Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 2. Права та обов'язки наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним


Згідно зі ст. 835 нового ЦК у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживають разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом. Порядок користування житлом наймачем та особами, які постійно проживають разом з ним, визначається за домовленістю між ними, а у разі спору встановлюється за рішенням суду. Наймач несе відповідальність перед наймодавцем за порушення умов договору особами, які проживають разом з ним.
Більш детально ці питання врегульовані у Житловому кодексі.
У частині 1 ст. 64 та ст. 160 Житлового кодексу передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки нарівні з наймачем. Повнолітні члени сім'ї наймача несуть солідарну з ним відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з договору.
У частині 2 ст. 64 Житлового кодексу визначено, хто може належати до членів сім'ї наймача. Передусім це дружина наймача, їх діти та батьки.
Дружиною наймача є особа, з якою наймач перебуває у зареєстрованому шлюбі (термін "дружина" стосується не тільки жінки, а й чоловіка), права та обов'язки дружини наймача виникають водночас з наймачем у разі внесення до ордера її прізвища та спільного вселення у житлове приміщення. Дружиною наймача є також особа, яка вселилась у найняте приміщення після реєстрації шлюбу з наймачем для створення сім'ї і постійного проживання у найнятому житловому приміщенні.
Неповнолітні діти наймача та його дружини належать до членів сім'ї наймача, оскільки за ст. 17 ЦК України місцем проживання неповнолітніх дітей є місце проживання їх батьків, а повнолітні діти наймача і його дружини є членами сім'ї наймача лише в тому разі, якщо вони проживають разом з наймачем.
Поняття члена сім'ї за сімейним законодавством не можна ототожнювати з поняттям члена сім'ї наймача за житловим законодавством. Так, до членів сім'ї за сімейним законодавством належать особи, пов'язані між собою шлюбом та спорідненістю, а до членів сім'ї наймача ці особи належать лише тоді, коли вони проживають разом з наймачем. Якщо, наприклад, подружжя проживає в одному житловому приміщенні і чоловік - наймач цього приміщення, то його дружина є не лише членом сім'ї цієї особи, а й членом сім'ї наймача. А в тому разі, коли дружина цієї особи живе окремо і має самостійне право на інше житлове приміщення, то вона хоч і є членом сім'ї свого чоловіка, проте не є членом сім'ї наймача. Таке саме правило застосовується і до повнолітніх дітей наймача, які живуть окремо від батьків, та до батьків наймача і його дружини.
Членами сім'ї наймача можуть бути визнані й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем та ведуть з ним спільне господарство. До таких осіб належать не тільки родичі наймача та його дружини, а й особа, з якою наймач фактично перебуває у шлюбних відносинах, опікуни, утриманці наймача тощо. Зазначені особи можуть бути віднесені до членів сім'ї наймача за умови, якщо вони не тільки обов'язково проживають разом з наймачем, а й ведуть з ним спільне господарство, наявність родинних зв'язків при цьому не обов'язкова.
Згідно з ч. З ст. 64 Житлового кодексу особи, які перестали бути членами сім'ї наймача (наприклад, у зв'язку з розірванням шлюбу між наймачем та його дружиною), але продовжують проживати в одному з ним житловому приміщенні, мають такі самі права та обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.
Серед багатьох прав наймача одним з найважливіших є право на вселення у найняте ним житлове приміщення інших осіб. Реалізація цього права залежить в першу чергу від житлового фонду, в якому укладено договір. Так, згідно зі ст. 836 ЦК України наймач має право за взаємною згодою осіб, які постійно проживають разом з ним, та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання в ньому. Дещо інакше це питання вирішується стосовно державного, комунального, громадського житлових фондів. Згідно зі ст. 65 Житлового кодексу наймач має право у встановленому порядку за письмовою згодою усіх членів сім'ї, що проживають разом з ним, вселити в найняте ним приміщення свою дружину, дітей, батьків та інших осіб. На вселення до батьків їхніх неповнолітніх дітей такої згоди не потрібно.
Тривалий час в адміністративній, судовій практиці та юридичній літературі дискутувалося питання, що слід розуміти під додержанням встановленого порядку вселення. Нині це питання дістало роз'яснення у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникають у практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 р. № 2 та у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 та у Рішенні Конституційного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту 1 п. 4 Положення про паспортну службу органів внутрішніх справ від 14 листопада 2001 р. Під вселенням у житлове приміщення в установленому порядку слід розуміти, зокрема, вселення з додержанням правил про реєстрацію проживання, але у тих випадках, коли в такій реєстрації було необґрунтовано відмовлено, суд може визнати право на житло за особою, яка вселилася. Слід зазначити, що реєстрація проживання має в першу чергу облікове значення і сама по собі не породжує права на житло.
