Головна
ГоловнаКримінальне, кримінально- процесуальне правоКримінальне право → 
« Попередня Наступна »
Людмила Іногамова-Хегай, Олексій Рарог, Олександр Чуча. Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина. Підручник, 2008 - перейти до змісту підручника

§ 1. Загальні початку призначення покарання


Покарання як одна з форм реалізації кримінальної відпові-ності, міра державного примусу застосовується до особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом. Покарання певного виду та розміру повинне в максимальному ступені сприяти досягненню її цілей, викладених у ст. 43 КК, і насамперед виправлення осуж-денного. Одночасно з цим воно не повинно суперечити основоположних принципам кримінального права, що містяться в Об-щей частини КК. Принцип законності (ст. 3 КК) не допускає при-трансформаційних змін покарань, не передбачених кримінальним законом, а накладаються ними правоограничения не повинні виходити за рам-ки, що визначають їх змістовну сторону. Суперечить вказаним принципом і застосування аналогії, що переслідує мету покарати особу за вчинок, який не містить складу злочину, але зовні схожий на діяння, передбачене кримінальним законом. Принципи справедливості (ст. 6 КК) і гуманізму (ст. 7 КК) обя-викликають суд обирати таке покарання, яке відповідало б тяжкості вчиненого злочину, обставинам його здійснений-ня і особи винного, але в той же час не завдавало б особі фізичні страждання і не принижувало його людську гідність. Викладені положення в концентрованому і узагальненому вигляді втілилися в розробленому наукою кримінального права принципі індивідуалізації кримінального покарання. Він спрямований на забезпе-чення обрання такого його виду і розміру, який найбільшою мірою відповідає характеру і ступеня суспільної небезпечно-сті злочину, є оптимальним для індивіда, і здатний задовольнити почуття соціальної справедливості. На строго ін-дивидуально підхід до призначення покарання говориться і в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007
№ 2 «Про практику призначення судами Російської Федерації уго-
ловного покарання »1.
Для втілення в життя принципу індивідуалізації наказа-
ня Кримінальний кодекс в гол. 10 «Призначення покарання» містить
1 БВС РФ. 2007. № 4. Далі: постанова Пленуму Верховного Суду
РФ від 11 січня 2007

спеціальні правила його застосування, які повинен дотримуватися суд, призначаючи покарання особі, яка вчинила злочин. При-чому ці правила містять як загальні підходи, так і деталізують-ються залежно від завершеності суспільно небезпечних дея-ний, їх кількості, наявності співучасників і особливих обставин, що характеризують і саме діяння, і особу злочинця.
Загальні початку призначення покарання, встановлені в ст. 60
КК, представляють сукупність основних вимог, на відміну від спеціальних, викладених в інших статтях гол. 10 КК, кото-римі повинен керуватися суд, визначаючи вид і термін нака-зания як за одиничний злочин в рамках санкції статті Особливої ??частини КК, так і при множинності злочинів.
Загальні початку підпорядковані основній ідеї: призначенню спра-ведлівого покарання, на що прямо вказується в ч. 1 ст. 60 КК. Справедливість покарання забезпечується за рахунок дотримання вимог, перерахованих в нормах наведеної статті. Каж-дое подальше вимога грунтується на системі кримінальних покарань, поглиблює попереднє і дозволяє здійснити ін-дивидуально підхід найбільш повно.
1. Покарання призначається в межах, передбачених со-відповідності статтею Особливої ??частини КК. Така загальна формулювання використана законодавцем в силу того, що в статті може міститися кілька частин, кожна з яких має свою санкцію.
Передумовою дотримання наведеного вимоги являють-ся правильна кваліфікація скоєного за тією нормі кримінально-го закону, яка найбільш повно описує ознаки складу злочину. При цьому необхідно керуватися, зокрема, положеннями ст. 17 КК про сукупність пре-ступленій і співвідношенні загальних і спеціальних норм. Часто доводиться посилатися не тільки на пункт і частина якийсь статті Особливої ??частини КК, а й на статті Загальної частини, визна-ляющие стадії злочину (ст. 30 КК), види співучасників (ст. 33 КК). Характеристика завершеності розпочатого злочини ня, що виражається в таких поняттях, як приготування і по-кушеніе, істотно впливає на межі назначаеми-го покарання, про що більш докладно буде сказано нижче.

