| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
4.3. Проблеми доктринального розуміння компетенції, ПОВНОВАЖЕНЬ ТА ПРАВ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В БЮДЖЕТНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ |
||
|
Бюджетно-правова наука багато в чому спирається на загальнотеоретичні правові поняття. Саме так і має бути - для цього й існує загальна теорія держави та права. На жаль, доволі часто надбання теорії нівелюються, унаслідок чого одні й ті ж явища можуть називатися по-різному. Розглянемо деякі доктринальні розбіжності та неузгодженість у баченні, здавалося б, таких добре зрозумілих термінів, як «компетенція», «повноваження» та «права» органів публічної влади крізь призму їх використання у бюджетному праві. Бюджетна компетенція органів публічної влади Визначення обсягу повноважень на основі розмежування сфери бюджетної компетенції органів публічної влади сприяє підвищенню рівня правової прозорості бюджетних правовідносин . Однією з головних проблем органу державної влади (у нашому випадку - органу публічної влади) як суб'єкта фінансового права є проблема його компетенції . Для здійснення фінансової діяльності орган публічної влади повинен мати свою компетенцію. У вітчизняному бюджетному законодавстві термін «бюджетна компетенція» не вживається, не розкривається його зміст, хоча застосування терміна «компетенція», наприклад, при аналізі бюджетного статусу держави та її територій доведено Н.І. Хімічевою ще 1973 р. , проаналізовано В.В. Бесчеревних. Теоретичні питання компетенції досліджені у працях Б.М. Лазарєва, О.О. Кутафіна, К.Ф. Шеремета, С.А. Авак'яна, В.М. Манохіна. Компетенція (від лат. сompetentia - відповідність, узгодженість, від competere - взаємно відповідати, підходити) - сукупність встановлених в офіційній юридичній чи неюридичній формі прав і обов'язків, тобто повноважень будь-якого органу чи посадової особи приймати обов'язкові до виконання рішення, організовувати та контролювати їх виконання, вживати у необхідних випадках заходи відповідальності тощо. Компетенція державних органів та органів місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб встановлюється правовими актами, і її реалізація забезпечується засобами державного примусу. За своїм змістом і спрямованістю компетенція відповідних органів та посадових осіб різниться залежно від гілки державної влади, до якої вони належать. Основною формою реалізації державними органами своєї компетенції є видання ними правових (нормативних та індивідуальних) актів, а посадовими особами - здійснення організаційно-розпорядчих дій щодо підлеглих їм суб'єктів . Бєлкіна Т.М. вважає, що компетенція є переважно категорією публічного права, вона застосовується, як правило, стосовно суб'єктів - носіїв публічної влади, а категорія «правоздатність» застосовується переважно до суб'єктів приватного права . Суть компетенції як правової категорії полягає в тому, що вона виступає правовим засобом, що дозволяє визначити роль та місце конкретного суб'єкта в управлінському процесі шляхом законодавчого закріплення за ним певного обсягу публічних справ. За допомогою визначення компетенції місцевого самоврядування держава встановлює його роль у вирішенні особливої групи загальнодержавних публічних справ, а також його взаємовідносини з органами державної влади. Елементами компетенції як категорії публічного права є предмети ведення, що дозволяють визначити сферу управлінської діяльності суб'єктів публічної влади, а також повноваження, що виступають як міра можливої й належної поведінки зазначених суб'єктів у цих сферах. Включення до складу компетенції інших елементів не відповідає основним теоретичним постулатам про суть управлінського процесу, який характеризується наявністю цілей, функцій, завдань. Компетенція в цьому логічному ряду виступає як засіб досягнення зазначених параметрів управлінської діяльності . Кім А.І. вважає, що компетенція є юридичним вираженням змісту діяльності органу . Древаль Л.Н. розуміє компетенцію як сукупність прав і обов'язків, повноважень організацій і держави, наданих для здійснення їхніх функцій . В узагальненому вигляді Ю.О. Тихомиров пропонує визначати компетенцію як покладений законно на уповноважений суб'єкт обсяг публічних справ . Лаконічність такого трактування (без використання в ньому окремих елементів компетенції, як це часто буває) повністю розкриває зміст компетенції. Як організаційно-правова категорія компетенція органу виконавчої влади визначається як комплекс повноважень цього органу, тобто прав і обов'язків, визначених відповідним органом державної влади (Верховною Радою, Президентом, Кабінетом Міністрів України тощо) у певних нормативно-правових актах, шляхом реалізації яких орган виконавчої влади здійснює свою діяльність. На думку В.В. Бесчеревних, при всьому розмаїтті визначень аналізованого поняття можна виділити дві групи думок : 1) компетенція є сукупністю повноважень (прав та обов'язків) і предметів відання, тобто складається з двох елементів (такого підходу дотримуються, наприклад, Д.Л. Златопольський, І.Н. Кузнєцов, К.Ф. Шеремет, Ю.О. Тихомиров). Учений М.О. Шафір до цих елементів додає методи впливу чи функції, які здійснюються щодо предметів відання, а також територіальні межі здійснення владних повноважень ; 2) компетенція як юридична категорія є системою повноважень, тобто прав та обов'язків держави чи її органу. Повноваження, що складають зміст компетенції, мають «просторові межі», а інколи «межі дії в часі». Предмети відання не є елементами компетенції, не входять до неї, але безпосередньо її стосуються. Компетенція не включає в себе й функції, які здійснюються державою щодо предметів відання. До компетенції входять право та обов'язок здійснювати певні функції (Б.М. Лазарєв, І.А. Азовкін, А.П. Альохін та інші). Компетенція органу управління - це система його повноважень, тобто суб'єктивних прав та обов'язків особливого роду, і її не можна плутати з «об'єктивним правом» - правовими нормами. Такі норми визначають компетенцію, але самі до її складу не входять . Тобто і в цьому, і у попередніх визначеннях компетенція тлумачиться через повноваження. Отже, бюджетну компетенцію органів публічної влади можна також визначати через бюджетні повноваження. За характером, змістом та обсягом повноважень органи публічної влади вищого рівня (органи державної влади) поділяють на органи загальної, галузевої та спеціальної (функціональної) компетенції. Також виділяють органи міжгалузевої компетенції (виконують загальні спеціалізовані функції для всіх чи більшості галузей і сфер управління) та внутрішньогалузевої компетенції (керують у межах галузей дорученими ділянками робіт, наприклад, територіальні органи міністерств) . Наділення державного органу компетенцією є одночасним визнанням його правосуб'єктності, відповідно, і правоздатності, але обсяг його спеціальної правосуб'єктності є похідним від обсягу та змісту його компетенції. Остання, у свою чергу, не може бути прив'язана до «здатності» і до «загальних можливостей», оскільки компетенція - це дещо більш конкретне, ніж загальні можливості; це сукупність визначених, вже наявних прав, реалізація яких може відбуватися як на стадії правовідносин, так і за їх відсутності . На думку Т.