| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Зобов'язання з буксирування |
||
|
По-перше, термін "буксирування", вказує на відповідну технічну діяльність, особливу процедуру, змістом якої є переміщення буксируються транспортним засобом буксирі об'єкта * (572). У зазначеному значенні буксирування є один з елементів транспортного процесу. Цей висновок підтверджується змістом актів транспортного законодавства, зокрема ст. 3 КВВТ, відповідно до якої діяльність, пов'язана з використанням на внутрішніх водних шляхах судів для буксирування суден та інших плавучих об'єктів відноситься до категорії "судноплавство" (транспортний процес на внутрішньому водному транспорті). У такому розумінні (як елемент транспортного процесу) буксирування може бути здійснена як в непорушених правовідносинах (буксирування плотів і інш.), Так і в результаті вчинення правопорушення на транспорті як свого роду одне з відновлювальних наслідків (буксирування пошкодженого транспортного засобу). Буксирування виступає відносно самостійним елементом транспортного процесу поряд з перевезенням вантажів, пасажирів та багажу. Співвідношення буксирування і перевезення, важливе для розуміння суті договору буксирування, обумовлено, з одного боку, тим, що це елементи транспортного процесу, тут задіяні транспортні засоби, це певні процедури. З іншого боку, перевезення і буксирування розрізняються залежно від об'єкта. Якщо об'єктом перевізного процесу виступають вантаж, пасажир і багаж, то буксируваний об'єкт являє собою предмет матеріального світу (транспортний засіб, пліт і інш.), Здатний до переміщення під впливом буксирує транспортного засобу. По-друге, термін "буксирування" використовується законодавцем стосовно договору буксирування, для позначення його істоти, тобто для характеристики договірних відносин у рамках відповідної частини транспортного процесу. У цьому виражається спільність зазначених значень терміну "буксирування". Таким чином, виходить, що буксирування - це зазвичай частина транспортного процесу з переміщення одним транспортним засобом іншого транспортного засобу чи іншого буксирі об'єкта, яка оформляється договором буксирування. Дефініція зазначеного договору міститься в деяких діючих актах транспортного законодавства. Так, згідно зі ст. 88 КВВТ згідно з договором буксирування одна сторона (буксировщик) зобов'язується своєчасно і в цілості відбуксирувати судно, пліт або іншої плавучий об'єкт (буксируваний об'єкт) в порт призначення з дотриманням умов буксирування і здати його одержувачу, зазначеному в транспортній накладній, а інша сторона (відправник) зобов'язується пред'явити буксируваний об'єкт для буксирування та оплатити її. Схожа дефініція договору буксирування наводиться в ст. 225 КТМ: за договором буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду буксирувати інше судно чи інший плавучий об'єкт на певну відстань (морська буксирування) або для виконання маневрів на акваторії порту, в тому числі для введення судна або іншого плавучого об'єкта в порт або виведення їх з порту (портова буксирування). Аналіз зазначених визначень договору буксирування дозволяє укласти, що він: відноситься до типами договорів, за якими виявляються оплатне послуги, що складають у такому випадку частина транспортного процесу; є оплатним договором: за даним договором буксирування здійснюється за винагороду ; носить характер взаємного договору * (573); по моменту укладення є консенсуальним договором * (574). Договір буксирування можна поділити на види принаймні за двома ознаками - за видом транспорту, на якому використовується буксирування, а також залежно від істоти буксирувального процесу. По першому основи до різновидів буксирування, визначеним у транспортному законодавстві, зазвичай відносять річкову (регламентується КВВТ) і морську буксирування (регулюється КТМ) * (575). Звідси згідно з чинним законодавством виділяється два види договору буксирування - договір річковий буксирування і договір морського буксирування. За другим підставі на базі зазначених вище ст. 88 КВВТ і ст. 225 КТМ в юридичній літературі з транспортного права справедливо вказується на два різновиди буксирування * (576) - це буксирування буксирі (плавучого) об'єкта на певну відстань і буксирування для виконання маневру * (577). Відповідно виділяються і два різновиди договору буксирування. Договір буксирування є самостійним договором, що забезпечує самостійний ділянку транспортного