| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 3. Структурні та інші особливості правової системи Європейського союзу |
||
|
1. Серед характерних рис і особливостей, що виділяють правову систему Євросоюзу серед інших правових систем, особливу увагу вітчизняних і зарубіжних авторів традиційно привертають її внутрішньоорганізаційні, структурні особливості * (242). І це не випадково, маючи на увазі, що внутрішня будова будь-якого явища, інституту та установи дає про нього не меншу, а можливо, і більше уявлення, ніж його юридична природа або утримання. Правова система Євросоюзу в цьому плані не є винятком. Виходячи зі складності, багатогранності і багаторівневості правової системи Європейського союзу, яка виступає в вигляді сукупності норм, опосередковуючи весь коло суспільних відносин, які виникають в межах Європейських співтовариств і самого Євросоюзу в цілому, її внутрішню структуру слід розглядати під різними кутами зору і керуючись різними критеріями. В якості останніх, слідуючи логіці пізнання системних явищ, до яких відноситься і правова система Євросоюзу, можна вказати, наприклад, на такі обставини, які виступають у вигляді критеріїв виділення структурних елементів розглянутої системи, як ієрархічної характер побудови і взаємини різних частин правової матерії; особливості предмета і методу правового регулювання тих чи інших суспільних відносин; характер виражати і захищати правом громадських чи приватних інтересів; безпосередній зв'язок правового масиву з тим чи іншим спільнотою або ж з Європейським союзом в цілому та ін Розглядаючи структуру правової системи Євросоюзу в плані виділення її особливостей, слід звернути увагу насамперед на те, що ці особливості, так само як особливості внутрішньодержавних правових систем, крім безлічі різних факторів, в значній мірі зумовлюються особливостями структури самого породив дане право установи - держави чи наддержавного утворення - Європейського союзу. Причина подібного явища полягає в тому, що між інституціональною структурою Євросоюзу і структурою його правової системи існує досить жорстка - пряма і зворотна - зв'язок і взаємозалежність. У результаті цього Євросоюз і його структура, формуючи і застосовуючи загальноєвропейське право, тим самим роблять на нього і на його внутрішню будову прямий вплив. У свою чергу, правова система Європейського союзу, закріплюючи юридичний статус складових його спільнот - структурних елементів, таким чином має на нього зворотній вплив. З даного посилу, або положення, випливає, що, керуючись у процесі виявлення структурних особливостей права Євросоюзу критерієм безпосереднього зв'язку правового масиву з формують його інститутами, слід виходити насамперед з особливостей структури цього наддержавного утворення. Будучи за своїм внутрішнім будовою досить складним і різнорідним утворенням, що складається з трьох Європейських співтовариств в особі Європейського економічного співтовариства (нині - Європейське співтовариство), Європейського об'єднання вугілля і сталі та Європейського співтовариства з атомної енергії, іменованих "першою опорою" Євросоюзу, останній породжує таку ж за своєю структурою правову систему. Вона складається з настільки різнорідних за своєю природою і характером правових масивів, якими є, з одного боку, установчі договірні акти, а точніше - що містяться в них правові норми і принципи, адресовані кожному з співтовариств і кожному державі-члену, а з іншого - юридично значимі акти, прийняті їх спільними наддержавними органами. Зберігаючи в структурі Євросоюзу статус юридичної особи, кожна спільнота формує і використовує своє власне право, що є складовою частиною загальноєвропейського права - права Європейського союзу. Будучи різними за своїм обсягом, сфері додатка і за іншими параметрами, правові масиви кожного з спільнот утворюють в рамках Євросоюзу єдине ціле, що виявляється зовні у вигляді їх загальної правової системи. Незважаючи на те що кожне з трьох Співтовариств, що формують Євросоюз, відзначають західні дослідники, значно відрізняється один від одного в юридичному плані, вони проте у своїй повсякденній діяльності не лише спираються на загальні інститути та принципи , а й створюють загальне правовий простір, іменоване