Отже, суд призначає винному тільки таке покарання, яке безпосередньо зазначено в санкції відповідної статті Осо-бенной частини КК. У разі встановлення декількох основних альтернативних покарань слід обрати конкретний його вид і визначити термін, якщо призначається, наприклад, позбавлення волі, або розмір - у разі застосування штрафу. Якщо покарання харак-теризуется неодномірних, наприклад виправні роботи, то слід визначити не тільки їх термін, але і розмір грошового утримання з заробітку засудженого в дохід держави.
Суд не може вийти за межі нижньої і верхньої межі покарання, за винятком спеціальних випадків, передбачений-них відповідно в ст. 64, 69 і 70 КК.
Не можна одночасно призначати одне і те ж покарання в якос-стве основного і додаткового, навіть якщо воно відповідно до кримінальним законом є таким, наприклад штраф (п. 3 по-становлення Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007)
За наявності одного (декількох) додаткового наказа-ня, особливо в тих випадках, коли його призначення є орга-тільних, тобто коли в санкції статті відсутня формулювання
«або без такого», суд зобов'язаний також юридично грамотно ука-мовити його вигляд і термін (розмір). Наприклад, таке додаткове покарання, сформульоване в ст. 47 КК, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, фактично містить в собі два види: позбавлення права обіймати певні посади тільки на державну службу, в органах місцевого самоврядування та позбавлення права займатися певною професійною або іншою діяльністю. Тому було б неправильно вказати у вироку, що особа позбавляється права займати посаду викладача у вузі, так як це не державна служба; в подібних випад-ях слід ухвалити, що особа позбавляється права займатися педагогічною діяльністю. За одне і те ж злочин засудженого не можна одночасно позбавити права займати опре-ділені посади та займатися певною діяльністю; у вироку має бути вказаний список конкретних посад, які заборонено займати засудженому (п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.) .

2. Призначення покарання з урахуванням положень Загальної частини КК певною мірою конкретизує вказане вище правило. Ця вимога обумовлена ??тим, що в окремих випадках, щоб правильно призначити покарання у рамках санкції статті Особен-ної частини КК, необхідно звертатися до відповідних статей Загальної частини, в яких визначаються особливості кожного виду покарання, починаючи від мінімального і максимального терміну (раз-міра ) і закінчуючи його змістом. Так, в окремих санкціях статей Особливої ??частини КК може бути не зазначений мінімальний термін, наприклад, позбавлення волі, але звернення до ст. 56 КК поз-воліт встановити, що він дорівнює 2 місяцям.
Призначення довічного позбавлення волі (ст. 57 КК) і смертної кари (ст. 59 КК) навіть тоді, коли вони передбачено-ни в санкції статті Особливої ??частини КК, обмежено возрас-тнимі і статевими характеристиками обвинуваченого. Вони не можуть призначатися жінкам, а також чоловікам, які досягли до моменту винесення вироку 65-річного віку, та особам, зробивши-шим злочин у віці до 18 років, навіть якщо вирок суду виноситься після досягнення винним повноліття (ч. 2 ст. 57 КК ). Соціальний стан суб'єкта визначає на-значення виправних робіт лише тим особам, які не мають основного місця роботи (ч. 1 ст. 50 КК).
Позбавлення права обіймати певні посади чи займалися-маться певною діяльністю як додаткового покарання, а також позбавлення спеціального, військового або шана-ного звання, класного чину і державних нагород (ст. 48
КК) можуть призначатися і в тому випадку, якщо вони не передбачено-ни в санкції статті Особливої ??частини КК. Разом з тим застосований-ня останнього обмежена вчиненням лише тяжкого або осо-бо тяжкого злочину, а перше, якщо не входить в санкцію і призначається у зазначеному вище якості, не може бути менше
6 місяців і більше 3 років (ч. 2 ст. 47 КК).
Відповідно до ч. 1 ст. 55 КК військовослужбовцям, проходячи-щим військову службу за призовом або за контрактом на посадах рядового чи сержантського складу, позбавлення волі мо-же бути замінено на вміст у дисциплінарної військової частини за наявності передбачених кримінальним законом усло-вий: засудження на строк не більше 2 років і даних про особу.