О. Карабін, яка не погоджується із цим твердженням, доцільно порівнювати компетенцію не з правоздатністю, а з правосуб'єктністю як базовою категорією права . Як зазначає Ю.О. Тихомиров, правильному розумінню компетенції сприяє її загальноправове трактування, за яким вона є базовим поняттям публічного права, як визнається та встановлюється перш за все нормами конституційного, адміністративного та міжнародного публічного права. Компетенція визначається переважно в статутних і тематичних законах, інших актах, а реалізується за допомогою норм усіх галузей права . Отже, компетенція будь-якого органу публічної влади визначається одночасно багатьма правовими різногалузевими нормами, у той час як бюджетна компетенція органу публічної влади визначається нормами бюджетного законодавства (наприклад БК України, щорічними законами про державний бюджет), однак вихідними нормами, що визначають компетенцію, є конституційні норми. Бюджетна компетенція має чітко визначені законодавством межі. Правові норми, які встановлюють права та обов'язки громадян, визначають компетенцію та структуру органів влади й управління чи громадської організації, закріплюють «абсолютні» права вказаних суб'єктів, тобто такі права, якими користується суб'єкт права стосовно інших осіб, впливають певним чином на волю та свідомість людей, стимулюють у суб'єктів певний характер діяльності. У цьому випадку правомірно вести мову про вплив норми права на стадії правовідносин, яких достатньо, аби суб'єкти будували свою поведінку, скеровували свою діяльність відповідно до вимог правових норм. Поруч із цим такий вплив є необхідним для того, аби суб'єкти, вступаючи у конкретні правовідносини, знали той комплекс прав, якими вони наділені. Правосуб'єктність є першою ланкою конкретизації правових норм, у яких визначається загальне юридичне становище суб'єктів. Компетенція має свою структуру. До власне компетенційних елементів належать: 1) нормативно встановлена мета; 2) предмети відання як юридично визначені сфери та об'єкти впливу; 3) власні повноваження як гарантований законом засіб прийняття рішень і вчинення дій. Супутнім елементом компетенції є відповідальність, без якої компетенція втрачає публічно-правове забезпечення . У конституційному праві під компетенцією розуміють предмети відання (ті чи інші сфери суспільного життя і методи впливу на них), а також конкретні повноваження, необхідні для реалізації предметів відання окремої держави. В адміністративному праві компетенція часто визначається через повноваження та управлінські функції, покладені на орган у тій чи іншій сфері суспільного життя відносно певних управлінських об'єктів . На думку О.Б. Чернобровкіної, компетенція як юридична категорія являє собою, окрім предметів відання, систему повноважень, тобто прав та обов'язків держави, місцевого самоврядування чи органу держави, місцевого самоврядування... За змістом категорія «компетенція» - це предмети відання й повноваження, територіальні межі, відповідальність; за формою, - це сутність поняття «компетенція»... Сутність компетенції полягає у забезпеченні ефективної реалізації функцій і завдань, закріплених за суб'єктами правовідносин, засобами правового та організаційного характеру . Компетенцію держави у галузі фінансів утворюють владні повноваження, детерміновані предметами відання . Вершило Т.О. підтримує позицію вчених, які визначають компетенцію як складну правову категорію, структура якої складається із предметів відання, прав та обов'язків . У випадку наділення державою органів місцевого самоврядування певними її повноваженнями вони мають право (у тому числі й вимагати) на надання їм необхідних коштів. Так, у п. 4 ч. 1 ст. 97 БК України 2010 р. зазначається, що у Державному бюджеті України можуть передбачатися такі трансферти місцевим бюджетам, зокрема додаткова дотація на компенсацію втрат доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, внаслідок надання пільг, встановлених державою. Згідно зі ст. 103 БК України надання державою податкових пільг, які зменшують доходи місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, має супроводжуватися наданням додаткової дотації з державного бюджету місцевим бюджетам на компенсацію відповідних втрат доходів місцевих бюджетів. Нині проблема розмежування бюджетної компетенції в Україні, на відміну, наприклад, від Росії, на наш погляд, є більш-менш вирішеною. Розмаїттям термінів, які доволі часто за вживаним значенням є тотожними, грішать як вітчизняне законодавство, так і законодавства інших країн (так само російське) . Слід чітко визначати та розмежувати такі поняття, як: 1) компетенція органів публічної влади; 2) права органів публічної влади; 3) повноваження органів публічної влади; 4) права та повноваження депутатів місцевих рад; 5) питання місцевого значення; 6) предмети відання органів місцевого самоврядування. Щодо вживання в законодавстві аналізованих нами понять, то Конституція України, Закон «Про місцеве самоврядування в Україні», БК України оперують такими термінами (термінологічними словосполуками): повноваження; права; обов'язки; компетенція; відання рад; питання, що належать до відання місцевого самоврядування. Предмети ж відання органів публічної влади у чинному законодавстві чітко і прямо не визначаються. Бюджетна компетенція, наприклад, органів місцевого самоврядування є видом (різновидом) фінансової компетенції. До останньої належать повноваження стосовно перш за все бюджету (бюджетні повноваження); право на встановлення (але не стягування, яке є прерогативою органів державної податкової служби) місцевих податків і зборів (при цьому не слід забувати, що деякі з них органи місцевого самоврядування зобов'язані запроваджувати на своїй території); право на здійснення запозичень тощо. Крохіна Ю.О. наголошує на тому, що бюджетна компетенція органів місцевого самоврядування походить перш за все від компетенції муніципального утворення, розвиває й збагачує останню. У зв'язку із цим вона підтримує думку вчених (зокрема таких, як М.