процесу. За особливостями предмета - послуги з буксирування - цей договір зазвичай відмежовують від суміжних договорів перевезення, договорів оренди транспортних засобів, а також від договорів підрядного типу. Поряд з договором буксирування законодавство допускає також і висновок організаційного договору, пов'язаного з процесами буксирування. Такий договір вчиняється відповідно до п. 5 ст. 88 КВВТ при необхідності здійснення систематичних буксирувань і іменується договором про організацію буксирувань. Дана угода визначає умови організації буксирувань, які в рамках відкритого переліку перераховані в п. 5 ст. 88 КВВТ. При цьому прямо позначені в цій нормі умови організації буксирувань - відповідальність сторін, обсяг і терміни буксирувань, умови пред'явлення буксируваних об'єктів для буксирувань, здійснення буксирувань, оплати буксирувань та розрахунків за них - потрібно вважати істотними умовами договору про організацію буксирувань. Такий висновок випливає зі змісту п. 1 ст. 432 ЦК - зазначені умови названі в законі як умови, необхідні для договорів про організацію буксирувань. Виникнення зобов'язання з буксирування за договірною схемою "будь-який попередній договір - договір буксирування" може бути пов'язано з виконанням не тільки договору про організацію буксирувань, а й інших договорів, зокрема договору морського посередництва, по яким посередник (морської брокер) зобов'язується від імені і за рахунок довірителя надавати посередницькі послуги при укладанні договорів купівлі-продажу суден, договорів фрахтування та договорів буксирування суден, а також договорів морського страхування (ст. 240 КТМ). Крім того, в рамках позначеної схеми виникнення зобов'язань з буксирування може бути обумовлено і виконанням змішаних договорів. Так, виникнення зобов'язань з буксирування може мати місце в рамках виконання концесійної угоди щодо морських і річкових суден, суден змішаного (річка-море) плавання, суден, що здійснюють криголамних проводку, гідрографічну, науково-дослідну діяльність, поромних переправ, плавучих і сухих доків . Як випливає з п. 1 Типового концесійної угоди, затв. постановою Уряду РФ від 5 грудня 2006 р. N 746 "Про затвердження типового концесійної угоди щодо морських і річкових суден, суден змішаного (річка-море) плавання, суден, що здійснюють криголамних проводку, гідрографічну, науково-дослідну діяльність, поромних переправ, плавучих і сухих доків "* (578), це угода за своєю природою носить змішаний характер (ст. 421 ЦК), поєднуючи в собі елементи договорів на створення і (або) реконструкцію суден та інших плавучих об'єктів, договорів перевезення, буксирування та інших. Правове регулювання договірних відносин з буксирування. У рамках зазначеного регулювання можна виділити: нормативне правове регулювання даних відносин; правове регулювання договірних відносин з буксирування за допомогою норм звичаїв, що більш характерно для буксирування на море. Перший вид регулювання здійснюється, по-перше, окремими нормами міжнародного права. Відносини, пов'язані з буксируванням, регламентуються в деяких міжнародно-правових актах. Так, Конвенція про міжнародні правила попередження зіткнень суден у морі (Лондон, 20 жовтня 1972 р.) * (579) містить положення про суди, зайнятих буксируванням і штовханням (правило 24), - це норми про дії, які повинні виконувати буксируване судно і буксируваний об'єкт. По-друге, спеціальне регулювання договірних відносин з буксирування міститься в транспортному законодавстві Російської Федерації. Крім власне транспортного законодавства до договірних відносин з буксирування застосовуються, в відсутність спеціальних положень, і загальні норми Цивільного кодексу про угоди, зобов'язання та ін Такий висновок підтверджується і змістом чинного законодавства. На це вказують, зокрема, п. 2 ст. 1 КТМ, п. 9 ст. 17 Федерального закону від 8 листопада 2007 р. "Про морські порти в Російській Федерації та про внесення змін в окремі законодавчі акти Російської Федерації" * (580). Відповідно до зазначеного Федерального закону щодо послуг з буксирування суден застосовуються правила, встановлені Цивільним кодексом і КТМ. Нормативна регламентація договору буксирування представлена лише в тих транспортних статутах і кодексах, які формально визнають буксирування однією з основних частин транспортного процесу. Тому договір буксирування регламентується КТМ і КВВТ, але норм про нього немає в УЖТ, ВК і УАТ. Разом з тим