Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
Колектив авторів. Питання та відповіді до державного іспиту з цивільного права 2012 рік, 2012 - перейти до змісту підручника

Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми у віці до 14 років

.
Відповідальність за деліктним зобов'язанню можуть нести лише особи, здатні керувати своїми діями і правильно оцінювати їх можливі наслідки. Така здатність з'являється у громадян згідно з чинним цивільним законодавством лише з 14 років. Особи, які не досягли цього віку (малолітні), визнані законом неделіктоспособнимі.
Проте ту шкоду, що заподіюється малолітніми, підлягає відшкодуванню.
Відповідно до п. 1 ст. 1073 ЦК за шкоду, заподіяну малолітнім, відповідають його батьки (усиновителі) або опікуни, якщо не доведуть, що шкода виникла не з їхньої вини. У разі приміщення малолітнього, що залишився без піклування батьків, під нагляд в організацію для дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків (ст. 155.1 СК), ця організація зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану малолітньою громадянином, якщо не доведе, що шкода виникла не з її вини. Якщо ж малолітній заподіяв шкоду тоді, коли він тимчасово перебував під наглядом освітньої, медичної чи іншої організації, зобов'язаною здійснювати за ним нагляд (наприклад, школи або дитячого садка), відповідальність покладається на цю організацію, якщо вона не доведе, що шкода виникла не з її вини при здійсненні нагляду. Таку ж відповідальність несуть особи, які здійснюють нагляд за малолітньою на підставі договору (наприклад, няня або домашній вчитель).
Умовою відповідальності як батьків і опікунів, так і організацій та інших осіб, які здійснюють нагляд за дітьми в момент заподіяння шкоди, є їх власне винна поведінка. При цьому поняття провини батьків (опікунів) трактується більш широко, ніж поняття провини організацій та осіб, які зобов'язані здійснювати нагляд за малолітніми в силу закону або договору. Під виною батьків та опікунів слід розуміти як нездійснення належного нагляду за малолітніми, так і безвідповідальне ставлення до їх виховання або неправомірне використання своїх прав стосовно дітей, результатом якого стало неправильне поводження дітей, що спричинило шкоду (потурання або заохочення пустощів, хуліганських дій, бездоглядність дітей, відсутність до них уваги і т.п.). Щоб довести відсутність своєї вини, батьки та опікуни повинні привести досить вагомі підстави, наприклад обгрунтувати неможливість здійснення виховання дітей та нагляду за ними своєї важкої тривалої хворобою, вимушеної тривалої відрядженням тощо
Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітнім, несуть обоє батьків, у тому числі і той, який проживає окремо від дитини. В останньому випадку такий батько може бути звільнений від відповідальності, якщо доведе, що з вини іншого батька або інших осіб, з якими проживає дитина, він не мав можливості брати участь у вихованні дитини.
Особливо вирішено питання про відповідальність тих батьків, які позбавлені батьківських прав. Закон враховує, що зазвичай підставою для позбавлення батьківських прав є безвідповідальне ставлення батьків до виховання дітей, зокрема ухилення від виконання своїх обов'язків, зловживання батьківськими правами, жорстоке поводження з дітьми тощо (Ст. 69 СК). Зазначене поведінка батьків чинить на дітей негативний вплив, в силу чого воно знаходиться в причинно-наслідкового зв'язку з шкідливими діями останніх по відношенню до третіх осіб. Оскільки, однак, батьки, позбавлені батьківських прав, не можуть брати участь у вихованні дітей, можливість покладання на них відповідальності за заподіяну дітьми шкоду обмежується трирічним терміном. Після закінчення цього часу відповідальність батьків, позбавлених батьківських прав, виключається. За змістом закону вказане правило має діяти і щодо батьків, обмежених судом у їх батьківських правах (ст. 74 СК), оскільки в цьому випадку також втрачається право на особисте виховання дитини.
Що ж стосується провини освітніх, медичних та інших організацій, а також осіб, які здійснюють нагляд за малолітніми на підставі договору, то вона може проявлятися лише у нездійсненні ними належного нагляду за дітьми в момент заподіяння шкоди. За низький рівень виховної роботи та загальне ослаблення контролю зазначені особи деліктної відповідальності не несуть. Більш того, якщо буде доведено, що заподіяння малолітнім шкоди мало місце як з вини організації, наприклад школи, що не забезпечила нагляд за малолітньою в момент заподіяння шкоди, так і з вини батьків (опікунів), що не піклуються належною мірою про його виховання, шкоду відшкодовується за принципом часткової відповідальності залежно від ступеня вини кожного.