коммунітарних правом. У формально-юридичному та термінологічному плані це означає, на думку авторів, що терміни "співтовариство" і "право співтовариства" можуть використовуватися не тільки стосовно до кожного окремо взятому спільноті і його праву, але також "до їх сукупності і створюваному ними спільно один з іншому правовому порядку "* (243). З моменту формування Євросоюзу та його правової системи і аж до теперішнього часу місце і роль кожного Співтовариства і його права в їх загальній системі ніколи не залишалися однаковими. Домінуючу роль при цьому незмінно грало і продовжує грати Європейське економічне співтовариство, оскільки в ньому, а точніше, в Договорі про його заснування закріплені основні положення, що стосуються функцій, сфер діяльності, владних повноважень, а також значної частини предметів ведення Європейського союзу. Мова йде, зокрема, про такі дуже важливих для розвитку економічної, соціальної, правової та інших основ Євросоюзу положеннях Договору, які передбачають: скасування між державами-членами митних зборів та "кількісних обмежень на імпорт і експорт товарів, а також усіх інших еквівалентних за своїми наслідками заходів "; вживання заходів з координації" загальної політики держав-членів в галузі зайнятості з метою підвищення їх ефективності шляхом вироблення скоординованої стратегії щодо зайнятості "; зближення національних законодавств" в тій мірі, в якій це необхідно для функціонування ринку "; підвищення" конкурентоспроможності промисловості співтовариства "та ін * (244) Що ж стосується двох інших Співтовариств та їх правових систем, що існують поряд з Європейським (економічним) співтовариством і його правовою системою, то, незважаючи на їх безперечну значимість у відповідних сферах життєдіяльності - у сфері атомної енергетики та у сфері вугільної та сталеливарної промисловості, - в структурі Євросоюзу в цілому і в її правовій системі вони спочатку грали другорядну роль * (245). Відносно Європейського співтовариства з атомної енергії та її правової системи ця роль не змінилася і понині. Що ж до Європейського об'єднання вугілля і сталі і обслуговуючого його правового масиву, то в силу закінчення терміну дії Установчих (Паризького) договору про утворення даного об'єднання, який був укладений в 1951 р. на 50 років, в 2002 р. він, а разом з ним і його правова система, всі належали йому правові та інші атрибути разом з його компетенцією і майном втратили свою первісну самостійну значимість і перейшли до Європейського (економічному) співтовариству. Таким чином, оскільки в структурі Євросоюзу нині залишилося два формують його Співтовариства, кожне з яких, незважаючи на свою організаційну спільність один з одним і з Євросоюзом у цілому, яка виявляється в наявності у них спільних органів і єдиної організації, як і раніше зберігає свою відносну автономію і функціонує на базі свого Установчого договору * (246), то і структура правової системи даного, об'єднує їх наддержавного установи в значній частині складається з обслуговуючих ці Співтовариства правових систем. В юридичній літературі з цього приводу вірно зазначається, що юридичні норми, спочатку створені Європейським співтовариством і меншою мірою двома іншими Співтовариствами (комунітарне право), утворюють "саму велику за обсягом і різноманітну за змістом частина права Європейського союзу "* (247). Характерними особливостями права Європейських співтовариств - цієї невід'ємної складової частини правової системи Євросоюзу, - як було помічено Європейським судом справедливості ще на початку 1990-х років * (248), а пізніше - узагальнено дослідниками, є наступні : а) здатність системи норм, що містяться в установчих договірних актах, і в першу чергу в Договорі про заснування Європейського співтовариства, до формування "особливого правопорядку"; б) їх інтегрованість в національні правові системи; в) обов'язковість застосування норм права Європейських співтовариств судовими органами держав-членів; г) виступ у якості суб'єктів цього права не тільки держав-членів, а й перебувають під їх юрисдикцією юридичних і фізичних осіб; д) породження нормами права Європейських співтовариств різних прав і обов'язків як юридичних, так і фізичних осіб * (249). 