буксирування може регламентуватися не як частина самого транспортного процесу, а як діяльність, яка забезпечує транспортний процес. Так, на повітряному транспорті буксирування повітряних суден використовується в рамках процесу руху на аеродромах * (581). Не виключає чинне законодавство буксирування повітряним судном іншого повітряного судна або будь-якого вантажу (польоти на буксирування) * (582). Незважаючи на відсутність норм про буксирування в УАТ, відносини з буксирування зустрічаються і на автомобільному транспорті, про що свідчать Правила дорожнього руху РФ і КпАП. Однак буксирування на автомобільному транспорті зазвичай не носить організованого (масового) характеру, а використовується лише в разовому порядку (в рамках процедур усунення наслідків дорожньо-транспортної пригоди). Тому тут вона не є одним із складових елементів транспортного процесу. Мають місце договірні відносини по автомобільній буксируванні регулюються загальними нормами Цивільного кодексу про договори. У КВВТ нормативне регулювання договірних відносин з буксирування в основному імперативне, а прогалини в ньому усуваються насамперед шляхом застосування до відносин з буксирування суден, плотів та інших плавучих об'єктів правил гл. XI КВВТ про договір перевезення вантажів на внутрішньому водному транспорті, що визначає п. 6 ст. 88 КВВТ * (583). У свою чергу, в КТМ вказане регулювання в основному диспозитивное, на що вказує ст. 226 КТМ, що передбачає, що правила, встановлені гл. XII КТМ, присвяченій договору буксирування, застосовуються, якщо угодою сторін не встановлено інше. Договірні відносини з буксирування можуть оформлятися і відповідними підзаконними актами. Наприклад, на внутрішньому водному транспорті відносини з буксирування регламентуються спеціальними правилами буксирування, на які вказує ст. 88 КВВТ. Це правила буксирування суден, плотів та інших плавучих об'єктів, затверджені федеральним органом виконавчої влади в галузі транспорту. Також на даному виді транспорту при буксируванні плотів застосовуються і спеціальні акти - технічні умови формування та оснащення плотів, які розробляються виробниками плотів, узгоджуються з державною річковий судноплавної інспекцією басейну і затверджуються басейновим органом державного управління на транспорті (п. 2 ст. 89 КВВТ). Елементи договору буксирування. Сторонами договору буксирування, що укладають даний договір на внутрішньому водному транспорті, виступають буксировщик - власник буксируючого судна (його представник), а також відправник - власник буксирі об'єкта або уповноважена ним особа. Спеціально виділений відправник плотів, що несе особливі обов'язки (ст. 90 КВВТ). Крім того, у правовідносинах з буксирування бере участь одержувач буксируваного об'єкта, який приймає буксируваний об'єкт в порту призначення (ст. 93 КВВТ). Сторонам правовідносин з договору буксирування на морському транспорті законодавець приділяє істотно меншу увагу в порівнянні з договором буксирування на внутрішньому водному транспорті. Зі змісту гл. XII КТМ випливає висновок про те, що сторонами договору буксирування, скоєного на морському транспорті, виступають судновласники - власники буксирі і судна, що буксирує, а також власники інших плавучих об'єктів. У договорі буксирування може мати місце множинність осіб як на стороні буксировщика, наприклад це можливо при спільній буксируванні, так і на стороні його клієнта. Клієнтом буксировщика може виступати громадянин, який замовляє послуги з буксирування для потреб, не пов'язаних із здійсненням підприємницької діяльності (буксирування для споживчих потреб). У такому випадку, крім Цивільного кодексу та транспортного законодавства, до відносин сторін з договору буксирування застосовуватиметься законодавство про захист прав споживачів. Договір буксирування може бути здійснений і між російськими та зарубіжними контрагентами. Однак для деяких іноземних контрагентів вчинення цього договору на морському транспорті може бути обмежена * (584). Обмеження суб'єктного складу договірних правовідносин з буксирування може бути пов'язано і з встановленим чинним законодавством ліцензуванням тієї чи іншої діяльності з буксирування. Згідно п. 6 ст. 9 та п. 1 ст. 17 Федерального закону від 8 серпня 2001 р. "Про ліцензування окремих видів діяльності" підлягає ліцензуванню діяльність щодо здійснення буксирувань морським транспортом (за винятком випадку, якщо зазначена діяльність здійснюється для