Ще однією необхідною умовою вселення у житлове приміщення є письмова згода всіх членів сім'ї, що проживають разом з наймачем (у тому числі й тимчасово відсутніх). За неповнолітніх членів сім'ї таку згоду повинні висловити їхні батьки чи інші законні представники (опікуни, піклувальники), навіть якщо вони не проживають у цьому житловому приміщенні.
Як правило, таку письмову згоду оформляють тоді, коли наймач звертається з проханням прописати певну особу в найняте ним житлове приміщення; відповідні органи вимагають підписів усіх членів сім'ї на заяві наймача. Проте трапляються випадки, коли не всі члени сім'ї наймача (або колишні члени сім'ї наймача) дали письмову згоду на вселення певної особи чи взагалі не висловлювали своєї думки з цього приводу, якщо, наприклад, після вселення особи як члена
сім'ї наймача не ставилося питання про її реєстрацію (прописку). У таких випадках у разі виникнення спору про право особи, яка вселилася в житлове приміщення, згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 р. № 2 відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування житловим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони таку згоду, хоч і не письмово, але висловили.
Згідно з ч. 2 ст. 65 та ч. 2 ст. 161 Житлового кодексу особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, що проживають разом з ним, не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням.
Наприклад, у двокімнатну квартиру, що складається з ізольованих кімнат розмірами 20 та 19 кв. м, за ордером вселилися мати й син. Син як член сім'ї за ч. 1 ст. 64 Житлового кодексу має рівні права з матір'ю на користування житловим приміщенням. У зв'язку з його одруженням у цю квартиру з додержанням правил, передбачених ч. 1 ст. 65 Житлового кодексу, вселилася невістка наймача, яка тільки в тому разі матиме рівні з чоловіком та його матір'ю права на всю житлову площу, якщо при вселенні між нею, її чоловіком та наймачем не буде укладено угоди, що передбачає інший порядок користування житловим приміщенням. Якщо ж між цими трьома особами була домовленість, що молоде подружжя займатиме лише кімнату розміром 20 кв. м, це означає, що за невісткою не визнано право на рівне з іншими членами сім'ї наймача користування усім житлом, а у неї виникає право лише на кімнату розміром 20 кв. м та приміщення загального користування (кухня, коридор тощо).
Одним із прав, що належать лише наймачам житла в державному та комунальному житлових фондах, є придбання займаних ними житлових приміщень у приватну власність. Згідно зі ст. 65і Житлового кодексу наймачі житлових приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством. Придбання займаних житлових приміщень здійснюється шляхом приватизації і регламентується Законом України "Про приватизацію державного житлового фонду" від 19 червня 1992 р. із змінами та доповненнями, внесеними законами України від 22 лютого 1994 р. та від 5 лютого 1997 р.
Під приватизацією слід розуміти відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв тощо) державного житлового фонду на користь громадян України. Приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Додаткова житлова площа розміром 10 кв. м враховується і тоді, коли наймач не створив сім'ї або члени його сім'ї проживають та зареєстровані в іншому місці. Так, наймач, що зареєстрований і проживає один у квартирі має право на безоплатне придбання займаного житлового приміщення розміром 31 кв. м загальної площі.
Надлишки загальної площі квартир підлягають продажу особам, що мешкають у них. Разом з тим ст. 6 Закону України "Про приватизацію державного
житлового фонду" передбачає випадки безоплатної передачі квартир незалежно від розміру їх загальної площі. Так, безоплатно передаються однокімнатні квартири, квартири, в яких мешкають багатодітні сім'ї, квартири, в яких мешкають ветерани праці тощо.
Кожен громадянин має право приватизувати займане ним житло безоплатно або з частковою доплатою один раз. Наймачі житла можуть реалізувати своє право на придбання займаних житлових приміщень у власність за таких умов:
1) вони повинні самостійно проживати у цих житлових приміщеннях до набрання чинності Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду", тобто до 22 липня 1997 p., або на той час перебували на квартирному обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов;
2) згоди всіх повнолітніх членів сім'ї наймача, які проживають разом з ним. Члени сім'ї також мають право на придбання займаних житлових приміщень у спільну (сумісну чи часткову) власність;
3) звернення із заявою про передачу займаних житлових приміщень у власність до органу приватизації. Заяву підписують усі повнолітні члени сім'ї наймача, в ній необхідно зазначити вид спільної власності та уповноваженого власника, яким не обов'язково має бути наймач житла.
Відповідно до Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України з житлово-комунального господарства від 15 вересня 1992 р. № 56 наймачі разом із заявою подають і деякі інші документи, зокрема довідки про склад сім'ї, про займане житлове приміщення тощо.