Принцип часткової відповідальності діє і тоді, коли шкода заподіяна кількома малолітніми, що відбуваються від різних батьків або знаходяться в момент заподіяння шкоди під опікою (наглядом) різних осіб. Пояснюється це тим, що самі відповідачі безпосередніми причинителями шкоди в даному випадку не є, хоча і створюють своєю поведінкою (неналежним вихованням і відсутністю належного нагляду за дітьми) необхідні передумови для заподіяння шкоди. У силу цього по відношенню до них не застосовується ст. 1080 ЦК, що встановлює солідарну відповідальність осіб, які спільно заподіяли шкоду, а, навпаки, діє загальне правило ст. 321 ГК про пайову характері зобов'язання з множинністю осіб. При цьому частки відповідальності батьків (опікунів) різних малолітніх передбачаються рівними, якщо тільки хто-небудь з них не доведе, що його вина в неналежному вихованні та недолжном нагляді за дитиною є меншою. Ступінь вини самих малолітніх причинителей шкоди на розмір відповідальності їх батьків не впливає, так як до 14 років юридично її просто не існує. Тому питання про вино малолітніх не підлягає обговоренню і доведенню у судовому засіданні.
Оскільки відповідальність батьків (опікунів), а також осіб, які здійснюють нагляд за дітьми в момент заподіяння шкоди, настає за їх власне винна поведінка, їх обов'язок з відшкодування шкоди, заподіяної малолітніми, не припиняється з досягненням малолітнім повноліття або одержанням ним майна, достатнього для відшкодування шкоди. Дане правило, яке раніше не було прямо закріплено в цивільному законодавстві, але випливало з нього і неухильно застосовувалося на практиці, нині прямо відображено в п. 4 ст. 1073 ЦК. Однак якщо раніше воно не знало ніяких винятків, то зараз закон допускає можливість того, що обов'язок з відшкодування шкоди потерпілому може бути перенесена на самого заподіювача. Це можливо при одночасній наявності наступних умов.
По-перше, допускається перекладення обов'язки лише з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю. Інший шкода, зокрема заподіяну псуванням або знищенням чужого майна, відшкодовується тільки самими батьками (опікунами). По-друге, в якості осіб, відповідальних за шкоду, заподіяну малолітніми, повинні виступати батьки (усиновлювачі), опікуни або інші громадяни, які здійснюють нагляд за ними на підставі договору. Якщо відповідальність в силу малолітнього віку заподіювача шкоди була покладена на відповідне юридична особа, перекладення обов'язки з відшкодування шкоди на самого заподіювача законом виключено. По-третє, постановка питання про перекладення обов'язки з відшкодування шкоди на заподіювача можлива лише у разі смерті відповідача або відсутності у нього достатніх коштів для відшкодування шкоди. Якщо відповідач раніше здатний нести відповідальність перед потерпілим, вона з нього не знімається. По-четверте, сам заподіювач шкоди повинен стати повністю дієздатним. За змістом закону момент появи у заподіювача шкоди повної дієздатності може наступити як до, так і після смерті батьків, опікунів та інших громадян, які несли відповідальність перед потерпілим. Нарешті, по-п'яте, заподіювач шкоди повинен володіти засобами, достатніми для відшкодування шкоди.
Питання про перекладення обов'язки з відшкодування шкоди на самого заподіювача шкоди вирішується судом за позовом потерпілого або громадянина, відповідального за дії малолітнього. Встановивши наявність всіх зазначених вище умов, взявши до уваги майновий стан потерпілого і заподіювача шкоди, а також інші обставини, суд має право прийняти рішення про відшкодування шкоди повністю або частково за рахунок самого заподіювача шкоди.
Введене в закон правило спрямоване на посилення прав потерпілих, здоров'ю яких завдано непоправної шкоди. Покладення обов'язку з відшкодування шкоди на самих причинителей, які в момент заподіяння шкоди не мали здатність розуміти значення своїх дій та керувати ними, не може розглядатися в якості міри відповідальності. Тому за змістом закону відпадання умов, необхідних для застосування даної міри соціального захисту потерпілих, наприклад поява у відповідача (батька, опікуна) коштів, достатніх для відшкодування шкоди, погіршення майнового стану заподіювача шкоди тощо, дає підстави для перегляду прийнятого судом рішення .