забезпечення власних потреб юридичної особи або індивідуального підприємця) * (585). Тому особа, яка надає послуги третім особам з буксирування морським транспортом, повинно мати відповідну ліцензію. Предметом договору буксирування виступають послуги з переміщення буксирі об'єкта (зазвичай плавучого об'єкта) під впливом буксирує транспортного засобу (послуги з буксирування). Ці послуги носять стадійний характер, що робить вплив на зміст і виконання договору буксирування. Транспортне законодавство закріплює спеціальні вимоги до форми договору буксирування. Розмежовуються ці вимоги залежно від виду транспорту, на якому застосовується буксирування. Наприклад, згідно з п. 1 ст. 227 КТМ договір морського буксирування укладається у письмовій формі. Водночас договір портової буксирування може бути укладено в усній формі, а угода про покладання обов'язків з управління буксируванням на капітана судна, що буксирує має бути укладена у письмовій формі * (586). На внутрішньому водному транспорті укладення договору буксирування підтверджується, і відповідно відносини з буксирування оформляються (ст. 88 КВВТ): транспортної накладної, складеної відповідно до правил буксирування; дорожньою відомістю і квитанцією про прийом буксирі об'єкта для буксирування, які оформляються на підставі такої накладної; іншими документами, позначеними в правилах буксирування. Зміст і виконання договору буксирування. Права та обов'язки сторін та інших осіб, що беруть участь у виконанні договору буксирування, визначаються залежно від виду буксирування і розподіляються за стадіями процесу буксирування (стадії виконання договору буксирування). Для виконання договору буксирування буксирі (плавучого) об'єкта на певну відстань можна виділити наступні стадії (етапи) буксирувального процесу: підготовка відправником буксирі об'єкта для буксирування; пред'явлення відправником буксирі об'єкта для буксирування і його прийом буксировщиком; безпосереднє здійснення буксировщиком буксирування; здача буксировщиком буксирі об'єкта в порту призначення і його прийняття одержувачем. По суті, такі ж стадії виконання договору можна виявити і щодо договору буксирування для виконання маневру. Проте в даному випадку ці стадії зазвичай мають специфікою - вони мають загальну меншу тимчасову тривалість, одержувач і відправник буксирі об'єкта збігаються в одній особі, перша і друга стадії можуть являти собою по суті одну стадію. Іншими словами, в частині стадій виконання договір буксирування для виконання маневру простішою. Про це, до речі, свідчать і зазначені вище особливості його оформлення (можливість здійснення договору портової буксирування в усній формі - ст. 227 КТМ). Розглянемо зміст договору буксирування на прикладі договору річковий буксирування буксирі (плавучого) об'єкта на певну відстань, порівнюючи його в ряді випадків з вмістом відповідного договору буксирування, регламентованого КТМ. На першому етапі відправник зобов'язаний привести буксируваний об'єкт у стан, придатний для безпечного плавання (п. 1 ст. 89 КВВТ). Такий стан визначається відповідно до правил буксирування, технічними умовами формування і оснащення плотів, а також договором буксирування або договором про організацію буксирувань. Подібне, правда, більш широке за змістом правило міститься в КТМ. При підготовці до буксирування на море не тільки відправник, а вже обидві сторони договору буксирування зобов'язані завчасно привести своє судно або інший плавучий об'єкт у стан, придатний для буксирування (ст. 228 КТМ). Крім того, на першому етапі має бути дозволений питання про укомплектування буксирі об'єкта екіпажем або провідниками, що визначається угодою сторін, якщо інше не передбачено правилами буксирування. Видається, що, оскільки закон не виключає іншого, зазначене укомплектування може бути здійснено будь-якою стороною договору буксирування. У тому випадку, якщо вироблено укомплектування екіпажу буксирі об'єкта, то члени такого екіпажу зобов'язані виконувати розпорядження капітана судна, що буксирує в частині забезпечення безпеки судноплавства, збереження буксирі об'єкта і вживати заходів щодо попередження транспортних пригод з буксированим об'єктом (п. 3 ст. 89 КВВТ). Спеціальні обов'язки, що забезпечують перший етап виконання договору буксирування, встановлені для відправника плотів, зокрема це обов'язок здійснювати формування плотів, виведення їх в заздалегідь узгоджені з буксировщиком місця пред'явлення