Орган приватизації зобов'язаний у місячний строк від дати реєстрації заяви своїм розпорядженням передати наймачеві житлове приміщення у власність і видати зареєстроване свідоцтво про право власності на квартиру та паспорт на житлове приміщення. Орган приватизації передає відомості про реєстрацію права власності на житло, копії свідоцтв про право власності на житло та паспорт на житлові приміщення один раз на квартал до бюро технічної інвентаризації. Приватизоване житлове приміщення включається до приватного житлового фонду України.
У власників квартир багатоквартирних будинків виникають зобов'язання брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку.
Одним із основних обов'язків наймачів житлових приміщень є плата за користування житлом та комунальні послуги. І якщо в договорі найму приватного житла розмір і порядок плати за житло згідно ст. 839 встановлюється за погодженням сторін, то порядок і розмір плати за житло і комунальні послуги в державному, комунальному і громадському житлових фондах встановлюється законодавством. Відповідно до ст. 66 Житлового кодексу плата за користування житлом (квартирна плата) обчислюється виходячи із загальної площі квартир (одноквартирного будинку).
Відповідно до законів України "Про місцеві державні адміністрації" та "Про місцеве самоврядування в Україні" регулювання цін і тарифів на виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг належить до повноважень місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Згідно з розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 19 травня 2000 р. № 748 з 1 червня 2000 р. в Києві введено диференційовану
квартирну плату. Вона нараховується залежно від кількості поверхів у будинку та наявності ліфту й інших зручностей і становить від 0,40 до 0,58 грн. за 1 кв. м. Законодавство допускає встановлення пільг з квартирної плати та плати за комунальні послуги окремим категоріям громадян (ст. 69 Житлового кодексу). Так, згідно із законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" інваліди війни та прирівняні до них особи мають право на 100-відсоткову знижку плати за житлову площу в межах норм, передбачених чинним законодавством, та на 100-відсоткову знижку плати за користування комунальними послугами, газом, електроенергією та іншими послугами (ст. 13); учасникам бойових дій надаються пільги у вигляді 75-відсоткової знижки плати за житлову площу в межах норм, передбачених чинним законодавством, та 75-відсоткової знижки плати за користування комунальними послугами (ст. 12).
Межі норм, що дають право на такі пільги, встановлено постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення норм користування житлово-комунальними послугами громадянами, які мають пільги щодо їх сплати" від 1 серпня 1996 р. № 789.
Однією з цілей державної житлової політики є створення умов для поліпшення експлуатації та схоронності житлового фонду. У зв'язку з цим відбувся перехід до самоокупної системи експлуатації житла та надання житлово-комунальних послуг за їх собівартістю, що спричинило підвищення розмірів плати за користування житлом та комунальними послугами до рівня фактичних витрат на його утримання. Разом з тим держава здійснює заходи щодо соціального захисту населення в умовах реформування системи платежів за житлово-комунальні послуги. Так, постановою Кабінету Міністрів від 22 вересня 1997 р. № 1050 (зі змінами та доповненнями від 2 лютого 2000 р. № 211) затверджено Положення про порядок призначення та надання населенню субсидій для відшкодування витрат на сплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та пічного побутового (рідкого) палива.
Цим Положенням визначаються умови призначення та порядок надання громадянам щомісячної адресної безготівкової субсидії для відшкодування витрат на сплату користування житлом та комунальних послуг, а також один раз на рік субсидії на придбання скрапленого газу, твердого та пічного "побутового (рідкого) палива.
Право на отримання цієї субсидії мають наймачі житлового приміщення державного, комунального чи громадського житлового фонду, загальна сума оплати яких за житлово-комунальні послуги, скраплений газ, тверде і пічне побутове паливо перевищує 20 відсотків середньомісячного доходу сім'ї, а непрацюючі пенсіонери, непрацездатні громадяни, деякі інші категорії малозабезпечених громадян мають право на субсидії, якщо розмір зазначених оплат становить 15 відсотків їхнього середньомісячного сукупного доходу.
Субсидія призначається наймачеві, на якого відкрито особовий рахунок за місцем прописки.
Щоб отримати субсидію, наймач має подати до відділу субсидій заяву та відомості про забезпеченість житловою площею та комунальними послугами, склад прописаних у житловому приміщенні, доходи кожного з прописаних, а також документи, які підтверджують сплату житлово-комунальних послуг за попередній період. Якщо є заборгованість платежів, укладається угода про її погашення між наймачем та відділом субсидій або надавачем послуг. Термін погашення
заборгованості визначається в угоді й залежить від розміру боргу та середньомісячного доходу на кожного прописаного у житловому приміщенні громадянина.
