| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 442. Захист прав інших осіб при виконанні судового постанови чи постановлення державного чи іншого органу |
||
|
§ 1. 1. У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації громадяни Квасов В.А. і Квасова С.А. оскаржують конституційність ч. 1 ст. 91 Федерального закону "Про виконавче провадження", відповідно до якої стягувач має право пред'явити організації позов про стягнення підлягає утриманню з боржника суми, що не утриманої з вини цієї організації. Як випливає з представлених матеріалів, суди загальної юрисдикції відмовили Квасову В.А. і Квасової С.А. в задоволенні позовів до ряду державних органів у зв'язку з невиконанням Федеральною службою судових приставів прийнятих на користь заявників рішень про стягнення коштів з ВАТ "Російський кредит" та АКБ "СБС-Агро". На думку заявників, зазначена норма, як не встановлює право стягувача пред'являти позов про стягнення підлягає утриманню з боржника суми до органів, виконуючим судові акти, а також не визначальна підстави та обсяг відповідальності винних у несвоєчасному стягнення організацій та органів, суперечить ст. ст. 2, 18, 19 (ч. ч. 1 і 2), 35 (ч. ч. 1 і 3), 45, 46, 52, 53 і 55 (ч. ч. 2 і 3) Конституції Російської Федерації, а також ст. ст. 6 і 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Секретаріат Конституційного Суду Російської Федерації в порядку ч. 2 ст. 40 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше повідомляв заявників про те, що їх скарга не відповідає вимогам названого Закону. 2. Конституційний Суд Російської Федерації, вивчивши подані Квасовим В.А. і Квасової С.А. матеріали, не знаходить підстав для прийняття їх скарги до розгляду. З права кожного на судовий захист його прав і свобод і на забезпечення державою потерпілому доступу до правосуддя і компенсацію заподіяної шкоди (ст. ст. 46 і 52 Конституції Російської Федерації) не слід можливість вибору громадянином за своїм розсуд тієї чи іншої процедури судового захисту, особливості яких стосовно окремих видів судочинства та категоріях справ визначаються, виходячи з Конституції Російської Федерації, федеральними законами. Згідно п. 1 ст. 1064 ЦК Російської Федерації шкоду, заподіяну особі або майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка заподіяла шкоду. За змістом Федерального закону "Про виконавче провадження" організацією, до якої може бути пред'явлений позов про стягнення підлягає утриманню з боржника суми, що не утриманої з її вини, є, зокрема, банк, інша кредитна організація , де знаходяться кошти боржника, організація, яка виробляє виплати заробітної плати, інших доходів боржника, але не Федеральна служба судових приставів, що входить до структури федеральних органів виконавчої влади (затверджена Указом Президента Російської Федерації від 20 травня 2004 р. N 649 в редакції Указу Президента Російської Федерації від 11 жовтня 2004 р. N 1304). Держава в рамках виконання своїх обов'язків, що випливають із ст. 52 Конституції Російської Федерації, створює необхідні законодавчі та правозастосовні механізми, що забезпечують умови, необхідні для винесення судом рішення про відшкодування шкоди винною особою і його належного виконання уповноваженим державним органом. З вказаної статті, а також інших положень Конституції Російської Федерації не випливає обов'язок держави та її органів (в особі служби судових приставів) відшкодовувати стягувачу присуджені йому за судовим рішенням грошові кошти у разі їх нестягнення з боржника. Як випливає зі скарги, своє конституційне право на судовий захист Квасов В.А. і Квасова С.А. реалізували в судах загальної юрисдикції: по їхніх справах були винесені рішення про стягнення грошових коштів з боржників, на підставі даних рішень було порушено виконавче провадження. Таким чином, не можна зробити висновок про те, що ч. 1 ст. 91 Федерального закону "Про виконавче провадження", яка сама по собі спрямована на захист прав стягувача, зачіпає права, закріплені ст. ст. 45, 46, 52 і 53 Конституції Російської Федерації. Відсутність же в ній необхідних, на думку заявників, положень також не може свідчити про її неконституційність, і, крім того, внесення до чинного законодавства тих чи інших уточнень і доповнень до компетенції Конституційного Суду Російської Федерації, встановленої у ст. 125 Конституції Російської Федерації та ст. 3 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації", не відноситься. Посилання заявників на обгрунтування своєї позиції по поставленому у скарзі питання на ст. ст. 2, 18, 19 (ч. ч. 1 і 2), 35 (ч. ч. 1 і 3) і 55 (ч. ч. 2 і 3) Конституції Російської Федерації, ст. ст. 6 і 41 Конвенції про захист прав людини та основних свобод носить довільний характер і не може бути прийнята до уваги Конституційним Судом Російської Федерації (Визначення КС РФ від 18 листопада 2004 р. N 376-О). § 2. 