Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 2, 2002 - перейти к содержанию учебника

Спадкоємці.

Суб'єктний склад спадкоємців значно ширший, ніж суб'єктний склад спадкодавців. Перш за все спадкоємцями можуть бути не лише особи, які були живі в момент відкриття спадщини, а й діти спадкодавця, які були зачаті ще коли спадкодавець був живий, а народилися після його смерті. Вони можуть успадковувати як за законом, так і за заповітом. Якщо дитина народжується живою, вона стає спадкоємцем. Зазначимо також, що це відбувається зі зворотною силою до часу відкриття спадщини. Якщо ж дитина народжується мертвою, то ніякі правові наслідки, пов'язані зі спадщиною, для неї не настають.
Дитина стає спадкоємцем і тоді, якщо вона прожила після свого народження всього кілька хвилин.
Юридичні особи можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом. На сьогоднішній день існує думка, що коли держава успадковує відумерлу спадщину, тобто коли немає спадкоємців за законом і заповітом, то, будучи суб'єктом права, держава не може вважатися юридичною особою. Держава як спадкоємець не повинна ототожнюватися з юридичною особою, яка теж виступає в ролі спадкоємця.
V. Правовідносинам, що виникають у зв'язку з переходом спадщини до держави, притаманна своєрідна юридична природа. Аналіз норм ст. 555 ЦК УРСР дає підстави для висновку, що в спадкових правовідносинах держава може виступати спадкоємцем як за заповітом, так і за законом. У разі спадкового переходу майна за заповітом, правове становище держави нічим не відрізняється від становища інших суб'єктів. Єдина особливість пов'язана з існуванням наперед визначених шляхів подальшого використання, який залежить від виду спадкового майна, його стану та ін. і передбачений Порядком обліку, зберігання, оцінки конфіскованого та іншого майна, що переходить у власність держави, і розпорядження ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 1998 р.1. Проте зазначена особливість ніяк не впливає на універсальний характер спадкового наступництва держави за заповітом.
Принципово відмінним від інституту спадкування держави за заповітом є так званий перехід до держави всієї спадщини або її частини в порядку відумерлості, який може наступити у такому разі:
- за відсутності спадкоємців за законом та за заповітом з будь-яких причин: позбавлення їх права спадкування в силу норм закону або розпоряджень заповідача, відмови від спадщини або неприйняття її та ін.;
- за наявності відмови від спадщини на користь держави;
- за відсутності спадкоємців за законом, якщо спадкодавцем заповідана лише частина майна.
Збірник урядових нормативних актів України. - 1999. - № 6. - Ст. 113.
Перехід у власність держави відумерлого майна має зовнішню схожість з надходженням до держави безхазяйного майна (ст. 137 ЦК УРСР). Утім, те, що спадщина з моменту відкриття до моменту прийняття її спадкоємцем (в даному разі - державою) тимчасово не має свого суб'єкта, зовсім не свідчить про існування протягом цього періоду безсуб'єктного майна, яке нікому не належить. В противному разі, подібно до римського usucapio pro herede, в цей період спадщиною міг би заволодіти фактично кожен, ставши при цьому її власником. Слід пам'ятати, що акту прийняття спадщини державою, як і будь-яким іншим спадкоємцем, надається зворотна юридична сила: держава вважається такою, що прийняла спадщину з моменту її відкриття (ч. 2 ст. 548 ЦК УРСР). Крім того, в порядку відумерлості держава може набути як речові, так і зобов'язальні права в той час як у зв'язку з безхазяйністю до неї переходить лише право на річ. На відміну від правил ст. 137 ЦК УРСР, які не передбачають наявність будь-якого обов'язку держави стосовно попереднього власника речі, згідно з нормами спадкового права (ч. 1 ст. 556 ЦК України), держава несе відповідальність перед кредиторами спадкодавця. Нарешті, з придбанням державою права на безхазяйне майно, не виникає відносин правонаступництва, оскільки річ переходить до держави не від власника, а в зв'язку з його відсутністю. На відміну від цього, наявність універсального наступництва у відносинах, пов'язаних з відумерлістю майна, не викликає сумніву.
Стосовно питання про правову природу відумерлості спадкового майна існують дві точки зору. Переважна більшість цивілістів вважає, що перехід до держави відумерлого майна слід визнати спадкуванням1.
Переходу відумерлого майна у власність держави дійсно притаманні ознаки спадкування. По-перше, юридичним фактом, що тягне за собою виникнення права власності держави на відумерле майно є факт смерті фізичної особи. По-друге, оскільки до держави переходять не лише права померлого, але й обов'язки, можемо сміливо говорити про універсальний характер такого наступництва. По-третє, наступництву у відумерлому майні, як і будь-якому універсальному наступництву, характерні ознаки зворотної юридичної сили, безумовності та безповоротності2 факту прийняття спадщини.
Одержання державою свідоцтва про право на спадщину, яке також часто вважається необхідним атрибутом загального наступництва держави, на наш погляд, не можна визнати характерним виявом інституту універсальності, оскільки відповідно до пункту 1 ч. 1 ст. 549 ЦК України спадкоємець може прийняти спадщину також і шляхом вступу в управління або володіння спадковим майном, чим зовсім не втрачаються риси, притаманні універсальному наступництву.