2. Поряд з існуванням у правовій системі Євросоюзу щодо самостійної сукупності юридичних норм, що обслуговують Європейські співтовариства, іменовані перший опорою даного наддержавного установи, в структурі досліджуваної правової системи мають місце й інші правові анклави, що обслуговують так звані другу і третю опори, на яких будується не тільки будівля всього Євросоюзу, а й вся його правова система * (250). Згідно ст. 1 Договору про Європейський союз, яка закріплює положення, за яким Союз засновується на основі Європейських співтовариств, "доповнених сферами політики і формами співробітництва", сфери політики, а точніше - сфери "спільної зовнішньої політики і політики безпеки", що визначаються і здійснювані Євросоюзом, імені не зовсім звичайно як його друга опора, однією з найважливіших цілей утворення якої є "захист спільних цінностей, основних інтересів, незалежності та цілісності Союзу відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй" * (251). У той же час як "форми співробітництва", під якими розуміються згідно з Договором "положення про співробітництво поліцій і судів" держав-членів у кримінально-правовій сфері, розглядаються у вигляді третього опори Євросоюзу та його правової системи, основною метою формування якої "без шкоди для повноважень Європейського співтовариства" є "забезпечення громадянам високого рівня безпеки в рамках простору свободи, безпеки та законності шляхом здійснення спільних дій держав-членів в галузі співробітництва поліцій та судів у кримінально-правовій сфері, а також шляхом запобігання та боротьби з расизмом і ксенофобією "* (252). Подібно до того як Європейські спільноти виступають в інституційній структурі Євросоюзу його першою і головною опорою, а друга і третя опори виконують роль додаткових опор, так і в структурі правової системи Євросоюзу, відповідно, сукупність правових норм, що закріплюють і регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку і з приводу функціонування Європейських співтовариств, незмінно знаходиться на першому плані і відіграє провідну роль, в той час як правовим масивам, безпосередньо пов'язаним з другої і третьої опорами Європейського союзу, традиційно в силу об'єктивних обставин відводиться другорядна роль * (253). Характерними рисами й особливостями правових норм, що застосовуються в рамках другої і третьої опор Євросоюзу, тобто правових норм, що діють, з одного боку, в рамках спільної зовнішньої політики і політики безпеки Європейського союзу, а з іншого - в рамках співпраці поліцій і судових органів держав-членів у кримінально-правовій сфері, є наступні. По-перше, на відміну від правових норм Європейських співтовариств ці норми безпосередньо не пов'язані, в сенсі їх виникнення і здійснення, ні з одним з спільнот. Вони створюються на базі відповідних угод, що укладаються між державами-членами і носять, "за загальним правилом, конвенційний характер" * (254). По-друге, правові норми, що обслуговують другу і третю опори Євросоюзу, не мають свого власного "конституційного" почала у вигляді окремих установчих договірних актів. У якості такого стосовно до другої опорі виступає розділ V Договору про Європейський союз під назвою "Положення про спільної зовнішньої політики і політики безпеки", а щодо третього опори - розділ VI цього ж Договору під назвою "Положення про співробітництво поліцій і судів у кримінально- правовій сфері ". У розділі V Договору встановлюється, що "Союз визначає та здійснює спільну зовнішню політику в політику безпеки, що охоплює всі сфери зовнішньої політики та політики безпеки" і що основні цілі і завдання, що стоять перед Євросоюзом у даній сфері , він вирішує шляхом "визначення принципів і основних орієнтирів спільної зовнішньої політики і політики безпеки; прийняття рішень щодо спільної стратегії; схвалення спільних дій; схвалення спільних позицій; посилення систематичного співробітництва між державами-членами у проведенні їх політики" * (255). Відповідно в розділі VI Договору про Європейський союз закріплюються вихідні положення і принципи співпраці поліції та судів держав-членів у кримінально-правовій сфері, а також вказується на те, що основна мета, що стоїть перед Союзом в даній області, досягається "шляхом запобігання та припинення