1. ТОВ "Форт-Імпекс" - стягувач за виконавчим листом, виданим Арбітражним судом Республіки Татарстан, 19 листопада 2003 направило даний виконавчий лист у ВАТ АКБ "Енергобанк" з додатком інкасового доручення на списання 7140000 руб. з конкретного рахунку боржника (ЗАТ "КВАРТ"), а через кілька днів - додатково заяву про списання заборгованості з усіх рахунків боржника. ВАТ АКБ "Енергобанк" в листі, адресованому стягувачу, роз'яснило, що за наявності прикладеної до виконавчого листа інкасового доручення, де вказано конкретний рахунок боржника, він не має права списати кошти з інших його рахунків; списання коштів з усіх рахунків боржника можливо тільки при відкликанні інкасового доручення. 16 грудня 2003 ВАТ АКБ "Енергобанк" перерахувало стягувачу з рахунку боржника, зазначеного в інкасовому дорученні, 275261 руб. 94 коп. 22 грудня 2003 стягувач виконавчий лист відкликав. Рішенням Арбітражного суду Республіки Татарстан від 21 січня 2004 р. ТОВ "Форт-Імпекс" було відмовлено в позові до ВАТ АКБ "Енергобанк" про стягнення відповідно до ст. 91 Федерального закону "Про виконавче провадження" 7140000 руб. збитків, що виникли, на думку позивача, у зв'язку з невиконанням відповідачем дій по перерахуванню з рахунків боржника грошових коштів на підставі виконавчого листа. Суд вказав, що позивач направив виконавчий лист безпосередньо в банк правомірно, у повній відповідності зі ст. 6 Федерального закону "Про виконавче провадження", яка не ставить виконання банком виконавчого листа в залежність від того, додана до нього інкасове доручення чи ні, проте в позові слід відмовити, оскільки до моменту розгляду справи вся сума боргу була перерахована самим боржником стягувачу через інший банк. Апеляційна інстанція залишила це рішення без зміни і припинила провадження за апеляційною скаргою в частині, що стосується вимоги про стягнення 263 228 руб. 29 коп., Вказавши, що вимога про довзисканіі з відповідача збитків у виді не перерахованих ним відсотків, нарахованих на день фактичної сплати боргу, є новою вимогою, яка не заявлялося в суді першої інстанції. Постановою арбітражного суду касаційної інстанції ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовані і справу направлено на новий розгляд у зв'язку з тим, що вина банку в невиконанні вимог, що містяться у виконавчому документі, доведена, а факти відкликання виконавчого листа стягувачем і виконання судового рішення самим боржником шляхом перерахування грошових коштів через інший банк не впливають на правомірність заявлених позивачем вимог. При новому розгляді справи Арбітражний суд Республіки Татарстан стягнув з ВАТ АКБ "Енергобанк" 263228 руб. 69 коп. збитків у вигляді відсотків, не утриманих з вини відповідача (рішення від 25 лютого 2005 р., залишене без зміни постановою арбітражного суду касаційної інстанції). У своїй скарзі до Конституційного Суду Російської Федерації ВАТ АКБ "Енергобанк" оскаржує конституційність ст. 6 Федерального закону "Про виконавче провадження", згідно з якою виконавчий документ, в якому містяться вимоги судових актів і актів інших органів про стягнення грошових коштів, може бути направлений стягувачем у банк чи іншу кредитну організацію, якщо стягувач має відомості про наявні там рахунках боржника та про наявність на них грошових коштів, або судовому приставу-виконавцю, якщо такими відомостями він не має в своєму розпорядженні, для виконання в порядку, передбаченому даним Федеральним законом (п. 1); банк або інша кредитна організація, що здійснюють обслуговування рахунків боржника, у триденний термін з дня отримання виконавчого документа від стягувача або судового пристава-виконавця виконують містяться у виконавчому документі вимоги про стягнення грошових коштів або роблять відмітку про повне або часткове невиконання зазначених вимог у зв'язку з відсутністю на рахунках боржника грошових коштів, достатніх для задоволення вимог стягувача (п. 2); невиконання зазначених у п. 2 даної статті вимог є підставою для накладення судом загальної юрисдикції або арбітражним судом на банк або іншу кредитну організацію штрафу в порядку та розмірі, визначених федеральним законом (п. 3). Крім того, у скарзі оскаржується конституційність ст. 91 Федерального закону "Про виконавче провадження", згідно з якою стягувач має право пред'явити організації позов про стягнення підлягає утриманню з боржника суми, що не утриманої з вини цієї організації; при цьому стягувач звільняється від сплати державного мита. На думку заявника, положення ст. 6 Федерального закону "Про виконавче провадження" в тлумаченні, що виключає застосування норм цивільного законодавства за розрахунками по інкасо, створюють правову невизначеність, захопливу порушення вимог розрахункових операцій та покладання на банки не властивої їм функції пошуку коштів боржника, що суперечить ст. ст. 19, 34 (ч. 1) і 55 (ч. 3) Конституції Російської Федерації, а ст. 91 названого Федерального закону в тлумаченні, манливому її застосування до кредитним організаціям в якості міри додаткової відповідальності, не відповідає вимогам ясності, недвозначності правової норми і її узгодженості з іншими нормами в системі чинного правового регулювання, що суперечить ст. 19 Конституції Російської Федерації. Секретаріат Конституційного Суду Російської Федерації в порядку ч. 2 ст. 40 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" раніше повідомляв заявника про те, що його скарга не відповідає вимогам названого Закону. 