Військовим, які пройшли військову службу за контрактом, дозволяється заміна виправних робіт на обмеження по військовій службі (ч. 1 ст. 51 КК).
При обранні міри покарання неповнолітньому суд повинен не тільки виходити з того терміну (розміру) покарань, які вказані в санкції статті Особливої ??частини, а й керуватися вже згаданими ст. 57 і 59 КК, а також положе-нями, що містяться у ст. 88 КК. У ній дається перелік нака-заний, а також їх мінімальні і максимальні терміни (розміри), які скорочені в порівнянні з однойменними покараннями для дорослих. Так, особі, яка вчинила у віці до 16 років пре-ступление невеликої або середньої тяжкості, не може бути на-означає позбавлення волі (ч. 6 ст. 88 КК). У цій підставі Президією Верховного Суду РФ були змінені вирок і касаційну ухвалу щодо неповнолітнього Т., засудженого за п. «а», «б», «в» ч. 2 ст. 158 КК, якому лише-ня волі було замінено одним роком виправних робіт з утриманням 10% заробітку в дохід государства1.
При винесенні обвинувального вироку та обрання нака-зания суду (за певних обставин) належить при-міняти і положення про зворотну силу кримінального закону (ст. 10
КК) . Так, Я. обмовив потерпілого під час дії КК РРФСР (ст. 130), але до відповідальності був притягнутий за ст. 129
КК РФ 1996 р., оскільки новий закон пом'якшував покарання у порівнянні з діючим раніше - санкція зазначеної статті не містить позбавлення волі. Проте штраф, включений в її санкцію, міг бути призначений в значно більшому розмірі (від 50 до 100 МРОТ), ніж за ст. 130 КК РРФСР (до 2 МРОТ). Виходячи з того, що призначення штрафу в розмірах, передбачених ст. 129 КК РФ, погіршує становище винного, нагляд-ная інстанція знизила Я. покарання у вигляді штрафу до 2 МРОТ2.
3. Більш суворий вид покарання з числа передбачених на-
призначається тільки у випадку, якщо менш суворий вид не зможе забезпечити досягнення цілей покарання. Раніше діюче кримінальне законодавство не містило такого становища.
1 БВС РФ. 2007 № 2. С. 26, 27.
2 БВС РФ. 2000. № 6. С. 17.

Воно випливає з принципів справедливості, гуманізму і при-звано забезпечити диференційований підхід при обранні покарання за тотожні злочину, але вчинені раз-ними суб'єктами, що мають різні соціальні установки. Проходження вказаною вимогу передбачає целенаправ-ленне вплив на особистість злочинця з метою його справно-лення, що неможливо без урахування її характеристик.
Суду при наявності альтернативних видів покарань надолужити обирати саме таке, яке найбільшою мірою, без ущер-ба для особистості та відновлення соціальної справедливості, буде відповідати скоєного. Якщо в санкції кримінального закону поряд з позбавленням волі передбачені інші види покарання, рішення суду про призначення позбавлення волі повинно бути мотивоване у вироку (п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.). На жаль, досі не введені в дію такі види покарань, як обмеження ня свободи і арешт, що, безумовно, суттєво впливає на дотримання вимог закону.
4. Облік характеру і ступеня суспільної небезпеки Престо-ння при призначенні покарання передбачає його всебічну оцінку з точки зору шкідливості для охоронюваних кримінальним зако-ном інтересів суспільства, держави, особи і т.п. Характер суспільної небезпеки представляє якісну характери-стику вчиненого діяння і визначається, в першу чергу, важливістю і значимістю об'єкта посягання, наступними наслідками, формою вини, іншими ознаками, які послу-жили підставою для криміналізації того чи іншого діяння. На-приклад, злочинним визнається тільки таке зловживання посадовими повноваженнями, яке скоєно з корисливої ??або іншої особистої зацікавленості (ст. 285 КК). Оцінка характе-тера суспільної небезпеки враховується законодавцем при по-будові санкцій статей Особливої ??частини КК за рахунок включення в них декількох видів покарань з широким діапазоном термінів або розмірів. Завдання правоприменителя полягає в тому, щоб правильно кваліфікувати скоєне, тобто відшукати саме ту норму, яка спрямована на охорону порушеного гро-венного відносини. Так, наклепницькі вигадки, одина-ковие в сенсі їх зовнішнього прояву, можуть мати місце як

