| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
Стаття 48. Встановлення походження дитини |
||
|
1. Походження дитини від даної матері (її материнство), чиї пологи відбулися в медичній установі будь-якого типу (пологовий будинок, пологове відділення при лікарні і т.д.), підтверджується документом встановленої форми про народження. Такий документ може видати медична організація, лікар якої надавав медичну допомогу при пологах або в яку звернулася мати після пологів, що відбулися, наприклад, в домашніх умовах, або особа, що займається приватною медичною практикою поза медичної організації. Походження дитини від матері може бути посвідчений особою, присутнім під час пологів, шляхом подачі усної або письмової заяви працівникові органу РАЦС, що проводить реєстрацію народження. За відсутності у нього можливості особисто з'явитися до органу РАЦС, його підпис на заяві має бути засвідчена організацією, в якій зазначена особа працює або навчається, житлово-експлуатаційною організацією або органом місцевого самоврядування за місцем його проживання або адміністрацією стаціонарної медичної організації, в якій заявник знаходиться на лікуванні. Заява, яке засвідчує, що саме ця жінка справила дитини на світ, може надійти від будь-якого заявника з дотриманням перерахованих вище правил. Воно може бути також направлено до органу РАЦС за допомогою поштового зв'язку, електронної зв'язку або іншим способом (п. 3 ст. 14 Закону про акти громадянського стану). За відсутності підстав для встановлення походження дитини від матері перерахованими способами державна реєстрація народження дитини проводиться на підставі рішення суду про встановлення факту народження дитини даною жінкою відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 262 ЦПК. 2. Значно простіше встановити походження дитини від батька (батьківство) у випадках, коли батьки неповнолітнього перебувають у шлюбі, зареєстрованому в установленому законом порядку. У таких випадках діє так звана презумпція батьківства, тобто батьком дитини вважається чоловік матері. Тому для реєстрації народження дитини заявнику достатньо пред'явити свідоцтво про шлюб батьків. Якщо ж чоловік не вважає дитину своїм, він має право оскаржити вироблену запис (див. коментар до ст. 52 СК). Якщо народження дитини відбулося протягом 300 днів з моменту розірвання шлюбу, батьком дитини визнається колишній чоловік матері дитини. При цьому враховується, що народження дитини після закінчення названого терміну робить сумнівним походження дитини від чоловіка, сімейні відносини з яким матір'ю дитини повністю виключені. Аналогічна ситуація складається і у випадку, коли шлюб батьків визнаний судом недійсним. Але точкою відліку тут буде вступ рішення суду про визнання шлюбу недійсним законної сили, що не виключає помилки з приводу походження дитини від чоловіка, що не визнає свого батьківства. У разі якщо дитина народилася протягом 300 днів з моменту смерті чоловіка матері дитини, діє та ж презумпція: "чоловік матері - батько дитини", за умови, що не доведено інше. Іншими словами, в подібній ситуації може виникнути проблема оспорювання батьківства (див. коментар до п. 1, 2 ст. 52 СК). Не виключається і можливість заперечування материнства, якщо, наприклад, з причин різного властивості справжня мати не фігурує у свідоцтві про народження її дитини в якості матері (див. коментар до п. 1, 2 ст. 52 СК). 3. Відсутність шлюбу між батьками неповнолітнього ускладнює встановлення походження дитини. Якщо чоловік не заперечує свого батьківства і прагне знайти батьківські права і обов'язки в повному обсязі, проти чого жінка-мати не заперечує, допускається встановлення батьківства в добровільному порядку, тобто шляхом подачі спільної заяви до органу РАЦС з відповідною заявою. Подача такої заяви всупереч волі матері виключається. Треба сказати, що локальні дослідження показали, що чоловіки-батьки нерідко вдаються до допомоги п. 3 коментованої статті. Причому в категорію осіб, які визнають своє батьківство, входять чоловіки різного віку - як юні, так і мають великий життєвий досвід, і всіх професій - бізнесмени, робітники, службовці і т.