організованої та іншої злочинності, особливо тероризму, торгівлі людьми і злочинів проти дітей, незаконних операцій з наркотиками і зброєю, корупції і шахрайства" * (256). По-третє, правові норми, що застосовуються в рамках другої і третьої опори Євросоюзу, мають свій особливий, що значно відрізняється від норм, обслуговуючих Європейські співтовариства, правовий режим. За своїм характером і методам реалізації вони, на відміну від норм, які у актах, прийнятих загальними для всіх структур інститутами Євросоюзу стосовно Європейських співтовариств, стоять ближче до норм міжнародного, ніж до норм національного та регіонального права. У процесі формування та реалізації переважної їх більшості лежить, так само як і в основі будь-якого іншого міжнародно-правового акта, принцип узгодження волі сторін * (257). Однак це не виключає того, що в актах Євросоюзу, що стосуються другої і третьої опор, можуть міститися норми не тільки рекомендаційного, а й імперативного характеру. Як приклад можна послатися на п. 2 ст. 11 Договору про Європейський союз, що встановлює в досить категоричній формі, що "держави-члени активно і беззастережно підтримують зовнішню політику і політику безпеки Союзу в дусі лояльності та взаємної солідарності". І далі: "Вони будуть спільно добиватися зміцнення і розвитку їхньої політичної солідарності. Вони будуть утримуватися від будь-яких дій, які суперечать інтересам Союзу і могли б послабити його дієвість як гуртуючої сили в міжнародних відносинах" * (258). У Договорі всі положення, закріплені в даній статті, іменуються не нормами, а принципами, "забезпечення дотримання яких покладається на Європейський рада, що збирається у складі глав держав-членів або урядів. Однак це не змінює суті справи, бо незалежно від назви цих положень їх імперативний характер залишається незмінним. Справедливості заради слід зауважити, що в подібного роду випадках мова йде про імперативності, що виявляється швидше в формально-юридичному, теоретичному плані * (259). У практичному ж плані, як показує досвід реалізації даних положень, що стосуються, зокрема, "активної і беззастережної" підтримки з боку держав-членів зовнішньої політики Союзу, нерідко все йде якраз навпаки. Про це свідчать численні факти, одним з яких є, наприклад, розкол серед держав - членів Євросоюзу з питання про визнання Союзом самопроголошеної республіки Косово на початку 2008 р. Як відомо, одна частина держав-членів, безмовно слідуючи за США, негайно і з готовністю визнала виникло в порушення норм міжнародного права держава, в той час як інші європейські держави, в тому числі такий "важковаговик", як Іспанія, категорично відмовилися від такого визнання. По-четверте, норми права, що опосередковують відносини, що виникають в рамках другої і третьої опор Євросоюзу, будучи, як і всі інші правові норми, обов'язковими за своїм характером, проте, за справедливим зауваженням фахівців у даній області * (260), що не мають прямої дії, "автоматично інтегруються в національні системи права держав-членів", якщо інше не передбачено національним законодавством, а також не підлягають "прямого застосування національними судовими установами" за відсутності відповідних актів імплементації * (261). Основні причини того, що дані правові норми не мають самі по собі прямої дії, автоматично інтегруються в національні правові системи і не підлягають прямому застосуванню національними судами, полягають, як видається, в одних випадках у тому, що, будучи в переважній своїй більшості нормами міжнародного права, вони мають свій особливий механізм реалізації. Він використовується завжди, коли мова йде про норми, що містяться в угодах, які укладаються з питань, що стосуються другої і третьої опор Євросоюзу, між державами-членами. В інших випадках ці причини полягають у вельми загальному характері розглянутих правових норм, що не дозволяє їх пряме "безимплементаціонное" застосування національними судами і використання іншими державними органами. Подібного роду норми-принципи, норми-цілі, норми - загальні установки і декларації містяться, зокрема, у розділі V Договору про Європейський союз, розпорядчому Союзу "всебічне зміцнення" його безпеки, "сприяння міжнародному співробітництву", "розвиток і консолідацію