишкевич зазначав: «Якщо при нападі зазначених осіб є можливість врятуватися втечею або звернутися за допомогою до представників влади або іншим особам, потрібно використовувати таку можли-ність і не заподіювати шкоду нападаючому» 1.
Однак таке посягання є суспільно небезпечним, і
правових підстав для обмеження необхідної оборони не су-суспільством. Важливо й те, що, як свідчить практика, підлітки часто проявляють більшу жорстокість і агрессив-ність, ніж дорослі злочинці, здійснюють групові нападе-ня, небезпечні для життя чи здоров'я людей. Ефективна защи-та без заподіяння шкоди в цих випадках навряд чи можлива. Сход-ної є і ситуація з заподіянням шкоди несамовитого,
1 Тишкевич І.С. Умови і межі необхідної оборони. М. 1969. С. 24. Цю позицію і в даний час підтримують деякі автори (див. наприклад, Коментар до Кримінального кодексу Російської Федерації / Під ред. В.І. Радченко та А.С. Міхліна. СПб., 2007. С. 65).

Вчиняє суспільно небезпечне посягання. Дана позиція відображена в п. 2 постанови Пленуму Верховного Су-так СРСР від 16 серпня 1984 «Про застосування судами законодав-ства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільно небезпечних посягань», згідно з яким під об-громадської небезпечним посяганням слід розуміти не тільки злочину, але і діяння малолітніх і неосудних, передбаченої Особливою частиною КК.
Реальність (дійсність) посягання означає, що воно відбувається насправді, а не в уяві людини. Ре-реальності посягання дозволяє відмежувати необхідну обо-рону від уявної, коли має місце фактична помилка особи, ко-лось, неправильно оцінюючи ситуацію, заподіює шкоду іншій особі, вважаючи, що присікає суспільно небезпечне посягання. При уявній обороні оману може бути пов'язано з неправильне оцінкою поведінки людини як суспільно небезпечного. Можлива і помилка, пов'язана з особистістю того, хто здійснює посягання (робить суспільно небезпечне посягання один, а шкоди завдають іншого, якого, помиляючись, сприйматися як коїть посягання).
Так, на С. і П., пізно ввечері поверталися додому з гостей, напала група хуліганів і стала їх бити. Побачивши це, випадковий перехожий Ф. вирішив допомогти оборонцям. Однак П. був упевнений, що Ф. хоче приєднатися до нападників, і вдарив його каменем по голові, заподіявши тяжку шкоду здоров'ю.
Слід мати на увазі, що уявна оборона виключає уголов-ную відповідальність лише в тих випадках, коли вся обстановка події давала достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості своїх припущень. На таку ситуа-цію поширюються положення ч. 1 ст. 28 КК про невиновном заподіянні шкоди. Інший висновок містився в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 16 серпня 1984 р., де мні-травні оборона при сумлінному омані особи трактувалася як необхідна, що представляється неточним, оскільки пося-гательства не було.
Якщо особа повинна була і могла усвідомлювати відсутність реаль-ного посягання, вона підлягає кримінальній відповідальності за вчинення необережного злочину на загальних підставах.

Готівку посягання означає його межі у часі: посягання повинно вже початися (або безпосередня уг-троянда його реального здійснення повинна бути очевидною) і ще не завершитися. Зазвичай посягання швидкоплинно, але не ис-ключами можливість посягань шляхом вчинення триваючих діянь, наприклад викрадення людини з насильницьким утри-жаніем його протягом тижня. У подібних випадках необхідна оборона допустима не тільки в момент захоплення і переміщення викраденого, але і в період його незаконного утримання. Посягаючи-будівництві може відбуватися багатоепізодним, в цьому випадку кожний черговий епізод, володіючи ознаками суспільно небезпечно-го, готівкового та реального посягання, може служити підставою для необхідної оборони.
Президія Верховного Суду РФ у справі М., засудженого за замах на вбивство, встановив, що засоби і методи захисту, початі громадянином, відповідали характеру нападу і загрожувала йому небезпеки, у зв'язку з чим визнано, що він перебував у стані необхідної оборони.