п. У деяких випадках добровільне встановлення батьківства здійснюється без згоди матері, оскільки отримати його не можна. До таких випадків належить: - смерть матері, яка підтверджена свідоцтвом про смерть; - визнання матері недієздатною, від чого її згоду на встановлення батьківства правового значення не має. Але недієздатність повинна бути підтверджена судовим рішенням; - неможливість встановлення місця її знаходження, що підтверджується довідками про її розшуку, показаннями осіб, які знають її; - позбавлення матері батьківських прав, про що свідчить відповідне судове рішення. Обмеження батьківських прав відповідно до ст. 73 СК не звільняє матір від необхідності висловити свою згоду на встановлення батьківства в спрощеному порядку, тобто шляхом подачі спільної з батьком заяви до органів ЗАГС. За відсутності згоди матері на встановлення батьківства через неможливість його отримання по перерахованих вище причин воно здійснюється за заявою батька дитини. Але щоб виключити при цьому порушення прав, інтересів дитини потрібна згода органів опіки та піклування на встановлення батьківства тільки за заявою чоловіка, оскільки він може керуватися далекими від гуманності міркуваннями, переслідувати корисливі цілі, страждати алкоголізмом або наркоманією, що потребують негайного позбавлення його батьківських прав. Але щоб не допустити невиправданого відмови органів опіки та піклування на одностороннє встановлення батьківства, можна за отриманням відповідного дозволу звернутися до суду, який в порядку позовного провадження розгляне заяву передбачуваного батька. Заради дотримання інтересів майбутньої матері, яка не перебуває у шлюбі з батьком її дитини, інтересів дитини, якій належить ще з'явитися на світ, СК допускає добровільне встановлення батьківства під час вагітності жінки. Однак тільки якщо існують обставини, що дають підстави припускати, що подача такої заяви в майбутньому стане неможливою або скрутною. Такими обставинами можуть, наприклад, бути від'їзд передбачуваного батька в тривале відрядження, експедицію, або його важка хвороба, коли він хоче за життя висловити свою волю і т.п. Встановлення батьківства в цих випадках здійснюється на загальних підставах: шляхом подачі спільної заяви до органів ЗАГС. Треба думати, що можлива зміна намірів чоловіка, викликана, допустимо, впливом на нього друзів і родичів, не може служити свідченням неможливості, затруднительности виконання бажання передбачуваного батька, оскільки воно викликано не об'єктивними, а суб'єктивними причинами. Але в будь-якому випадку запис про батьків дитини провадиться тільки після його народження. Спільна заява про встановлення батьківства може бути подано при державній реєстрації народження дитини, а також після державної реєстрації народження дитини (п. 2 ст. 50 Закону про акти громадянського стану). У спільній заяві про встановлення батьківства повинні бути підтверджені визнання батьківства особою, що не перебувають у шлюбі з матір'ю дитини, і згода матері на встановлення батьківства. У даній заяві мають бути зазначені такі відомості: - прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження, громадянство, національність (вказується за бажанням заявника), місце проживання особи, яка визнає себе батьком дитини; - прізвище, ім'я, по батькові, стать, дата і місце народження дитини, а також реквізити запису акта про її народження (при встановленні батьківства після державної реєстрації народження дитини); - прізвище, ім'я, по батькові, дата і місце народження, громадянство, національність (вказується за бажанням заявника), місце проживання матері дитини; - реквізити запису акта про укладення шлюбу (у разі вступу матері дитини в шлюб з його батьком після народження дитини); - прізвище, ім'я, по батькові дитини після встановлення батьківства; - реквізити документів, які засвідчують особи батька і матері дитини. Заявники підписують спільну заяву про встановлення батьківства і вказують дату його складання. У разі якщо батько чи мати дитини не мають можливості особисто подати заяву про встановлення батьківства, їх волевиявлення може бути оформлено окремими заявами про встановлення батьківства. Але підпис особи, що не має можливості бути присутнім при подачі такої заяви, повинна бути нотаріально посвідчена. 4. Встановлення батьківства може стосуватися не лише неповнолітніх, а й повнолітніх осіб, тобто тих, кому виповнилося 18 років. У першому випадку згоди дитини на встановлення батьківства не потрібно. У другому ж воно необхідне, оскільки людина до цього часу володіє повною самостійністю і здатний вирішити без чиєїсь допомоги питання про встановлення батьківства. Інша справа, якщо такий повнолітній визнаний недієздатним у встановленому законом порядку, що підтверджується рішенням суду. Тоді від його імені виступає його опікун, а за відсутності такого - представник органу опіки та піклування. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна " Стаття 48. Встановлення походження дитини " |
||
|
||