| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Приобретательная давність |
||
|
У радянський період в цивільному законодавстві інститут набувальної давності закріплений не був, хоча потреба в ньому відзначалася багатьма авторами. Положення про набувальної давності знову з'явилися в російському законодавстві лише в Законі РРФСР від 24 грудня 1990 р. "Про власність в РРФСР", нині вже втратив чинність у зв'язку з набранням чинності частини першої ДК * (803). Важливо відзначити, що, з одного боку, згідно з п. 2 ст. 225 ЦК застосування правил про набувальної давності є субсидіарним по відношенню до норм, що встановлюються ст. 226 "Рухомі речі, від яких власник відмовився", ст. 227 "Знахідка", ст. 228 "Придбання права власності на знахідку", ст. 229 "Відшкодування витрат, пов'язаних із знахідкою, і винагорода нашедшему річ", ст. 230 "Бездоглядні тварини", ст. 231 "Придбання права власності на бездоглядних тварин", ст. 232 "Відшкодування витрат на утримання бездоглядних тварин і винагорода за них" і, нарешті, ст. 233 "Скарб". З іншого боку, право власності в силу набувальної давності може бути придбане не тільки на безхазяйне майно, але і на майно, що належить на праві власності іншій особі * (804). Зокрема, в цьому порядку може бути придбане право власності на об'єкти, що знаходяться у федеральній власності, у власності суб'єктів Федерації верб муніципальної власності. Тим більше знаходження речі в приватній власності не є перешкодою для її придбання в силу ст. 234 ГК. Поняття "особа" має в ст. 234 ГК інший зміст, ніж однойменна категорія, вжита у назві підрозд. 2 розд. I ГК. Там воно охоплює, в числі іншого, Російську Федерацію, її суб'єкти та муніципальні освіти. Ст. 234 ГК спеціально роз'яснює, що під особою маються на увазі лише громадяни та юридичні особи. Тим самим Російська Федерація, суб'єкти Федерації та муніципальні освіти позбавлені здатності ставати суб'єктами права власності за допомогою набувальної давності. За основи набувальною давністю може виникнути лише право приватної власності * (805). Об'єкти набувальною давністю визначені як нерухоме та інше майно. Слід, однак, враховувати, що набуття права власності за давністю володіння неможливо щодо об'єктів, вилучених з обороту, так як їх звернення в приватну власність виключено, і дозволяється тільки з дотриманням встановлених законом обмежень - на об'єкти, оборотоздатність яких обмежена (ст. 129 ЦК). Стаття 234 ЦК визнає набувальна давність за наявності низки умов (реквізитів), причому кожне з них необхідно і недотримання (відсутність) хоча б одного виключає можливість переходу права власності за набувальною давністю. По-перше, володіння повинно бути сумлінним. Сумлінність означає, що в момент придбання речі власник вважає, допустимо помиляючись у фактичних обставинах, що то підстава, за яким до нього потрапила річ, дає йому право власності на неї. Допустимість омани визначається тим, що власник не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння. Випадками неприпустимого омани, зокрема, є: 1) якщо власник свідомо розуміє, що йому передається річ, але без права власності на неї. Так, ні орендар, ні охоронець, ні суб'єкти права господарського відання або оперативного управління, ні працівники юридичної особи - власника ніколи не набудуть право власності за ст. 234 ГК, тому що в момент надходження речі до них у володіння знали, що не є її власниками * (806), 2) якщо незаконність омани випливає безпосередньо із закону (старий принцип: незнання закону не звільняє від несприятливих наслідків) * (807) , звідси, оману може стосуватися лише фактичних обставин (наприклад, незнання факту накладення арешту на річ), 3) якщо відомості про факти, що перешкоджають відчуженню нерухомої речі, зареєстровані в Єдиному державному реєстрі прав на нерухоме майно та угод з ним; 4) якщо власник проявляє явну необачність або легковажність при передачі йому речі * (808). Крім того, сумлінність володіння виключається, коли власник є або викрадачем або іншою особою, умисно заволоділи чужим майном всупереч волі власника * (809). З практичної точки зору важливо розуміти, що вимагати від давностного власника сумлінності на всьому продовженні строку набувальної давності не можна. Сумлінність визначається на момент здійснення операції по встановленню володіння. Якщо згодом власник виявить, що річ придбана незаконно, то це саме по собі не робить його недобросовісним в сенсі ст. 234 ГК. У цьому виявляється постулат римського права: "подальша несумлінність не шкодить розпочатому володінню". Цей висновок сьогодні заснований на п. 4 ст. 234 ЦК, згідно з яким особа, з володіння якого річ може бути витребувана на підставі ст. 301 і 305 ГК (ці статті присвячені особі, незаконно володіє чужою річчю), в принципі здатне придбати її за давністю володіння. Така особа, отже, не виключається з кола потенційних набувачів * (810). Водночас зворотне правило: "подальша сумлінність (під час володіння) усуває несумлінність попередню (в момент придбання)" - не діє. По-друге, володіння має бути відкритим. Відкритість виявляється в тому, що особа ніяких особливих заходів, спрямованих на приховання факту заволодіння річчю, не вживає * (811). По-третє, особа вчиняє ті дії, які звичайні для уважного і дбайливого власника, тобто здійснює володіння річчю як своєю власною, ставиться до неї не гірше, ніж до решти свого майна (наскільки це можливо, платить встановлені законом податки і збори, дотримується правил про обов'язкове страхування, здійснює ремонт і т.