| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Суспільно небезпечне діяння |
||
|
Поняття «діяння» у кримінальному праві вживається у двох значеннях - широкому і вузькому. У першому значенні під ним по-приймаються саме злочин. Інакше кажучи, в даному випадку діяль-ня ототожнюється з посяганням в цілому. У цьому сенсі зазначений термін вживається, наприклад, у ст. 2 КК, де гово-риться: «Кодекс встановлює .., які ... діяння визнаються злочином ...». У ст. 8, 9 і 14 КК поняттю діяння також прида-ється широке значення. У вузькому сенсі діяння являє собою ознаку об'єктивної сторони злочину. Воно виступає в якості родового го поняття двох форм людської поведінки: дії та без-дії. У кримінально-правовому значенні діяння має бути суспільно небезпечним, протиправним, усвідомленим, вольовим, складним і конкретним за змістом, спрямованим на на-рушення суспільних відносин, охоронюваних кримінальним законом. Таким чином, діяння - це суспільно небезпечне, проти-воправное, усвідомлене, вольове, складне за характером дія або бездіяльність, яка порушила або створило реальну загрозу порушення суспільних відносин , взятих під охорону Уго- ловного кодексом. Суспільна небезпека і протиправність як ознаки діяння безпосередньо передбачені в законі. Стаття 2 КК визнає суспільно небезпечними діяння, що посягають на права і свободи людини і громадянина, власність, громадський порядок і громадську безпеку, навколишнє середовище, кон-ституционного лад Російської Федерації, мир і безпека людства. У ст. 14 КК також говориться, що злочином визнається винне досконале суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом. Розглянутий ознака розкриває соціальну сутність діяння. Суспільна небезпека як іманентно властиве об'єк-єктивні властивість (якість) діяння, що характеризує спосіб-ність заподіювати істотну шкоду суспільним відносинам-ям, поставленим під охорону кримінального закону, пояснює, чому з усього безлічі діянь тільки невелика їх частина знаходиться у сфері кримінально-правового регулювання . У статтях Особливої частини КК, як правило, описуються ознаки, ха-теризується суспільну небезпеку діяння (в літературі їх називають позитивними); при цьому відсутність будь-якого з них означає відсутність діяння як кримінально-правового явища. Крім того, у частині КК передбачені норми, які виключають суспільну небезпеку діяння при його формальний-ном збігу з діянням, передбаченим Особливою частиною КК. Наприклад, згідно з ч. 2 ст. 14 КК «не є преступле-ням дія (бездіяльність), хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не що представляє загально-жавної небезпеки». Суспільна небезпека діяння исключа-ється також при необхідній обороні (ст. 37 КК), заподіянні шкоди при затриманні особи, яка вчинила злочин (ст. 38 КК), крайньої необхідності (ст. 39 КК) і т.п. Протиправність, або кримінальна протизаконність, як ознака діяння означає, що дія або бездіяльність має бути прямо заборонено нормою Особливої частини Кримінального ко-дексу. Суспільну небезпеку і протиправність діяння не можна розглядати ізольовано один від одного, вони виступають в єдності, містять соціальну та юридичну характеристики розглянутого ознаки складу злочину. Діяння може визнаватися ознакою об'єктивної сторони тільки в тому випадку, якщо воно відбувається усвідомлено. Це означає, що свідомістю особи, що здійснює конкретне діяння, обхвати-валися його фактичний характер і зміст суспільної небезпеки скоєного. Усвідомлення фактичного характеру діяння передбачає, що особа розуміє сенс дії, а також обставини часу і місця, способу, знаряддя, засоби і обстановки вчинення дії або бездіяльності, має уявлення, хоча б у загальних рисах, про розвиток причинно-наслідкового залежно-сті . Відображення зазначених обставин у свідомості особи дає можливість визначити соціальну спрямованість діяння, тобто його соціальне значення. Отже, усвідомлення особою загально-жавної небезпеки означає адекватне сприйняття