2. Конституційний Суд Російської Федерації, вивчивши подані ВАТ АКБ "Енергобанк" матеріали, не знаходить підстав для прийняття його скарги до розгляду. 2.1. Відповідно до ст. 19 (ч. ч. 1 і 2) Конституції Російської Федерації всі рівні перед законом і судом; держава гарантує рівність прав і свобод людини і громадянина незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, майнового і посадового становища, місця проживання, ставлення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань, а також інших обставин. Конституційний принцип рівності не перешкоджає законодавцю при здійсненні правового регулювання виконавчого провадження встановлювати відмінності у правовому статусі стягувача і боржника, в тому числі вводити спрощений порядок виконання судового рішення - напрямок стягувачем виконавчого документа безпосередньо в банк, іншу кредитну організацію, яка обслуговує боржника, минаючи службу судових приставів -виконавців. Такий порядок, як спрямований на якнайшвидше виконання вступило в законну силу судового рішення, відповідає завданню реалізації конституційно значимого публічно-правового інтересу держави і суспільства при здійсненні ефективного правосуддя в цілях захисту і відновлення порушених прав. Стаття 6 Федерального закону "Про виконавче провадження", всупереч твердженням заявника, не виключає застосування норм цивільного законодавства, що регулюють розрахунки по інкасо при виконанні виконавчих листів, оскільки стягувач має право, чи не направляючи виконавчий документ в банк боржника , пред'явити засноване на такому документі вимога до виконання відповідно до норм цивільного законодавства, що визначають взаємовідносини сторін за договором банківського рахунку та порядок здійснення розрахунків по інкасо (ст. ст. 845, 874 - 876 ЦК Російської Федерації); крім того, стягувач має право дати доручення банку (банку-емітенту), клієнтом якого є, здійснити дії щодо отримання платежу від боржника, що обслуговується іншим банком (виконуючим банком). Відсутність же банківських правил здійснення розрахункових операцій при пред'явленні виконавчого листа в порядку ст. 6 Федерального закону "Про виконавче провадження" не може свідчити про порушення конституційних прав заявника в конкретній справі. Отже, скарга ВАТ АКБ "Енергобанк" в частині, що стосується перевірки конституційності даної статті, не є припустимою за змістом ст. ст. 96 і 97 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" і не може бути прийнята Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду. 2.2. Як випливає зі скарги, доводи ВАТ АКБ "Енергобанк" про невідповідність Конституції Російської Федерації положень ст. 91 Федерального закону "Про виконавче провадження" зводяться до твердження про те, що банк (або інша кредитна організація) не є тією організацією, якій може бути пред'явлений позов про стягнення суми, що не утриманої з боржника з вини цієї організації. Тим часом, як зазначив Конституційний Суд Російської Федерації в Визначенні від 18 листопада 2004 р. N 376-О про відмову в прийнятті до розгляду скарги громадян Квасова В.А. і Квасової С.А., за змістом Федерального закону "Про виконавче провадження" організацією, до якої може бути пред'явлений позов про стягнення підлягає утриманню з боржника суми, що не утриманої з її вини, є, зокрема, банк, інша кредитна організація, де знаходяться грошові кошти боржника, організація, яка виробляє виплати заробітної плати, інших доходів боржника. Крім того, положення ст. 91 Федерального закону "Про виконавче провадження", як спрямовані на захист прав стягувача, порушених організацією, винною у несвоєчасному утриманні суми, що підлягає утриманню з боржника, не встановлюють будь-яких заходів відповідальності по відношенню до кредитних та іншим організаціям, а значить, не порушують конституційні права заявника. Отже, його скарга в частині, що стосується перевірки конституційності ст. 91 Федерального закону "Про виконавче провадження", також не може бути прийнята Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду (Визначення КС РФ від 20 грудня 2005 р. N 532-О). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "Стаття 442. Захист прав інших осіб при виконанні судового постанови чи постановлення державного чи іншого органу" |
||
|
||