Головна
ГоловнаТеорія та історія держави і праваТеорія права і держави → 
« Попередня Наступна »
3. Г. Крилова. Основи права, 2000 - перейти до змісту підручника

8.2. Підвідомчість і підсудність

У цивільно-процесуальному праві підвідомчість розуміється як розмежування компетенції між різними органами у вирішенні цивільних справ.
Цивільне законодавство передбачає, що захист цивільних прав здійснюється різними органами: судом загальної юрисдикції, арбітражним або третейським судом.
Загальні правила підвідомчості цивільних справ судам визначені у ст. 25,28 ГПК.
Підсудність цивільних справ являє собою розмежування компетенції між різними ланками судової системи у вирішенні певних категорій цивільно-правових спорів. Підсудність - це відповідь на питання, яка ланка судової системи (районний (міський) суд, обласної чи крайової суд і т.д.) компетентний, розглядати певні цивільні справи. В даний час, переважна більшість цивільних справ дозволяється районними (міськими) судами.
За загальним правилом позови пред'являються в суді за місцем знаходження (проживання) відповідача (ст. 117 ЦПК). Позови до юридичної особи повинні пред'являтися за місцем знаходження органу або майна юридичної особи.
У цивільному процесі беруть участь особи, які відповідно до закону мають певними правами і несуть відповідні обов'язки. До таких осіб належать: сторони, треті особи, прокурор, органи державного управління, профспілки, установи, підприємства, колгоспи, інші кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації та окремі громадяни, які захищають права інших осіб.
Сторонами цивільного процесу є позивач і відповідач. Позивачем іменується особа (громадянин, юридична особа), що звертається з позовною вимогою до суду з приводу захисту свого суб'єктивного цивільного права. Відповідачем є особа, до якої пред'являється через суд позовну вимогу.
Сторонами в цивільному процесі можуть бути громадяни, а також державні установи, підприємства, приватні комерційні структури, кооперативні та громадські організації, що користуються правами юридичної особи.
Стаття 33 ЦПК закріплює важливе правило, згідно з яким сторони, тобто позивач і відповідач, користуються рівними процесуальними правами.
Позивач має право змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Відповідач же вправі визнати позов. За бажанням сторін справа може закінчитися мировою угодою, в силу якого суперечка закінчується за обопільною згодою.
У цивільному процесі можуть також брати участь і інші зацікавлені особи, так звані треті особи. Серед них розрізняють: третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, і третіх осіб, такої вимоги не заявляють.
Нагляд за точним і однаковим виконанням законів у цивільному судочинстві здійснюється Генеральним прокурором Російської Федерації і нижчестоящими прокурорами (ст. 12 ЦПК).
На прокурора покладається обов'язок на всіх стадіях цивільного судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень, закону, від кого б ці порушення не виходили.
У випадках, передбачених законом, органи державного управління, профспілки, державні підприємства, приватні комерційні структури, установи, організації, кооперативні організації, їх об'єднання, інші громадські організації або окремі громадяни можуть звертатися до суду із заявою на захист прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.
Сторони цивільного процесу, треті особи та деякі інші учасники процесу можуть вести свої справи в суді самостійно, тобто особисто, або через своїх представників. Інститут судового представництва є однією з форм реалізації права учасників цивільного процесу на захист.
Під судовим представництвом розуміється процесуальна діяльність, що здійснюється однією особою (представником) від імені іншої особи (яку представляють) в силу даних йому повноважень і створює права та обов'язки для подається (сторони, треті особи). Представники не є учасниками цивільного процесу, так як вони виступають в суді не від свого імені.
Представництво в суді може бути пов'язано з різноманітними обставинами. Наприклад, громадяни іноді не можуть прийняти особистої участі у справі через хворобу, тривалого відрядження, юридичну необізнаність і т.п. Що ж стосується органів юридичних осіб, то зазвичай вони фізично не в змозі особисто брати участь у всіх розбираємо в суді справах або через зайнятість, або через відсутність спеціальних юридичних знань і т.п. Виступ у суді представника не позбавляє права акредитуючої самому брати участь в судовому засіданні.
Як правило, підставою виникнення повноважень представника є довіреність. Таке представництво іменується добровільним.
Добровільне представництво оформляється шляхом укладення договору доручення (наприклад, з юридичною консультацією). З добровільним представництвом ми зустрічаємося і у всіх тих випадках, коли в його основі лежить трудовий договір. Наприклад, виступ у суді юрисконсульта, бухгалтера, начальника відділу постачання і т.д. у справах свого підприємства. Коло прав і обов'язків добровільного представника зазвичай окреслено виданої йому довіреністю.
Від добровільного слід відрізняти так зване законне представництво, тобто заснований не на угоді, а на законі. Законними представниками в цивільному процесі є особи, що захищають права недієздатних, обмежено дієздатних громадян, - батьки, усиновителі, опікуни.
Справи юридичних осіб можуть вести або їх органи, або їх представники.
У суді у справах робітників і службовців, а також осіб, захист прав та інтересів яких здійснюється професійними спілками, можуть виступати уповноважені профспілок.
Будь-які фактичні дані, на основі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, іменуються доказами.