спрямований-ності діяння на ті соціальні цінності, які поставлені під охорону кримінального закону. Так, при нанесенні ударів друго-й людині особа усвідомлює, що може заподіяти шкоду здоров'ю чи позбавити його життя. Якщо ж особа, здійснюючи те чи інше суспільно небезпечне, протиправне діяння, робить це несвідомо, то таке діяль-ня не може виступати ознакою об'єктивної сторони пре-ступления. Наприклад, незаконне перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин часто здійснюється нарко-кур'єрами, яких використовують «наосліп», тобто їм невідомий характер переміщуваного вантажу. У зв'язку з цим скоєне зазначеними особами діяння, хоча об'єктивно і є загально-ного небезпечним і протиправним, проте не визнається ознакою об'єктивної сторони злочину, передбачений-ного ст. 228 КК. Така ж ситуація має місце, коли особа, будучи введеним в оману, на прохання свого друга під виглядом особистих речей посадової особи передає йому хабар. Це діяння об'єктивно суспільно небезпечно, оскільки спо-власної хабарництву; воно протиправно, так як передбачається-дивлено нормами КК. Разом з тим передачу зазначених ве-щей не можна визнати діянням у кримінально-правовому сенсі, оскільки особа не усвідомлювала його фактичний характер і об- громадську небезпеку. Усвідомлення суспільної небезпеки діяння не можна отождест-влять з усвідомленням його протиправності. Незнання закону не виключає кримінальну відповідальність. Однак треба мати на ви-ду, що в деяких випадках усвідомлення протиправності діяння законодавцем передбачається, наприклад, при вказівці на заве-домую його незаконність. Суспільно небезпечне діяння як ознака об'єктивної сторо-ни злочину має бути не тільки усвідомленим, а й Вира-жати волю людини, тобто бути вольовим. Б.С. Волков обгрунтовано вказував: «Діяти - значить не просто вносити зміни в існуючий (об'єктивний) хід подій, але вносити ці змі-ни цілеспрямовано, навмисно» 1. Ця ж думка під-підкреслюється іншими авторами. Так, Г.В. Тімейко писав: «Наука кримінального права виходить з поняття злочинної дії як вольового вчинку. Це означає, що злочинним і кримінально карним може бути визнано лише таке діяння, яке має вольовий характер »2. Вчинки особи, не здатної про-явити свою волю, не утворюють діяння в кримінально-правовому сенсі. Наприклад, поведінка несамовитого не розглядається як кримінально-правового діяння, навіть якщо заподіяно су-громадської шкоду. Суспільна небезпека і вольовий характер діяння співвідносячи-сятся між собою таким чином: діяння не може призна-тися вольовим, якщо його суспільна небезпека не усвідомлюючи-лась особою, яка його вчинила, а усвідомлення суспільної небез-ності діяння ще не означає, що це діяння виражає волю людини. Особа, позбавлена можливості проявити свою волю в силу якихось об'єктивних обставин, у кримінально-правовому сенсі не може визнаватися ні чинним, ні бездейст-вующим суб'єктом. У цьому випадку воля уражається трохи хворобливий-ним станом психіки, а об'єктивними факторами: непреодо-Лімою силою, психічним і фізичним примусом. 1 Волков Б.С. Злочинне поведінка: детермінізм і відповідальність. Казань, 1975. С. 39, 40. 2 Тімейко Г.В. Загальне вчення про об'єктивну сторону злочину. Ростов-на-Дону, 1977. С. 29. Непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна за даних умов подія, викликане силами природи чи іншими об'єктивними факторами, а також впливом інших осіб, при якому людина позбавляється можливості діяти у відповідності зі своєю свідомістю і волею (наприклад , повінь, землетрус, інше стихійне лихо, бойові дії, з-стояння війни, хвороба, позбавлення можливості діяти). Наприклад, пожежники не могли загасити пожежу через псування під-допроводной системи і відсутності інших джерел подачі води. Лікар не надає допомоги хворому, так як сам тяжко хворий. Однак треба мати на увазі, що в тих випадках, коли препят-наслідком були переборні, але для цього було потрібно ризикувати важливими інтересами, може бути, і життям, наявність кримінально-правового діяння визначається за правилами крайньої необ-хідності з урахуванням характеру і ступеня ризику, можливої шкоди і т.