| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 156. Укладення шлюбу на території Російської Федерації |
||
|
1. Оскільки іноземні громадяни та особи без громадянства в принципі прирівнюються в Росії в правах до російським громадянам, немає ніяких перешкод для укладення у нас шлюбів таких осіб. При цьому законодавство не вимагає від російських громадян отримання дозволу на вступ у шлюб з іноземцями. Укладення шлюбу не впливає на громадянство подружжя (ст. 8 Закону про громадянство Російської Федерації). Форма шлюбу на території Росії визначається за російським законодавством (п. 1 коментованої статті). Це означає, що шлюб повинен укладатися в органах ЗАГС. Шлюби, скоєні в Росії з релігійних обрядів, на основі звичаїв, не породжують правових наслідків. Російським законодавством визначається і порядок укладення в Росії шлюбів з іноземними громадянами: шлюб відбувається в особистій присутності осіб, що вступають у шлюб, після закінчення певного терміну, в порядку, встановленому для державної реєстрації укладення шлюбу (див. коментар до ст. 11 СК). Правило п. 1 коментованої статті відповідає існуючій практиці і діяло раніше законодавству (ст. 161 КпШС). І в іноземних державах форма і порядок укладення шлюбу за загальним правилом підпорядковуються законодавству місця вступу в шлюб. У договорах Росії про правову допомогу форма укладення шлюбу підпорядковується зазвичай законодавству держави, на території якої він полягає. В цілому це регулювання збігається з правилом п. 1 ст. 156 СК, у останньому, однак, питання про форму і порядок укладення шлюбу вирішується тільки стосовно до випадку, коли подружжя вступають в шлюб в Росії (так звана одностороння колізійна норма). Мінська конвенція 1993 не містить колізійної норми про форму шлюбу. 2. Умови укладання шлюбів з іноземними громадянами на території Росії визначаються, на відміну від раніше діючого законодавства (ст. 161 КпШС), для кожного з осіб, що вступають у шлюб, законодавством держави, громадянином якої особа є. Оскільки сімейне законодавство віднесено п. "до" ч. 1 ст. 72 Конституції до спільного ведення Російської Федерації і суб'єктів РФ, а ст. 13 СК допускає регулювання деяких умов вступу в шлюб і законодавством суб'єктів РФ (див. коментар до ст. 13 СК), можливі особливості у регулюванні умов укладення шлюбу в суб'єктах РФ. При відсилання колізійної норми п. 2 коментованої статті до російським законодавством такі особливості повинні бути враховані. Якщо в Росії полягає шлюб двох іноземних громадян, до кожного з них має застосовуватися законодавство держави, громадянином якої особа є. Факт належності особи до громадянства тієї чи іншої держави визначається згідно з п. 2 ст. 156 СК на момент укладення шлюбу. Тим самим виключаються можливі суперечки з приводу підлягає застосуванню законодавства в разі зміни подружжям громадянства. При укладенні шлюбу іноземних громадян потрібно також дотримуватися російського законодавства, а саме ст. 14 СК щодо обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу. Так, ст. 14 СК не допускає укладення шлюбу між особами, з яких хоча б одна вже перебуває в іншому шлюбі. Якщо майбутній чоловік, охочий укласти шлюб в Росії, вже перебуває у шлюбі, то навіть якщо підлягає застосуванню закон його країни допускає вступ у другий шлюб, в Росії в укладенні шлюбу йому на підставі ст. 14 СК має бути відмовлено. Що стосується інших умов укладення шлюбу, передбачених СК, наприклад, правила про шлюбному віці (ст. 13 СК), то дотримання їх в даному випадку закон не вимагає. Тому можливе укладання шлюбів і з особами молодше 18 років, якщо це правомірно за законодавством іноземної держави, громадянином якої є чоловік. Колізійні норми про умови укладення шлюбу містять деякі договори Росії (раніше - СРСР) про правову допомогу та Мінська конвенція 1993 р. (як і Кишинівська конвенція від 7 жовтня 2002 р.). Ними наказано застосовувати або законодавство держави, на території якого укладається шлюб (Договір з Фінляндією), або законодавство країни громадянства майбутнього чоловіка з дотриманням при цьому вимог законодавства держави, на території якого укладається шлюб, щодо перешкод до укладення шлюбу (ст. 26 Договору з Азербайджаном * (151), ст. 24 Договору з Польщею * (152), ст. 26 Договору з Естонією * (153) і т.д.; так само вирішено питання в ст. 26 Мінської конвенції 1993 р.). У разі розбіжності в регулюванні умов укладення шлюбу в п. 2 коментованої статті та у відповідному міжнародному договорі застосовуватися повинні правила договору (див. коментар до ст. 6 СК). Наприклад, при укладенні в Москві шлюбу між фінським громадянином та російською громадянкою умови укладення шлюбу для фінського громадянина будуть визначатися з урахуванням п. 2 ст. 22 договору з Фінляндією про правову допомогу, тобто за російським законодавством, а не за законодавством країни громадянства майбутнього чоловіка, як це запропоновано п. 2 ст. 156 СК. 3. Умови укладення шлюбу особою, яка має кілька громадянств, визначаються таким чином: якщо одне з громадянств - російське, застосуванню підлягає законодавство Росії. Посилання російського громадянина на наявне у нього, крім того, громадянство іноземної держави, підтверджене відповідними документами, в цьому випадку не повинні прийматися до уваги і не повинні тягти за собою застосування іноземного законодавства. За наявності двох (декількох) громадянств, жодне з яких не є російським, питання вирішується за вибором володаря іноземних громадянств. Не потрібно встановлювати, з якою державою особа більш тісно пов'язано, - вибір законодавства належить виключно самому що бере шлюб особі. При цьому воно не повинно обгрунтовувати свій вибір, проте вибір обмежений законодавством тих держав, громадянином яких особа є. 4. Пункт 4 коментованої статті виходить з того, що особи без громадянства найбільш тісно пов'язані з державою, де вони постійно проживають. Такий підхід відповідає і міжнародній практиці. Умови ув'язнення в Росії шлюбів осіб без громадянства підпорядковані тому законодавству держави, в якій вони мають постійне місце проживання. Якщо особа без громадянства постійно проживає в Росії, умови вступу його в шлюб визначатимуться за російським законодавством, якщо ж воно знаходиться тут тимчасово - за законодавством держави, де вона має постійне місце проживання. Хоча п. 3 та п. 4 ст. 156 СК не вказують, як п. 2 даної статті, на необхідність дотримання крім іноземного законодавства вимог ст. 14 СК щодо обставин, що перешкоджають реєстрації шлюбу, за змістом ст. 156 СК правило п. 2 цієї статті носить загальний характер і тому повинно застосовуватися і при укладенні шлюбу особою, яка має кілька іноземних громадянств, і при вступі в шлюб особи без громадянства, що має постійне місце проживання за кордоном. Мінська конвенція 1993 р., яка надає правову захист не тільки громадянам країн-учасниць, а й особам, що проживають на її території (ст. 1), встановлює, що умови укладення шлюбу таких осіб визначаються законодавством договірної сторони, на території якої вони мають постійне місце проживання; крім того, повинні бути дотримані вимоги законодавства держави, на території якого укладається шлюб (ст. 26). Аналогічно вирішено питання і в Кишинівській конвенції від 7 жовтня 2002 р. (ст. 1 і 29). Як видно, у регулюванні умов укладення шлюбу осіб без громадянства Конвенціями та п. 4 коментованої статті в принципі немає розбіжностей. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 156. Укладення шлюбу на території Російської Федерації " |
||
|
||