О. Шафір, Ю.М. Старілов), що застерігають не підміняти компетенцію територіального утворення компетенцією його органів . Бюджетна компетенція держави є матеріальною гарантією верховенства та незалежності, виражає економічний потенціал суверенітету, забезпечує виконання внутрішніх і зовнішніх функцій та завдань . Це досить складна та багаторівнева діяльність, оскільки свою реалізацію вона знаходить як на загальнодержавному, так і на місцевому рівні. Компетенція держави у галузі бюджету й правоздатність є тісно взаємопов'язаними і співвідносяться як частина та загальне. Це пояснюється тим, що компетенція існує лише тоді, коли суб'єкт володіє правоздатністю, яка завжди передбачає наявність абстрактних прав, які стають реальними лише тоді, коли закріплені в тексті закону . Наявність бюджетної компетенції передбачає існування обов'язку її реалізації на різних стадіях бюджетного процесу. Варто підтримати Л.Л. Бобкову в тому, що механізм реалізації бюджетних повноважень забезпечується гарантіями, які становлять умови та засоби їх усебічної охорони та захисту. До них належать такі: економічні гарантії (забезпечують економічну безпеку в державі; мають важливе значення для забезпечення затвердження реального бюджету, який би у процесі його виконання не призводив до акцій протесту, мітингів); політичні гарантії (забезпечують реалізацію бюджетних повноважень відповідних органів при затвердженні відповідного бюджету. Бюджетний процес - це процес, де зіштовхуються інтереси різних політичних партій. У зв'язку з цим держава застосовує політичні гарантії для пошуку компромісу серед політичних партій за допомогою різноманітних узгоджувальних процедур); юридичні гарантії (проявляються у правових способах, що забезпечують наповнення бюджету) . На думку В.В. Бесчеревних, бюджетна компетенція держави - це сукупність закріплених за нею владних повноважень, тобто прав та обов'язків у сфері бюджету , цим учений наголошує на поглинанні бюджетною компетенцією повноважень, прав та обов'язків. Важливим є питання складників (елементів) бюджетної компетенції. Поза сумнівом, основним (обов'язковим) елементом для характеристики будь-якої компетенції є сукупність прав та обов'язків. Суперечливим є віднесення функцій до елементів компетенції. Можна підтримати тих авторів, які вважають, що компетенція органу окреслюється шляхом вказівки на функції, покладені на нього у певній сфері діяльності. У зв'язку із цим немає підстав розглядати функції як окремий елемент компетенції . Причиною різних поглядів на питання про компетенцію органу публічної влади є розбіжності у визначенні понять елементів, що, у свою чергу, складають поняття «компетенція» . Так, на думку І.М. Сухової, предмети відання є тотожними із бюджетними правами . Предмети відання як елемент компетенції є певними галузями суспільних відносин, що є сферами діяльності відповідних органів публічної влади, у яких вони мають право й зобов'язані приймати юридично значущі рішення, що мають обов'язковий характер. Під предметами відання місцевого самоврядування слід розуміти ті сфери (галузі) суспільних відносин, у рамках яких суб'єкти місцевого самоврядування конкретних муніципальних утворень відповідно до законодавства мають право здійснювати правове регулювання, здійснювати інші юридично значущі дії. Питання місцевого значення складають лише частину предметів відання місцевого самоврядування, причому на практиці не завжди найзначнішу . Предмети відання - це питання, у межах яких суб'єкт реалізує свою владу і на які поширюється його юрисдикція ; це суспільні відносини, на які орган впливає, або керовані об'єкти; як структурний елемент поняття «компетенція» виступає як спосіб окреслення тих суспільних відносин, тих сфер суспільного життя, що визначаються як предмети власних дій органу. Правове регулювання компетенції органу публічної влади передбачає перш за все визначення кола його діяльності . На думку К.Б. Чернобровкіної, під «предметом відання» правильніше за все розуміти «галузь», чи сферу суспільних відносин, у яких реалізуються повноваження. Наприклад, компетенція в галузі бюджету - це повноваження зі складання, розгляду затвердження й виконання бюджету, а також організації бюджетної системи . Хоча до таких висновків ще у 1976 р. дійшов В.В. Безчеревних , проте К.Б. Чернобровкіна не робить жодних посилань на даний факт. Предмети відання місцевого самоврядування є необхідним елементом правового статусу кожного муніципального утворення; вони визначають ті сфери життєдіяльності населення муніципального утворення, на які поширюється його юрисдикція . Головне, що входить до компетенції органів місцевого самоврядування, - це ведення питань місцевого значення, вирішення яких здійснюється за допомогою видатків з місцевих бюджетів. Ці питання мають підпорядковуватися одній меті - створенню для населення сприятливих умов його життєдіяльності . Отже, предметний (об'єктний) аспект допомагає розкрити завдання (що практично визначають характер діяльності), які органи публічної влади можуть і повинні виконувати. Для характеристики предметів відання, наприклад органів місцевого самоврядування, часто використовується поняття «питання місцевого значення» чи «завдання місцевого значення». До сфери таких завдань належать питання, вирішення яких пов'язується з формуванням середовища життєдіяльності людей на певній території. Питання, які цивілізована людина неспроможна вирішити в родинному колі, економічні, екологічні, культурні та інші проблеми, що не підлягають державному врегулюванню, належать до відання місцевого самоврядування , оскільки виходять далеко за межі можливостей однієї чи декількох осіб. Розглядаючи це питання, В.К. Сидорчук говорить про просторовий компонент у вигляді «прив'язки» до конкретної території . Бездіяльність органів місцевого самоврядування при здійсненні відповідного кола предметів відання може призвести до збою у функціонуванні всієї бюджетної системи . Повноваженнями, зокрема бюджетними, наділяються органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Інколи держава делегує певні свої повноваження і вони можуть знаходитися у віданні органів місцевого самоврядування (наприклад ст. 85 БК України). Отже, предмети відання органів місцевого самоврядування складаються з питань місцевого значення (останні охоплюються першими). Поняття «місцеве значення» вказує на територію, у межах якої органи місцевого самоврядування виконують свої завдання . Бюджетно-фінансові питання місцевого значення інколи виходять за межі відповідної території (наприклад, коли йдеться про фінансування видатків. Так, Верховна Рада АРК та відповідні ради можуть передбачати у відповідних бюджетах субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування (п. 4 ч. 2 ст. 101 БК України). Відповідно до ст. 102 у Державному бюджеті України можуть передбачатися субвенції місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту. Згідно зі ст. 104 субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бюджету до іншого для компенсації цих видатків. Умови утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем). У теорії та на практиці сформульований цілий ряд понять і критеріїв класифікації для відображення діяльності органів публічної влади. Як вказує В.