демократій та законності "," повага прав людини та основних свобод "," збереження миру і зміцнення міжнародної безпеки відповідно до принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй, так само як і принципами Гельсінського заключного акта і цілями Паризької хартії, включаючи ті, що відносяться до зовнішніх кордонів "* (262). Аналогічні за своїм вельми загальному характеру та змісту норми є також в розділі VI Договору, що вказує Союзу на необхідність спільного вирішення проблем, що виникають у кримінально-правовій сфері діяльності держав-членів, за допомогою "більш тісної співпраці поліцейських осіб, митних та інших компетентних органів держав- членів, як безпосередньо, так і в рамках Європейського поліцейського відомства (Європол) ";" більш тісного співробітництва між судовими та іншими компетентними органами держав-членів ", а також -" зближення, коли це необхідно ", норм кримінального права держав-членів * (263). І, по-п'яте, характерні риси та особливості норм права, що діють в межах простору другої і третьої опор Євросоюзу, виявляються в тому, що суб'єктами опосредуемих ними відносин можуть бути лише держави-члени і відповідні інститути Євросоюзу, але аж ніяк не фізичні особи. В силу цього дані норми, на відміну від правових норм, що забезпечують повсякденне функціонування Європейських співтовариств і Євросоюзу в цілому, не створюють для приватних осіб будь-яких прав і, відповідно, не породжують для них ніяких обов'язків. 3. Поряд з нормами права, опосередкованими відносини, що виникають в рамках кожної з трьох опор і Євросоюзу в цілому, у структурі правової системи даного наддержавного установи щодо самостійне місце займає так зване шенгенський право * (264). Воно являє собою систему правових норм, що регулюють різноманітні відносини, що виникають між різними державами Європи у зв'язку з встановленням ними прозорості спільних кордонів, визначенням єдиних правил і умов в'їзду на їх територію, скасуванням митних перевірок, що перешкоджають вільному переміщенню людей і товарів, запровадженням єдиного візового режиму на кордонах з "третіми країнами", тобто з країнами, територія яких знаходиться за межами шенгенського простору, та ін Основоположними правовими актами, що поклали початок шенгенського праву, стали Шенгенська угода від 14 червня 1985 під назвою "Про поступове скасування перевірок на спільних кордонах" і Шенгенська конвенція від 19 червня 1990 р. "Про застосування Угоди 1985" * (265). Крім численних положень, що стосуються порядку перетину спільних кордонів приватними особами і транспортом, особливостей візового режиму з третіми країнами та інших питань, значну увагу в даних актах приділяється посиленню взаємодії митних служб і поліцій держав, що підписали Шенгенську конвенцію, а також гармонізації та уніфікації відповідного національного законодавства * (266). Виникнувши як окремий, відносно самостійний правовий масив на території сучасної Європи, шенгенський право в міру розширення зони його застосування і збільшення числа визнають його європейських держав поступово інкорпоровані в правову систему Європейського союзу. Воно стало поряд з правовими нормами, обслуговуючими кожну з опор Євросоюзу, невід'ємною складовою частиною її правової системи * (267). Юридичну основу інкорпорації шенгенського права в структуру правової системи Європейського союзу заклав Протокол "Про включення Шенгенських досягнень в рамки Європейського союзу", який був підписаний разом з прийняттям Амстердамського договору 1997 р. В даний час згідно з Протоколом, ставши однією з складових частин правової системи Євросоюзу, шенгенський право розвивається і функціонує на основі Договору про Європейський (економічному) співтоваристві і Договору про Європейський союз * (268). 