Див.: Орлова Н. В. Правовая природа виморочного имущества // ВопросьІ советского граж-данского права. - М.: Госюриздат, 1955. - С. 122; Серебровскш В. Й. Очерки ... - С. 236; Черепа-хин Б. Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. - М., Госюриздат, 1962. - С. 152.
Непослідовною слід визнати позицію Б. Б. Черепахіна, який вважаючи перехід до держави майна в порядку відумерлості особливим видом спадкування та звертаючи увагу на виконання державою функції усунення невизначеності в правовому положенні такого майна, водночас визнає її можливість відмовитися від прийняття спадщини. Див.: Черепахам Б. Б. Зазначена праця. - С. 160-161.
Вважаємо, що вищезазначені аргументи дають можливість зробити висновок, що перехід у власність держави майна в порядку відумерлості є особливим видом спадкування за законом.
Своєрідність спадкування державою відумерлого майна виявляється, перш за все, в тому, що таке наступництво можливе лише за однієї умови - за законом. Вказаний порядок переходу спадкової маси має на меті усунення безхазяйності спадкового майна, викликаної відсутністю інших спадкоємців, місце яких займає держава. З огляду на це правильним є висновок Б. Б. Черепахіна про те, що держава є підпризначеним (в силу закону) спадкоємцем1.
Іншою істотною ознакою вказаного переходу є незалежність його від волі держави-спадкоємиці: на відміну від інших спадково-правових відносин, держава не вправі усунути даний спадковий перехід, відмовившись від прийняття відумерлого майна. Правове положення держави у цьому аспекті перекликається зі становищем підвладних в римському праві - подібно до них, держава є необхідним спадкоємцем, ipso jure, та набуває спадщину поза власною волею. Це правило знаходить своє пояснення в основній меті, якій відповідає інститут відумерлості - в усуненні безхазяйності майна та випадків заволодіння спадщиною неуповноваженими на це особами.
Вказана особливість переходу відумерлого майна до держави не завжди враховується судами України в процесі розгляду ними спадкових справ. Так, Московський районний суд м. Києва розглянув справу за позовом ДПІ Московського району м. Києва до В. О-ко, Л. Б-кої, Р. Т-ко про визнання угод недійсними, визнання права державної власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, а також за зустрічним позовом Р. Т-ко до ДПІ Московського району м. Києва про визнання добросовісним набувачем.
Як було встановлено в судовому засіданні, спірне майно (квартира в житловому будинку) належала на праві приватної власності М. С-кому, який помер 31 серпня 1994 p., не маючи спадкоємців за законом і не склавши заповіту. 12 січня 1999 р. спірна квартира на підставі недійсної довіреності від імені М. С-кого була подарована В. О-ко Л. Б.-кій, а остання згодом продала її своєму чоловікові, В. О.-ку, який перепродав зазначену квартиру Р. Т-ку. Суд, задовольняючи зустрічний позовом Р. Т-ко до ДПІ Московського району м. Києва про визнання його добросовісним набувачем спірного майна (квартири), обгрунтував своє рішення так: "спірне майно... не перейшло у власність держави, і її уповноваженими органами не було одержано свідоцтво про право власності на майно, а тому зазначена квартира не вибула з володіння держави поза її волею, оскільки до держави не переходила взагалі"2.
Очевидно, що за вирішення цієї справи суд не взяв до уваги особливості спадкування державою відумерлого майна. Оскільки законодавством держава позбавлена права відмови від прийняття відумерлої спадщини, остання стає державною власністю автоматично з дня відкриття спадщини. Неодержання уповноваженим державним органом свідоцтва про право держави на спадщину не може свідчити про відмову держави від спадщини.
Див.: Черепахин Б. Б. Зазначена праця. - С. Див.: Решение Московского районного суда г. Києва от 26 сентября 2000 г. // Юридическая практика. - 2000. - № 49. - С. 13.
Спадщина, що переходить до держави, обтяжується лише боргами спадкодавця. Тому держава не зобов'язана відшкодовувати витрати, що їх зазнали треті особи з догляду за спадкодавцем в період його хвороби, на поховання спадкодавця, а також витрат з охорони спадкового майна (ч. 4 ст. 556 ЦК України).
За переходу до держави відумерлого майна, до складу якого входило авторське право або право на авторську винагороду, що належало спадкоємцеві, зазначені права припиняються (ч. 4 ст. 555 ЦК України).
В нашому спадковому праві не існує будь-яких обмежень права громадянина стати спадкоємцем залежно від статі, віку, стану фізичного чи психічного здоров'я, від раси чи національності, не вимагається від спадкоємця бути повністю дієздатним.
Питання про можливість бути спадкоємцем для особи, яка не є громадянином України, - одне із спеціальних питань приватного міжнародного права.