К. Сидорчук, у сфері місцевого самоврядування залежно від правової природи розрізняють власні (обов'язкові та добровільні) та передані державою завдання . Якщо брати завдання бюджетно-правового характеру, то, на наш погляд, вони носять обов'язковий характер (наприклад, відповідні органи зобов'язані дотримуватися всіх процедур на відповідних стадіях бюджетного процесу й не мають права змінити послідовність цих стадій). Предмети відання є елементом правового статусу (як і повноваження). Правовий статус, таким чином, охоплює предмети відання та повноваження. Якщо вести мову про елементи компетенції, то, наприклад, Ю.О. Тихомиров виділяє такі: 1) нормативно визначені цілі; 2) предмети відання як юридично визначені сфери та об'єкти впливу; 3) владні повноваження як гарантована законом міра прийняття рішень і вчинення дій; 4) відповідальність. Розглянемо їх детальніше: 1) нормативно визначені цілі - це спосіб тривалої нормативної орієнтації суб'єктів права і стала діяльність для досягнення цих цілей. У широкому розумінні йдеться про публічні функції, без виконання яких суспільство та держава не можуть забезпечити свою життєдіяльність та існування взагалі; 2) предмети відання як юридично визначені сфери та об'єкти впливу: а) вплив на розвиток сфер державного та громадського життя; б) сталий вид дії; в) юридичні дії; г) матеріальні об'єкти (власність, споруди тощо); ґ) фінансово-грошові кошти; д) державні та інші інститути, органи, організації; е) керівники та посадові особи; є) правові акти. Різні комбінації цих предметів як об'єктів впливу відрізняє компетенції одних органів-суб'єктів права від інших; 3) владні повноваження як гарантована законом міра прийняття рішень і вчинення дій. Публічна сфера передбачає поєднання прав та обов'язків у формулу «повноваження», яку не можна не реалізовувати в публічних інтересах. Серед найбільш типових повноважень з обумовленим поділом Ю.О. Тихомиров виділяє видові та більш конкретні повноваження, які ми дещо адаптуємо до предмета нашого дослідження : 1) керує - загальне вирішення питань виконання всіх інших повноважень; 2) управляє - імперативні вказівки, розпорядження, включає частину конкретних повноважень; 3) вирішує - встановлює, визначає, затверджує, створює, оформляє, подає. Поділ можливий за ступенем самостійності прийняття рішень: незалежно (самостійно); за узгодженням; сумісно; попередньо; рекомендаційно; 4) бере участь - формування, розроблення, узгодження, порядок використання (майна тощо), сприяння; 5) нормує - запровадження правил, прийняття правових актів, встановлення нормативно-технічних та інших документів. При цьому правові акти можуть відігравати потрійну роль - як предмети відання, як вид повноваження, як засіб реалізації компетенції в цілому; 6) організує - створює умови, стимулює, підтримує, виконує, здійснює, інструктує; 7) розробляє - пропозиції, проекти, програми, прогнози, аналітичну інформацію; 8) вказує - відміна (скасування) актів, призупинення дії, створення організацій, приписи щодо вчинення дій; 9) координує - поєднання планів та програм, узгодження актів, дій та позицій, цільові установки, інформаційне забезпечення; 10) контролює - перевірка, ревізії, звіти, інформація; 11) забороняє - відміняє, визнає недійсним, призупиняє. На думку Ю.О. Крохіної, принциповими елементами компетенції є поняття «права та обов'язки», «предмети відання», «повноваження» . Вчена також зазначає, що реалізуючи надану федеральним і регіональним законодавством бюджетну компетенцію, органи місцевого самоврядування отримують можливість формувати і здійснювати відокремлену від державної бюджетну діяльність на відповідній території . Компетенцію доволі часто називають визначальним елементом правового статусу (правового становища), зокрема органу виконавчої влади, що становить комплекс повноважень зі здійснення виконавчої влади. Стрижнем для визначення компетенції є повноваження цих органів. Компетенція (повноваження) органу виконавчої влади є проявом діяльності, що спирається саме на владні повноваження . Деякі фахівці у галузі конституційного, муніципального та фінансового права вважають, що структурно компетенція складається з предметів відання, прав та обов'язків (визначаються повноваженнями, правочинностями) . Системне забезпечення компетенції - основа її ефективності. На думку Ю.О. Тихомирова, воно включає: 1) стабільність влади та її інститутів; 2) обґрунтований вибір форми та структури органу; 3) правильне регулювання компетенції; 4) висока компетентність керівників, посадових осіб і службовців; 5) достатні матеріально-фінансові ресурси; 6) захист компетенції . Також ми підтримуємо думку, що компетенція взагалі і бюджетна зокрема відображає: 1) основні напрями діяльності суб'єктів бюджетного права, в яких виражається призначення цих суб'єктів; 2) конкретну сферу цієї діяльності стосовно певних об'єктів (об'єкти ми детальніше розглядаємо в окремому підрозділі); 3) сукупність повноважень примусового характеру стосовно інших суб'єктів, які забезпечують виконання завдань цього суб'єкта, а також повноважень, визначальним фактором здійснення яких є воля цього суб'єкта права; 4) у сукупності таких елементів визначається воля цього суб'єкта права . Бюджетна компетенція органів публічної влади закріплена в статтях Основного Закону України, законах й інших нормативно-правових актах. Держава гарантує органам публічної влади, зокрема органам місцевого самоврядування, забезпечення їхньої компетенції шляхом закріплення на найвищому державному рівні певних гарантій (за основу цих гарантій ми взяли запропоновані Ю.