| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
1. Розвиток законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх та характеристика злочинності неповнолітніх |
||
|
Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх передбачалися ще російським кримінальним законодавством XIX в. У Уложенні про покарання кримінальних та виконавчих 1845 даної відповідальності були присвячені ст. 142-150. В основному в цих статтях передбачалася заміна покарання більш м'яким залежно від віку неповнолітнього. Так, згідно зі ст. 148, неповнолітні у віці від 14 до 21 року за злочини, вчинені з необережності, піддавалися лише домашньому исправительному покаранню за розпорядженням батьків або опікунів * (292). Стаття 6 Статуту про покарання, що накладаються світовими суддями 1864 р., надавала право світовим суддям визначати неповнолітнім віком від 10 до 17 років взамін ув'язнення у в'язниці приміщення в виправні притулки * (293). Деякі особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх були передбачені в ст. 41 Кримінального уложення 1903 р. Так, у ч. 1 цієї статті вказувалося, що "не ставиться в провину злочинне діяння, вчинене неповнолітнім від 10 до 17 років, який не міг розуміти властивості і значення їм скоєного чи керувати своїми вчинками". Очевидно, положення про вікової неосудності, передбачений ч. 3 ст. 20 КК РФ, запозичене з деякими змінами з ст. 41 Кримінального уложення 1903 р. * (294) Радянська влада незабаром після Жовтневої революції висунула гасло: "Для дітей немає суду і в'язниці", який знайшов своє втілення в Декреті РНК від 14 січня 1918 Цей декрет проголосив скасування судів і тюремного ув'язнення для малолітніх і неповнолітніх. Справи про неповнолітніх віком до 17 років, які вчинили суспільно небезпечне діяння, підлягали розгляду комісією у справах неповнолітніх, яка повинна була або звільняти їх, або спрямовувати в одне з притулків Народного комісаріату громадського піклування відповідно до характеру діяння * (295). Хоча до кінця 20-х рр.. законодавство про кримінальну відповідальність неповнолітніх неодноразово змінювалося, проте примусовим і виховним заходам і раніше належав пріоритет перед заходами кримінального покарання. Тенденція до посилення кримінальної відповідальності неповнолітніх намітилася на початку 30-х рр.. Особливо різко вона позначилася з прийняттям постанови ЦВК і РНК від 5 квітня 1935 "Про заходи боротьби зі злочинністю неповнолітніх" * (296). Цей закон значно знизив вік, після досягнення якого стала можлива кримінальна відповідальність. Так, починаючи з 12-річного віку, підлягали кримінальної відповідальності особи, винні у вчиненні крадіжок, заподіянні насильства, тілесних ушкоджень, каліцтв, вбивстві; ст. 8 Основних почав кримінального законодавства СРСР і союзних республік, що надавала право застосовувати до неповнолітніх заходи медико-педагогічного характеру, була скасована. 31 травня 1935 було прийнято постанову РНК СРСР і ЦК ВКП (б) "Про заходи ліквідації дитячої безпритульності та бездоглядності", яким були ліквідовані комісії у справах неповнолітніх * (297). У зазначених актах знайшла відображення панувала в той час помилкова точка зору про примус як універсальному засобі боротьби зі злочинністю. Розпочата війна створила нові проблеми у боротьбі зі злочинністю неповнолітніх. Незважаючи на необхідність напруження всіх сил і зосередження всіх ресурсів на потреби війни, Радянська держава не жалів коштів для порятунку підростаючого покоління. Так, вже 23 січня 1942 РНК СРСР прийняв постанову "Про влаштування дітей, які залишилися без батьків" * (298), яким передбачалися створення при виконкомах місцевих Рад комісій по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, розширення дитячих приймальників-розподільників та дитячих будинків , організація Суворовських училищ для дітей, постраждалих від війни, і т.