стосовно громадянина (ст. 129 КК), так і судді у зв'язку з рас-смотрением їм кримінальної справи ( ст. 298 КК). Однак об'єкти при наведених злочинів розрізняються, характер суспільної небезпеки у зв'язку з цим також різний, що відбивається на видах покарань, включених до санкції відповідних статей: ст. 298
  КК, на відміну від ст. 129 КК, передбачає позбавлення волі на строк до 2 років. Правильна кваліфікація скоєного відобразить ха-рактер суспільної небезпеки і дозволить обрати необхідне покарання у рамках санкції відповідної статті КК.
  Ступінь суспільної небезпеки злочину представля-ет кількісну характеристику злочинних діянь одного і того ж виду; вона показує, наскільки небезпечно те чи інше діяння всередині своєї групи. При цьому беруться до ува-ня настали наслідки, спосіб вчинення злочину, ступінь здійснення злочинного наміру. За ступенем про-громадської небезпеки розрізняються такі однохарактерние пре-ступления, як крадіжка, передбачена ч. 1 ст. 158 КК (основний склад), і крадіжка, вчинена з проникненням у житло (п. «а» ч. 3 ст. 158 КК); закінчена крадіжка і замах на крадіжку, в результаті якого злочинець не встиг заволодіти імущест-вом, і тому шкода потерпілому не була заподіяна. Усередині однорідної групи злочинних посягань діяння також від-личать за ступенем суспільної небезпеки. Наприклад, в залежності від способу здійснення розкрадання розрізняються крадіжка, таємне викрадення чужого майна, і грабіж - відкрите завла-дення майном. Всі подібні обставини впливають на ква-ліфікації скоєного і враховуються судом при призначенні покарання. Таким чином, справедливість призначеного підсівши-дімому покарання полягає в його відповідності характеру і сте-пені суспільної небезпеки злочину (п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р.).
  Вимога про облік характеру і ступеня суспільної небез-ності злочину більш глибоко конкретизується у ст. 67 КК, яка регламентує призначення покарання за злочин, з-вершенно у співучасті. При обранні виду та строку (розміру) покарання співучасникам надолужити встановлювати характер і ступінь фактичної участі особи у вчиненні злочину, значимість цієї участі для досягнення мети злочину,