О. Крохіною й адаптували їх до вітчизняного законодавства). По-перше, визнання самостійності місцевих бюджетів, які складають окрему ланку бюджетної системи України (ст. 143 Конституції України, ст. 5 БК України, закріплений у ст. 7 БК України принцип самостійності бюджетної системи). По-друге, закріплення на конституційному рівні права органів місцевого самоврядування самостійно встановлювати місцеві податки і збори відповідно до податкового законодавства (ч. 1 ст. 143 Конституції України). По-третє, закріплення права на компенсацію додаткових видатків, які виникли внаслідок прийняття рішень органами державної влади (ч. 3 ст. 142 Конституції України). По-четверте, закріплення права самостійно розпоряджатися своєю власністю. Як зазначає М.В. Карасьова, є випадки, коли компетенція органу публічної влади не відіграє жодної ролі у вступі його у фінансові правовідносини і, відповідно, визнанні суб'єктом фінансового права (наприклад, міністерства, відомства як бюджетні установи є суб'єктами фінансового права стосовно отримання бюджетних асигнувань . На думку І.М. Мальцевої, бюджетна компетенція, наприклад регіональних органів державної влади, є юридичним вираженням змісту їх бюджетної діяльності, що проявляється через систему прав та обов'язків, обумовлених особливими предметами відання (тобто прав та обов'язків у межах бюджетного устрою регіону, які стосуються формування, розподілу й витрачання коштів відповідного бюджету, а також у сфері бюджетного планування, організації виконання бюджету, а також порядку бюджетної звітності про його виконання) . При такому баченні бюджетної компетенції абсолютно доречно вести мову про розмежування матеріальних і процесуальних бюджетних повноважень. Це питання знайшло своє висвітлення в науці фінансового й бюджетного права. Беручи за основу окремі висновки Л.Л. Бобкової , можна стверджувати, що компетенція органів публічної влади у сфері бюджету становить сукупність бюджетних повноважень, детермінованих предметами відання. Структуру такої компетенції складають предмети відання та повноваження. Складовими повноважень є права та обов'язки, встановлені Конституцією, законами та іншими нормативно-правовими актами України. Бюджетні повноваження та права органів публічної влади Органи публічної влади реалізують свої завдання та функції шляхом реалізації наданих їм законодавчо закріплених прав та обов'язків. Відмітимо, що найчастіше термін «повноваження» використовується для характеристики прав та обов'язків. Відомий учений Ю.С. Шемшученко визначає повноваження як сукупність прав та обов'язків державних органів і громадських організацій, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій . Не зовсім зрозуміло, чому і куди із наведеного визначення «випали» органи місцевого самоврядування. Далі Ю.С. Шемшученко зазначає, що термін «повноваження» наближається за своїм значенням до терміна «компетенція». Проте, на жаль, ніде не розкривається семантична близькість цих слів. Дзера Ю.М. наголошує на тому, що компетенція держави та її владні повноваження є різними правовими категоріями, що компетенція охоплює можливість здійснення як владних, так і повноважень невладного характеру . Розглядаючи поняття «податкова компетенція», О.А. Тарасенко зупиняється на питанні співвідношення понять «податкова компетенція» і «податкові права» . Аналогічно й ми розглядаємо співвідношення понять «бюджетна компетенція» і «бюджетні права». Зауважимо одразу, що нормативно-правових визначень зазначених понять вітчизняне законодавство не містить (утім, за радянських часів у бюджетному законодавстві зустрічався вираз «бюджетні права», який згодом перейшов й у сучасне право), а у фінансово-правовій літературі вони зустрічаються доволі часто при розгляді компетенції держави та органів місцевого самоврядування в галузі бюджету. Авторське бачення того чи іншого бюджетно-правового поняття залежить від того, чи є його легальне визначення. Наприклад, у БК РФ раніше вживався складений термін «компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування в галузі регулювання бюджетних відносин». Федеральним Законом від 20 серпня 2004 р. № 120-ФЗ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу Російської Федерації в частині регулювання міжбюджетних відносин» цей термін замінено на «бюджетні повноваження», хоча і до цих змін у спеціальній фінансово-правовій літературі частіше вживали саме «бюджетні повноваження». У підручниках з фінансового права традиційно в окремому розділі чи параграфі розглядаються бюджетні повноваження держави та органів місцевого самоврядування . Проте науковець Ю.О. Крохіна до свого підручника з фінансового права включила главу «Бюджетна компетенція (права) Російської Федерації, суб'єктів РФ та муніципальних утворень» (це пов'язано, зокрема, із особливостями бюджетного законодавства). Як уже говорилося, з-поміж елементів компетенції автор виділяє поняття «права та обов'язки», «предмети відання», «повноваження», зазначаючи, що компетенція як правова категорія визначається через відповідні повноваження, тому бюджетну компетенцію держави та муніципальних утворень доцільно розглядати в аспекті прав та обов'язків . На її думку, бюджетні права (компетенція) РФ, суб'єктів РФ та муніципальних утворень - це сукупність належних їм повноважень (компетенції) в особі відповідних органів державної влади чи органів місцевого самоврядування щодо формування, використання та реалізації коштів власного бюджету та правового регулювання бюджетних відносин у визначених законом межах . Визначення, запропоноване Ю.О. Крохіною, також викликає декілька зауважень. По-перше, визначення одного поняття (терміна) через те ж саме лише ускладнює його розуміння. По-друге, якщо повноваження є елементом компетенції, то остання має трактуватися дещо ширше, ніж повноваження (у запропонованому визначенні вони наведені як тотожні). По-третє, запропоноване визначення дуже подібне до того, яке дала Н.І. Хімічева: бюджетні права РФ, її суб'єктів та муніципальних утворень - це належні їм повноваження (компетенція) в особі відповідних державних органів влади чи місцевого самоврядування щодо формування та реалізації власного бюджету та регулювання бюджетних відносин у визначених законодавством межах . При цьому професор Н.