Як видно з матеріалів справи, в ході попереднього слід-наслідком і в судовому засіданні М. послідовно стверджував, що потерпілий, будучи авторитетом злочинного світу міста, займався вимаганням грошей у нього та інших осіб. Коли М. відмовився платити, потерпілий заявив, що вб'є його. Після це-го на М. та членів його сім'ї було скоєно кілька зазіхаючи-ний із застосуванням вогнепальної зброї і вибухових речовин. Він звертався до правоохоронних органів, але ніяких заходів вжито не було. Для оборони М. придбав пістолет.
В один із днів до М. додому приїхали троє невідомих і по-вимагали зустрітися. Коли він вийшов у двір, де був потер-співав, останній попрямував йому назустріч зі словами «ти небіжчик» і став виймати руку з кишені. Знаючи, що він завжди озброєний, сприймаючи його дії як реальне напад і побоюючись за своє життя, М. зробив у нього прицільний ви-стріл, яким поранив його.
Дані показання М. об'єктивно узгоджуються з усіма мате-
ріалами справи.

Президію Верховного Суду РФ вирок і визначення Су-Дебні колегії в частині засудження М. за ст. 15 і 103 КК РРФСР скасував і справу припинив за відсутністю складу преступленія1.
Судова практика визнає, що стан необхідної оборони може мати місце і у випадках, коли захист послідовно-вала безпосередньо за закінченим посяганням, якщо за обставинами справи для обороняється не був ясний момент його закінчення.
Від необхідної оборони слід відрізняти її провокацію, під якою розуміють штучне створення ситуації, під-талківающей іншої людини до вчинення агресивних дей-наслідком, які будуть служити зовнішнім приводом для заподіяння шкоди і на які можна посилатися як на напад. Так, ци-нічно образивши свого недруга без свідків, щоб викликати його гнів і агресивну реакцію, провокатор вибігає на вулицю і заподіює шкоду здоров'ю ображеного їм людини, як би обороняючись від його посягання. Метою в подібних слу-чаях є не припинення суспільно небезпечного посягательст-ва, а помста за попереднє поведінка, розправа і т.п. Такі діяння за наявності необхідних ознак являють собою умисні злочини.
  В якості умов необхідної оборони, що характеризують дії обороняється по завданню шкоди, виділяють сле-дмуть: захищати можна тільки охоронювані кримінальним зако-ном інтереси; захист здійснюється шляхом заподіяння шкоди посягає; не можна допускати перевищення меж необ-Дімою оборони.
  Захисту підлягають лише інтереси, охоронювані законом, по-цьому, наприклад, не є необхідною обороною заподіяння шкоди, щоб уникнути законного затримання. Охоронювані зако-ном інтереси різноманітні: інтереси особистості, суспільства, дер-жави. Шляхом заподіяння шкоди посягає можна захищати не тільки власні інтереси, а й інтереси інших осіб.
  При необхідній обороні шкода заподіюється тільки пося-гающим. Заподіяння шкоди іншим особам рамками необ-Дімою оборони не охоплюється, але може розцінюватися як
  1 БВС РФ. 1997. № 4. С. 12.

  здійснене в стані крайньої необхідності. Шкода, при-чиняться посягає, може виражатися у позбавленні або обмеженням свободи його пересування, в заподіянні имуществен-ного збитку. Так, обороняється може вбити породистого со-баку, напад якої спровоковано посягають і яка використовується як знаряддя нападу, порвати одяг пося-гающим. Однак найбільш поширене заподіяння физиче-ського шкоди особі, яка здійснює посягання.
  Завдана шкода не повинен бути надмірним, явно не со-повідним характеру і ступеня суспільної небезпечності посягання, інакше він свідчить про перевищення преде-лов необхідної оборони.
  Перевищенням меж необхідної оборони визнаються умисні дії, явно не відповідають характеру і сте-пені суспільної небезпеки посягання. При цьому пося-гающим заподіюється надмірно тяжка шкода, який з усією очевидністю не викликався необхідністю. Таким чином, перевищення меж необхідної оборони пов'язане із зайвою інтенсивністю захисних дій.