д. Фізичний примус являє собою фізичне віз-дію на людину (побиття, тортури, катування, заподіяння шкоди здоров'ю) з метою змусити його учинити суспільно небезпечне діяння або, навпаки, відмовитися від вчинення визна-діленого дії. Відповідно до ч. 1 ст. 40 КК не є злочином заподіяння шкоди охоронюваним кримінальним зако-ном інтересам в результаті фізичного примусу, якщо внаслідок такого примусу особа не могла керувати свої-ми діями (бездіяльністю). Наприклад, особа, яка зобов'язана хра-нитка факт усиновлення (удочеріння) як службову чи професійних таємницю, в результаті тортур її розголосила; важко ра-ненний сторож не може перешкоджати розкраданню майна, повідомити про це в органи міліції. Фізичний примус не виключає присутності об'єктивної сторони злочину за наявності однієї з двох обставин: а) вжитим примусом воля особи не була пригнічена і у нього зберігалася фактична можливість чинити на свій розсуд; б) особою вчинено злочин проти особи (наприклад, посягання на життя). У цьому випадку застосоване до обличчя насильство враховується при призначенні покарання як пом'якшувальну обставину (п. «е» ч. 1 ст. 61 КК). Психічний примус являє собою информацион-ве вплив на обличчя (загроза, шантаж) з метою змусити людино вчинити будь суспільно небезпечну дію чи-бо утриматися від вчинення дії, яка особа повинна була виконати в силу займаної посади або з інших ос-нування. Психічний примус, як правило, не позбавляє особу свободи вибору поведінки. Однак у тих випадках, коли воно виявляється у загрозу, яка може бути негайно реалізована, визнання об'єктивної сторони злочину здійснюється за правилами крайньої необхідності, що виключає кримінальну від-відповідальних. Наприклад, передача фармацевтом під загрозою вбивством особі наркотичного засобу виключає визнання вчиненого діяння злочинним. Особа в даному випадку дійство-вало в стані крайньої необхідності. Така ж ситуація має місце при видачі касиром грошей особі, яке загрожувало вогнепальна-ним зброєю. При психічному примусі, що утрудняє вибір пове-дення, але не паралізує волю особи, вчинене діяння не виключає кримінальної відповідальності. У цьому випадку зазначене вплив відповідно до п. «е» ч. 1 ст. 61 КК визнається обставиною, що пом'якшує покарання. Суспільно небезпечне діяння носить складний характер. Фізико хі-чеський властивість кримінально-правового діяння, як і всякого чоло-веческого поведінки, що визначається свідомістю і волею, висловлю-ється у вчиненні одного або кількох однорідних або раз-нородного рухів (актів). Однак діяння не можна зводити до простого рухів тіла, позбавленому соціального сенсу. Від звичайного рухи тіла воно відрізняється не тільки усвідомленістю і волею, а й тим, що є складним за характером. Так, при крадіжці діяння охоплює цілий комплекс рухів, який утворює в кінцевому рахунку діяння, передбачене ст. 158 КК. При позбавленні життя пострілом з пістолета необхідно взяти зброю, прицілитися, натиснути спусковий гачок, тобто вчинити ряд рухів; в кримінально-правовому ж сенсі при цьому буде скоєно одне діяння - вбивство. У деяких випадках в диспозиції кримінально-правової норми міститься вказівка на цілий ряд актів людського поведінки, які в сукупності характеризують одне суспільно небезпечне діяння. Наприклад, збирання або розповсюдження све-дений про приватне життя особи (ст. 137 КК); вчинення фінансовим-вих операцій та інших угод (ст. 174 КК); отримання та разгла-шення відомостей, що становлять комерційну, податкову або банківську таємницю (ст . 