  його вплив на характер і розмір заподіяної або можливої ??шкоди.
  5. Покарання звернено до конкретної людини, тому лич-ність винного як сукупність певних рис, характе-різующіх його ставлення до соціальних цінностей, правил поведінки в побуті і в суспільстві відіграє велику роль в індивідуалізації покарання. Особистість характеризується соціально-де-демографічного ознаками (стать, вік, рід діяльності, занять, сімейний стан тощо), соціально-психологічного кими, фізичними ознаками (стан здоров'я, інвалід-ність і т.д.). Особистість винного характеризує і його поведінка після скоєного, наприклад надання допомоги потерпілому, якому були нанесені поранення. Суд розглядає винного не як суб'єкта злочину, а як конкретного індивіда з при-сущими йому недоліками і перевагами, тому оцінці під-лежать як позитивні, так і негативні характеристики, властивості особистості. Наприклад, зловживання алкоголем, не-правильна поведінка в сім'ї встановлюється і враховується поряд з досягненнями винного в роботі, іншими заслугами перед суспільством, щоб з найбільшою часткою ймовірності визна-ділити, яке покарання здатне впливати на особу в сто-рону його виправлення.
  6. Пом'якшують і обтяжують покарання обставини (ст. 61 і 63 КК) також повинні бути досліджені судом і врахована ни при призначенні покарання. Детальна їх характеристика розглядається в наступних параграфах.
  7. Вплив призначеного покарання на виправлення засуджений-ного і на умови життя його сім'ї визначається в результаті все-стороннього оцінки особистості, в тому числі і поведінки людини в сім'ї. Ця вимога є новелою в кримінальному законі, воно спрямоване на досягнення мети виправлення засудженої особи і на виключення негативних наслідків як для нього са-мого, так і для його близьких. При цьому враховується матеріальне становище сім'ї, чи є підсудний єдиним годувальника, скільки членів сім'ї перебувають на його утриманні. Облік таких обставин особливо важливий при встановленні оптимальних розміру штрафу, суми утримання з заробітку осу-дженого в дохід держави при призначенні виправних

  робіт. Негативна поведінка обвинуваченого в сім'ї, систематичне-ське пияцтво, неналежне поводження з малолітніми дітьми, старими батьками і дружиною, відмова від їх матеріальної підтримки можуть поставити на обговорення питання про ізоляцію такої особи від суспільства, застосування до нього більш суворих заходів кримінально-правового впливу. Навпаки, доброчесна поведінка в побуті і дбайливе ставлення до членів сім'ї, догляд за престарілим батьком при наявності інших позитивних характеристик може призвести до прийняття судом рішення, на-приклад, про умовне засудження (ст. 73 КК).
  8. Кримінальний закон робить виняток із загального правила, ус-танавлівая обов'язкове посилення покарання в тих випадках, коли особа засуджується за вчинення декількох злочинів (за умови, що не минули строки давності кримінального преследова-ня), передбачених різними статтями КК або коли воно по-сле винесення обвинувального вироку за перший злочин скоює (під час відбування покарання) нове, за яке знову піддається кримінальному переслідуванню. Для подібних ситуацій сформульована вимога, відповідно до якого більш суворе покарання, ніж передбачено відповідними статтями Особливої ??частини КК, може бути призначене за со-сукупними злочинів і за сукупністю вироків соглас-но ст. 69 і 70 КК. Таке положення відповідає принципам законності та справедливості, так як всі скоєні діяння повинні отримати свою правову оцінку, а особа зобов'язана понести покарання за кожне з них. Разом з тим просте додавання всіх призначених судом покарань суперечило б принципу гуманізму та доцільності, тому в зазначених статтях Загальної частини КК містяться спеціальні правила складання покарань, які більш докладно будуть розглянуті в спеціальному пара-графі.
  9. Поряд з викладеним вимогою в кримінальному законі со-тримається положення, що дозволяє призначити менш суворе нака-зание, ніж передбачено відповідною статтею Особливої ??частини КК, при дотриманні умов, що визначаються ст. 64 КК. У даному випадку мова йде про наявність виняткових обставин, перелік яких детально розкривається у наведеній

