| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Проблеми доктринального побудови системи зобов'язань |
||
|
Однак очевидний недолік подібного побудови полягає в тому, що "комбінований критерій" перетворюється тут в просту суму критеріїв, завдяки чому єдина підстава поділу замінюється необмеженим їх числом * (1115). У наведеній угрупованню проявляються швидше риси інвентаризації зобов'язальнихправовідносин, ніж їх класифікації, у зв'язку з чим теоретичне і практичне значення її невелике. Відповіддю на подібні зауваження стала вироблення в доктрині так званої багатоступінчастої класифікації. Сутність її полягає в послідовному підрозділі системи зобов'язань на типи, групи, види і підвиди і форми шляхом використання на кожній "щаблі" відповідного критерію * (1116). В якості критерію поділу зобов'язань на типи використовується підстава їх виникнення. Подальша диференціація виділених типів на групи проводиться залежно від характеру опосредуемих матеріальних благ, груп на види - залежно від економічної підстави, видів на підвиди і форми - залежно від змісту і форми вираження. На жаль, в рамках подібного побудови "многоступенчатость" обертається, на наш погляд, запереченням цілісності системи; застосування різних класифікаційних критеріїв призводить до втрати єдності класифікації. Крім того, сумнівно саме прагнення дослідників до повного збігу кінцевого результату диференціації з законодавчими побудовами (системою Особливої частини Цивільного кодексу). Між теоретичної класифікацією зобов'язань і системою законодавчого закріплення відповідних норм існує певний взаємозв'язок. Однак наявність цього взаємозв'язку ще не означає повного (аж до термінологічного) збігу зазначених системних побудов. Нарешті, використання автором концепції двостороннього зобов'язання призводить до того, що в рамках зобов'язань договірного типу диференціації піддаються не зобов'язання, а відповідні договірні конструкції. Завдання системного побудови зобов'язань, на наш погляд, може бути вирішена лише при відході від концепції двосторонніх зобов'язань. Тільки подібна класифікація буде мати одночасно і методичний, і теоретичний, і практичний ефект, а значить, відповідати всіма ознаками системи зобов'язань. Зміна осіб у зобов'язанні потреб розвитку майнового обороту нерідко диктується заміна учасників зобов'язання. Наприклад, виникла у кредитора за грошовим зобов'язанням необхідність отримання належних йому грошей раніше настання обумовленого з боржником терміну виконання викликала до життя різні форми обороту відповідних прав вимоги (іноді іменованих борговими зобов'язаннями). Кредитори поступаються свої права на майбутнє отримання грошей іншим особам, зокрема банкам, отримуючи по них негайне виконання за вирахуванням обумовленого відсотка за послугу (залежного насамперед від надійності боржника, або ліквідності вимоги), а останні можуть навіть "скуповувати борги" певних осіб для встановлення контролю за їх діяльністю. У таких ситуаціях майнові права та обов'язки стають самостійними об'єктами цивільного обороту, що, зокрема, відкриває шлях до розвитку різноманітних форм біржової торгівлі, наприклад торгівлі ф'ючерсами (контрактами, що передбачають виконання в майбутньому). У міжнародному комерційному обороті поступка експортером товару кредитної організації своїх прав щодо отримання грошей з іноземного покупця (в обмін на негайну оплату більшої їх частини) не тільки звільняє його від багатьох турбот, але іноді і захищає від безнадійних боргів. Тому в період дії зобов'язання за загальним правилом можлива заміна що у ньому осіб при збереженні самого зобов'язання. Справа може стосуватися або зміни кредитора, іменованої переходом права вимоги (оскільки саме воно визначає його положення в зобов'язанні), або зміни боржника, іменованої перекладом боргу (визначає статус останнього), або навіть заміни обох цих учасників. У будь-якому випадку із зобов'язання вибуває-хто з його учасників, а до вступаючому на його місце новому учасникові переходять права та обов'язки колишнього. Інакше кажучи, тут має місце правонаступництво кредитора чи боржника. При цьому вказане правонаступництво стосується всіх прав і обов'язків, що випливають з даного зобов'язання (у тому числі забезпечує його належне виконання), якщо