  Не може бути перевищення меж необхідної оборони в часі. Якщо особа здійснює запізнілу оборону, осоз-навая, що посягання вже завершено, підстави для необ-Дімою оборони відсутні. Така особа повинна бути притягнута до кримінальної відповідальності на загальних підставах (а не за переви-шення меж необхідної оборони).
  У ст. 37 КК законодавець поділяє посягання на два види: а) поєднане з насильством, небезпечним для життя обороняю-щегося або іншої особи, або з безпосередньою загрозою його застосування; б) поєднане з таким насильством або такий уг-трояндою. Перевищення меж необхідної оборони для першого виду посягань законом не передбачено, воно можливе тільки в разі вчинення посягання, не пов'язаного з насильством, небезпечним для життя обороняється або іншої особи, або безпосередньою загрозою застосування такого насильства, на що міститься пряма вказівка ??в ст. 37 КК.
  Для висновку про правомірність заподіяння шкоди або про наявність перевищення меж необхідної оборони слід сукупність-ність обставин, що відносяться до посягання, зіставити

  з діями по захисту від нього. При цьому не потрібно повної рівності між небезпекою посягання і шкодою, заподіяна-ним посягає. Ця шкода може бути і більш значним, ніж характер і ступінь суспільної небезпеки посягання. Тому заподіяння смерті при відображенні посягання, со-напруженого з насильством, яке не є небезпечним для життя людини, але гро-зящім заподіянням серйозної шкоди здоров'ю, а також при угро-зе насильством, яка носить невизначений характер, далеко не завжди буде перевищенням меж необхідної оборони. На-приклад, якщо при замаху на згвалтування, загрозу заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю або проникненні в житло, в якому знаходяться люди, заподіяна смерть посягає, не можна одно-однозначно зробити висновок про перевищення меж необхідної обо-рони. Якщо ні явної невідповідності оборони характером і ступеня-ні суспільної небезпечності посягання, то дії оборо-няющая треба визнати правомірними.
  Так, Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РФ скасувала вирок Верховного Суду Республіки Північна Осетія - Аланія у справі К., засудженого за вбивство двох осіб, вказавши, що К., відображаючи збройний розбійний напад на НЕ-го, діяв у стані необхідної оборони без правіше-ня її пределов1.
  Характер суспільної небезпечності посягання визначаються-
  ється цінністю об'єкта, а ступінь суспільної небезпечності посягання - його інтенсивністю, яка залежить від розміру погрожував збитку, числа зазіхають, знарядь і засобів пося-гательства, обстановки посягання.
  Ці обставини необхідно урівняти з возможностя-ми захисту, які залежать від статі, віку, стану здоро-в'я, фізичної сили, числа обороняються, знарядь і засобів захисту, психічного стану обороняється.
  У випадках сильного душевного хвилювання, переляку, викликаного раптовістю посягання, особливо, коли відбувається напа-дення, обороняється не завжди в змозі точно зважити небезпеку і обрати співмірні засоби її відображення. Поет-му логічним є положення, включене в ч. 2? ст. 37 КК,
  1 БВС РФ. 2002. № 9. С. 16.

  згідно з яким не є перевищенням меж необ-Дімою оборони дії обороняється, викликані неожі-даністю посягання, якщо воно не могло об'єктивно оцінити характер і ступінь небезпеки нападу. Дане положення поширюються не на всі посягання, а тільки на напади, у зв'язку з особливою психотравмуючої ситуацією, пов'язаною з об-громадської небезпечними агресивними діями іншої особи.
