| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
2. Право спільної сумісної власності подружжя |
||
|
Все нажите подружжям під час зареєстрованого шлюбу майно, за деякими винятками, відноситься до їх сумісної власності незалежно від того, ким з них і за чий рахунок майно було придбано, створено, на чиє ім'я оформлено. Тим самим введена законна презумпція спільного (бездолевой) характеру подружнього майна (п. 1 ст. 256 ЦК; п. 1 ст. 33 СК). При цьому слід врахувати, що розділ спільного майна подружжя допускається і при збереженні їх шлюбу, а також може стосуватися лише певної частини цього майна. У такому випадку майно, нажите подружжям надалі, а також частина загального майна, яка не була поділена між ними, складають їх спільну власність (п. 6 ст. 38 СК). Однак договором між подружжям може бути встановлений інший режим цього майна. Шлюбний договір може передбачати режим часткової, спільної або роздільної власності (в будь-яких поєднаннях), причому як усього майна подружжя, так і його окремих видів або майна кожного (або одного) з подружжя (наприклад, нерухомості або цінних паперів), а також стосуватися як наявного у них майна, так і майна, яке вони зможуть придбати в майбутньому (п. 1 ст. 42 СК). Не всяке належить подружжю майно передбачається їх спільною сумісною власністю. До неї не відноситься: по-перше, майно, що належало подружжю до вступу в шлюб; по-друге, майно, отримане в дар або в порядку спадкування одним з подружжя під час шлюбу; по-третє, речі індивідуального користування (наприклад, одяг і взуття), навіть придбані в період шлюбу за рахунок спільних коштів (за винятком коштовностей та інших предметів розкоші, визнаних об'єктами сумісної власності незалежно від того, хто з подружжя ними користувався). Таке майно складає їх роздільну власність (п. 2 ст. 256 ЦК; ст. 36 СК). Майно, що належить одному з подружжя (наприклад, придбаний до шлюбу житловий будинок або дача), може бути визнане їх спільною власністю, якщо протягом шлюбу за рахунок спільного майна подружжя або особистого майна другого з подружжя було зроблено вкладення, значно збільшують вартість цього майна (капітальний ремонт, реконструкція, переобладнання тощо). Але і це правило не застосовується, якщо договором між подружжям збережена роздільність їхнього майна. Володіння, користування і розпорядження спільним майном подружжя здійснюються за їх обопільною згодою. При вчиненні одним із подружжя угоди щодо розпорядження спільним майном подружжя передбачається, що він діє за згодою другого з подружжя (п. 2 ст. 35 СК). Спільне майно подружжя може бути об'єктом стягнення кредиторів лише за спільними зобов'язаннями подружжя. За зобов'язаннями одного з подружжя його кредитори можуть звернути стягнення на спільне майно тільки у випадку, якщо судом буде встановлено, що всі, отримане за зобов'язаннями цього чоловіка, було використано на потреби сім'ї або спільне майно подружжя було придбано або збільшено за рахунок коштів, отриманих одним з подружжя злочинним шляхом (п. 2 ст. 45 СК). В інших випадках спільне майно подружжя не може бути об'єктом стягнення кредиторів одного з них за його особистими боргами. За зобов'язаннями одного з подружжя стягнення повинна бути звернена насамперед на майно, що перебуває в його одноосібної власності. Лише при його недостатності кредитори можуть зажадати виділу з спільного майна подружжя частки подружжя-боржника, яка належала б йому при поділі цього майна (п. 3 ст. 256 ЦК; п. 1 ст. 45 СК), тобто здійснення розділу подружнього майна, що тягне припинення спільної власності. При цьому кредитори одного з подружжя можуть зіткнутися, наприклад, з тим, що шлюбним контрактом подружжя встановлений режим часткової власності їх спільного майна, при якому іншому дружину належить завідомо велика частина такого майна. Тому подружжя зобов'язані повідомляти своїх кредиторів про укладення, а також про зміну і розірвання шлюбного договору під страхом відповідальності за своїми особистими зобов'язаннями незалежно від його змісту (п. 1 ст. 46 СК), тобто, зокрема, незалежно від розміру передбачених їм часток у праві на спільне майно (які в цьому випадку можна припускати рівними). Відносини спільної сумісної власності подружжя припиняються також з розірванням шлюбу, що тягне за собою і поділ спільного сумісного майна. При цьому загальні борги подружжя розподіляються між ними пропорційно присуджених їм часткам (п. 3 ст. 39 СК). Смерть одного з подружжя теж тягне припинення спільної сумісної власності. До його спадкоємців переходить як майно, що належало особисто померлому, так і його частка у спільній сумісній власності, яка визначається за викладеними вище правилами. У разі визнання шлюбу недійсним та спору про розділ майна, нажитого подружжям спільно в період від реєстрації шлюбу до моменту визнання його недійсним, застосовуються правила про спільної часткової власності. Проте суд має право визнати за чоловіком, права якого порушені укладанням такого шлюбу (сумлінним чоловіком), право на поділ майна за правилами про спільну сумісну власність (п. 4 ст. 30 СК). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 2. Право спільної сумісної власності подружжя " |
||
|
||