Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоСімейне право → 
« Попередня Наступна »
Е.М. Багач, Ю.В. Білоусов. Сімейний кодекс України: Науково-практичний коментар, 2010 - перейти к содержанию учебника

Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним


1. Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України.
1. Шлюбний договір, як і інші подружні договори, в силу певних підстав може бути визнаний недійсним. У цьому випадку він не породжує виникнення прав та обов'язків, тобто тих правових наслідків, настання яких бажали для себе його учасники (ч. 1 ст. 216 ЦК України). На відміну від розірвання договору, при якому його дія припиняється лише на майбутнє, а усе виконане сторонами за договором до його розірвання зберігає юридичну силу, визнання договору недійсним анулює договір з моменту його укладення (ст. 236 ЦК України). Виникає ситуація, коли шлюбний договір в юридичному розумінні нібито і не існував. Якщо ж за недійсним договором права та обов'язки сторін передбачалися лише на майбутнє, можливість їхнього настання в майбутньому припиняється і шлюбний договір виконанню не підлягає.
2. Підставами визнання шлюбного договору недійсним є, в основному, ті ж самі, що і для інших цивільно-правових правочинів. Відповідно до ст. 103 СК України шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених Цивільним кодексом України. Тобто в коментованій статті йдеться лише про підстави недійсності правочинів, що встановлені ЦК України (ст. 203). Втім, обмежитися цим не можна, оскільки Сімейний кодекс містить цілу низку власних умов, порушення яких без сумніву слугуватиме підставою визнання шлюбного договору недійсним.
З аналізу норм ЦК України та СК України можна дійти висновку, що основними підставами визнання шлюбного договору недійсним є:
1) порушення нотаріальної форми договору, а також укладення шлюбного договору неповнолітніми неемансипованими особами, які беруть шлюб без згоди їхніх батьків або піклувальника (ст. ст. 92, 94 СК України, ст. 220 ЦК України);
2) неналежний суб'єктний склад (укладення договору недієздатними особами, або такими, що не мають необхідного обсягу дієздатності) (ст. ст. 222, 223, 226 ЦК України);
3) зменшення обсягу прав дитини, які встановлені СК України (ч.4 ст. 93 СК України);
4) включення умов, які ставлять одного з подружжя у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ч. 4 ст. 93 СК України) або укладення шлюбного договору під впливом тяжкої обставини (ст. 233 ЦК України);
5) укладення договору під впливом обману або насильства (ст. ст. 230, 231 ЦК України);
6) помилка однієї із сторін договору (ст. 229 ЦК України);
7) порушення шлюбним договором норм закону (наприклад, включення в договір положень, що стосуються особистих прав і обов'язків подружжя, їх неповнолітніх дітей) тощо.
3. Недійсні правочини поділяються на два види - нікчемні та оспорювані. У літературі правильно відзначалося, що шлюбний договір може бути як нікчемним, так і оспорюваним залежно від обставин, на підставі яких він визнається недійсним. Нікчемним є правочин, недійсність якого встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Таким чином, шлюбний договір може визнаватися недійсним в силу прямої вказівки закону незалежно від рішення суду. Суд лише фіксує факт здійснення такого правочину та застосовує наслідки, які передбачені законом для такого роду правочинів. Нікчемним правочином, наприклад, є шлюбний договір, укладений з порушенням нотаріальної форми. При встановленні факту укладення шлюбного договору з пороком форми суд застосовує наслідки, передбачені чинним законодавством.
Необхідно відзначити, що в ст. 103 СК України міститься певна неточність. В ній, зокрема, сказано, що шлюбний договір може бути визнаний недійсним за рішенням суду. Складається враження, що шлюбний договір не може мати конструкції нікчемного правочину і для встановлення факту його недійсності завжди потрібне рішення суду. Однак це не так. Наведений вище приклад, пов'язаний з порушенням нотаріальної форми шлюбного договору, свідчить про те, що цей договір може належати до нікчемних правочинів, у зв'язку із чим для його недійсності не потрібне рішення суду.
Оспорюваним визнається правочин, для визнання якого недійсним потрібне доведення в суді певного факту, що заперечує його дійсність (ч. 3 ст. 215 ЦК України). У такий спосіб стосовно оспорюваних правочинів суд, по-перше, встановлює факт його недійсності та, по-друге, застосовує передбачені законом наслідки визнання правочину недійсним. Так, за рішенням суду недійсним може бути визнаний шлюбний договір, що був укладений під впливом обману, помилки, насильства тощо. Заінтересована сторона повинна довести в суді обставини, наякі вона посилається, - факти, які підтверджують, що особа діяла під впливом помилки, обману або насильства.
4. З врахуванням того, що за своєю структурою шлюбний договір може бути досить складним і включати ряд відносно самостійних частин, недійсність може поширюватися не на договір у цілому, а лише на його окремі частини. Згідно зі ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини. Наприклад, у шлюбному договорі сторони визначили ім'я своєї майбутньої дитини. У зв'язку з тим, що немайнові відносини не можуть бути врегульовані шлюбним договором, в цій частині він буде суперечити закону (ч. 3 ст. 93 СК України). Якщо інші умови шлюбного договору не суперечать законові і якщо можна припустити, що шлюбний договір було б укладено і без включення до нього умови про ім'я дитини, немає підстав для визнання цього договору недійсним у повному обсязі. Недійсність буде поширюватися лише на певну частину договору.
5. У відповідності зі ст. 103 СК України шлюбний договір може бути визнаний недійсним на вимогу: а) одного з подружжя; б) іншої особи, права та інтереси якої порушені цим договором.