для буксирування в терміни, зазначені в узгодженому між відправником і буксировщиком календарному графіку або відповідають умовам договору про організацію буксирувань (ст. 90 КВВТ) * (587). На другому етапі буксирувального процесу підготовлений відправником буксируваний об'єкт пред'являється відправником буксирувальника і приймається останнім. При цьому буксируваний об'єкт повинен бути пред'явлений його відправником для огляду не пізніше ніж за 12 годин до терміну відправлення (п. 1 ст. 91 КВВТ), а буксировщик зобов'язаний до прийому буксирі об'єкта провести його огляд, перевірити необхідні для буксирування документи, оснастку (такелаж) і обладнання буксирі об'єкта, габарити буксирі об'єкта, відповідність буксирі об'єкта правилам плавання, а щодо плотів - відповідність плота технічним умовам формування і оснащення плотів (п. 2 ст. 91 КВВТ). Відповідно до ст. 91 КВВТ в рамках розглянутого другого етапу оформляються наступні документи: акт про дефекти і недоліки (за їх наявності), що перешкоджають буксируванні, та терміни їх усунення; акт про готовність буксирі об'єкта до буксирування; транспортна накладна на буксирування, що оформляється на основі попереднього акту * (588). На третьому етапі буксирувального процесу при безпосередньому здійсненні річковий буксирування реалізується основна обов'язок буксировщика - своєчасно та із забезпеченням необхідної схоронності буксирувати плавучий об'єкт. Для буксирування на море ст. 228 КТМ встановлює загальні правила про те, що буксирування повинна здійснюватися з майстерністю, як того вимагають обставини, без перерви і затримок, за винятком необхідних, і відповідно до гарної морської практикою, а судно чи інший плавучий об'єкт, які знаходяться під управлінням капітана іншого судна або іншого плавучого об'єкта, повинні також піклуватися про безпечний плаванні буксирного каравану. Зобов'язання по річковій буксируванні на третьому етапі може бути припинено (частково, на майбутнє час) за спеціальним підставі, зазначеному в ст. 94 КВВТ. Для цього необхідна наявність двох юридичних фактів: буксирувані об'єкти, прийняті після настання термінів припинення обов'язкового прийому буксируваних об'єктів для буксирування; ці об'єкти не можуть бути доставлені за призначенням або були затримані в дорозі. У розглянутому випадку буксирувані об'єкти повинні бути прийняті їх відправниками на зберігання і поставлені на тривалий відстій, в тому числі в зимовий час року, в місці зупинки руху. Доказом часткового припинення зобов'язання з буксирування на майбутнє час є норма ст. 94 КВВТ про те, що підлягає поверненню відправнику буксирі об'єкта провізна плата за непройдену відстань * (589), тобто, з одного боку, буксирувальний процес надалі не здійснюється (дана послуга паче не виявляється), відправник отримує на зберігання буксируваний об'єкт , а з іншого боку, певна частина провізної плати (плата за буксирування) повертається. Таким чином, сторони, по суті, в частині нездійсненої буксирування наводяться в початкове положення. У рамках четвертого етапу розглянутого буксирувального процесу буксировщиком проводиться здача буксирі об'єкта в порту призначення і його прийняття одержувачем. На цьому етапі ст. 93 КВВТ накладає на учасників відповідних правовідносин ряд обов'язків. По-перше, це інформаційні обов'язки буксировщика та одержувача буксирі об'єкта. Буксирувальника повинен сповістити одержувача про час прибуття буксирі об'єкта в порт призначення два рази: 1) не пізніше ніж за 24 години; 2) повторно за 6 годин до прибуття буксирі об'єкта. У свою чергу одержувач буксируваного об'єкта зобов'язаний вказати капітану судна, що буксирує місце його постановки та місце прийому. По-друге, одержувач зобов'язаний забезпечити безпечну постановку буксирі об'єкта. По-третє, буксировщик спільно з одержувачем буксирі об'єкта повинні здійснити огляд та оцінку пошкоджень буксирі об'єкта, якщо він доставлений в порт призначення з ознаками ушкодження, з складанням відповідного акта * (590). Відповідно до ст. 79 КВВТ, застосовуваної тут на підставі зазначеної вище відсильною норми п. 6 ст. 88 КВВТ, підтвердженням видачі буксирі об'єкта одержувачу є його підпис в дорожній відомості. Відповідальність за порушення договору буксирування. Зазначене вище правило про застосування гол. XI КВВТ про договір перевезення вантажів на внутрішньому водному транспорті до відносин з буксирування суден, плотів та інших плавучих об'єктів у