д.). При цьому воно, звичайно ж, не зобов'язана вчиняти дії, постійно демонструють оточуючим володіння; його поведінка має бути лише в рамках загальноприйнятого * (812). По-четверте, володіння повинно бути безперервним протягом терміну, встановленого законом. Володіння, яке здійснюється епізодично, незвично мало з точки зору звичайної практики, свідчить про небажання володіти і в такому випадку перериває термін набувальної давності. Це підстава перерви строку набувальної давності слід визнати єдиним. Зустрічається в літературі думку про те, що набувальна давність переривається вчиненням з боку власника дій, що свідчать про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, а також пред'явленням до нього позову про повернення майна * (813), нами не поділяється. Вчинення власником дій, що свідчать про визнання ним обов'язку повернути річ власнику, але не пов'язаних з передачею володіння, порушують не принцип безперервності володіння, а принцип володіння річчю як своєю власною. Пред'явлення до власника позову про повернення майна як процесуальна дія не обмежена позовною давністю (п. 1 ст. 199 ЦК), що може стати приводом для зловживань з боку володіють власника, який втратив захисту в разі пропуску позовної давності та шляхом подання позову охочого єдино перервати термін набувальною давністю відповідача (власника). Термін набувальної давності для рухомої речі встановлений в 5 років, а для нерухомої - в 15 років. З 2005 р. з даного правила, по суті, встановлено виняток в п. 2 ст. 223 ГК: нерухоме майно визнається належною добросовісного набувача (п. 1 ст. 302 ЦК) на праві власності з моменту державної реєстрації, за винятком передбачених ст. 302 ЦК випадків, коли власник має право витребувати таке майно від добросовісного набувача * (814). З цієї норми випливає, що якщо власнику відмовлено в віндикаційним позові, то добросовісного набувача не треба чекати закінчення 15-річного терміну набувальної давності; його право власності виникне вже з моменту державної реєстрації * (815). Таким трохи парадоксальним способом власник, подавши віндикаційний позов і отримавши відмову в ньому, фактично сприяє власнику в достроковому придбанні нерухомої речі у власність. Відлік терміну починається з моменту заволодіння майном (це може бути підтверджено будь-якими доказами, в тому числі квитанціями про сплату податку на майно, про оплату ремонту речі, показаннями свідків). Проте з цього правила зроблено два винятки: 1) в силу п. 3 ст. 234 ЦК до часу фактичного володіння можна приєднати час, протягом якого даною річчю володів правопопередників нинішнього власника, наприклад спадкодавець * (816), 2) в силу п. 4 ст. 234 ЦК перебіг строку набувальної давності стосовно речей, що знаходяться у особи, з володіння якої вони могли бути витребувані відповідно до ст. 301 і 305 ГК, починається не раніше закінчення строку позовної давності за відповідним вимогам (тобто якщо власник не звертається з віндикаційний позовом протягом трьох років з моменту, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, то набувальна давність почне текти лише після закінчення зазначеного трирічного строку позовної давності). Треба відзначити, що відповідно до ст. 11 ФЗ "Про введення в дію частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації" ст. 234 ГК має зворотну силу, так як поширюється і на випадки, коли володіння майном почалося до 1 січня 1995 р. (дати введення в дію частини першої ДК) і продовжується в момент введення в дію частини першої ДК * (817). Протягом строку набувальної давності сумлінну власник поряд з титульними власниками майна користується речове-правовим захистом свого володіння проти всіх інших осіб (п. 2 ст. 234 ЦК), що не мають, як і він сам, титулу на річ (наприклад, митних та інших адміністративних органів * (818). Втім, проти вимог самих титульних власників майна, в тому числі власника (ст. 301 ЦК з урахуванням ст. 302 ЦК), його захист безсила. І на закінчення скажемо кілька слів про процедуру набуття права власності за набувальною давністю. Для рухомого майна достатньо самого факту закінчення встановленого законом п'ятирічного строку володіння за набувальною давністю. Для нерухомого майна, крім факту закінчення встановленого законом 15-річного терміну володіння за набувальною давністю, потрібні ще два юридичних факти: судове рішення про встановлення відповідного факту (виноситься в порядку окремого провадження) та державна реєстрація права. Цей висновок випливає з абз. 2 п. 1 ст. 234 ЦК, п. 3 ст. 6, ст. 17, 28 ФЗ "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та угод з ним". |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Приобретательная давність" |
||
|
||