183 КК) та ін Катування передбачає сис-тематичне нанесення побоїв (ст. 117 КК). Іноді законодавець при описі діяння застосовує термін «діяльність». Наприклад, у ст. 171 КК йдеться про здійснюва-леніі підприємницької діяльності, в ст. 172 КК - про необ-законною банківської діяльності. У цьому випадку має місце скоєння низки цілеспрямованих дій. Теорія кримінального права і судова практика для визначен-ня складного характеру кримінально-правового діяння використовують такі поняття, як «складне або складене злочин», «для-щееся злочин» і «продовжуваний злочин». Їх з-тримання докладно розкривається в розділі про множинності злочинів. Суспільно небезпечне діяння повинно мати конкретне з-тримання. Це означає, що має місце не взагалі, наприклад, посягання на здоров'я людини, а діяння, спрямоване на заподіяння шкоди здоров'ю конкретної людини і шкоди визна-діленої тяжкості. Як вказувалося, суспільно небезпечне діяння має дві форми прояву: злочинна дія і злочинне бьоздей-ствие. Перша форма характеризується активним поводженням ли-ца, друга - пасивним. При цьому обидві форми зберігають при-знаки, якими характеризується діяння в цілому. Більшість злочинів, передбачених законодавством, здійснюються шляхом дії. Частина злочинів може бути здійснена тільки шляхом бездіяльності. У ряді переступив-лений діяння може виражатися як в дії, так і в бьоздей-відно. Фізичний вплив є найбільш поширеною формою прояву дії. Таким чином відбуваються пре-ступления проти життя і здоров'я, статевої недоторканно-сти і статевої свободи, розкрадання чужого майна, посягання-ства на життя державного чи громадського діяча, по-сягательства на життя особи, яка здійснює правосуддя або попереднє розслідування, диверсія, бандитизм, захоплення заручників, терористичний акт і ін Письмова форма суспільно небезпечної дії зустріч-ється рідше. Як ознаки об'єктивної сторони вона передбачена в ряді складів злочинів. Так, службове підроблення виражається у внесенні в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей або виправлень, які деформують їх дія-тельное зміст (ст. 292 КК). Ця ж форма має місце при винесенні суддею (суддями) завідомо неправосудних вироку, рішення або іншого судового акта (ст. 305 КК). Підробка удо-стоверенія чи іншого офіційного документа, надаю-ного права або звільняє від обов'язків, також припускає-лага письмову форму дії. Вербальна форма полягає в тому, що слова, фрази, ви ступления, промови, виголошені особою, утворюють дію як ознаку об'єктивної сторони складу злочину. Наприклад, повідомлення завідомо неправдивих відомостей, що ганьблять честь і дос-тоінств іншої особи або підривають його репутацію, харак-теризует наклеп (ст. 129 КК); образа може бути здійснений-але словесно, якщо висловлювання носили непристойну форму (ст. 130 КК) ; публічні заклики до екстремістської діяльності становлять сутність дії у злочині, передбаченому ст. 280 КК. Конклюдентною форма прояву злочинної дії зустрічається досить рідко. Її суть полягає в тому, що розглядається ознака об'єктивної сторони виконується у вигляді жесту. Така форма може бути при образі дією (на-приклад, щиглик по носі, ляпас і т.д.), розпусних діях без застосування насильства щодо особи, що свідомо не досягла-шого 16-річного віку (ст. 135 КК). У теорії кримінального права і судовій практиці виділяється так зване посереднє виконання злочину. У цьому випадку люди або тварини виступають в ролі знаряддя здійснюва-лення злочинної волі винного. Подібна ситуація складаючи-ється тоді, коли з метою заподіяння шкоди використовуються особи, які не є суб'єктом злочину (не досягли віку кримінальної відповідальності і несамовиті), або особи, які не осоз-нающіе факту вчинення суспільно небезпечного діяння у зв'язку з їх обманом, а також домашні або дикі тварини. Наприклад, малолітній пропонується вистрілити в жертву, несамовитого підмовляють вчинити підпал, собака нацьковує на по-терпів, з клітки випускається лев. У цих випадках відпові-венность за скоєний злочин несе та особа, яка зумовило дії інших осіб і використовувало їх або живіт-них як знаряддя посягання. Виконавцем такого пре-ступления відповідно до ч. 2 ст. 33 КК визнається «особа, з-вершити злочин за допомогою використання