д. Все це сприяло тому, що на відміну від періоду початку 20-х рр.. безпритульність, а звідси і злочинність підлітків не отримали такого широкого розповсюдження. У перші повоєнні роки основними криміногенними умовами, як і в роки війни, були всі ті ж безпритульність, бездоглядність підлітків, а також важке матеріальне становище країни. Внаслідок цього до неповнолітніх правопорушників і раніше широко застосовувалися виховні заходи. Так, постановою Пленуму Верховного Суду СРСР від 17 лютого 1948 р. «Про застосування Указів від 4 червня 1947 р. у відношенні неповнолітніх" судовим органам пропонувалося у разі вчинення розкрадання в незначних розмірах неповнолітніми у віці від 12 до 16 років ставити на обговорення питання про припинення справи в кримінальному порядку за недоцільністю застосування заходів кримінального покарання та направлення обвинувачених в трудові виховні колонії * (299). Новим етапом у розвитку радянського кримінального законодавства про відповідальність неповнолітніх з'явилися Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, прийняті Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958, і кримінальні кодекси союзних республік, прийняті в 1959-1961 рр.. Істотною відмінністю нового законодавства було те, що на 2 роки був підвищений вік, після досягнення якого наступала кримінальна відповідальність. За загальним правилом кримінальної відповідальності, згідно зі ст. 10 Основ, підлягали особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. За деякі злочини відповідальність наставала з 14 років. Крім тих вилучень, які були зроблені для неповнолітніх при застосуванні до них положень Загальної частини кримінального права (незастосування посилання, висилки; позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі і ін), законодавство орієнтувало правоохоронні органи на переважне застосування заходів виховного характеру, а не кримінального покарання у випадках вчинення злочину, який не представляє великої суспільної небезпеки (ч. III та ч. IV ст. 10 КК РРФСР). Кримінальне законодавство 1958-1961 рр.. регламентувало широке залучення громадськості до роботи по виправленню і перевихованню неповнолітніх правопорушників, а також попередження вчинення ними злочинів. Так, п. 6 ст. 63 КК РРФСР в якості однієї з примусових заходів виховного характеру передбачав передачу неповнолітнього під нагляд трудового колективу, громадської організації або окремому громадянинові або призначення громадського вихователя у відповідності до Положення про громадських вихователів неповнолітніх. Проявом гуманізму кримінального права стало прийняття Указу Президії Верховної Ради СРСР від 15 лютого 1977 "Про доповнення Основ кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік статтею 39-1", предусмотревшей підстави відстрочки виконання вироку неповнолітньому * (300). Згідно з цією статтею "при призначенні покарання неповнолітньому, який вперше засуджується до позбавлення волі до 3 років, судом, з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, особи винного та інших обставин справи, а також можливості його виправлення і перевиховання без ізоляції від суспільства, виконання вироку до позбавлення волі щодо такої особи може бути відстрочено на термін від 6 місяців до 2 років "* (301). Завершенням розвитку законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх стало прийняття в 1991 р. Основ кримінального законодавства Союзу РСР і республік, які вперше містили спеціальний розділ "Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх". Ідея зосередити в одному розділі норми, що регулюють особливості відповідальності неповнолітніх, не нова * (302). Але ні в Основах 1958 р., ні в кримінальних кодексах союзних республік 1959-1961 рр.. такий розділ не був передбачений. Тим часом кримінальні кодекси країн Східної Європи такі розділи передбачали (наприклад, гл. 6 КК Болгарії). Включення аналогічного розділу в Основи було реалізацією висловлених в юридичній літературі пропозицій, спрямованих на вдосконалення кримінального законодавства та рекомендацій, викладених у "Мінімальних стандартних правилах Організації Об'єднаних Націй, що стосуються здійснення правосуддя щодо неповнолітніх (Пекінські правила)". Згідно п. 1.4 цих правил "правосуддя щодо неповнолітніх повинно бути складовою частиною процесу національного розвитку кожної країни в рамках всебічного забезпечення соціальної справедливості для всіх неповнолітніх, водночас сприяючи таким чином захисту молоді і підтримці мирного порядку в суспільстві" * (303). Динаміка злочинності неповнолітніх в останнє десятиліття характеризується наступними даними. У 1987 р. неповнолітніми було скоєно 116 149 злочинів, коефіцієнт злочинів - 1510 (кількість злочинів неповнолітніх на 100 000 неповнолітніх віком 14-17 років) * (304). ДО 1993 р. кількість неповнолітніх, які вчинили злочини, збільшилася на 75,5% і склало 203 826 чоловік (коефіцієнт злочинів - 2636,6 (+74,6%). У 1996 р. відбулося деяке скорочення кількості неповнолітніх, які вчинили злочини: було виявлено 192 199 чоловік (-5,7%), коефіцієнт злочинів - 2295,5 (-12,9%). Істотне скорочення числа злочинів відзначено в 1997 р. Було виявлено 161 978 неповнолітніх, що скоїли злочини (-15,7% до 1996 р.), коефіцієнт злочинів - 2030,2 (-11,6% до 1996 р.), в 1998 р. виявлено 164 787 неповнолітніх, що скоїли злочини (коефіцієнт - 20,29%) * (305). Зіставлення коефіцієнта злочинів неповнолітніх із загальним коефіцієнтом злочинів призводить дослідників до висновку, що "підлітки продовжують складати найбільш кримінально активну частину населення" * (306). Чинені підлітками злочини характеризуються, як і раніше, корисливо-насильницької спрямованістю. Як зазначає И.