| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 5. Обов'язкове посилення покарання |
||
|
Кримінальний кодекс передбачає кілька підстав, за наявності яких покарання має бути посилено; це зумовлено підвищеним ступенем суспільної небезпеки неоднозначних-кратно скоєних злочинів одним і тим же особою, особ-ливо в тих випадках, коли попереднє покарання не зробило сво-його виправного впливу і суб'єкт після засудження знову робить суспільно небезпечні діяння. Призначення покарання при рецидиві злочинів (ст. 68 КК) тягне його посилення за рахунок підвищення мінімального розміру покарання в порівнянні з розміром, встановленим в санкції статті Особливої частини КК. Рецидив злочинів визнається судом в тому випадку, коли особа, яка має непогашену або не зняту в установленому законом порядку судимість за раніше скоєний злочин, знову робить навмисне пре-ступление (ч. 1 ст. 18 КК). При встановленні рецидиву переступив-лений їх стадії (закінчений або незакінчена) і види Соучі-стия (виконавець, організатор, пособник, підбурювач) значен-ня не мають (п. 11 постанови Пленуму Верховного суду РФ від 11 січня 2007 р.). Незалежно від виду рецидиву термін покарання, призначуваного за рецидив злочинів, не може бути менше однієї третьої частини максимального терміну найбільш суворого виду покарання, передбаченого за вчинення злочину, але в межах санкції відповідної статті Особливої частини КК (ч. 2 ст. 68 КК). З цього випливає, що при рецидив злочинів завжди призначається найсуворіший вид покарання. У п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р. роз'яснюється, що «якщо одна третя частина складає менше мінімального раз-мера найбільш суворого виду покарання, передбаченого за конкретний злочин, то покарання має бути призначено не нижче мінімального розміру цього виду покарання, передбачені-ренного Загальною частиною КК РФ ». Якщо особа за наявності рецидиву злочинів скоює готування або замах, то одна третина терміну нака-зания обчислюється виходячи з максимального терміну покарання, який може бути призначений з урахуванням вимог ст. 66 КК (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.). Для того щоб був дотриманий індивідуальний підхід до кож-дому особі, суд відповідно до ч. 1 ст. 68 КК зобов'язаний врахувати не тільки характер і ступінь суспільної небезпеки знову вдосконалення-шенного злочину, але також характер і ступінь гро-ної небезпеки раніше скоєних злочинів і обстоятельст-ва, в силу яких виправний вплив попереднього покарання виявилося недостатнім. Принцип індивідуалізації покарання відбивається також і в тому, що якщо в судовому засі-данні будуть встановлені пом'якшувальні обставини, передбачені-ренние ст. 61 КК, або виняткові обставини, передбаченої ст. 64 КК, суд має право відповідно призначити ме-неї однієї третьої частини максимального терміну найбільш суворого виду покарання, передбаченого за вчинення злочину, але в межах санкції відповідної статті Особливої частини КК (ч. 3 ст. 68 КК), або призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено за даний злочин. При цьому прийняте рі-шення повинно бути мотивоване в описово-мотівіровоч-ної частини вироку, а в його резолютивній частині слід со-слатися на ст. 62 або 64 КК (п. 16 постанови Пленуму Вер-ховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.). При визнанні особи винною у вчиненні кількох пре-ступленій при будь-якому вигляді рецидиву покарання за кожне з них має призначатися виходячи з правил, встановлених ст. 68 КК, а за сукупністю злочинів або сукупністю Прігову-рів - відповідно до ст. 69 або ст. 70 КК. Призначення покарання за сукупністю злочинів (ст. 69 КК) тягне його посилення шляхом виходу за межі максимально-го строку позбавлення волі, встановленого для даного виду покарання (20 років відповідно до ч. 2 ст. 56 КК). Поняття сукупності злочинів міститься в ст. 17 КК. При сукупно-сті суд призначає покарання окремо за кожне скоєний злочин, керуючись принциповими підходами, з-тримати в ст. 60-68 КК, а після цього визначає остаточно-тельное покарання, використовуючи одне з правил, встановлених у ст. 69 КК. При цьому застосовується правило залежить від категорії злочинів, що входять у сукупність. Якщо всі злочини, що входять у сукупність, є злочинами невеликої та середньої тяжкості, то при визначенні остаточного покарання застосовується або правило поглинання ня менш