З цього можна зробити висновок, що особи, які ще не зареєстрували шлюб (наречені), не мають права звертатися до суду з вимогою про визнання шлюбного договору недійсним. Очевидно, це є свідченням того, що до вступу в силу шлюбного договору (укладеного до реєстрації шлюбу) визнання його недійсним не може мати місце.
Визнання недійсним шлюбного договору можуть вимагати не лише сторони, а й інші особи. Шлюбний договір може мати конструкцію договору на користь третьої особи і передбачати права осіб, які не є його учасниками. На цій підставі можна припустити, що позов про визнання шлюбного договору недійсним у першу чергу може пред'являтися саме такими особами. Наприклад, в договорі передбачено, що повнолітній син одного з подружжя буде здобувати право на проживання в будинку, що належить на праві власності другому з подружжя. Натомість син буде зобов'язаний здійснювати ремонт такого будинку. Така умова договору не відповідає вимогам закону. За договором на користь третьої особи сторонами не може передбачатися покладення на третю особу виконання обов'язків. Така особа може здобувати лише вигоду за договором, оскільки вона є вигодонабувачем і договір укладається виключно на її користь. На цій підставі шлюбний договір на вимогу третьої особи (сина) може бути визнаний недійсним в частині умови, якою на нього покладений обов'язок виконати певні дії (здійснити ремонт будинку).
Виходячи зі змісту ст. 103 СК України, лише третіми особами коло суб'єктів, які можуть вимагати визнання шлюбного договору недійсним, не обмежується. До них можуть належати й інші особи, права та інтереси яких цим договором порушуються.
6. Недійсність шлюбного договору тягне за собою певні правові наслідки. На жаль, сімейне законодавство не визначає цього питання, що створює відповідні складнощі. Для його вирішення доводиться виходити з загальних норм цивільного законодавства щодо наслідків недійсності правочинів. За загальним правилом недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).
Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 216 ЦК наслідками, що пов'язані саме з недійсністю правочину, є наступні:
а) кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (двостороння реституція);
б) якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Треба підкреслити, що визнання шлюбного договору недійсним не впливає на долю шлюбу: він і надалі продовжує своє існування. Натомість визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору. Це є свідченням залежності шлюбного договору від факту існування шлюбу та певну підпорядкованість першого другому.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "Стаття 103. Визнання шлюбного договору недійсним"
  1. 3.1. Поняття і види права спільної власності
    Майно може належати на праві власності не тільки одній особі, а декільком особам одночасно. В такому випадку виникають відносини спільної власності. Право спільної власності - це право 2 і більше осіб на один і той самий об'єкт, який може складатися з однієї речі або з сукупності речей. Ці речі можуть бути подільними або неподільними, однак як об'єкт права власності вони є єдиним цілим. Тому
  2. § 3. Зміст спадкового договору
    Норми ЦК, які визначають зміст спадкового договору, є диспозитивними за своїм характером. Так, у ст. 1302 ЦК лише згадується про те, що набувач зобов'язується виконувати розпорядження іншої сторони (відчужувача), а після його смерті набуває право власності на майно відчужувана. При цьому не вказується ні на те, про які розпорядження йдеться, ні на те, у якому обсязі (повністю чи частково) майно
  3. Висновки до розділу
    У новому Сімейному кодексі, в якому вміщено нормативний матеріал, що стосується сімейного права, мається на меті відобразити особливості правового регулювання сімейних відносин, показати їхню пов'язаність з відносинами майновими і немайновими, які регулюються цивільним правом. Суттєвих змін у зазнало регулювання деяких питань, пов'язаних зі шлюбом. Шлюб визначено як зареєстрований у державних
  4. § 3. Право спільної сумісної власності подружжя
    Право спільної сумісної власності подружжя займає центральне місце у системі майнових відносин між ними. Визначальним тут є принцип спільності нажитого у період шлюбу майна. Юридичне закріплення цей принцип дістав ще у Сімейному кодексі УРСР 1926 p. (повна назва - Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР)', зберіг свою життєздатність і в чинному
  5. Стаття 7. Загальні засади регулювання сімейних відносин
    1. Сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. 2. Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. 3. Сімейні відносини регулюються лите у тій частині, у якій це є допустимим і можливим з точки зору інтересів їх учасників та інтересів суспільства. 4. Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права
  6. Стаття 8. Застосування до регулювання сімейних відносин Цивільного кодексу України
    1. Якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім'ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами Цивільного кодексу України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. 1. В коментованій статті визначається порядок застосування до сімейних відносин норм цивільного законодавства. Вона має принципово важливе
  7. Стаття 9. Регулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) сторін
    1. Подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім'ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства. 2. Особи, які проживають однією сім'єю, а також родичі за походженням, відносини яких не врегульовані цим Кодексом, можуть
  8. Стаття 12. Обчислення строків, встановлених у цьому Кодексі
    1. Строки, встановлені у цьому Кодексі, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України. Час має важливе значення в процесі виникнення, розвитку та припинення сімейних правовідносин. У зв'язку з цим в СК України містяться посилання на строки як на обставини, з якими закон пов'язує певні юридичні наслідки. Поняття строків та порядок їх обчислення визначаються не сімейним, а цивільним
  9. Стаття 14. Здійснення сімейних прав
    1. Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. 2. Якщо дитина або особа, дієздатність якої обмежена, не може самостійно здійснювати свої права, ці права здійснюють батьки, опікун або самі ці особи за допомогою батьків чи піклувальника. 1. Коментована стаття встановлює загальні правила щодо здійснення учасниками сімейних відносин свої прав.
  10. Стаття 18. Захист сімейних прав та інтересів
    1. Кожен учасник сімейних відносин, який досяг чотирнадцяти років, має право на безпосереднє звернення до суду за захистом свого права або інтересу. 2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: 1) встановлення правовідношення; 2) примусове виконання добровільно не виконаного
© 2014-2022  yport.inf.ua