С.Кон, підліткова агресія - частіше за все наслідок загальної озлобленості і зниженого самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач і несправедливостей (покинув батько, погані оцінки в школі, відрахували з спортсекцій тощо). Изощренную жорстокість нерідко виявляють також жертви авторитарного виховання, фізичного придушення, не мали в дитинстві можливості вільно експериментувати і відповідати за свої вчинки; жорстокість для них - своєрідний сплав помсти, самоствердження і одночасно самоперевірки: мене всі вважають слабким, а я ось що зможу! * (307) Аналізуючи спрямованість злочинних посягань неповнолітніх у 1990-1996 рр.., Г.І.Забрянскій зазначає, що за чинним законодавством неповнолітні несуть кримінальну відповідальність за вчинення більше 130 видів правопорушень. Чотирнадцять з них становлять основний статистичний масив, частка якого дорівнює майже 95%, а частка трьох злочинів (крадіжка, грабіж і хуліганство) - понад 75% реальної сукупності * (308). У 1997 р. структура скоєних підлітками злочинів не зазнала істотних змін і виглядала наступним чином: крадіжка - 59,7% , грабіж - 8,1%, розбій - 2,3%, хуліганство - 6,2%, вбивство і замах на вбивство - 0,6%, умисне заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю - 0,9%, незаконне виготовлення, зберігання, перевезення або збут наркотичних чи психотропних речовин - 5,6%, вимагання - 1,9%, інші злочини - 14,7% * (309). Неповнолітні, які вчинили злочини у 1997 р., характеризуються наступними даними. Із 161978 неповнолітніх, які вчинили злочини у 1997 р. (питома вага 11,8%), до кримінальної відповідальності було притягнуто 144 097 чоловік (89,0%), звільнена від кримінальної відповідальності 17 881 осіб (11,0%), що в два з гаком рази менше в порівнянні з 1996 р., коли було звільнено 43 775 осіб (22,8%). Пояснюється таке зменшення, очевидно, тим, що новий КК не передбачив таких, відомих раніше КК інститутів звільнення від кримінальної відповідальності, як передача на поруки (ст. 52 КК РРФСР), передача справи в товариський суд (ст. 51), звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності (ст. 50.1). У 1997 р. порівняно з 1996 г . зменшилася на 25,2% кількість неповнолітніх жіночої статі, які вчинили злочини (було - 17 351, стало - 12 970, проте питома вага зменшилася лише з 9,0 до 8,0%). Скоротилося з 62569 до 45916, т . е. на 26,6% (питома вага відповідно - 32,6% і 28,3%), кількість підлітків, які вчинили злочини у віці 14-15 років. Менш істотно (на 10,5%) зменшилася кількість неповнолітніх, які вчинили злочини у віці 16-17 років: з 129 630 - до 116 062 чоловік (питома вага відповідно 67,4% і 71,7%). Як наголошується у пресі, в даний час найбільш гостро постає проблема вчинення суспільно небезпечних діянь дітьми, які не досягли 14-річного віку. Тільки по Москві перебувають на обліку понад 14 тисяч малолітніх підлітків, які скоїли серйозні правопорушення * (310). У 1997 р. серед виявлених неповнолітніх скоїли злочини, учні та студенти склали 74 994 особи (46,3%), що не мають постійного джерела доходу неповнолітні, які досягли шістнадцятирічного віку, - 47 712 осіб (41,1% від загальної кількості осіб, які вчинили злочини у віці 16-17 років), 30511 неповнолітніх (18,8%), які вчинили злочини у 1997 р., раніше також скоювали злочини, 103741 неповнолітній (64,0%) вчинили злочини у групі. У 1997 р. порівняно з 1996 р. зменшилася з 50 423 до 37 237 осіб (-26,2%) кількість неповнолітніх, які скоїли злочини в стані алкогольного сп'яніння. Одночасно збільшилася з 1121 до 1321, тобто на 17,8%, кількість неповнолітніх, які вчинили злочини у стані наркотичного і токсичного сп'яніння * (311). _ |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "1. Розвиток законодавства про кримінальну відповідальність неповнолітніх та характеристика злочинності неповнолітніх" |
||
|
||