суворого покарання більш суворим, або правило часткового або повного складання призначених покарань (ч. 2 ст. 69 КК). При поглинанні менш суворого покарання більш суворим остаточне покарання за сукупністю злочинів оказ-ється рівним більш суворого покарання з числа призначених судом за кожний злочин. Наприклад, за крадіжку (ч. 1 ст. 158 КК) винному було призначено позбавлення волі строком на 2 роки і за наклеп (ч. 1 ст. 129 КК) - виправні роботи на строк 6 місяців. Застосовуючи правило поглинання, суд призначає остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на строк 2 роки. При повному складанні покарань вони підсумовуються. У тих слу-чаях, коли за злочини призначені позбавлення волі і такі види покарань, як арешт, вміст у дисциплінарної воїн-ської частини, обмеження волі, виправні роботи, ограни-чення по військовій службі і обов'язкові роботи, терміни останніх перераховуються в термін позбавлення свободи відповідно до прави-лами, встановленими в ст. 71 КК. Якби у наведеному вище прикладі суд застосував повне складання покарань, то після пере-рахунку виправних робіт остаточне покарання дорівнювало б 2 років 2 місяців. При частковому складанні покарань сумми-руются довільно взяті на розсуд суду частини від кожного з покарань. Згідно ч. 2 ст. 69 КК остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом повного або часткового склалося-ня покарань не може перевищувати більш ніж наполовину максі-мінімальний строк або розмір покарання, передбаченого за най-леї тяжкий з скоєних злочинів. Якщо хоча б один із злочинів, що входять у сукупність, є тяжким або особливо тяжким, то остаточне покарання призначається тільки шляхом часткового або повного складання. При цьому остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати більш ніж наполовину максимальний термін покарання, передбачений за найбільш тяжкий з вчинених злочини ний (ч. 3 ст. 69 КК). Так, остаточне покарання за розбій (ч. 1 ст. 162 КК) і шахрайство у великому розмірі (ч. 3 ст. 159 КК) не може перевищувати 12 років позбавлення волі (8 років, передбачений-ні за розбій, плюс половина від цього терміну). Застосовуючи часткове або повне складання покарань, необ-хідно виходити з такого: у тих випадках, коли за кожне або за деякі злочини, що входять у сукупність, предусматри-ється покарання до 20 років, остаточне покарання не може бути більш 25 років позбавлення волі (п. 29 постанови Пленуму Вер-ховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.). Зазначений термін позбавлення волі відповідно до ч. 4 ст. 56 КК є максимальним. Якщо особа вчинила кілька незакінчених злочинів, то за кожне з них призначається покарання відповідно до ст. 66 КК. Остаточне покарання при цьому не може перевищувати бо-леї ніж наполовину максимальний строк або розмір покарання, яке може бути призначено за правилами, встановленими в ч. 2 або ч. 3 ст. 69 КК за найбільш тяжкий з вчинених Неокон-чинних злочинів. За цими ж правилами призначається остаточно-тельное покарання і у випадках, коли за всі злочини, входячи-щие в сукупність, покарання призначене із застосуванням ст. 65 КК (при вердикті присяжних про поблажливість) або ст. 62 КК. При сукупності злочинів до основних видів покарань можуть бути приєднані додаткові. Остаточне нака-зание при частковому або повному складанні не може перевищувати максимального строку або розміру додаткового покарання, передбаченого для нього Загальною частиною КК (ч. 4 ст. 69 КК). Додаткове покарання не може бути визначено за сукупності злочинів, якщо вона не призначена ні за одне з пре-ступленій, що входять у сукупність. Якщо судом призначені різні види додаткового наказа-ня, то вони (з наведенням відповідних розмірів і термінів) повинні бути зазначені у вироку і при призначенні окончатель-ного покарання за сукупністю злочинів. Викладені правила застосовуються також у разі, якщо після винесення вироку у справі буде встановлено, що засуджений-ний винен ще і в іншому злочині, вчиненому ним до винесення вироку суду по першій справі. «При цьому остаточно-тельное покарання у всякому разі повинно бути більш суворим, ніж покарання, призначене за будь-яке з злочинів, що входять у сукупність» (п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.). У остаточне покарання повно-стю зараховується покарання, відбуте за першим вироком суду (ч. 5 ст. 69 КК). Якщо за першим вироком