разі, якщо такі відносини не врегульовані спеціальними нормативними положеннями КВВТ про буксирування (п. 6 ст. 88 КВВТ), приводить до висновку про те , що цивільно-правова відповідальність за порушення договору буксирування і така ж відповідальність за порушення договору перевезення вантажів в чому схожі. На це вказує зміст гол. XV КВВТ про відповідальність перевізника, буксировщика, вантажовідправника, вантажоодержувача, відправника та одержувача буксирі об'єкта. При цьому схожість відповідальності за порушення договору перевезення і буксирування виражена у відомому збігу складів правопорушень, форм відповідальності, підстав звільнень від неї. У гол. XV КВВТ встановлено відповідальність практично всіх учасників описаного вище буксирувального процесу. Буксирувальника відповідає за неподання транспортних засобів (ст. 115 КВВТ); за недотримання термінів доставки буксирі об'єкта (ст. 116 КВВТ); за втрату або пошкодження буксирі об'єкта (ст. 117 КВВТ). Відправник буксирі об'єкта відповідає за невикористання поданих транспортних засобів (ст. 115 КВВТ), за несвоєчасну оплату буксирування (п. 3 ст. 120 КВВТ); за несвоєчасну передачу, недостовірність або неповноту документів, які додаються до транспортної накладної (п. 6 ст. 120 КВВТ). Відправник і одержувач буксируваного об'єкта відповідають за наднормативний простій суден (п. 2 ст. 120 КВВТ). Поряд з цим за пошкодження судна з відправника та одержувача (відповідної винної сторони) стягується вартість необхідного ремонту (п. 5 ст. 120 КВВТ). Як і у випадку з перевезенням, обставини, що є підставою для майнової відповідальності учасників буксирувального процесу при річковий буксируванні в ряді ситуацій засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складаються буксирувальниками за заявами відправників та одержувачів буксируваних об'єктів (ст. 160 КВВТ). Комерційний акт складається при видачі буксирі об'єкта для посвідчення певних обставин, прямо зазначених у ст. 160 КВВТ, зокрема для посвідчення пошкодження буксируваного об'єкта. В інших випадках складаються акти загальної форми (п. 5 ст. 160 КВВТ). Основні форми відповідальності за порушення договору річковий буксирування - це неустойка (штраф * (591), пені * (592)) та стягнення реального збитку (його частини) * (593). Як виняток у випадках, передбачених законом, можливе настання відповідальності сторін зобов'язань з буксирування у формі повного відшкодування завданих збитків * (594). Застосування заходів цивільно-правової відповідальності у правовідносинах по річковій буксируванні, так само як і в правовідносинах з перевезення, пов'язане з дотриманням обов'язкового претензійного порядку врегулювання спорів. Такий порядок застосовується при пред'явленні вимог до буксирувальника. У той же час законодавство не передбачає обов'язкового претензійного порядку, якщо сам буксировщик адресує свої вимоги до інших учасників буксирувального процесу. Зазначений порядок врегулювання спорів виражається в тому, що згідно ст. 161 КВВТ до пред'явлення позову до буксирувальника у зв'язку з буксируванням обов'язковим є пред'явлення до нього (за місцем його знаходження) претензії з додатком встановлених зазначеною статтею КВВТ документів (документів, що підтверджують право заявника на пред'явлення претензії, та ін.) Претензійний порядок врегулювання спорів, пов'язаних з буксируванням, так само як і аналогічний порядок вирішення спорів у зв'язку з перевезенням, складається з двох етапів: оформлення і пред'явлення претензії; розгляду претензії і направлення відповіді на неї. В рамках першого етапу зацікавлена особа (потерпілий від правопорушення) оформляє претензію і прикладені до неї документи і заявляє її буксирувальника. Претензії до буксирувальників можуть бути пред'явлені певними особами (конкретними зацікавленими учасниками буксирувального процесу) протягом спеціальних строків позовної давності, які обчислюються за особливими правилами. Наприклад, при дозволі в претензійному порядку спору про пошкодження буксируваного об'єкта: право на пред'явлення претензії до буксирувальника має одержувач буксируваного об'єкта за умови подання ним транспортної накладної, комерційного акта, а за відсутності комерційного акта - документа про оскарження відмови в складанні комерційного акта (ст. 162 КВВТ); строк позовної давності в даному випадку встановлений в один рік (ст. 164 КВВТ); строки позовної давності обчислюються відносно відшкодування