Субсидія для відшкодування витрат на сплату житлово-комунальних послуг призначається на шість місяців. По закінченні терміну отримання субсидій громадяни повинні підтвердити право на призначення субсидій на наступний період. Для цього вони подають лише довідки про доходи прописаних громадян та заяву, в якій підтверджується відсутність будь-яких змін у складі прописаних та у характеристиці житла і послуг з моменту попереднього призначення субсидій.
Наймачам житлових приміщень державного, комунального і громадського житлового фонду субсидія надається шляхом перерахування коштів на рахунок власників житла та підприємств, що надають комунальні послуги.
Субсидія є безповоротною, її отримання не впливає на обсяг прав та обов'язків наймача і членів його сім'ї.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 2. Права та обов'язки наймача та осіб, які постійно проживають разом з ним"
  1. § 8. Договір найму житла
    права користування житлом і повинні звільнити житло після спливу погодженого з ними строку проживання або не пізніше 7 днів від дня пред'явлення до них наймачем або наймодавием ВИМОГИ про звільнення помешкання. Стаття 823 ЦК дозволяє укладення шодо взятого в найм житлового приміщення договору піднайму, за умовами якого наймач за згодою наймодавця передає на певний строк частину або все найняте
  2. Стаття 56. Право дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість
    права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом. 1. Право на свободу та особисту недоторканість є одним з природних прав людини, яким вона наділена від народження. Закріплення у коментованій статті права дружини та чоловіка на свободу та особисту недоторканість відповідає міжнародним стандартам охорони прав людини та громадянина - вимогам
  3. Поняття та загальна характеристика договору найму (оренди) житла
    права державної або комунальної власності (в юридичній літературі його також називають договором соціального найму, договором найму соціального житла1). Відповідно до ч. 2 ст. 810 ЦК України, підстави, умови, порядок укладення та припинення цього договору встановлюються законом. На сьогоднішній день це, зокрема, - Житловий кодекс УРСР (далі - ЖК УРСР). 1 Див.: Галянтич М.К. Житлове право: Навч.
  4. § 2. Законний правовий режим майна подружжя
    права вчиняти будь-які дії щодо придбаного в період шлюбу майна, в тому числі поділити його у будь-яких частках між собою. В іншому разі мало б місце обмеження прав подружжя у здійсненні ними прав співвласників. Головним принципом прав подружжя на майно є принцип спільності всього того майна (за винятками, прямо встановленими законом), яке набувається ними за час шлюбу. Відповідно до ч. 1 ст.
  5. § 1. Поняття договору найму житла
    права громадян на житло, яке передбачене та гарантоване ст. 47 Конституції України. За цим договором відбувається задоволення такої основної матеріальної умови життя людини, як забезпечення її житлом. Особливість договору житлового найму полягає в тому, що він є одним із видів цивільно-правових договорів, спрямованих на тимчасову передачу майна (житла) в користування і водночас основним договором
  6. § 3. Сервітути
    права користуватися природними властивостями речі, стосовно якої встановлено сервітут. Суб'єктами сервітутних правовідносин є власник або законний володілець речі та суб'єкт сервітутного права на цю річ (сервітуарій). Володільцем у цьому випадку визнається особа, володіння якої виникло на підставі договору з власником або особою, якій майно було передано власником, а також на інших підставах,
  7. 2.3. Загальна характеристика батьківських прав та обов'язків.
    права, право на внески в кредитні установи, паї нагромадження в ЖБК, ДСК, гаражно-будівельних кооперативах, право на страхові суми, страхові відшкодування, грошові суми і майно, що належить дружинам по іншим зобов'язальним правовідносинам. Крім того, дружинам можуть спільно належати права по акціях і інших цінних паперах. Для загального майна подружжя характерно також те, що не має значення на
  8. Стаття 256. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення
    права і обов'язки сторін, що сперечаються. В окремому ж провадженні встановлення факту є кінцевою метою для суду і осіб, що беруть участь у справі. З Суд має право встановлювати юридичні факти тільки за додержання таких умов: а) це мають бути юридичні факти, тобто такі, які тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення правовідносин; б) заявниками у цих справах можуть бути тільки громадяни;
  9. § 2. Право на знаки для товарів і послуг
    права на які належать в Україні іншим особам; - назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників; - прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їхньої згоди. Отже, знаки для товарів і послуг - це
  10. § 1. Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки
    права України є міжнародні договори і конвенції. Кабінет Міністрів України своєю заявою від 26 серпня 1992 p. оголосив про приєднання України до Паризької конвенції про охорону промислової власності, Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, Договору про патентну кооперацію. Уряд України взяв на себе обов'язки, що випливають із зазначених Конвенції, Угоди і Договору. Якщо