| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 255. Рішення, дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних або муніципальних службовців, що підлягають оскарженню в порядку цивільного судочинства |
||
|
1. Верховний Суд Російської Федерації своїми визначеннями, залишеними без зміни касаційною інстанцією, відмовив у прийнятті заяв громадянина В.В. Миронова про оскарження указів Президента Російської Федерації і постанов Уряду Російської Федерації, які стосуються підвищення грошового забезпечення військовослужбовців, співробітників органів внутрішніх справ Російської Федерації, установ і органів кримінально-виконавчої системи Міністерства юстиції Російської Федерації, митних органів Російської Федерації і федеральних органів податкової поліції, на тому підставі, що дані нормативні правові акти втратили силу до моменту звернення заявника до суду. Суд вказав, що правові акти, дія яких припинена, самі по собі не є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків і порушення охоронюваних законом прав і свобод громадян спричинити не можуть і, отже, не вимагають судового заходу; відповідно до положень Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян" та ст. ст. 251 - 253 ЦПК Російської Федерації предметом судового оскарження можуть бути тільки ті правові акти, які на момент оскарження або розгляду заявлених вимог є діючими, манливими порушення громадянських прав і свобод, а тому вимагають судового заходу. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації В.В. Миронов оскаржує конституційність п. 1 ч. 1 ст. 134, ст. ст. 251, 254 і 255 ЦПК Російської Федерації, ст. ст. 1 і 2 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян", які, на думку заявника, суперечать ст. 46 (ч. 2) Конституції Російської Федерації в тій частині, в якій не допускають судове оскарження нормативних правових актів Президента Російської Федерації та Уряду Російської Федерації, що втратили чинність до моменту звернення заявника до суду. Секретаріат Конституційного Суду Російської Федерації в порядку ч. 2 ст. 40 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше повідомляв заявника про те, що його скарга не відповідає вимогам названого Закону. 2. Конституційний Суд Російської Федерації, вивчивши подані В.В. Мироновим матеріали, не знаходить підстав для прийняття його скарги до розгляду. 2.1. Заявник, всупереч вимозі ч. 2 ст. 96 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації», не доклав до скарги копії документів, які свідчили б про застосування ст. ст. 254 і 255 ЦПК Російської Федерації у справі з його участю. Отже, його скарга в цій частині не може бути прийнята Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду як не відповідає вимогам допустимості звернень. 2.2. Згідно ст. ст. 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" громадянин має право звернутися до Конституційного Суду Російської Федерації зі скаргою на порушення конституційних прав і свобод законом, і така скарга визнається допустимою, якщо оспорюваним законом, застосованим чи підлягає застосуванню у справі заявника, зачіпаються його конституційні права і свободи. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду Російської Федерації позбавлення акта юридичної сили можливе тільки за рішенням посадової особи або державного органу, який видав цей акт, або у передбаченому Конституцією Російської Федерації порядку конституційного судочинства (Постанова від 11 квітня 2000 р. по справі про перевірку конституційності окремих положень ст. ст. 1, 21 і 22 Федерального закону "Про прокуратуру Російської Федерації"). З цього випливає, що перевірка судом загальної юрисдикції законності указів Президента Російської Федерації і постанов Уряду Російської Федерації, що втратили чинність до моменту звернення громадянина до суду, і визнання їх нечинними поза зв'язку з захистом яких суб'єктивних прав заявника, тобто в порядку абстрактного нормоконтролю, є неприпустимою. Таким чином, не можна визнати, що оспорюваними заявником ст. ст. 134 і 251 ЦПК Російської Федерації, ст. ст. 1 і 2 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян" порушується його право, гарантоване ст. 46 (ч. 2) Конституції Російської Федерації, а тому його скарга в цій частині також не може бути прийнята Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду. Слід враховувати також