інших осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності з огляду на вік, неосудності або інших обставин, передбачених на-вартим Кодексом». У теорії кримінального права питання про об'єктивні кордонах злочинної дії, а також його компонентах є дискус-Сіон. Між тим він має велике наукове і практичне значення: обумовлює ряд аспектів кваліфікації скоєного (зокрема, при відмежуванні єдиного (одиничного) злочини ня від множинності злочинів; співучасті в преступле-ванні від заздалегідь не обіцяного приховування злочинів); дозволяє визначити триваючі і продовжувані злочину, а також місце скоєння злочину, терміни давності; встановлює тимчасові? е рамки застосування нового кримінального закону та акта про амністію. У літературі вказується, що «оскільки будь-яке злочинне дія характеризується рядом ознак (фізичне тіло-рух; суспільна небезпека, протиправність), то з об'єк-єктивні боку початковим його моментом буде той момент, з якого воно володіє всіма цими ознаками »1. Загалом з таким твердженням можна погодитися, однак треба враховувати, що, по-перше, поряд із зазначеними ознаками, дія повинна бути усвідомленим і вольовим, складним і конкретним за утримуючи-нію, по-друге, дане визначення характеризує лише умиш-лені злочину . Будучи зовнішнім актом суспільно небезпечного противоправ-ного поведінки особи, дія починається з моменту здійснений-ня першого усвідомленого і вольового рухи тіла. Причому це 1 Кудрявцев В.Н. Об'єктивна сторона злочину. С. 75. відноситься не тільки до даного ознакою, спрямований-ному на заподіяння шкоди суспільним відносинам, сформулювати в Кримінальному кодексі у вигляді закінчених злочини ний, а й до дій, що створює необхідні умови для подальшої реалізації злочинного наміру: пріісканіе, виготовлення або пристосування особою засобів чи знарядь вчинення злочину, підшукання співучасників злочини ня, змова на вчинення злочину тощо У необережних злочинах початком злочинного дію-вия слід вважати порушення певних правил, створює загрозу заподіяння передбаченого кримінальним законом шкоди. Дана обставина обумовлена специфікою необережних злочинів: діяння визнається злочинним лише у разі на-ступления або створення реальної можливості настання про-громадської небезпечного наслідки, передбаченого КК. Закінчення злочинної дії також залежить від форми ві-ни. У умисних злочинах дія вважається закінчено-ним в момент здійснення останнього рухи тіла, спрямований-ного на заподіяння злочинного наслідки, або відпадання одного з ознак злочинної дії, в необережних - закінчення злочинної дії збігається з моментом наступ-лення суспільно небезпечного наслідки. Виходячи з протяжності дії в часі можна виді-лити одномоментні і разномоментние злочину, а також дії з віддаленим результатом. Одномоментні злочину характеризуються тим, що на-чало і кінець дії практично збігаються; інакше кажучи, такі злочини вважаються закінченими з моменту початку вчинення діяння (наприклад, образа - ст. 130 КК; заве-домо неправдиве повідомлення про акт тероризму - ст. 207 КК ; пуб-особисті заклики до здійснення екстремістської діяльно-сти - ст. 280 КК). У разномоментних злочинах початок дії і його закінчення віддалені один від одного у часі. У цьому випадку дія має більш-менш протяжний характер (незакон-ве підприємництво - ст. 171 КК; незаконна банківська діяльність - ст. 172 КК; злісне ухилення від погашення кредиторської заборгованості - ст. 177 КК; порушення правил безпеки при поводженні з мікробіологічними або други- ми біологічними агентами чи токсинами - ст. 248 КК та ін.) Особливістю діянь з віддаленим результатом є те, що їх початковим моментом визнається вчинення першого акту, спрямованого на заподіяння суспільно небезпечних за-наслідків, а кінцевим моментом - початок наступу послід-наслідком. Виділення в літературі подібного роду злочинів обумовлено не кримінально-правової, а скоріше їх кріміналістіче-ської характеристикою. У цих зазіханнях дію і