І. Хімічева слушно наголошує на особливості саме бюджетних прав (повноважень) - вони за своїм юридичним змістом досить часто наближені до обов'язків. Інколи фактично навіть ними і є (наприклад, право представницького органу затверджувати є одночасно його обов'язком; право розпорядника бюджетних коштів отримувати та використовувати ці кошти є одночасно обов'язком використовувати ці кошти за цільовим призначенням). Ці права встановлюються компетенійними нормами, які не слід розглядати виключно як уповноважувальні, це не є права у класичному розумінні. Отже, компетенційна бюджетно-правова норма встановлює бюджетне повноваження органів публічної влади, особливістю якого є те, що праву (як частині повноваження) інколи кореспондує обов'язок, а інколи - саме це право і є обов'язком, такому правообов'язку кореспондує вже інше право. Дем'яненко Т. розглядає різні аспекти самого інституту бюджетних повноважень, а саме такі : конституційно-правовий аспект (полягає у тому, що до складу цього інституту входять правові норми, які встановлюють повноваження органу законодавчої влади та місцевих рад у галузі бюджету). На наш погляд, правильніше вести мову також і про повноваження інших органів, що визначаються на рівні Основного Закону, наприклад, Кабінету Міністрів України та Рахункової палати; адміністративно-правовий аспект (полягає в тому, що даний інститут містить норми, які встановлюють компетенцію органів державної влади та місцевого самоврядування, порядок видання ними підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють діяльність цих органів у сфері бюджету і створюють необхідні умови для здійснення бюджетних правовідносин); фінансово-правовий аспект (інститут бюджетних повноважень охоплює норми, на підставі яких виникають правовідносини у процесі збирання, розподілу та використання коштів бюджетного фонду). На думку Т. Дем'яненко, поняття «інститут бюджетних повноважень» є ширшим за поняття «бюджетне право», оскільки перше включає всі норми бюджетного, а також конституційного й адміністративного права, які регулюють окремі відносини, що виникають у процесі здійснення органами публічної влади діяльності у сфері бюджету. Зважаючи на це, авторка пропонує таке визначення інституту бюджетних повноважень: «це міжгалузевий правовий інститут, який складається із сукупності (юридичних) норм конституційного, адміністративного та фінансового права, що регулюють суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення органами держави й органами місцевого самоврядування діяльності у сфері бюджету» . На нашу думку, цитований автор не бере до уваги той факт, що бюджетне законодавство не обмежується самими лише нормами БК та актами про бюджет. Звернімося до ст. 4 БК України, де визначається склад бюджетного законодавства. До того ж Основний Закон України торкається будь-яких правовідносин, всіх громадян та органів публічної влади. Адміністративно-правове регулювання стосується діяльності всіх органів, що забезпечують державне управління. Управлінського аспекту бюджетної діяльності ми вже торкалися раніше, у тому числі й управління бюджетними коштами. Отже, якщо дотримуватися ходу думок Т. Дем'яненко, то будь-який публічно-правовий інститут чи галузь права є комплексними, оскільки містять норми конституційного та адміністративного права. Повноваження місцевого самоврядування - це закріплені правовими нормами за населенням, територіальною громадою, представницькими та іншими органами місцевого самоврядування права та обов'язки у сфері здійснення завдань та функцій місцевого самоврядування на певній території. Поняття «бюджетні повноваження органів місцевого самоврядування» І.Ю. Петраш визначає як сукупність прав, обов'язків та правообов'язків місцевих органів влади, їх постійних комісій, виконкомів, фінансових та інших відділів і управлінь виконкомів у сфері бюджету, тобто структур, що стосуються утворення фондів грошових коштів адміністративно-територіальних одиниць та їх використання для фінансування господарської та суспільно-культурної діяльності, яка здійснюється місцевими радами, а також зі складання, розгляду та затвердження звітів про їх виконання . У цьому визначенні вжито термін «правообов'язки», що, у свою чергу, підкреслює особливість бюджетних повноважень, у яких спостерігається певна «обов'язковість прав». На думку Т. Дем'яненко, бюджетнi повноваження органiв мiсцевого самоврядування - це сукупнiсть прав та обов'язкiв представницьких і виконавчих органiв мiсцевого самоврядування з мобiлiзацiї, розподiлу та використання бюджетних коштiв у зв'язку з виконанням ними передбачених Конституцiєю та законами України завдань і функцiй, якi реалiзуються в процесi складання, розгляду, затвердження та виконання мiсцевого бюджету . Відомий радянський учений-фінансист М.І. Піскотін писав, що право кожної адміністративно-територіальної одиниці мати власний бюджет, який затверджується її Радою депутатів трудящих, є загальним правом, що охоплює цілий ряд конкретних повноважень, які в законодавстві та літературі називаються бюджетними правами місцевих Рад . Бюджетні права, на думку Н.А. Саттарової, можна тлумачити як повноваження чи компетенцію відповідних суб'єктів . Враховуючи викладене вище, до бюджетних прав органів публічної влади можна віднести право на: 1) власний бюджет (це стосується лише держави та органів місцевого самоврядування); 2) зарахування до бюджету доходів; 3) визначення напрямів витрачання коштів з бюджетів; 4) самостійне витрачання коштів бюджетів; 5) організацію та здійснення бюджетного регулювання на своїй території; 6) утворення та використання цільових і резервних фондів у межах власного бюджету; 7) об'єднання бюджетних коштів з іншими фінансовими ресурсами чи з бюджетними коштами інших бюджетів; 8) залучення до бюджетів запозичених коштів; 9) компенсацію з бюджету вищого рівня у випадку зменшення доходів чи збільшення видатків, що виникають після затвердження бюджету внаслідок прийняття рішень органів державної влади вищого рівня; 10) самостійне розпорядження грошовими коштами, отриманими внаслідок економії бюджетних коштів чи додатково виявлених джерел бюджетних доходів; 11) регулювання відносин у сфері бюджету; 12) судовий захист порушених прав . До бюджетних повноважень держави та державних органів відносяться: 1) встановлення загальних принципів організації та функціонування бюджетної системи країни; 2) встановлення правових основ бюджетного процесу і міжбюджетних відносин; 3) визначення правових засад складання і розгляду проектів бюджетів, порядку їх затвердження і виконання бюджетів, звітності про їх виконання, контролю за їх виконанням; 4) здійснення контролю за виконанням бюджетів; 5) встановлення порядку складання і подання у державні органи виконавчої влади розписів затверджених бюджетів, звітів про виконання консолідованих бюджетів та іншої бюджетної звітності; 6) визначення порядку встановлення видаткових зобов'язань публічно-правових утворень; 7) визначення порядку встановлення і виконання видаткових зобов'язань держави; 8) визначення порядку встановлення та виконання видаткових зобов'язань держави та органів місцевого самоврядування, що підлягають виконанню за рахунок