  Умисне перевищення меж необхідної оборони є суспільно небезпечною, а тому тягне кримінальну відповідальність у випадках вбивства чи заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (ч. 1 ст. 108 КК і ч. 1 ст. 114 КК). Законодавець розглядає ці злочини як вчинені за пом'якшуючих обстоятельст-вах. Заподіяння обороняється іншої шкоди, навіть якщо воно не відповідало характеру і ступеня суспільної небезпечності посягання, злочином не є.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 2. Необхідна оборона"
  1.  § 2. Способи та механізм захисту прав та інтересів підприємця
      Загальна характеристика способів захисту прав та інтересів підприємця. Підприємці забезпечені правовим захистом не в меншому обсязі, ніж інші суб'єкти правових відносин - громадяни-непідприємці, некомерційні організації, державні та муніципальні освіти. Як карально-пресекательние заходи покарання, передбачені адміністративним і кримінальним законодавством, так і
  2.  § 1. Поняття захисту цивільних прав
      Охорона і захист цивільних прав. Нормальний цивільний оборот передбачає не тільки визнання за суб'єктами певних цивільних прав, а й забезпечення їх надійної правової охорони. У відповідності зі сформованою в науці традицією поняттям "охорона цивільних прав" охоплюється вся сукупність заходів, що забезпечують нормальний хід реалізації прав. У нього включаються заходи не тільки правового, але
  3.  § 4. Правопорушення як підстава цивільно-правової відповідальності
      Підстава та умови цивільно-правової відповідальності. Питання про заснування та умови цивільно-правової відповідальності є одним із спірних у цивілістичній літературі. Терміни "підстава" і "умови" іноді розглядаються як синоніми, хоча вони несуть різне смислове навантаження. В.Т. Смирнов і А.А. Собчак запропонували розрізняти ці поняття наступним чином. "Підстава" - це те,
  4.  § 3. Загальні умови виникнення зобов'язань внаслідок заподіяння шкоди
      Загальні положення. Питання про заснування та умови цивільно-правової відповідальності взагалі і деліктної відповідальності зокрема є одним з найскладніших, а тому і спірним у теорії цивільного права. Нерідко терміни "підстава" і "умови" розглядаються як синоніми, хоча переважаючим є думка, що це різні поняття, розмежування яких найбільш загальним чином можна провести
  5.  § 7. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю громадянина
      Загальні положення. Заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров'я громадянина, а також позбавлення його життя породжують зобов'язання з відшкодування шкоди, яке має низку специфічних особливостей в порівнянні з загальними правилами про зазначені зобов'язаннях. Даний випадок традиційно виділяється в російському цивільному законодавстві в особливий делікт, регулювання якого поряд з нормами
  6.  33. Самоуправство І СУДОВА захисту суб'єктивних прав
      Самоуправство - самовільне відображення домагань третіх осіб. У найдавніше час самоуправство - єдиний спосіб захисту порушеного права. Допускалося відображення насильства насильством. Поступово самоуправство обмежувалося законом. Воно допускалося лише за відсутності інших способів захисту. У розвиненому римському праві самоуправство не допускалося. Насильницькі дії могли застосовуватися
  7.  ПРОГРАМА КУРСУ "ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО"
      --- В текст програми, опублікованій в цьому томі підручника раніше (у 2004, 2005, 2006 рр. .), внесено зміни і доповнення, обумовлені зміною і розвитком сучасного законодавства у сфері житлових відносин, а також в галузі електроенергетики, капітального будівництва, транспортної діяльності та деяких інших, які зажадали оновлення та
  8.  1. Поняття самозахисту цивільних прав
      Під самозахистом цивільних прав розуміється вчинення уповноваженою особою дій фактичного порядку, відповідають закону і спрямованих на охорону матеріальних і нематеріальних благ. --- Визначення самозахисту цивільних прав як фактичних дій уповноваженої особи дано В.П. Грибановим. Див: Грибанов В.П. Межі здійснення і захисту цивільних
  9.  2. Необхідна оборона як спосіб самозахисту цивільних прав
      Норма ст. 1066 ЦК говорить, що не підлягає відшкодуванню шкода, заподіяна в стані необхідної оборони, якщо при цьому не були порушені її межі. Отже, необхідною обороною визнаються такі дії по самозахисту цивільних прав, які хоч і завдають шкоди їх порушнику, але не тягнуть обов'язки обороняється з його відшкодування, оскільки вони визнаються діями правомірними
  10.  3. Дії в умовах крайньої необхідності як спосіб самозахисту цивільних прав
      Одним із способів самозахисту цивільних прав є дії уповноваженої особи в умовах крайньої необхідності. Під діями, вчиненими в стані крайньої необхідності, розуміються дії особи, які заподіюють кому-небудь шкоду, але чинені для усунення небезпеки, що загрожує самому заподіювача шкоди або іншим особам, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути