| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Позовна давність |
||
|
Якщо відновлення порушеного суб'єктивного права не досягнуто в оперативному або претензійному порядку, управомочена особа може звернутися за захистом своїх прав і законних інтересів до юрисдикційного органу. Можливість захисту права у примусовому порядку обмежена встановленими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не лише у тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого. У ст. 237 ЦК України позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Словосполучення "позовна давність", з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого - з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді. І хоч закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову (наприклад, у справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту - профспілковим органом тощо). За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідносини, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави та її адміністративно-територіальних утворень як суб'єктів цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст. 249 ЦК України). По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених до банківської (кредитної) установи. Характер майнових відносин, які склалися між вкладниками і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягають видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте якщо з будь-яких причин банк відмовив у видачі вкладу, застосування позовної давності і в цьому випадку суперечило б суті кредитних відносин, що розглядаються як безстрокові, не обмежені часовими рамками. По-друге, не поширюється давність і на вимоги, які випливають з порушення особистих немайнових прав, за винятками, прямо передбаченими законодавчими актами. Особисті немайнові права, як правило, безстрокові для їх носія, тому не обмежуються у часі і можливості їх захисту у разі порушення. По-третє, не поширюється давність на вимоги про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров'ю громадянина. Проте такі вимоги задовольняються не більше ніж за три роки, що передують пред'явленню позову. Відсутність строків давності щодо таких вимог є гарантією для потерпілих. Останні мають право вимагати відшкодування заподіяної шкоди у будь-який час. По-четверте, позовна давність не поширюється на вимоги власника або іншого володільця про усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Оскільки названі порушення мають тривалий характер, то постійно відсувається початковий момент перебігу позовної давності з кожним новим порушенням права власника або іншого володільця. 1 По-п'яте, позовна давність не поширюється на вимоги власника або інших осіб про визнання недійсними актів державних органів або актів органів місцевого самоврядування, якими порушуються права зазначених осіб щодо володіння, користування та розпорядження належним їм майном. По-шосте, не поширюється давність на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування. Законодавчими актами можуть бути передбачені й інші вимоги, на які позовна давність не поширюється. Сучасне цивільне законодавство передбачає два види строків позовної давності: а) загальні і б) спеціальні. Загальний строк позовної давності встановлений тривалістю у три роки незалежно від того, хто подає позов: громадянин (фізична особа), юридична особа, держава тощо. Спеціальні строки позовної давності встановлено законодавчими актами для окремих видів вимог. Вона може бути скороченою або більш тривалою порівняно із загальною позовною давністю. Отже, якщо для даного виду вимог не передбачено спеціального строку позовної давності, до неї має застосовуватися загальний строк. За ч. 2 ст. 72 ЦК УРСР скорочені строки давності тривалістю шість місяців діють, зокрема, за такими вимогами: а) про стягнення неустойки (штрафу, пені); б) про недоліки проданих речей (ст. 237); в) про явні недоліки у роботі, виконаній за договором підряду (п. З ч. 1 ст. 343); г) про недоліки у роботі, виконаній за договором побутового замовлення (ч. З ст. 350); д) що випливають з перевезення і пред'являються перевізниками до відправників, одержувачів або пасажирів (ч. 2 ст. 366). До позовів про приховані недоліки у роботі, виконаній за договором підряду, застосовується скорочений строк давності в один рік, крім договорів підряду, які укладаються громадянами на спорудження будівель і споруд, для яких діє загальний трирічний строк позовної давності (ч. 1 ст. 343). Ще менші строки давності (двомісячні) встановлено для позовів, які випливають з договорів перевезення і пред'являються клієнтурою до перевізника (ч. 1 ст. 366), а також для позовів, які випливають з відносин з надання послуг зв'язку і пред'являються до підприємств зв'язку. Для позовів про переведення на учасника спільної власності прав та обов'язків покупця в разі продажу частки з порушенням права привілеєвої купівлі частки передбачено 3-місячний строк давності (ч. З ст. 114). Відповідно до ст. 239 ЦК України позовна давність тривалістю у шість місяців установлена на вимоги про стягнення неустойки, штрафу або пені. Спеціальна позовна давність тривалістю в один рік передбачена для таких вимог: на вимогу про спростування вміщених у засобах масової інформації відо мостей, що ганьблять честь, гідність, ділову репутацію, який обчислюється від дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли осо ба довідалася або повинна була довідатися про ці відомості; на вимогу у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 730 ЦК); на вимогу про скасування договору дарування (ст. 799); на вимоги про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачів за договором найму, а також на вимогу про відшкодування витрат на поліпшення цієї речі (п. 1 ст. 848); 192на вимоги щодо неналежної якості робіт, виконаних за договором підряду (ст. 938); на вимоги, що виникають у зв'язку з перевезенням вантажу (ст. 1002); на вимоги про оскарження дій виконавця заповіту (ч. 2 ст. 1582). На вимоги про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, якщо він був вчинений під впливом насильства чи обману, позовна давність триватиме протягом п'яти років. У цьому разі перебіг позовної давності починається від дня припинення насильства, погрози чи обману, під впливом яких був учинений правочин, або ж від дня, коли позивач довідався чи повинен був довідатися про ці обставини. Позовну давність тривалістю в 10 років встановлено для вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, що обчислюється від дня, коли почалося його виконання. Новий ЦК України встановив (як це має місце і в зарубіжному законодавстві), що за угодою сторін не допускається лише скорочення позовної давності, а суд застосовує її лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення. Важливе значення має визначення початкового моменту перебігу позовної давності, оскільки від нього залежить і правильне обчислення строку давності і в кінцевому підсумку - захист порушеного матеріального права. Перебіг загальної або спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права або про особу, яка порушила право. У визначенні моменту виникнення права на позов відображаються як об'єктивні, так і суб'єктивні моменти: об'єктивний - сам факт порушення права, суб'єктивний - особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. Так, за зобов'язаннями з визначеним строком їх виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. У зобов'язаннях, у яких строк виконання не встановлено або визначено моментом вимоги кредитора, останній може вимагати виконання, а боржник має право виконати зобов'язання у будь-який час. Якщо кредитор вимагає виконання зобов'язання, боржник зобов'язаний зробити це в 7-денний строк за умови, що із закону, договору або змісту зобов'язання не випливає обов'язок негайного виконання. Початок перебігу строку позовної давності у подібних випадках має бути приурочений або до дня пред'явлення кредитором вимоги про виконання зобов'язання, якщо обов'язок негайного виконання випливає із закону або договору чи змісту зобов'язання, або до моменту закінчення 7-денного строку, протятом якого боржник не виконав свого обов'язку на вимогу кредитора. За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається з моменту виконання основного зобов'язання. У разі порушення права чи охоронюваного законом інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття. Особливість застосування позовної давності до вимог, які випливають з перевезень і пред'являються до перевізників, полягає у тому, що право на позов виникає не з моменту, коли особа дізналася або мала дізнатися про порушення сво- 1 го права, а з дня одержання від названих організацій відповіді на претензію або закінчення строку, встановленого для відповіді. Наведені випадки можна розглядати як винятки із загального правила про початок перебігу строків давності. Після початку перебігу позовної давності можуть виникати обставини (юридичні факти), які або перешкоджають управомоченій особі своєчасно пред'явити позов, або іншим способом впливають на нормальний перебіг давності. Ці обставини можуть призводити до: а) зупинення перебігу давності (ст. 78 ЦК УРСР, ст. 245 ЦК України); б) переривання її (ст. 79 ЦК УРСР, ст. 246 ЦК України); в) відновлення пропущеного строку позовної давності як загального, так і скороченого (ч. 2 ст. 80, ст. 81 ЦК УРСР, п. 2 ст. 250 ЦК України). Перебіг позовної давності зупиняється у разі: а) коли вчиненню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); б) встановленого Кабінетом Міністрів України відстрочення виконання зобов'язання (мораторію); в) коли позивач або відповідач перебуває у складі у Збройних Сил України, переведених на воєнний стан. До обставин, що зумовлюють зупинення перебігу позовної давності, віднесено також зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. Перебіг позовної давності зупиняється за умови, що вище зазначені обставини виникли чи продовжували існувати в останні шість місяців давності, а якщо ця давність дорівнює шести місяцям чи є меншою ніж шість місяців - протягом давності. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення давності, перебіг позовної давності триває. При цому частина строку, що залишилася, продовжується до шести місяців, а якщо позовна давність була меншою ніж шість місяців - до позовної давності. Крім зупинення перебіг позовної давності може бути перерваний. За ЦК України (ст. 246) переривання позовної давності допускається лише у двох випадках: а) при вчиненні особою позову до одного з кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Пред'яв лення позову, залишеного без розгляду, не перериває перебігу позовної давності. Зокрема, суд залишає заяву без розгляду, якщо заінтересована особа, яка звер нулася до суду, не додержала встановленого для даної категорії справ порядку попереднього позасудового вирішення спору і можливість застосування цього по рядку не втрачена, або заяву подано недієздатною особою, або заява від імені за інтересованої