збитку за пошкодження буксируваного об'єкта з дня видачі буксирі об'єкта (ст. 161 КВВТ). На другому етапі буксировщик зобов'язаний розглянути отриману претензію та про результати повідомити у письмовій формі заявника протягом 30 днів з дня отримання претензії (ст. 163 КВВТ). Позови до буксирувальника можуть заявлятися за підсумками розгляду претензії - у разі повної або часткової відмови буксировщика задовольнити претензію або у разі неотримання відповіді буксировщика на пред'явлену претензію в 30-денний термін (ст. 164 КВВТ). Позови пред'являються тими ж особами, які мають право на заяву претензій. Звільнення від цивільно-правової відповідальності в зобов'язаннях по річковій буксируванні проводиться у випадках, прямо зазначених у КВВТ. По-перше, це відбувається при виконанні особою, що залучаються до відповідальності, обов'язки по доведенню певних прямо позначених в законі обставин, при яких відповідальність цієї особи не настає, і знаходяться в прямому причинному зв'язку з правопорушенням * (595). По-друге, звільнення від відповідальності має місце в інших випадках, визначених КВВТ * (596). Значною специфікою володіє відповідальність при буксируванні, регульованою КТМ, в порівнянні з відповідальністю, пов'язаної з річковою буксируванням. Основними особливостями тут виступають, по-перше, велика ступінь диспозитивності в правовому регулюванні, що виражається в закріпленні можливості здійснення ряду угод по відповідальності, а по-друге, диференціація відповідальності при морського буксирування і при портової буксирування за суб'єктним ознакою. Оскільки морська буксирування здійснюється під управлінням капітана судна, що буксирує (п. 1 ст. 229 КТМ), то й відповідальність за шкоду, заподіяну при морського буксирування буксируваному судну або іншому плавучому об'єкту або знаходяться на них людям або майну, несе власник буксируючого судна, якщо не доведе, що шкоди завдано не з його вини. Разом з тим сторони договору морського буксирування можуть угодою в письмовій формі покласти обов'язок з управління морської буксируванням на капітана судна, що буксирується або іншого плавучого об'єкта. У такому випадку відповідальність за шкоду, заподіяну при морського буксирування буксируючому судну або перебувають на ньому людям або майну, несе власник судна, що буксирується або іншого плавучого об'єкта, якщо не доведе, що шкоди завдано не з його вини. Схожим чином регулюється і відповідальність при портової буксирування (ст. 230 КТМ). У зв'язку з тим, що портова буксирування здійснюється під управлінням капітана судна, що буксирується або іншого плавучого об'єкта, то відповідальність за шкоду, заподіяну при портової буксирування буксируючому судну або перебувають на ньому людям або майну, несе власник судна, що буксирується або іншого плавучого об'єкта, якщо не доведе , що шкоди завдано не з його вини. Як і в попередній ситуації, сторони договору портової буксирування можуть угодою в письмовій формі покласти обов'язок з управління портової буксируванням на капітана судна, що буксирує. У даному випадку відповідальність за шкоду, заподіяну при портової буксирування буксируваному судну або іншому плавучому об'єкту або знаходяться на них людям або майну, несе власник буксируючого судна, якщо не доведе, що шкоди завдано не з його вини. При будь-якому вигляді буксирування власник буксируючого судна не відповідає за шкоду, заподіяну при буксируванні в льодових умовах буксируваному судну або іншому плавучому об'єкту або знаходяться на них людям або майну, якщо не доведено, що шкода заподіяна з його вини (ст. 231 КТМ). До вимог, що випливають із договору буксирування, скоєного відповідно до КТМ, застосовується річний строк позовної давності (ст. 409 КТМ). Крім застосування заходів цивільно-правової відповідальності за порушення договору буксирування можливо і застосування інших способів захисту цивільних прав. Ними, наприклад, можуть бути прийняття заходів щодо зменшення заподіяної шкоди, а також відновлення становища, яке існувало до порушення права (ст. 12 ЦК). Так, відповідно до загального правила п. 1 ст. 92 КВВТ у разі транспортної пригоди з буксированим об'єктом капітан судна, що буксирує, відправник і члени екіпажу буксирі об'єкта зобов'язані спільно вжити заходів щодо зменшення нанесеного таким подією збитків та ліквідації його наслідків * (597). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 4. Зобов'язання з буксирування" |
||
|
||