Джерелами доказів у цивільному процесі служать: пояснення сторін і третіх осіб; показання свідків;
письмові докази; речові докази; висновки експертів.
Суддя має право в порядку підготовки справи до судового розгляду призначити експертизу, коли необхідність у цьому виникає для роз'яснення питань, що потребують спеціальних знань. Експертиза може бути проведена в суді або поза судом, якщо це необхідно за характером дослідження або в силу неможливості або затруднительности доставити предмет дослідження в суд.
Цивільно-процесуальне законодавство надає експерту права, необхідні для виконання дорученої йому роботи. Законом передбачена відповідальність експерта. Якщо він необгрунтовано відмовиться від дачі висновку або дасть завідомо неправдивий висновок, то до нього застосовуються заходи кримінальної відповідальності.
Особливі правила встановлені щодо форми і змісту висновку експерта. Що стосується форми, то експерт дає свій висновок письмово. У ньому повинні міститися детальний опис вироблених досліджень, а також зроблені в результаті їх висновки і обгрунтовані відповіді на поставлені судом питання.
Висновок експерта є одним із доказів, яке для суду необов'язково, бо ніякі зобов'язання не мають для нього заздалегідь обумовленої сили (ст. 56 ЦПК). Висновок експерта, як і будь-яке інше доказ, оцінюється судом поряд з іншими обставинами в сукупності.
Однак якщо суд буде не згоден з висновком експерта, він повинен скласти мотивоване пояснення у своєму рішенні або у визначенні.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Інформація, релевантна " 8.2. Підвідомчість і підсудність "
  1. § 4. Неспроможність (банкрутство) підприємців
    підвідомчі й підсудні арбітражним судам за місцем знаходження боржника (п. 3 ст. 22, ст. 28 АПК). На підставі заяви боржника, кредитора або прокурора суддя арбітражного суду одноосібно порушує провадження у справі про неспроможність, про що виносить ухвалу, яка направляє боржнику, кредитору (кредиторам) і прокурору, а також трудовому колективу підприємства-боржника в особі
  2. § 3. Розгляд економічних спорів арбітражними судами
    підвідомчі економічні спори, що виникають з цивільних, адміністративних та інших правовідносин. Учасники цих суперечок - юридичні особи та громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи і мають статус індивідуального підприємця. У прямо передбачених законами випадках арбітражні суди розглядають спори за участю соціальних
  3. § 5. Особливості вирішення зовнішньоекономічних спорів
    підвідомчі арбітражним судам з тим, що позов пред'являється до арбітражного суду за місцем знаходження відповідача, а позов до юридичної особи, що з діяльності його відокремленого підрозділу, пред'являється за місцем знаходження відокремленого підрозділу (ст. 25 АПК). Останнє правило піддається відомої коригуванню стосовно спорах за участю іноземних осіб: вони можуть
  4. Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
    підвідомчістю, підсудністю до суду, арбітражного суду протягом року з дня настання подій, що послужили підставами для пред'явлення таких позовів. При цьому УЖТ в тій же статті встановлює правило обчислення зазначеного терміну: щодо стягнення штрафу за невиконання заявки - по закінченні п'яти днів після повідомлення вантажовідправника про розмір такого штрафу; в інших випадках - з дня
  5. 9. Переддоговірні спори
    підвідомчості і підсудності цивільних спорів. Вся особливість полягає лише в тому, що для порушення спору про обов'язок укласти договір необхідно відповідну вказівку в ЦК або в іншому законі, а для вирішення спору за конкретними умовами - попередню угоду сторін (якщо інше не передбачено в законі). Поширення на відповідні спори загального режиму
  6. Стаття 33. Підвідомчість і підсудність справ про банкрутство
    1. Справи про банкрутство юридичних осіб і громадян, у тому числі індивідуальних підприємців, розглядає арбітражний суд за місцем знаходження боржника - юридичної особи або за місцем проживання громадянина. 2. Заява про визнання боржника банкрутом приймається арбітражним судом, якщо вимоги до боржника - юридичній особі в сукупності складають не менше ніж сто тисяч рублів, до
  7. Глава 3. Підвідомчість і підсудність
    підсудність
  8. Контрольні запитання до розділу 8
    підсудність судів загальної юрисдикції. 5. Учасники цивільного процесу. 6. Судове представництво. 7. Докази в цивільному процесі. 8. Судові витрати. 9. Виробництво в суді першої інстанції. Порядок
  9. 9.2. Підвідомчість і підсудність арбітражного суду
    підвідомчі справи з економічних спорах, що виникають із цивільних, адміністративних та інших правовідносин. Хто може бути суб'єктом спору в арбітражному суді? Розглядаються спори між юридичними особами (далі - організації), громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без утворення юридичної особи та мають статус індивідуального підприємця, набутий у
  10. Контрольні питання до розділу 9
    підсудність арбітражних спорів. 3. Порядок пред'явлення позову в арбітражному суді. 4. Оплата судових витрат. 5. Порядок розгляду спору в арбітражному суді першої інстанції. 6. Перевірка законності та обгрунтованості спору арбітражного суду в апеляційній інстанції. 7. Перегляд рішення арбітражного суду в касаційній інстанції. 8. Перегляд судових рішень у порядку нагляду, по
© 2014-2020  yport.inf.ua