призначене наказа-ня було замінено більш суворим видом, то в остаточне на-Казань повинно бути зараховано як відбуте спочатку призначають-ченное покарання до його заміни більш суворим видом покарання, так і відбуте покарання більш суворого виду. Якщо справа про вчинення особою кількох злочинів розглядається в особливому порядку судового розгляду, то вна-чале покарання призначається за кожне з них за правилами, установленим ч. 7 ст. 316 КПК РФ, а за сукупністю злочинів застосовуються правила, передбачені ч. 2 або ч. 3 ст. 69 КК. Призначення покарання за сукупністю вироків (ст. 70 КК) проводиться в тому випадку, коли особа до остаточного відбуття призначеного судом покарання знову робить Престо-полон, за яке йому призначається нове покарання. Окончатель-ве покарання визначається шляхом повного або часткового при-з'єднання невідбутої частини покарання за попереднім запро-злодієві до покарання, призначеного за останнім вироком (ч. 1 ст. 70 КК) і повинно бути більше як покарання, призначеного за знову вчинений злочин, так і невідбутої частини наказа-ня за попереднім вироком суду (ч. 4 ст. 70 КК). Невідбутого покарання вважається: а) термін позбавлення волі, ко-торий особі залишалося відбувати до моменту винесення вироку за новий злочин, б) весь термін призначеного покарання по попе-дущему вироком при умовному засудженні; в) строк, на який засуджений був умовно-достроково звільнений, р) призначене покарання, яке відстрочено в порядку ст. 82 КК; д) невідбуту частину більш м'якого покарання у разі заміни позбавлення волі за першим вироком більш м'яким видом покарання на підставі ст. 80 КК або в порядку помилування або амністії (п. 34, 35 по-становлення Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.). Якщо до покарання, призначеного за останнім вироком, приєднується покарання, яке суд ухвалив вважати ус-ловного за першим вироком, то в остаточний термін наказа-ня за сукупністю вироків зараховується час нахожде-ня особи під вартою в порядку запобіжного заходу або затримання (у випадках їх застосування). Правила призначення покарання за сукупністю вироків, передбачені ст. 70 КК, застосовуються і в тому випадку, коли на момент вчинення засудженим особою нового злочину перший вирок ще не набрав законної сили (п. 36 поста-новлення Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р .). Кримінальний закон встановлює певні обмеження щодо строку або розміру остаточного покарання. Так, остаточне покарання за сукупністю вироків у разі, якщо воно менш суворе, ніж позбавлення волі, не може перевищувати максимального строку або розміру, передбаченого для даного виду покарання в Загальній частині КК (ч. 2 ст. 70 КК). Зокрема, якщо призначені виправні роботи, то при застосуванні принципу повного або часткового складання наказа-ний підсумовуються тільки терміни виправних робіт (п. 6 по-становлення Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.). Остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати 30 років (ч. 3 ст. 70 КК). Додаткове покарання, невідбуте за попереднім запро-злодієві або призначене за новим вироком, приєднується до основного покарання, призначеного за сукупністю вироків. У разі, коли за два або більше злочини поряд з основ-ним покаранням призначається один і той же вид додаткового покарання, застосовуються правила часткового або повного їх сло-ження, викладені в ч. 4 ст. 69 КК. Остаточний термін або раз-заходів додаткового покарання, призначеного за сукупністю вироків, не може перевищувати максимальний строк або розмір, передбачений відповідною статтею Загальної частини КК. На практиці нерідко з'ясовується, що засуджений винен ще і в інших злочинах, одні з яких вчинені до, а дру-Гії - після винесення першого вироку, і суду одночасно доводиться застосовувати правила призначення покарання як за сово - купности злочинів, так і за сукупністю вироків. Вер-ховного Суд РФ у п. 32 наведеного вище постанови полоні-ма роз'яснює: «... покарання за другим вироком призначається спочатку за сукупністю злочинів, вчинених до винесемо-ня першого вироку, після цього - за правилами частини п'ятої статті 69 КК РФ, потім за сукупністю злочинів, здійснений-них після винесення першого вироку, і остаточне наказа-ня - за сукупністю вироків (стаття 70 КК РФ) ». |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 5. Обов'язкове посилення покарання" |
||
|
||