| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 1. Поняття договору схову (зберігання) |
||
|
Договір схову (за новим ЦК України - договір зберігання) належить до категорії договорів про надання послуг. У власників, інших титульних володільців майна досить часто виникає потреба обумовлена тимчасовою неможливістю здійснювати самостійно певні правомочності, передати його у тимчасове володіння окремих осіб для забезпечення належної фізичної та функціональної схоронності цього майна, охорони від неправомірних вилучень і посягань сторонніх осіб та для участі його у товарообігу. Договір схову (зберігання) нині є не лише засобом збереження об'єктів усіх форм власності, а й водночас став ефективним правовим інструментом підприємницької діяльності. У дореволюційному російському законодавстві і в юридичній літературі договір схову називався договором поклажі, а його суб'єкти - відповідно поклажо-давцем і поклажоприймальником. Радянська теорія і практика відмовилися від терміна "поклажа", замінивши його терміном "схов". Особа, що приймала майно на зберігання, іменувалася не поклажоприймальником, а охоронцем, а суб'єкт, який здавав річ на зберігання, у зв'язку з відсутністю нової термінології, так і продовжує називатися поклажодавцем1. Зобов'язання зберегти будь-яку річ може мати різний зміст. Так, наприклад, коли йдеться про охорону предметів, в основному мають на увазі лише зовнішню недоторканність майна. Зобов'язання схову обумовлює повернення особі, яка здала річ, тієї самої речі без втрати і пошкодження, тобто збереження внутрішніх і зовнішніх якостей і властивостей предмета. "Схоронність майна" - поняття ще більш широке, воно включає як обов'язок схову, так і обов'язок охорони речі. Цивільно-правове зобов'язання схову, як правило, передбачає збереження, а потім повернення майна у цілості особі, яка здала майно на схов. За договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути його у цілості (ч. 1 ст. 413 ЦК УРСР). Суть договору схову полягає в тому, що одна особа передає іншій особі майно, яка приймає його для зберігання на певний строк, тобто мета цього зобов'язання - зберегти річ і повернути у схоронності, а не сховати її. Отже, основним у даному зобов'язанні є те, що потрібно зберегти річ, тобто отримати певний позитивний результат. І тому в новому ЦК України (глава 66) цей договір називається договором зберігання, що повніше відображає відносини, які виникають між двома сторонами з приводу зберігання майна. Иоффе О С. Отдельнне видьі обязательств. - Л., 1961. - С. 213. Так, відповідно до ст. 955 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігай) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (покла-жодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Таким чином, якщо ЦК УРСР зобов'язує охоронця повернути майно в цілості, то новий ЦК зобов'язує зберігача повернути майно в схоронності. Однак, на наш погляд, як перший, так і другий термін не можуть повною мірою розкрити зміст виконання охоронцем (зберігачем) свого основного договірного обов'язку, який може не охоплюватися їх буквальним тлумаченням. Тому під цілістю чи схоронністю необхідно розуміти як його звичайний зовнішній (фізичний) стан, так і збереження функціональних властивостей цього майна, які існували на момент передачі цього майна на зберігання, але з урахуванням, звичайно, так званого природного чи амортизаційного зносу. Слід зазначити, що обов'язок зі зберігання майна в одних випадках виступає як елемент самостійних цивільних правовідносин, а в інших відіграє роль додаткової умови в зобов'язанні. Самостійним цивільно-правовим зобов'язанням схов визнається тоді, коли він є основною або однією з основних цілей, заради якої сторони вступають у правовідносини (наприклад, здача майна на зберігання в камеру схову). Додатковою умовою схов буває в тих випадках, коли він виконує допоміжну функцію, яка сприяє належному виконанню основного зобов'язання з іншим основним змістом. Так, якщо право власності (право повного господарського відання, оперативного управління) переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати річ, не допускаючи її погіршення. За законом підрядник зобов'язаний вжити всіх заходів, щоб забезпечити збереження ввіреного йому замовником майна, він несе відповідальність за будь-які упущення, що потягли за собою втрату або пошкодження майна. В цьому разі зобов'язання схову є додатковою умовою у договорах купівлі-продажу і підряду. Новим Митним кодексом України