Закон передбачає підстави (ст. 528 ЦК УРСР, ст. 1243 ЦК України) для позбавлення за певних умов окремих осіб - недостойних спадкоємців - права на спадщину. Обставини, що стали підставою для такого позбавлення, мають бути встановлені в судовому порядку. Так, не мають права спадкувати ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь зі спадкоємців чи здійснили замах на їх життя. Здійснення спадкоємцем проти спадкодавця чи будь-кого зі спадкоємців протизаконних дій, що сприяли закликанню їх до спадщини, мають бути підтверджені вироком суду. Вироку суду достатньо для виключення засудженого з кола спадкоємців, додаткового рішення суду про позбавлення цієї особи права на спадщину не потрібно. Але в новому ЦК це правило не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її спадкоємцем за заповітом.
Не мають права спадкувати за законом батьки після дітей, щодо яких вони позбавлені батьківських прав і не були відновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки та повнолітні діти, які злісно ухилялися від виконання покладених на них законом обов'язків з утримання спадкодавця. Ці обставини мають бути підтверджені вироком суду чи матеріалами цивільних справ про стягнення аліментів, позбавлення батьківських прав. Злісне ухилення від сплати аліментів не є підставою для позбавлення права спадкування за заповітом, адже спадкодавець має право заповідати своє майно будь-якій особі.
Якщо до моменту відкриття спадщини батьки будуть відновлені в своїх правах, вони не будуть позбавлені права на спадщину.
Крім того, за новим ЦК не мають право на спадкування особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині. Також не мають права на спадкування за законом одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подружжя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.
Також за рішенням суду особа може бути усунута від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги
спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Але це правило не поширюється на на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Спадкоємці."
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    спадкоємців і обсягу прав, що передаються у спадок (спадкове майно переходило до спадкоємців у користування, а не у власність). ЦК більш ліберально підходив до розв'язання цих питань, передбачивши, що майно переходить (може перейти) до спадкоємців на праві власності, якщо наявні дві умови: 1) сума спадщини не перевищує 10 тис. крб.; 2) спадкоємцями є дружина (чоловік), діти, онуки, праонуки,
  2. § 9. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою і оголошення її померлою
    спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини. Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження (ст. 47 ЦК). Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості
  3. § 2. Здійснення цивільних прав
    спадкоємці за законом. При цьому в таких випадках має місце універсальне правонаступництво, тобто до спадкоємців переходять не тільки права, але й обов'язки спадкодавця. Гарантіями права особи на вільне здійснення нею цивільного права є: 1) презумпція добросовісності та розумності його здійснення, котра діє аж до того часу, доки інше не буде встановлено рішенням суду. Тобто щодо кожної особи,
  4. 8.2. Правочини з дефектами волі
    спадкоємці за заповітом, треті особи. Оскільки тимчасова нездатність фізичної особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними може бути початковою стадією важкого психічного захворювання, ч. 2 ст. 225 ЦК передбачає, що у разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун. Для того, щоб
  5. § 1. Договір дарування
    спадкоємці дарувальника мають право вимагати розірвання договору дарування. . Іарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, н лііо обдаровуваний створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність. Також дару- д.і іьник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо наслідок недбалого ставлення обдаровуваного до речі, що ста-
  6. § 1. Основні категорії спадкування
    спадкоємців усіх прав й обов'язків спадкодавця. Сингулярне наступництво при спадкуванні - перехід до окремих осіб лише прав спадкодавця, не обтяжених обов'язками. Відкриття спадщини - виникнення у спадкоємців права на набуття спадщини, яке відбувається в день смерті спадкодавця. Набуття спадщини - її прийняття шляхом вчинення передбачених законом дій. Заповіт - розпорядження власника
  7. § 2. Поняття спадкування і права на спадкування
    спадкоємців). Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування, складає підгалузь цивільного законодавства, яка іменується "спадковим правом" або "правом спадкування". Термін "право на спадкування" може вживатися в кількох значеннях. По-перше, в найбільш загальному вигляді право на спадкування є елементом цивільної правоздатності. У такому сенсі воно належить усім суб'єктам
  8. § 4. Об'єкти спадкування
    спадкоємців прав спадкодавця (наприклад, права власності на майно, права вимагати від божників спадкодавця повернення боргу), до них також переходять і обов'язки останнього (наприклад, борги). При цьому спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов'язків, оскільки спадщина має прийматися не частинами, а в цілому. До спадкоємців переходять майнові права і обов'язки
  9. § 1. Поняття та елементи заповіту
    спадкоємців шляхом складання заповіту та розподілити спадкове майно, майнові права та обов'язки на свій погляд. Заповіт - це особисте розпорядження особи (заповідача) відносно належного йому майна, майнових прав та обов'язків на випадок своєї смерті, складений у встановленому законом порядку (ст. 1233 ЦК). Його призначення полягає в тому, щоб визначити порядок переходу всього майна, майнових
  10. § 2. Зміст заповіту
    спадкоємців за законом, які спадкуюгь не вказану в заповіті частину майна, входять і ті особи, які частину спадщини отримують за заповітом (ст. 1245 ЦК). Проте не спадкуюгь не заповідану частину майна ті спадкоємці за законом, які заповітом позбавлені права на спадкування (ч. 2 ст. 1235 ЦК). До спеціальних розпоряджень заповідача належать: 1) підпризначення спадкоємця (субституція);