субвенцій з державного бюджету; 9) визначення засад формування доходів та здійснення видатків бюджетів, що складають бюджетну систему України; 10) визначення порядку встановлення нормативів відрахувань доходів від загальнодержавних податків і зборів до місцевих податків; 11) визначення загальних принципів надання міжбюджетних трансфертів; 12) визначення засад касового обслуговування виконання бюджетів України; 13) здійснення касового обслуговування виконання бюджетів України; 14) встановлення порядку та умов надання міжбюджетних трансфертів з державного бюджету; 15) надання міжбюджетних трансфертів з державного бюджету; 16) визначення загального порядку і принципів здійснення запозичень та надання гарантій держави та органів місцевого самоврядування, погашення та обслуговування державного (місцевого) боргу; 17) здійснення державних запозичень, надання державних гарантій, управління державним боргом та управління державними активами; 18) встановлення основ бюджетної класифікації та загального порядку її застосування; 19) встановлення, деталізація і визначення порядку застосування бюджетної класифікації в частині, що належить до державного бюджету; 20) встановлення єдиного порядку ведення бюджетного обліку та подання звітності для бюджетів бюджетної системи України та бюджетних установ, включаючи звіти про касове виконання бюджетів; 21) встановлення уніфікованих форм бюджетної документації і звітності для бюджетів, що складають бюджетну систему України та бюджетних установ, встановлення підстав і порядку тимчасового здійснення органами державної влади та органами місцевого самоврядування окремих бюджетних повноважень органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 22) встановлення підстав, видів відповідальності та порядку притягнення до відповідальності за порушення бюджетного законодавства України; 23) встановлення порядку виконання судових актів зі звернення стягнення на кошти бюджетів бюджетної системи України; 24) інші бюджетні повноваження, визначені законодавством. До бюджетних повноважень органів місцевого самоврядування належать такі: 1) встановлення порядку складання і розгляду проекту місцевого бюджету, затвердження і виконання місцевого бюджету, здійснення контролю за його виконанням і затвердження звіту про виконання місцевого бюджету; 2) розгляд і затвердження місцевого бюджету; 3) здійснення контролю за виконанням місцевого бюджету; 4) встановлення і виконання видаткових зобов'язань органів місцевого самоврядування; 5) визначення порядку надання міжбюджетних трансфертів з місцевих бюджетів; 6) надання міжбюджетних трансфертів з місцевих бюджетів; 7) здійснення місцевих запозичень, надання гарантій; 8) управління місцевим боргом і управління муніципальними активами; 9) встановлення, деталізація і визначення порядку застосування бюджетної класифікації у частині, що відноситься до місцевого бюджету; 10) інші бюджетні повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування. Повноваження органів публічної влади на отримання бюджетних доходів, що по суті є порядком формування доходів бюджетів, значною мірою визначає весь характер і обсяг бюджетних прав зазначених органів. Це пов'язано із принципом пріоритетності публічних доходів над видатками. Повноваження, пов'язані із здійсненням видатків, є похідними від повноважень щодо отримання доходів. На думку К.Б. Чернобровкіної, можна виділити такі специфічні риси (ознаки) повноважень держави та її суб'єктів у сфері бюджетної діяльності: 1) повноваження становлять нерозривну єдність закріплених законодавством бюджетних прав та обов'язків; 2) закріплюються у відповідних нормативно-правових актах; 3) реалізуються за допомогою здійснення владних дій нормовстановчого та розпорядчого характеру . На наш погляд, бюджетні повноваження органів публічної влади поділяються на доходні і видаткові. Останні, у свою чергу, поділяються також на три групи: 1) виключні бюджетні повноваження (закріплюються за конкретними рівнями влади, а відповідні видатки прямо передбачаються у конкретних бюджетах (див., наприклад, ст. 86 - 91 БК України). Ці повноваження встановлено відповідно до предметів виключного відання (зокрема, виключно на загальнодержавному рівні за рахунок коштів державного бюджету фінансуються видатки на: державне управління (законодавчу владу; виконавчу владу; Президента України); судову владу; міжнародну діяльність); 2) сумісні та спільні бюджетні повноваження, які здебільшого реалізуються у міжбюджетних відносинах та/або стосуються тієї сфери відносин, що є на всіх рівнях влади, від чого залежить життєдіяльність будь-якої територіальної громади (культура, освіта, соціальний захист і соціальне забезпечення). Як ми вже зазначали, зазначені повноваження реалізуються у міжбюджетних відносинах - за приклад можна навести ст. 102 «Субвенція з Державного бюджету України місцевим бюджетам на здійснення програм соціального захисту», ст. 104 БК України «Субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування»; 3) делеговані бюджетні повноваження. Делеговані повноваження зустрічаються у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», у БК України відсутній перелік саме делегованих бюджетних повноважень. На практиці трапляються випадки, коли видатки, закріплені за одним бюджетом, доцільніше інколи фінансувати з іншого бюджету того самого рівня або ж на іншому рівні бюджетної системи. Отже, за одним рівнем, за одним бюджетом закріплюються конкретні видатки і, відповідно, за конкретними органами публічної влади закріплюються конкретні видаткові повноваження. При цьому безпосереднє виконання цих повноважень передається іншим органам, а фінансування відповідних видатків передається (делегується) іншим бюджетам. У бюджетних правовідносинах можна делегувати права та повноваження, але не компетенцію, оскільки делегування здійснюється в межах компетенції. Отже, делегування бюджетних прав, повноважень становить законодавчо закріплену можливість передачі органами державної влади частини своїх бюджетних повноважень іншим органам публічної влади. Наголошуємо, що саме частини повноважень, а не прав, оскільки бюджетні права органів публічної влади у бюджетних правовідносинах є невід'ємними. Учений Б.