тільки законом або договором прямо не передбачено інше (ст. 384 ЦК), наприклад часткова поступка грошової вимоги. Заміна учасників зобов'язання може не тільки здійснюватися за згодою сторін (угоді з відступлення вимоги або з переведення боргу), а й передбачати безпосередньо законом (ст. 387 ЦК). Така ситуація виникає у випадках універсального правонаступництва в правах і обов'язках, зокрема, при перетворенні або злиття юридичних осіб та спадкуванні у разі смерті громадянина, а також в інших передбачених законом випадках, наприклад, при перекладі прав та обов'язків покупця частки у праві спільної власності на співвласника, переважне право купівлі якої порушено набувачем (п. 3 ст. 250 ЦК), або при передачі комісіонером комітенту прав по укладеної ним на виконання договору комісії угоді з третьою особою (п. 2 ст. 993 ЦК). Разом з тим заміна беруть участь у зобов'язанні осіб допускається не завжди. Виняток насамперед стосується зобов'язань строго особистого характеру. Зокрема, прямо заборонено відступлення права вимоги відшкодування шкоди, викликаної ушкодженням здоров'я або смертю громадянина (ст. 383 ЦК), оскільки відповідні платежі мають строго цільове призначення. Перемена учасників зобов'язання, в тому числі заміна кредитора, може бути заборонена законом, іншими правовими актами або навіть договором сторін (п. 1 ст. 388 ЦК). Наприклад, в силу п. 2 ст. 631 ГК забороняється передача орендарем майна за договором прокату своїх прав і обов'язків іншій особі. Закон може також обмежити коло суб'єктів, які вправі заміняти учасників конкретних зобов'язань. Так, в договорах фінансування під відступлення грошової вимоги подальша передача відступленого права допускається, якщо вона прямо передбачена договором і тільки на користь інших фінансових агентів (факторів) (ст. ст. 825, 829 ЦК). У багатьох випадках договори учасників підприємницької діяльності передбачають неможливість заміни суб'єкта зобов'язання без попередньої письмової згоди іншої сторони. Перехід прав може відбуватися у формі цесії, а також суброгации. Цессія (від лат. Cessio - поступка, передача) являє собою передачу права в силу укладеної між колишнім кредитором (цедентом) і новим кредитором (цесіонарієм) угоди або на підставі інших передбачених безпосередньо законом юридичних фактів, приводить до заміни кредитора у зобов'язанні. Передача прав на підставі угоди в п. 1 ст. 382 ГК іменується поступкою вимоги, яка в результаті цього нерідко ототожнюється з більш широким поняттям цесії. Суброгация (від лат. Subrogare - замінювати, заповнювати) - один з варіантів заміни кредитора у зобов'язанні, що складається в переході права вимоги до нового кредитора у розмірі реально виробленого їм раніше кредитору виконання. Суброгация відрізняється від цесії, по-перше, тим, що завжди виникає в силу зазначених у законі юридичних фактів, а не за згодою сторін. По-друге, обсяг одержуваного новим кредитором вимоги при суброгації обмежений межами фактично зроблених ним раніше кредитору виплат (або іншого реально здійсненого виконання), тоді як у випадку цесії новий кредитор набуває право вимоги колишнього кредитора в повному обсязі, зазвичай компенсувавши йому лише відому частину належного виконання. В іншому на суброгацію за загальним правилом поширюються положення про цесії. При переведенні боргу в зобов'язанні відбувається заміна боржника, що завжди небайдуже кредитору. Адже новий, невідомий йому боржник може виявитися неплатоспроможним, несправним і т.д. Тому закон вимагає обов'язкової згоди кредитора на заміну боржника (п. 1 ст. 391 ЦК). Разом з тим в силу правонаступництва новий боржник має право висувати проти вимог кредитора всі заперечення, які були у первісного боржника (ст. 392 ЦК). Подібно цесії, переведення боргу також може відбуватися як в силу договору (угоди), так і на підставі інших юридичних фактів, прямо зазначених законом (наприклад, в силу універсального правонаступництва). До його оформлення пред'являються ті ж вимоги, що й до оформлення цесії. Договір про переведення боргу є багатостороннім правочином, що вимагає відповідного волевиявлення від старого і нового боржника і від кредитора. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Проблеми доктринального побудови системи зобов'язань " |
||
|
||