| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Поняття договору |
||
|
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (п. 1 ст. 886 ЦК). Як бачимо, договір зберігання відповідно з багаторічною традицією розглядається в якості реальної угоди, яка, за загальним правилом, вважається укладеною з моменту передачі речі від поклажодавця зберігачу. Проте договір зберігання може носити і консенсуальної характер, якщо угодою сторін передбачено обов'язок охоронця прийняти на зберігання річ від поклажодавця в передбачений договором строк. На відміну від ЦК 1964 р., який лише дозволяв соціалістичним організаціям брати на себе подібні обов'язки, новий ЦК вперше регламентує відносини сторін, що виникають з такого роду договору. При цьому підкреслюється, що консенсуальних може бути лише договір, в якому зберігачем є комерційна організація або некомерційна організація, що здійснює зберігання в якості однієї з цілей своєї професійної діяльності (професійний зберігач). Передбачається, що договір зберігання є оплатним договором. Прямо в ГК про це не говориться, але до такого висновку слід прийти шляхом систематичного тлумачення його норм, зокрема ст. 896, 897, 924 ЦК та ін Даний висновок, який поділяється не всіма вченими * (876), дозволяє констатувати відмову законодавця від колишньої позиції з цього питання (СР зі ст. 422 ЦК 1964 р.). Разом з тим на практиці, особливо у відносинах між громадянами, широко поширене безоплатне надання послуг зі зберігання. Щодо того, чи носить договір зберігання взаємний характер або є одностороннім, в літературі давно існують різні думки. Хоча договір зберігання і полягає насамперед в інтересах поклажодавця, більш переконливою видається позиція, згідно з якою правами і обов'язками мають обидві сторони, в тому числі навіть тоді, коли договір зберігання є безоплатним і реальним. Зрозуміло, тут не можна говорити про їх рівномірному розподілі між сторонами, так як поклажодавець з урахуванням основної мети договору традиційно користується значно бoльшими можливостями, ніж охоронець. Але, принаймні, два обов'язки, а саме обов'язки з відшкодування витрат на зберігання і з отримання зданої на зберігання речі, на поклажодавця покладаються практично у всіх випадках. Договір зберігання належить до числа договорів про надання послуг, хоча іноді це і ставиться під сумнів * (877). Як і в інших договорах, що відносяться до даного договірного типу (експедиція, доручення, комісія, оплатне надання послуг у їх вузькому розумінні (гл. 39 ЦК) та ін.), у договорі зберігання корисний ефект діяльності зберігача не має уречевленої характеру. Предметом договору зберігання є сама діяльність зберігача щодо забезпечення схоронності ввіреного йому майна. Збереження цілісності речі і її споживчих властивостей є метою, а не предметом договору зберігання. Зберігач повинен вжити всіх залежних від нього заходів для досягнення даної мети, але він не гарантує того, що ця мета буде досягнута. В іншому випадку саме на ньому, а не на поклажодавця лежав би ризик випадкової загибелі або випадкового пошкодження майна. Договір зберігання має схожість з низкою інших цивільно-правових договорів, від яких його слід відрізняти. З договором оренди та позички його зближує те, що річ надходить у тимчасове володіння * (878) іншої особи і повинна бути повернута в схоронності по закінченні терміну договору. Основна відмінність між ними, яким визначаються, по суті, всі приватні розбіжності в їх правовому регулюванні, полягає в різній цілі цих договорів. Якщо при зберіганні річ передається зберігачу для забезпечення її збереження в інтересах поклажодавця, то відносини з оренди та позичці встановлюються з метою використання майна орендарем та ссудополучателем. За тим же підставі проводиться розмежування між договорами зберігання і позики. Практична потреба в цьому виникає тоді, коли на зберігання передаються речі, що визначаються родовими ознаками, які до того ж змішуються з аналогічними речами інших поклажодавцем або самого зберігача. В обох випадках на стороні, що прийняла майно, лежить обов'язок повернення не того ж самого майна, а рівної кількості речей того ж роду і якості. Але порівнювані договори мають різну спрямованість: у договорі зберігання послуга надається поклажедателю, в той час як у договорі позики зацікавленою особою є насамперед позичальник. Тому в першому випадку за надану послугу за відплатним договором платить той, хто передає річ, тобто поклажодавець, а в другому випадку - той, хто річ приймає, тобто позичальник. Крім того, охоронець і позичальник набувають різні права на майно: хранитель здійснює лише тимчасове фактичне панування над майном в інтересах його власника або іншого поклажодавця, не володіючи зазвичай правомочием за розпорядженням їм; позичальник ж стає власником майна і набуває, як правило, необмежені можливості по його використання і розпорядження ним. Договір зберігання вельми близький до договору на здійснення сторожової охорони, у зв'язку з чим іноді на практиці їх помилково ототожнюють. Дійсно, обидва договори спрямовані, по суті, на досягнення однієї і тієї ж мети, а саме на забезпечення збереження майна. Але ця мета досягається в них різними засобами: при зберіганні майно передається для цього у володіння зберігача, а при здійсненні сторожової охорони воно не виходить з володіння власника (іншого титульного власника), який лише залучає для здійснення функцій охорони спеціалізовану організацію. Відносини, які при цьому виникають між власником майна і охоронною організацією, регулюються не правилами про зберігання, а нормами про оплатне надання послуг, що містяться в гл. 39 ГК. З цього випливають і більш приватні відмінності, наприклад, те, що на зберігання передається, як правило, лише рухоме майно, а сторожова охорона здійснюється щодо об'єктів нерухомості або фізичних осіб; що при здійсненні сторожової охорони на клієнта покладається цілий ряд додаткових обов'язків і обмежень ; що мета сторожової охорони обмежується зазвичай забезпеченням збереження майна від розкрадання, знищення або пошкодження і т.п. Нарешті, договір зберігання необхідно відрізняти від обов'язків щодо забезпечення збереження майна, що є складовими частинами інших цивільно-правових зобов'язань. Зокрема, подібні обов'язки закон покладає на підрядника (ст. 914 ЦК), перевізника (ст. 796 ЦК), комісіонера (ст. 998 ЦК) та учасників цілого ряду інших зобов'язань. У всіх цих і подібних їм випадках взаємини сторін регулюються правилами про відповідних договорах, а не нормами про договір зберігання. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Поняття договору " |
||
|
||