  статті. Зміст цих обставин також буде детально розглянуто в окремому параграфі.
  Підводячи підсумок, відзначимо, що основні початку призначення на-
  казания повинні розглядатися в сукупності, і лише їх повний і всебічний облік дозволяє винести обгрунтований вирок в частині обрання того чи іншого виду покарання.
 « Попередня  Наступна »
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "§ 1. Загальні початку призначення покарання"
  1.  § 2. Проблеми, характерні для законодавчої регламентації системи принципів кримінального законодавства
      загальні за змістом принципи законності та рівності громадян перед законом "* (272). Однак, з одного боку, це лише підтвердження того, що системі принципів кримінального законодавства притаманний такий ознака, як цілісність, який якраз і полягає у взаємодії елементів системи. Також , наприклад, принцип рівності громадян перед законом є вираженням зрівняльної боку
  2.  § 4. Принцип справедливості
      загальні початку призначення покарання, які, на думку Г.С. Гаверова, являють собою "встановлені кримінальним законом вимоги, якими повинен керуватися суд при призначенні покарання" * (507). Виходячи з даного визначення видно, що загальні початку призначення покарання мають загальними рисами з принципами кримінального законодавства, однак при цьому останні мають більш широку сферу
  3.  Додаток N 2 Результати анкетування практичних працівників
      загальні початку призначення покарання конкретизують вимоги принципів кримінального законодавства стосовно до інституту призначення покарання - 46 (49%). 10. Вкажіть, будь ласка, якщо вважаєте можливим, деякі відомості про себе: 10.1. Ваш вік: а) до 25 років - 26 (26%), б) 25-35 років - 46 (46%), в) 35-45 років - 22 (22%); г) понад 45 років - 6 (6 %). 10.2. Ваша освіта:
  4.  1. Кримінальний закон. Завдання, які стоять перед ним. Структура кримінального закону
      загальні початку призначення покарання. Особі, визнаній винною у вчиненні злочину, призначається справедливе покарання у межах, передбачених відповідною статтею Особливої ??частини КК РФ, і з урахуванням положень Загальної частини КК РФ. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається тільки у випадку, якщо менш суворий вид покарання не зможе
  5.  1. Поняття суб'єкта злочину
      загальні умови кримінальної відповідальності особи: "Кримінальної відповідальності підлягає тільки осудна фізична особа, яка досягла віку, встановленого цим Кодексом". По суті, це перше в російському кримінальному законодавстві визначення суб'єкта злочину. По-третє, в КК РРФСР 1960 р. не говорилося прямо про те, що суб'єктом злочину може бути тільки фізична особа. Цей
  6.  2. Природа і роль обставин, що пом'якшують і обтяжують покарання
      початку призначення покарання крім суспільної небезпеки злочину, особи винного вказують також на необхідність враховувати обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Вони дозволяють судити про ступінь суспільної небезпеки злочину, особи винного і тим самим індивідуалізувати покарання по кожній конкретній справі. Передбачені законом пом'якшують і обтяжують
  7.  5. Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено за даний злочин
      загальні вказівки закону, так як винятковими можуть бути визнані й інші обставини, наприклад, пом'якшуючі обставини, що характеризують особу винного, причому як зазначені в законі, так і не зазначені. У мотивувальній частині вироку при призначенні покарання судом має бути зазначено, які конкретно обставини визнано винятковими і за яких підстав. Судова практика
  8.  3. Умовне засудження
      загальні початку призначення покарання. Відповідно до ч. 3 ст. 60 КК РФ в ст. 73 КК РФ слід було б включити те, що при вирішенні питання про можливість застосування до засудженого умовного засудження суд повинен враховувати і вплив умовного засудження на виправлення засудженого і на умови життя його сім'ї. У ст. 73 КК РФ не передбачені обмеження застосування умовного засудження в залежності від
  9.  Виноски
      загальні початку призначення покарання неповнолітнім. Див: Гавер Г.С. Проблеми призначення покарання неповнолітнім / / Проблеми боротьби зі злочинністю. Омськ, 1978. С. 30-31. * (322) На це орієнтує також постанову Пленуму Верховного Суду РФ від 14 лютого 2000 р. N 7 "Про судову практику у справах про злочини неповнолітніх", згідно з пунктом 12 якого "суд має право прийняти
  10.  Стаття 60. Загальні початку призначення покарання Коментар до статті 60
      загальні принципові положення призначення покарання, і конкретні правила його призначення. Загальні положення призначення покарання закріплені в ст. 60 КК РФ "Загальні початку призначення покарання". Ці початку є гарантією справедливого і доцільного покарання. Вони сприяють дотриманню вимог закону при виборі індивідуального покарання конкретній особі за конкретний злочин.