від 11 липня 2002 р.1 встановлено спеціальний правовий режим зберігання товарів і транспортних засобів на складах тимчасового зберігання (статті 99-109), на митних складах під митним контролем (статті 212-216). Договір схову, як правило, є реальним, тобто він вважається укладеним з моменту передачі речі на зберігання, а не з часу досягнення про це згоди. Це має місце у договорах, де однією стороною виступає громадянин (наприклад, при здачі майна в ломбард, камеру схову на вокзалі). Але в певних випадках договір схову може бути консенсуальним, зокрема тоді, коли він укладається між суб'єктами підприємництва (в радянський період - між соціалістичними організаціями), один з яких бере на себе зобов'язання прийняти на схов майно від іншого. Так, підприємства-холодильники, що приймають продукцію підприємств м'ясної і молочної промисловості, укладають з відповідними збутовими конторами договори, на підставі яких холодильники зобов'язуються приймати, а контори - здавати на зберігання м'ясо-молочні продукти. Нині консенсуальний характер окремих договорів зберігання знайшов своє безпосереднє закріплення. Договором зберігання, - записано в п. 2 ст. 955 ЦК України, - у якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах під- Урядовий кур'єр. - 2002. - 14 серпня. приємницької діяльності (професійний зберігач) може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана йому у майбутньому. За ЦК УРСР договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором (ч. З ст. 413). Новий ЦК України презумпції безоплатності чи оплатності прямо не встановлює, однак комплексний аналіз статей про зберігання дає підстави вважати, що за загальним правилом договір зберігання є сплатним, якщо інше не встановлено договором або законом. Безоплатними є відносини, що виникають, коли громадяни здають майно на короткострокове зберігання у гардероби організацій, камери схову будинків відпочинку, санаторіїв, або якщо функцію охоронця бере на себе громадянин у порядку надання товариських послуг, що часто трапляється у побуті. Договір схову може стати сплатним у відносинах між громадянами, якщо при укладенні договору сторони це обумовлюють, а також у відносинах, де однією стороною є організація; договір схову має бути сплатним, якщо нормативними актами передбачено стягнення організацією плати за зберігання майна. Договір схову належить до двосторонніх договорів, тобто при сплатних і безоплатних відносинах зобов'язання зберігання є взаємними, де існують певні права та обов'язки обох сторін. Охоронець, зокрема, зобов'язаний забезпечити зберігання майна і повернути його іншій стороні, яка в свою чергу зобов'язана після закінчення строку, зазначеного охоронцем, взяти назад здане нею на схов майно і відшкодувати охоронцеві (зберігачеві) витрати, необхідні для збереження майна, та збитки, завдані властивостями цього майна, коли охоронець (зберігач), приймаючи майно на схов, не знав і не повинен був знати про ці властивості. Якщо ж договір сплатний, то обов'язком поклажодавця є сплата охоронцеві винагороди, розмір якої встановлений договором або затверджений у встановленому законом порядку таксами, ставками, тарифами. Договір схову має спільні та відмінні риси з договором про охорону об'єктів, з договорами позики і майнового найму. За договором про охорону об'єктів власник доручає органам охорони здійснювати охорону відповідних об'єктів без передачі їх у господарську сферу особі, що здійснює охорону, а за договором схову (зберігання) поклажодавець передає майно охоронцеві. Договір про охорону об'єктів завжди сплатний, а договір схову також може бути сплатним і може бути безоплатним. Спільні риси договорів схову, безоплатного користування майном, майнового найму полягають у тому, що у всіх зазначених правовідносинах майно одного суб'єкта надходить у тимчасове володіння іншої особи. Проте, при безоплатному користуванні майном і майновому наймі користування є основною метою договору, а в договорі схову воно може лише доповнювати основну мету - зберегти ввірене майно. Зобов'язання схову (зберігання) можуть бути сплатними і безоплатними, а правовідносини з найму речі лише сплатними. На відміну від інших правовідносин зобов'язання зберігання між громадянами, а також між громадянами та організаціями виникають лише з моменту передачі, залишення майна у володінні зобов'язаної особи (охоронця, зберігача). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 1. Поняття договору схову (зберігання)" |
||
|
||