те, що втрата нормативним правовим актом сили не є перешкодою для здійснення закріпленого в ст. 46 (ч. 2) Конституції Російської Федерації права, - воно може бути реалізовано в інших встановлених законодавцем для конкретних категорій справ процесуальних формах, які обумовлені характером спірних правовідносин. Громадянин, зокрема, може захистити свої права не шляхом оскарження нормативних правових актів, що втратили силу до моменту його звернення до суду, а оскаржуючи засновані на них рішення і дії (бездіяльність) органів влади і посадових осіб, для визнання яких незаконними немає перешкод, оскільки суд, встановивши при розгляді справи невідповідність акта державного чи іншого органу (у тому числі втратило чинність) акту більшої юридичної сили, приймає рішення відповідно до останнього (ч. 2 ст. 120 Конституції Російської Федерації; ч. 3 ст. 5 Федерального конституційного закону "Про судову систему Російської Федерації") (Визначення КС РФ від 16 лютого 2006 р. N 13-О). § 2. 1. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації громадське благодійне установа "Інститут суспільних проблем" Єдина Європа "оскаржує конституційність ст. Ст. 255 і 258 ЦПК Російської Федерації, а також ст. Ст. 2 і 5 Закону Російської Федерації" Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян ". Як випливає з представлених матеріалів, Радянський районний суд міста Орла відмовив у задоволенні скарги громадського благодійного установи" Інститут суспільних проблем "Єдина Європа" на бездіяльність заступника губернатора Орловської області, що не направив письмову відповідь на запит, в якому заявник просив надати інформацію про проведення конкурсів на заміщення державних посад, затвердження їх умов і публікації даних умов у пресі, пославшись на те, що права, порушення яких є підставою для звернення до суду, в Відповідно до ст. 255 ЦПК Російської Федерації можуть належати тільки громадянам і не підлягають захисту за заявами організацій. На думку заявника, ст. ст. 255 і 258 ЦПК Російської Федерації та ст. 2 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян", як дозволяють суду відмовити у розгляді в порядку цивільного судочинства справ за заявами об'єднань громадян (юридичних осіб) про порушення їхніх прав, свобод та інтересів, в допуску представника організації в судове засідання, у винесенні рішення про задоволення заяви організації, суперечать ст. 46 (ч. ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації; ст. 5 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян", як що обмежує право об'єднань громадян (юридичних осіб) вимагати отримання письмової відповіді на свої звернення від відповідних посадових осіб, суперечить ст. ст. 19 (ч. ч. 1 і 2) і 46 (ч. ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації. 2. Стаття 46 (ч. 1) Конституції Російської Федерації гарантує кожному судовий захист його прав і свобод. В силу ст. 17 (ч. ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації право на судовий захист, як відноситься до основних, невідчужуваних прав і свобод людини, визнається і гарантується в Російській Федерації відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права і відповідно до Конституції Російської Федерації, що припускає наявність конкретних гарантій, які дозволяли б реалізувати його в повному обсязі і забезпечити ефективне поновлення у правах за допомогою правосуддя, що відповідає вимогам справедливості. Громадські об'єднання, до яких відноситься громадське благодійне установа "Інститут суспільних проблем" Єдина Європа ", створюються громадянами на підставі ст. 30 (ч. 1) Конституції Російської Федерації, яка закріплює право кожного на об'єднання, для спільної реалізації конституційних прав, таких як право на вільний пошук, отримання, передачу, виробництво, поширення інформації будь-яким законним способом, право звертатися особисто, а також направляти індивідуальні та колективні звернення до державні органи та органи місцевого самоврядування, право захищати свої права і свободи всіма способами, не забороненими законом (ч. 4 ст. 29; ст. 33 та ч. 2 ст. 45 Конституції Російської Федерації). Названі права за своєю природою можуть належати як громадянам (фізичним особам) , так і їх об'єднанням (юридичним особам), які вправі реалізувати гарантоване ст. 46 Конституції Російської Федерації право на звернення до суду, в тому