сторони подана особою, яка не уповноважена на ведення справи, та у деяких інших випадках (статті 229 і 230 ЦПК). Після усунення умов, які слугували підставою для залишення заяви без розгляду, заінтересована особа може знову звернутися до суду з позовом у встановленому порядку, що приведе до переривання позовної давності, якщо до цього моменту вона ще не спливла; б) перебіг строку позовної давності переривається вчиненням зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу чи іншого обов'язку. Такими діями можуть бути відправлення боржником кредитору листа з проханням відстрочити стягнення боргу, часткове виконання зобов'язання тощо. Новим ЦК передбаче но, що вчинення зобов'язаною особою дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, є підставою для переривання перебігу позовної давності неза лежно від складу учасників (сторін) зобов'язання і, крім того, окремо сформу- 194льовано правило щодо перебігу позовної давності в разі залишення без розгляду позову, вчиненого у кримінальній справі. У цьому разі перебіг позовної давності, що почався до вчинення позову, зупиняється до набуття чинності вироком, яким позов було залишено без розгляду, а час, протягом якого давність була зупинена, не зараховується до тривалості позовної давності. При цьому, якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона продовжується до шести місяців. Суть переривання позовної давності полягає у тому, що при настанні вищезазначених обставин перебіг давності починається спочатку, а час, який минув до перерви, до нового строку не зараховується. Жодні інші обставини, у тому числі зміна осіб у зобов'язанні, не впливають на перебіг позовної давності. Позовна давність - інститут матеріального, а не процесуального цивільного права. Обмежене строком давності право на позов означає лише можливість одержати примусовий захист порушеного суб'єктивного права від юрисдикційно-го органу. Оскільки заінтересована особа може у будь-який час звернутися до суду або іншого органу за захистом порушених чи оспорюваних прав та інтересів, які охороняються законом, п. 1 ст. 242 ЦК України передбачає, що вимоги щодо захисту порушеного права приймаються судом незалежно від закінчення позовної давності. Але якщо при розгляді спору буде встановлено, що позовна давність закінчилася до пред'явлення позову і про її застосування заявлено стороною у спорі, то це є підставою для відмови в його задоволенні. Закінчення строку позовної давності щодо головної вимоги означає, що цей строк закінчився і щодо додаткової вимоги (неустойки, звернення стягнення на заставлене майно тощо). Проте, якщо суд визнає поважними причини погашення позовної давності, порушене право підлягає захистові (ст. 80 ЦК УРСР, п. 2 ст. 250 ЦК України). При цьому необхідно вказати, які саме обставини слугували підставою для поновлення строку. Не даючи хоч би приблизного переліку поважних причин, за наявності яких може бути поновлено строк позовної давності, закон покладає розв'язання цього питання на юрисдикційний орган. І це цілком слушно, бо лише на підставі глибокого й уважного аналізу всіх обставин конкретної справи можна зробити висновок про поважність (чи неповажність) причин прогаяння позовної давності. У судовій практиці такими визнаються тривала хвороба, перебування за кордоном тощо. Якщо позивач взагалі не довів обгрунтованість позовних вимог, суд відмовляє у позові саме з цих підстав, а не у зв'язку з прогаянням позовної давності. Своєрідний спосіб захисту порушеного права по закінченні строку позовної давності закріплено у ч. 1 ст. 82 ЦК УРСР, п. 1 ст. 250 ЦК України: у разі виконання особою зобов'язання по закінченні позовної давності вона не може вимагати повернення виконаного, навіть якщо у момент виконання вона не знала про закінчення давності. Сплив позовної давності позбавляє уповноважену особу можливості захистити в суді своє порушене право. Новий ЦК містить кілька статей (статті 234-236), у яких визначено порядок обчислення строків, у тому числі позовної давності. Строк починається з наступного дня після календарної дати чи настання події, якими визначено його початок. Строк, обчислюваний роками, спливає у відповідні місяць і число останнього року цього строку, а коли він обчислюється місяцями, то відповідного числа останнього місяця строку. Наприклад, якщо право на позов виникло 15 червня 2001 p., то 3-річний строк позовної давності обчислюється з 16 червня 2001 р. і 1 закінчується 15 червня 2004 p., тобто рівно через 3 роки. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, який не має відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. До строку, визначеного півро-ком або кварталами року, застосовуються правила щодо строків, які обчислюються місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Якщо строк обчислюється тижнями, то він спливає у відповідний день останнього тижня строку. Іноді особі доводиться вчиняти дію в останній день певного строку. За загальним правилом, цей день триває 24 години. У разі вчинення дії щодо установи, де робочий день закінчується раніше, строк закінчується у момент, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції. Проте строк не вважається пропущеним, якщо письмові документи або повідомлення здано до установи зв'язку до 24 години останнього дня строку. У разі коли кінець строку припадає на неробочий день, останнім днем строку вважається наступний за ним робочий день. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 3. Позовна давність" |
||
|
||