причи-ня шкоди віддалені один від одного досить продолжитель-ним часом, викликаним специфікою реалізації злочинного наміру. Наприклад, виліт замінованої посилки з метою позбавити адресата життя. Початковим моментом дії в даному випадку слід визнати мінування посилки, а вікон-чаніем діяння - спрацювання міни при розтині поштового відправлення. Питання про складові суспільно небезпечного противоправ-ного дії, як уже зазначалося, є дискусійним. З цього приводу в літературі намітилися три основні позиції. Одні автори вважають, що «дія охоплює собою не толь-ко рухи тіла людини, але і ті сили, якими він помагає-ся, і ті закономірності, які він використовує» 1. Т.В. Церетелі, не погоджуючись з цим, використовувані злочинцем закономірно-сті відносяться не до дії, а до процесу действія2. Інша група вчених вважає, що сили і засоби, викорис-вуються особою при вчиненні злочину, не можна включати в поняття действія3. На думку І.М. Тяжковой, розглянута проблема не може бути вирішена однозначно. «Істота даного питання не в фізичному розчленуванні поведінки людини на частини, а у встановленні тих рамок, в яких проявляється його ставлення 1 Дурманов Н.Д. Поняття злочину. М., 1948. С. 53. Аналогічної позиції дотримувалися: Піонтковський А.А. Вчення про злочин. М., 1961. С. 53; Ковальов М.І. Проблеми вчення про об'єктивну сторону скла- ва злочину. М., 1991. С. 25, та ін 2 Див: Церетелі Т.В. Причинний зв'язок у кримінальному праві. М., 1963. С. 22. 3 См, наприклад: Кузнецова Н.Ф. Значення злочинних посягань для кримінальної відповідальності. М., 1958. С. 11, та ін до впливу в результаті його поведінки на охоронювані зако-ном суспільні відносини. До тих пір, поки використовувані сили і закономірності підвладні і підконтрольні особі, мож-але говорити про злочинній дії в кримінально-правовому смислі-ле »1. Іншими словами, в одних випадках неможливо обмежити дію тільки власними рухами тіла особи, вдосконалення-вирішального злочин, в інших випадках використання сил і закономірностей виявляється за межами діяння. Позиція вчених, що не включають в поняття діяння як при-знака об'єктивної сторони дії сили і засоби, які використовує особа при вчиненні злочину, на наш погляд, переважніше. Зазначені сили і засоби характеризують не діяння, а інші ознаки об'єктивної сторони: знаряддя, средст-ва чи обстановку скоєння злочину. Бездіяльність - це друга форма суспільно небезпечного про-тівоправного діяння. Воно полягає в невиконанні або-належному виконанні лежить на обличчі юридичної зобов'язаний-ності або в невоспрепятствованіі настанню наслідків, які особа зобов'язана була і могла запобігти. У ряді країн поняття «бездіяльність» міститься в кримінальному законодавстві. Так, згідно зі ст. 11 Книги 1 КК Іспанії «пре-ступления і провини вчиняються шляхом бездіяльності, коли невиконання собою юридичного обов'язку, покладеного на винного, прирівнюється законом до виконання злочину. Бездіяльність прирівнюється до дії: а) коли існує особлива обов'язок діяти, вите- Розкаюваний із закону або договору; б) коли винний своїм попереднім дією або бьоздей- ствием піддав небезпеці юридично значиме право »2. У § 13 КК ФРН говориться: «(1) Хто, діючи, викликає настання наслідки, передбаченого складом злочину, біля-жит покаранню за цим законом тільки тоді, коли він юридиче-скі був зобов'язаний не допускати настання наслідки і якщо 1 Курс кримінального права. Загальна частина. Т. 1: Вчення про злочин / Под ред. Н.Ф. Кузнєцової, І.М. Тяжковой. М., 2002. С. 227. 2 Кримінальний кодекс Іспанії / Под ред. Н.Ф. Кузнєцової, Ф.М. РЕШЕТНЬОВ- кова. М., 1998. бездіяльність відповідає виконанню складу злочину шляхом дії »1. Бездіяльність у соціально-правовому значенні і фізичному сенсі - не тотожні поняття. Особа може фізично діяти, наприклад, при ухиленні від призову на військову службу ховатися, переїжджаючи з одного населеного пункту в інший, здійснити акт членоушкодження і т.