М. Лазарєв розглядає делегування як специфічний спосіб наділення повноваженнями, за якого один орган управління покладає на інших обов'язок і надає йому право одноразово вирішувати питання, що належить до компетенції першого органу. При цьому, на його думку, до делегування повноважень необхідно дуже обережно підходити, оскільки існує небезпека підміни одних органів іншими, що створює дуже складні з юридичного погляду ситуації . Особливості повноважень, наприклад, органів публічної влади, які реалізуються у бюджетній діяльності, полягають, зокрема, у наступному: - бюджетні повноваження закріплюються у БК України, щороку деталізуються у законі про держбюджет та в рішеннях про місцеві бюджети. Основою правового регулювання виступає, поза сумнівом, Конституція України, але безпосередньо ці повноваження в ній чітко не окреслюються, на відміну від деяких інших конституцій; - бюджетні повноваження нерозривно поєднують у собі права та обов'язки. І якщо раніше допускалося ототожнення прав і повноважень, то за сучасних умов функціонування та розвитку бюджетної системи таке ототожнення є не зовсім коректним. Наприклад, реалізуючи бюджетні права в міжбюджетних відносинах, органи публічної влади тим самим набувають певних обов'язків (наприклад, використовувати субвенцію за цільовим призначенням). Тобто в таких відносинах реалізуються саме повноваження, а не права. Аналізуючи процесуальні норми бюджетного права О.Г. Пауль вказує на те, що певну частину бюджетно-процесуальних норм, що регламентують провадження стосовно складання проектів бюджетів, становлять компетенційні норми, тобто такі, що встановлюють повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування в галузі бюджету . Отже, норми, що визначають бюджетні повноваження, є похідними від компетенційних норм. Стосовно бюджетних прав, І.М. Мальцева вважає, що вони як бюджетно-правова категорія є законодавчо визначеними можливостями держави, муніципальних утворень щодо забезпечення самостійності власного бюджету та реалізації їх органами влади через бюджетну компетенцію . Термін «бюджетні права» для характеристики компетенції держави, її територіальних підрозділів і відповідних органів влади (чи самоврядування) в галузі бюджету слід розуміти умовно, оскільки в цьому випадку, як пише Н.А. Саттарова, йдеться про права особливого змісту: бюджетні права за своїми юридичними властивостями у багатьох випадках збігаються з обов'язками в єдиному повноваженні (наприклад, право затверджувати бюджет, право розподіляти бюджетні кошти за основними напрямами видатків тощо). Проте існують і «роздільні» їхні права та обов'язки (зокрема, право надавати міжбюджетний трансферт іншому бюджету). Термін «бюджетні права» (а отже, «бюджетні повноваження») доволі часто трактують як повноваження чи компетенцію відповідних суб'єктів; Інколи поняття «бюджетна компетенція» і «бюджетні права» розглядають як рівнозначні поняття. При цьому вчений В.В. Бесчеревних додавав, що термін «бюджетна компетенція» є більш точним, оскільки в поняття «компетенція» входять як права, так і обов'язки. Поняття «бюджетні права» носить умовний характер, ними охоплюються не лише «права», але й широке коло «бюджетних повноважень». Наявність прав передбачає, що суб'єкти можуть: 1) докладати певних зусиль задля досягнення позитивного інтересу, використовуючи при цьому правомірні засоби і методи; 2) вимагати від інших учасників вчинення відповідних дій; 3) звертатися до держави за захистом порушених прав чи за об'єктивним розглядом і вирішенням спірних правовідносин. Встановлені законодавцем юридичні обов'язки спонукають суб'єктів: 1) вчиняти певні дії; 2) утримуватись від протиправних дій . Межі бюджетних прав визначають межі повноважень законодавчого та виконавчих органів влади щодо бюджетного планування, виконання бюджетів, а також звітності і контролю у сфері бюджету . Мурзабеков М.Р. визначає бюджетні права місцевого самоврядування як обов'язкову до виконання сукупність повноважень у галузі бюджетної діяльності, що здійснюються представницькими і виконавчими органами місцевого самоврядування . Досить цікавою є думка О.І. Худякова стосовно розглядуваного питання - він пропонує включати норми, що регулюють бюджетні повноваження відповідних суб'єктів, до інституту «Управління в галузі бюджету» . Аналізуючи твердження І.А. Умнової про те, що на відміну від повноважень як виду предметів відання, повноваження як складова компетенції належить конкретному носієві державної влади , Н.О. Повєткіна дійшла висновку, що до бюджетно-правової компетенції входять права та обов'язки стосовно реалізації предметів відання, а не бюджетні права, як такі . З огляду на норми законодавства про державну (публічну) службу, можна зробити висновок, що бюджетні повноваження притаманні конкретному органу публічної влади (Парламенту, міністерству тощо); а вже з цих повноважень випливають права та обов'язки посадових осіб, які працюють у цьому органі й виконують його повноваження, але тут також виникають відносини, що регулюються нормами трудового та адміністративного права. Можна підтримати І.В. Мальцеву у тому, що відносно органів публічної влади більш влучним є термін «бюджетна компетенція», синонімами чого є «повноваження у сфері бюджетно-фінансової роботи», «права та обов'язки у галузі бюджету» тощо . Таким чином вимальовується логічний ряд: права є частиною повноважень; повноваження як сукупність певних прав та обов'язків є одним із елементів компетенції. Не можна ототожнювати компетенцію з правами, оскільки вони є частиною одного з елементів компетенції. Також можна стверджувати про подвійну природу бюджетних повноважень, які, з одного боку, є видом предметів відання органів публічної влади, а з іншого, - складовою бюджетної компетенції. Дуже важливо всім органам публічної влади діяти в межах своєї бюджетної компетенції, не перевищувати своїх бюджетних повноважень, оскільки це прямо впливає на стабільність бюджетної системи, на стан бюджетної дисципліни та фінансової безпеки. У бюджетних відносинах за участю органів публічної влади часто порушується питання розмежування й делегування відповідних прав і повноважень. Розмежування бюджетної компетенції, повноважень, прав органів публічної влади - це їх встановлення (визначення, закріплення) відповідно до законодавчо визначених (окреслених) предметів відання (питань діяльності). Також з наукового погляду слід дотримуватися (або хоча б намагалися так робити) певної «чистоти» в бюджетно-правових та й в інших правових термінах. Іноді складно провести чітке розмежування тих чи інших понять, але якщо вже є усталені визначення в теорії права (як приклад ми розглянули поняття компетенції та повноважень), то не слід ними нехтувати й у галузевих науках. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "4.3. Проблеми доктринального розуміння компетенції, ПОВНОВАЖЕНЬ ТА ПРАВ ОРГАНІВ ПУБЛІЧНОЇ ВЛАДИ В БЮДЖЕТНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ" |
||
|
||