| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
6. Злочини з двома формами вини |
||
|
У переважній більшості випадків злочини скоюються навмисно або з необережності, тобто з якою-небудь однією формою вини. Однак як у колишньому, так і в чинному кримінальному законодавстві є такі складні склади злочину, які включають не одне, а два наслідки. Психічне ставлення до цих двох наслідків маже бути різним. Враховуючи це, в КК РФ 1996 р. була включена стаття про відповідальність за злочин, вчинений з двома формами вини (ст. 27). Згідно з цією статтею, "якщо в результаті вчинення умисного злочину заподіюються тяжкі наслідки, які за законом тягнуть більш суворе покарання і які не охоплювалися умислом особи, кримінальна відповідальність за такі наслідки настає тільки у випадку, якщо особа передбачала можливість їх настання, але без достатніх до того підстав самовпевнено розраховувало на їх запобігання, або у випадку, якщо особа не передбачала, але повинна була і могла передбачити можливість настання цих наслідків. Загалом такий злочин визнається вчиненим умисно ". Ця новела КК 1996 р. чітко визначила, що злочини з двома формами вини не утворюють нової форми вини. У юридичній літературі 60-х рр.. набуло поширення думка про те, що стосовно деяких складів злочинів можуть бути встановлені різні форми провини стосовно до діяння і по відношенню до наслідків. В цілому таку провину пропонувалося вважати третьою формою провини і називати її змішаною * (372). Пропоную ввести в законодавство змішану форму вини вчені виходили з аналізу ст. 10 КК РРФСР 1926 р., відповідно до якої при описі форм провини не давалося визначення навмисних або необережних дій, а розкривалося лише психічне ставлення суб'єкта злочину до наслідків своїх дій. Тому вина розкривалася окремо щодо діяння і щодо наслідки * (373). Так, прихильники змішаної форми вини вважали, що при, наприклад, порушення правил безпеки руху транспортних засобів винний може навмисне ставитися до факту порушення правил дорожнього руху і необережно - до настали в результаті цього наслідків. Теоретично така позиція була необгрунтована, оскільки, по-перше, розривався єдиний склад злочину на дві як би окремі самостійні частини. По-друге, встановлювалося психічне ставлення до дії (бездіяльності), чого не вимагали ні Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, ні КК РРФСР 1960 р. при визначенні необережної вини. І, по-третє, змішувався умисел з свідомістю порушення правил безпеки руху. Як правильно відзначав Г.А.Крігер: "Конструкція змішаної форми вини: є штучною і знаходиться в протиріччі з законодавчими поняттями конкретних форм провини" * (374). Прихильники змішаної форми вини * (375) не враховували специфіку деяких складів злочинів, сконструйованих законодавцем таким чином, що одне діяння - дія (бездіяльність) може спричинити два наслідки, причому це другий наслідок - більш тяжке і тому є кваліфікуючою ознакою діяння. Так, В., посварившись зі своїм приятелем, вдарив його ножем у сідницю і пішов. Поранення викликало рясна кровотеча, від чого потерпілий помер. Так як В. завдав поранення, небезпечне для життя, він заподіяв тяжка шкода здоров'ю (ст. 111 КК). Ця шкода охоплювався його умислом, так як він усвідомлював суспільну небезпеку своєї дії, передбачав, що заподіює шкоду здоров'ю і бажав цього. При наявності ж неконкретізірованний умислу відповідальність настає за фактично заподіяну шкоду. Отже, якби приятель помер, дії В. кваліфікувалися б як заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю. Навмисне заподіюючи шкоду здоров'ю, В. в той же час не бажав і свідомо не допускав, не відносився байдуже до факту настання смерті приятеля. Про це, зокрема, свідчив характер поранення. Однак, завдаючи ножове поранення і залишаючи пораненого приятеля одного в сараї, В. повинен був і міг передбачити можливість летального результату (ч. 4 ст. 111 КК). Таким чином, навмисне дію спричинило два наслідки, психічне ставлення до яких у винного було неоднаковим: щодо шкоди здоров'ю - умисним, щодо смерті - необережним. Таке поєднання двох форм вини при вчиненні одного злочину, відображає специфіку конкретного складу, дає підставу говорити про злочин, вчинений з двома формами вини. Кожне з наслідків у цих випадках може з'явитися наслідком самостійного злочину, які законодавець у ряді випадків об'єднує в одному злочині. Так, у ч. 4 ст. 111 КК (заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, що спричинило смерть) об'єднані такі два злочини, як заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю (ч. 1 ст. 111 КК) і заподіяння смерті з необережності (ст. 109 КК). Одне з цих злочинів можна вважати основним, і воно завжди може бути тільки умисним. Дія або бездіяльність другого злочину повністю охоплюється діянням першого. Однак наслідки другого злочину виявляються як би побічним результатом основного діяння. Ці додаткові наслідки завжди є більш тяжкими і манливими більш суворе покарання. Тому, як правило, такі наслідки відносяться законодавцем до числа кваліфікуючих злочин ознак, психічне ставлення до яких характеризується тільки необережною виною. При умисному ставленні до таких наслідків діяння кваліфікується як більш тяжкий злочин. Так, заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю і подальше умисне вбивство спричинить відповідальність тільки за умисне вбивство * (376). У ст. 27 КК законодавець прямо вказує на можливість тільки необережної вини щодо наслідків, що з'явилися побічними по відношенню до основного злочину. Вина в цих випадках може бути як у вигляді легковажності, так і у вигляді недбалості. Поєднання в цих випадках двох форм вини в одному злочині не перетворює такі злочини в умишленнонеосторожние, такі злочини віднесені законодавцем до числа умисних. Злочини з двома формами вини не можна змішувати з необережними злочинами, що мають один наслідок і одну необережну форму провини. Такого роду помилки допускають, як правило, у випадках, коли необережний злочин полягає у недотриманні або порушенні якихось правил обережності. Злочини з двома формами вини характеризуються такими ознаками: а) наявність в результаті вчинення злочину двох наслідків; б) поєднання різних форм вини щодо цих двох наслідків; в) дві форми вини можуть мати місце тільки в кваліфікованих складах; г) необережним може бути тільки ставлення до кваліфікуючою діяння ознаками ; д) злочини з двома формами вини віднесені законодавцем до числа умисних злочинів. Включення до Кримінального кодексу статті про злочини з двома формами вини має велике значення для правильної кваліфікації суспільно небезпечних діянь, оскільки дозволяє провести чітке розмежування умисних і необережних злочинів. Так, умисне знищення або пошкодження майна, що призвело з необережності смерть людини (ч. 2 ст. 167 КК), відноситься до злочинів з двома формами вини. Відносно основного складу законодавець прямо вказує на умисну провину. Смерть людини при цьому є другим наслідком і водночас кваліфікуючою розглядається злочин ознакою. Ставлення до смерті при цьому, як вказує законодавець, є необережним. У цілому ж злочин визнається умисним. У тих випадках, коли ставлення до смерті умисне, вчинене має кваліфікуватися додатково за статтею про умисне вбивство. Якщо ж знищення або пошкодження майна було скоєно в результаті необережних дій (бездіяльності), то відповідальність винного настає за ст. 168 КК, ознаками якої охоплюється і заподіяння смерті з необережності. Питання про необхідність відображення в законі специфіки провини злочинів з двома наслідками обговорювався вже давно. У теорії кримінального права і проектах КК пропонувалися різні формулювання відповідних статей. Найбільш вдалою видається формулювання цієї статті в Теоретичною моделі Кримінального кодексу: "Якщо в результаті умисного вчинення злочину особа з необережності заподіє інші суспільно небезпечні наслідки, з якими закон пов'язує підвищення кримінальної відповідальності, цей злочин в цілому визнається вчиненим умисно" (ст. 31 КК) . _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " 6. Злочини з двома формами провини " |
||
|
||