д. Однак з точки зору кримінального права така поведінка має розціни-тися як бездіяльність, оскільки особа не виконує покладений-ную на нього обов'язок: нести військову службу відповідно до федеральним законодавством. «Соціальне та юридичне значення бездіяльності - різно-видність втручання людини в об'єктивні процеси: пу-тем« розв'язування »шкідливих сил природи, або потурання антигромадських дій інших осіб, або, нарешті, ис-користування технічних засобів» 2. Бездіяльність може проявитися як в одиничному факті неис-нання або неналежного виконання обов'язків, так і в системі певного злочинного поведінки. Наприклад, відмова свідка чи потерпілого від дачі показань (ст. 308 КК) являє собою одиничний акт бездіяльності. Невиконання обов'язків по вихованню неповнолітнього (ст. 156 КК), злісне ухилення від погашення кредиторської заборгованості (ст. 177 КК) припускають систему злочинної поведінки, ви-ражаем в бездіяльності. Бездіяльність - це утримання від обов'язкової дії, приписаного нормативними вимогами. Отже, відповідальність за бездіяльність може наступати тільки в тому випадку, якщо на обличчі лежала юридична обов'язок здійснювати певні вчинки. Порушення норм моралі та морально-сти також може привести до тяжких наслідків при бездейст-вії особи, яка мала можливість запобігти їх, однак це не тягне кримінальної відповідальності (наприклад, перехожий помітив, що стався розмив насипу під залізничними коліями, 1 Кримінальний кодекс ФРН / Пер. з нім. М., 2000. 2 Кудрявцев В.Н., Малеин Н.С. Правове поведінка, його суб'єкти і межі / / Правознавство. 1980. № 3. С. 32. але не повідомив про це працівникам залізниці). Источни-ками правового обов'язку можуть бути: а) закон або інший нормативними правовий акт, б) професійні обов'язки або службове становище; в) судовий акт; г) попередня поведінка особи, яка викликала небезпека настання наслідки-вий, яке поставило під загрозу які- або охоронювані законом інтереси. Так, відповідно до ст. 59 Конституції РФ захист Отечест-ва є обов'язком і обов'язком громадянина Російської Фе-ської Федерації. Він повинен нести військову службу відповідно до фе-деральним законом. Ігнорування зазначених вимог обра-зует склад злочину, передбаченого ст. 328 КК. Батьки несуть відповідальність за виховання і розвиток своїх дітей. Вони зобов'язані піклуватися про здоров'я, фізичний, психічний, духів-ном і моральному розвитку (ст. 63 СК РФ), утримувати своїх неповнолітніх дітей (ст. 80 СК РФ) і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують допомоги (ст. 85 СК РФ) , а працездатні повнолітні діти повинні містити своїх непрацездатних потребують допомоги народите-лей і піклуватися про них (ст. 87 СК РФ). Невиконання або Ненад-лежаче виконання зазначених обов'язків тягне кримінальну відповідальність за ст. 156 або 157 КК. Професійні обов'язки та службове становище припускають строго певний, регламентоване нормативними актами поведінка особи, вчинення необхідних за професією або по службі дій. Наприклад, ненадання вра-чом допомоги хворому утворює злочин, передбачений ст. 124 КК. Невиконання або неналежне виконання посадовою особою своїх обов'язків внаслідок недобросовісно-го або недбалого ставлення до служби, якщо це спричинило суще-ственное порушення прав і законних інтересів громадян або організацій або охоронюваних законом інтересів суспільства чи держави, тягне відповідальність за ст. 293 КК. Ухилення від виконання вступило в законну силу при-говору суду про призначення конфіскації (ч. 2 ст. 312 КК), неис-конання вироку суду, рішення суду або іншого судового акта (ст. 315 КК) та ін припускають наявність судового рішення, яким особа зобов'язується до певних дій. Особа, яка створила небезпеку заподіяння шкоди правоохоронюваним-мим інтересам, зобов'язана запобігти настанню шкідливого наслідки. У цьому випадку бездіяльності передує дія, якою і створюється зазначена небезпека. Так, у ст. 125 КК пре-чено відповідальність за залишення в небезпеці особи у разі, якщо винний сам поставив його в небезпечне для життя чи здоров'я стан. При визначенні відповідальності за бездіяльність необхідно встановити не тільки юридичну обов'язок, а й реальну можливість діяти належним чином. Вона визначаються-ється на основі об'єктивних обставин (місця, часу, сі-туації і т.