| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 43. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору |
||
|
§ 1. 1. За договором купівлі-продажу подружжя Каменських придбали у громадянки Є.І. Чивокуня у спільну часткову власність недобудований житловий будинок та земельну ділянку вартістю 500 тис. руб. Після оформлення угоди П.П. Каменських пред'явив до Є.І. Чивокуня позов про стягнення 25 тис. руб., Зайво переданих їй в рахунок належної за договором суми. Рішенням мирового судді позов задоволено. Є.І. Чивокуня оскаржила рішення в апеляційному порядку; при підготовці справи за апеляційною скаргою до судового розгляду Новооскольський районний суд Бєлгородської області дійшов висновку про необхідність залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, подружжя позивача - П.О . Каменських, яка не брала участь у розгляді справи судом першої інстанції. Вважаючи, що тим самим буде порушено її право, гарантоване ст. 47 (ч. 1) Конституції Російської Федерації, суд призупинив провадження у справі і звернувся до Конституційного Суду Російської Федерації із запитом про перевірку конституційності ст. ст. 43, 148, п. 4 ч. 1 ст. 150 та ч. 2 ст. 327 ЦПК Російської Федерації. На думку заявника, закріплене ними нормативне положення, яке надає суду право в стадії підготовки справи до судового розгляду в апеляційній інстанції залучати до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, при його застосуванні призведе до порушення права П.А. Каменських на розгляд її справи в суді першої інстанції. При цьому точку зору самої П.А. Каменських з даного питання суд не з'ясовував. 2. Відповідно до ст. 47 (ч. 1) Конституції Російської Федерації ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом. Стосовно до цивільного судочинства це означає, що розгляд справи про визначення прав і обов'язків учасників цивільно-правового спору повинно здійснюватися з дотриманням правил підсудності, передбачених Цивільним процесуальним кодексом Російської Федерації. Згідно ч. 2 ст. 327 ЦПК Російської Федерації розгляд справи судом апеляційної інстанції проводиться за правилами виробництва в суді першої інстанції. На підставі цієї норми в системному зв'язку зі ст. ст. 43, 148 та п. 4 ч. 1 ст. 150 названого Кодексу суд робить висновок про наявність у нього права залучити чи інша особа до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, у зв'язку з чим це особа буде змушена вступити в процес вже після того, як справа розглянута по суті судом першої інстанції з дотриманням встановлених правил підсудності без його участі. Тим часом при вирішенні питань про те, чи залучати П.А. Каменських до участі у справі і чи призведе це до порушення її прав, Новооскольський районний суд Бєлгородської області зобов'язаний виходити з конкретних обставин виниклої суперечки. З матеріалів справи випливає, що спірну суму Є.І. Чивокуня передав особисто П.П. Каменських, який потім звернувся до суду з вимогою про її стягнення. Суд апеляційної інстанції без з'ясування думки подружжя Каменських порахував, що на спірну суму поширюється законний режим майна подружжя, тобто режим їхньої спільної власності (п. 1 ст. 33 Сімейного кодексу Російської Федерації). На думку суду, це саме по собі тягне необхідність залучення П.А. Каменських в процес і порушує її право на участь у розгляді справи судом першої інстанції. Однак режим спільної власності передбачає не лише розпорядження майном за згодою подружжя, яке передбачається незалежно від того, ким відбувається угода, але також їх узгоджені дії щодо захисту прав на нього як за вимогами, що пред'являються до подружжя в щодо такого майна, так і за їх вимогам до інших осіб (п. п. 1 і 2 ст. 35 Сімейного кодексу Російської Федерації, ст. ст. 253 і 256 Цивільного кодексу Російської Федерації). З законного режиму спільної власності подружжя і солідарного характеру їх прав і обов'язків випливає, що обумовлені спільним майном права можуть захищатися, в тому числі в судовому порядку, їх спільними діями або - за згодою між ними - тільки одним з них. У разі спільних дій подружжя щодо захисту прав на спільне майно П.А. Каменських згідно ч. 1 ст. 40 ЦПК Російської Федерації мала б брати участь в судовому процесі як соистца, але вступ у справу в такому процесуальному ролі залежало виключно від її розсуду. Інша суперечило б принципу диспозитивності цивільного судочинства, зумовленого характером захищається матеріального права, - за самою своєю природою цивільні права, до яких відносяться і майнові права подружжя, припускають свободу договору і не допускають можливості довільного втручання кого-небудь у приватні справи (п. 1 ст . 1, п. 1 ст. 9, п. 1 ст. 421 ЦК Російської Федерації). Це означає, що суд першої інстанції за відсутності волевиявлення П.А. Каменських не вправі був залучати її до участі у справі в якості соистца, що не перешкоджав, однак, відповідно до ч. 1 ст. 43 ЦПК Російської Федерації залученню її в процес, розпочатий її чоловіком, в якості третьої особи на його боці, тобто на стороні позивача. Однак і в цьому випадку в силу диспозитивності цивільного судочинства вирішення питання про те, чи приймати їй особисто участь у судовому засіданні або обмежитися участю в ньому свого чоловіка, що захищає загальні права, залежало від її розсуду. Отже, з урахуванням характеру спірного матеріального правовідносини міститься в ст. ст. 43, 148, п. 4 ч. 1 ст. 150 та ч. 2 ст. 327 ЦПК Російської Федерації нормативне положення не може розглядатися як порушує право П.А. Каменських на розгляд справи в суді першої інстанції. Вона мала можливість на свій розсуд спільно з чоловіком ініціювати порушення справи в суді першої інстанції і брати участь в ньому, проте таким правом не скористалася, що саме по собі передбачає її задоволеність діями чоловіка щодо захисту їх загальних прав. 3. Згідно п. 2 ч. 1 ст. 43 Федерального конституційного закону "Про Конституційний Суд Російської Федерації" Конституційний Суд Російської Федерації приймає рішення про відмову у прийнятті звернення до розгляду у разі, якщо звернення відповідно до вимог даного Федерального конституційного закону не є допустимим. Оскільки оспорюване нормативне положення, що міститься в ст. ст. 43, 148, п. 4 ч. 1 ст. 150 та ч. 2 ст. 327 ЦПК Російської Федерації, з урахуванням обставин конкретної справи не може розглядатися як порушує конституційне право П.А. Каменських на розгляд справи в тому суді і тим суддею, до підсудності яких воно віднесено законом, запит Новооскольського районного суду Бєлгородської області не може бути визнаний таким, що відповідає критерію допустимості і прийнятий Конституційним Судом Російської Федерації до розгляду (Визначення КС РФ від 4 квітня 2006 р. N 99-О "Про відмову в прийнятті до розгляду запиту Новооскольського районного суду Бєлгородської області про перевірку конституційності положень ст. ст. 43, 148, 150 І 327 ЦПК РФ"). |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 43. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору " |
||
|
||