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми у віці до 14 років "
  1. § 5. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми і недієздатними особами
    відповідальність покладається на цю організацію, якщо вона не доведе, що шкода виникла не з її вини при здійсненні нагляду. Таку ж відповідальність несуть особи, які здійснюють нагляд за малолітньою на підставі договору (наприклад, няня або домашній вчитель). Умовою відповідальності як батьків і опікунів, так і організацій та інших осіб, які здійснюють нагляд за дітьми в момент заподіяння
  2. 2. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми у віці від 14 до 18 років
    відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах (п. 1 ст. 1074 ЦК). Іншими словами, вони визнаються повністю деліктоздатної, тобто володіють достатньою інтелектуальної зрілістю і життєвим досвідом, щоб оцінювати свої вчинки і відповідати за заподіяну шкоду. Разом з тим неповнолітні у віці від 14 до 18 років не завжди мають заробіток, доходи, майно, достатні для
  3. Відповідальність за шкоду, заподіяну неповнолітніми у віці від 14 до 18 років
    відповідальність за заподіяну шкоду на загальних підставах (п. 1 ст. 1074 ЦК). Однак закон враховує, що найчастіше самі неповнолітні у такому віці не можуть відшкодувати заподіяну ними шкоду зважаючи на відсутність у них достатніх для цього коштів. Крім того, до уваги береться та обставина, що і в цьому віці поведінка неповнолітніх багато в чому визначається виховним
  4. § 1. Громадяни як суб'єкти права
    відповідальність, однак замість нього і за нього роблять угоди і несуть майнову відповідальність його дієздатні законні представники (батьки, усиновителі, опікуни). Так, новонароджений, володіючи спадкової правоздатністю, може успадковувати майно, але оскільки сам не може вчинити необхідних дій з прийняття спадщини, за нього і в його інтересах це роблять його
  5. § 2. Цивільна дієздатність громадян
    відповідальність). Таким чином, дієздатність (як і правоздатність) - якийсь "сплав суперправа і суперобязанності", який виступає "сполучною ланкою" між правоздатністю (як абстрактної можливістю мати права і обов'язки) і конкретними суб'єктивними правами і обов'язками в процесі їх реалізації. Дієздатність - своєрідний "місток" між правоздатністю і суб'єктивним
  6. § 3. Умови дійсності і види недійсних угод
    відповідально, виділяються: 1) угоди з пороками суб'єктного складу, 2) угоди з пороками волі і (або) волевиявлення; 3) угоди з пороками форми; 4) угоди з вадами змісту. У такій послідовності вони і будуть нами розглянуті * (532). Однак спочатку необхідно зробити три попередніх зауваження. По-перше, підрозділ всіх недійсних угод на чотири зазначені групи багато в чому
  7. § 3. Види цивільно-правової відповідальності
    відповідальність. Цивільно-правова відповідальність може класифікуватися на окремі види по різних підставах. Цивільно-правова відповідальність залежно від основи може бути підрозділена на договірну і внедоговорную. Обидва види відповідальності характеризуються компенсаційної спрямованістю і задовольняють майнові інтереси потерпілого за рахунок правопорушника. Але між
  8. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    відповідальність за всіх прав і зобов'язань СРСР згідно зі Статутом ООН і багатосторонніх договорів, депозитарієм яких є Генеральний секретар (далі за текстом - Віденська конвенція). * (43) У правильності такого розуміння правила абз. 1 п. 2 ст. 3 ГК сумніватися не доводиться: деякі такі закони починаються словами про те, що вони прийняті відповідно до Цивільного кодексу. Див,
  9. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    відповідальному за загибель (пошкодження) речі, або до страховика. Детальніше див: Хаскельберг Б.Л., Рівний В.В. Індивідуальне і родове у цивільному праві. М., 2004. С. 109-110. * (25) Навряд чи вдало вирішено питання про перехід ризику щодо товару, проданого під час його перебування в дорозі (див. п. 2 ст. 459 ЦК). Продаж товару в дорозі означає, що товар вибув з володіння продавця і, ще не
  10.  § 2. Елементи зобов'язання внаслідок заподіяння шкоди
      відповідальність за заподіяну шкоду. За загальним правилом таким є сам заподіювач шкоди. Проте у ряді випадків закон встановлює особливі правила, відповідно до яких за шкоду, заподіяну діями однієї особи, відповідає інша особа. У цих випадках необхідно розрізняти безпосереднього заподіювача шкоди та особа, відповідальна за його дії. Безпосереднім заподіювача шкоди може