д.) і суб'єктивних можливостей особи. Якщо особа не могла діяти належним чином в силу об'єктивних чи суб'єктивних причин, то кримінальна відповідальність за бездейст-віє виключається. Необхідно мати на увазі, що в ряді випадків сам законодав-тель за певних умов обмежує обов'язок дей-ствовать. Згідно ст. 270 КК капітан судна, що не подав по-мощі людям, що зазнали лиха на морі чи іншому водному шляху, не несе кримінальної відповідальності, якщо така допомога не могла бути надана без серйозної небезпеки для свого судна, його ЕКІ-пажа і пасажирів. Бездіяльність як форма діяння виключається в продовжуємозлочину, оскільки такого роду посягання, будучи єдиним (одиничним) злочином, складається з ряду тождест-ських дій, об'єднаних єдиним умислом і спрямований-них до досягнення однієї мети. Що триває же злочин, на-оборот, може відбуватися шляхом бездіяльності, так як воно ха-теризується початковим актом дії або бездіяльності з подальшим тривалим невиконанням покладених на особу обов'язків. У теорії кримінального права виділяються два види злочинної бездіяльності: чисте і змішане. Чисте бездіяльність припускає невиконання дій, ко-торие особа повинна була і могла виконати. Цей вид бездіяльності зустрічається досить рідко. Таким чином, наприклад, здійснюючи-ється неповернення у встановлений термін на територію Рос-сийской Федерації предметів художнього, історичного та археологічного надбання народів РФ і зарубіжних країн, вивезених за її межі (ст. 190 КК). Змішане бездіяльність має місце тоді, коли особа ис-полняет обов'язки або неналежно, або в неповному обсязі (наприклад, при халатності - ст. 293 КК). Слід зазначити, що в літературі змішане бездіяльність трактується по-різному. Так, А.Н. Ігнатов вважає, що «сме-шанное бездіяльність полягає у вчиненні бездіяльності, з яким закон пов'язує настання певних наслідки-вий» 1. На думку Н.А. Бабія, розглянутий вид бездейст-вия являє собою «поєднання активної і пасивної форм діяння, коли для забезпечення бездіяльності особа вчиняє ка-кі-або активні дії» 2. Сутність змішаного бьоздей-наслідком І.М. Тяжкова розкриває аналогічним чином, однак зауважує, що виділення даного поняття не має скільки-небудь істотного кримінально-правового значення, воно може бути використано тільки для теоретичного аналіза3. Як і дію, кримінально-правова бездіяльність має свої межі, встановлення яких дозволяє вирішувати питання про добровільну відмову від злочину, співучасті та ін Початком бездіяльності слід вважати виникнення тієї ситуації, при якій особа повинна була вчинити певні дії та мало для цього реальні можливості. Наприклад, бездіяльність лікаря, що не допоміг допомогу хворому, починається з моменту отримання виклику (ст. 124 КК); бездіяльність свідка чи потер-що співав, який відмовився від дачі показань, - з моменту заявлений-ня про це дізнавачу, слідчому, прокурору або суду (ст. 308 КК); невиконання військовослужбовцям наказу - з мо-мента отримання наказу начальника, відданого в установленому порядку (ст. 332 КК), і т.д. Закінчення злочинної бездіяльності обумовлюється: його припиненням правоохоронними орга-нами; явкою з повинною; припиненням обов'язку діяти 1 Ігнатов О.М., Красиков Ю.А. Курс російського кримінального права: У 2 т. Т. 1. Загальна частина. М., 2001. С. 143. 2 Бабин Н.А. Кримінальне право Республіки Білорусь. Загальна частина. Мінськ, 2000. С. 60. 3 Див: Курс кримінального права. Загальна частина. Т. 1: Вчення про злочини нії. С. 231. певним чином; виникненням обставин, ви- чающих можливість виконання необхідних дій. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Суспільно небезпечне діяння" |
||
|
||