числі на оскарження рішень і дій (бездіяльності) органів державної влади, при тому що право на судовий захист виступає як гарантія всіх конституційних прав і свобод. Дана правова позиція висловлено Конституційним Судом Російської Федерації в Постановах від 24 жовтня 1996 р. по справі про перевірку конституційності ч. 1 ст. 2 Федерального закону "Про внесення змін до Закону Російської Федерації" Про акцизи ", від 17 грудня 1996 по справі про перевірку конституційності п. п. 2 і 3 ч. 1 ст. 11 Закону Російської Федерації "Про федеральних органах податкової поліції" і неодноразово підтверджена в ряді його рішень. Як випливає з викладеної правової позиції, здійснення права кожного на судовий захист передбачає не тільки право на звернення із заявою до суду, але і вирішення справи судом по суті відповідно до підлягають застосуванню норм права, а також винесення судом рішення, за яким порушені права особи, яка звернулась за захистом, повинні бути відновлені. Відсутність у чинному законодавстві, у тому числі в оспорюваних положеннях Цивільного процесуального кодексу Російської Федерації і Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян", прямої вказівки на право об'єднання громадян (юридичної особи) оскаржити в порядку цивільного судочинства колегіальні і одноосібні рішення і дії (бездіяльність), внаслідок яких порушено права і законні інтереси об'єднання, воно незаконно притягнуто до відповідальності або на нього незаконно покладено якась обов'язок, створено перешкоди до здійснення ним прав, як і відсутність вказівки на обов'язок суду прийняти таку заяву до свого провадження, а в разі його обгрунтованості - винести рішення про зобов'язання відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадової особи, державного або муніципального службовця усунути в повному обсязі допущене порушення або перешкоду до здійснення прав об'єднання, не може паралізувати саме це право, гарантоване Конституцією Російської Федерації. Статті 255 і 258 ЦПК Російської Федерації, всупереч твердженням заявника, не регулюють участь представника організації в судовому розгляді, а ст. 5 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян" регламентує строки для звернення зі скаргою до суду, а не відносини, що виникають у зв'язку із зверненням до тих чи інших органів державної влади, місцевого самоврядування та їх посадовим особам. Що стосується перевірки законності та обгрунтованості рішення суду, який відмовив у задоволенні заяви громадського благодійного установи "Інститут суспільних проблем" Єдина Європа "про оскарження бездіяльності посадової особи, то вона до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, встановленої ст . 125 Конституції Російської Федерації та ст. 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", не відноситься. Виходячи з викладеного та керуючись п. 3 ч. 1 ст. 43, ч. 1 ст. 79 і ст. 100 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", Конституційний Суд Російської Федерації визначив наступне. Статті 255 і 258 ЦПК Російської Федерації та ст. 2 Закону Російської Федерації "Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян "за своїм конституційно-правовим змістом, виявленому в сьогоденні Визначенні відповідно до правовими позиціями, вираженими Конституційним Судом Російської Федерації в рішеннях, які зберігали свою силу, надають об'єднанням громадян (юридичним особам) право на подачу в суд заяв про оскарження рішень і дій (чи бездіяльності) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб, державних або муніципальних службовців і припускають обов'язок суду розглянути такі заяви по суті. Правозастосовні рішення у справі громадського благодійного установи "Інститут суспільних проблем" Єдина Європа ", винесені на підставі ст. Ст. 255 і 258 ЦПК Російської Федерації та ст. 2 Закону Російської Федерації" Про оскарження до суду дій і рішень, які порушують права і свободи громадян "в тлумаченні, розходиться з їх конституційно-правовим змістом, виявленим в сьогоденні Визначенні, підлягають перегляду у встановленому порядку (Визначення КС РФ від 22 квітня 2004 р. N 213-О). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 255. Рішення, дії (бездіяльність) органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних або муніципальних службовців, що підлягають оскарженню в порядку цивільного судочинства" |
||
|
||