4. Крім шенгенського права і правових масивів, що забезпечують довгострокове існування та функціонування кожної їх трьох опор Європейського союзу, в структурі правової системи даного наддержавного установи виділяється відносно самостійна група правових норм, а точніше - положень, що містяться в Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод 1995 м., в значній своїй частині що знайшли відображення в Хартії Європейського Союзу про основні права 2000 г. * (269) Об'єктивності заради слід зауважити, що думка про необхідність виділення в окрему групу в структурі правової системи Євросоюзу даних правових норм поділяється не всіма дослідниками. Однак, як справедливо відзначається в науковій та навчальній літературі, вже сам текст Амстердамського договору, з яким зв'язується процес інкорпорації норм даної Європейської конвенції в правову систему Євросоюзу, "явно схиляється до все більшої інтеграції положень Конвенції в частині захисту основних прав і свобод та визнання їх складовою частиною права Європейського союзу "* (270). Цей процес ще більш посилився в наступні роки у зв'язку з розробкою та прийняттям у 2000 р., одночасно із схваленням тексту Ніццького договору, Хартії Європейського Союзу про основні права як спільного акта Європарламенту, Ради і Комісії Європейського союзу. Зрозуміло, що інкорпорація і виділення норм, що містяться в Європейській конвенції та в Хартії, в окремий, відносно самостійний правовий масив торкнулися в першу чергу тих з них, в яких безпосередньо викладаються права і свободи громадян, а разом з ними - і їх гарантії. Це, зокрема, особисті права і свободи, такі як право на гідність людини, право на життя, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність житла і таємницю поштових, телефонних та інших повідомлень, свободу пересування і вибору місця проживання, свободу совісті , свободу інформації та ін Це також соціально-економічні, політичні, культурні та інші права і свободи громадян, зафіксовані в даних правових документах * (271). Будучи умовно виділеними в окрему, відносно самостійну в структурі правової системи Євросоюзу групу норм, що розглядаються правила поведінки, що фіксують права і свободи громадян разом з їх гарантіями, знаходяться в нерозривному зв'язку і взаємодії з усіма іншими групами норм, що формують структуру правової системи Європейського союзу * (272). 5. Поряд з різнорідністю, різноплановістю та нерівнозначністю груп правових норм, які виступають в якості складових частин правової системи Євросоюзу, структура останньої має й інші специфічні особливості. У їх числі слід вказати, наприклад, на таку її специфічну рису, як відсутність на відміну від інших правових систем чіткого підрозділу містяться в ній норм на норми публічного і приватного права. Незважаючи на те, зауважують з цього приводу дослідники, що "сам по собі Європейський союз є повноцінним джерелом публічної влади" * (273), в її правовій системі в силу різних причин "відсутня чітка відмінність між публічним і приватним правом" * (274) . Одна з причин такого становища полягає в тому, що протягом усього періоду існування правової системи Європейського союзу "в процесі її еволюції" велика частина правових актів, хоча і приймалася наддержавними органами - носіями публічних інтересів, але, будучи "суто прагматичними" за своїм характером , вони приймалися "для вирішення лише суто приватних, конкретних питань" * (275). Крім того, досить значну роль у сформованій ситуації, коли вельми скрутно або взагалі неможливо провести грань між публічним і приватним правом Євросоюзу, зіграла вельми поширена в європейському праві договірна система, нерідко опосредующая одночасно і публічні, і приватні інтереси. Відсутність більш-менш чіткого підрозділу права Європейського союзу на публічне і приватне найбезпосереднішим чином позначається на різних сторонах і формах його еволюції, зокрема на уніфікації норм приватного права, яку неодноразово пропонувалося проводити насамперед за допомогою таких засобів, як директиви, які виходять від Євросоюзу , і яку іноді розглядають у вигляді "альтернативи їх кодифікації" * (276). 6. До числа особливостей правової системи Євросоюзу в порівнянні з національними правовими системами слід віднести також складаються, але до кінця не сформовані залежно від предмета свого регулювання галузі (підгалузі), інститути та субінститути європейського права. У науковій та навчальній літературі вірно помічається, що "питома вага норм різних галузей і інститутів у системі права Союзу неоднаковий" і що "з урахуванням історичного розвитку цієї організації" цілком природним є те, що найбільший розвиток одержали норми, що регулюють економічні та інші, безпосередньо пов'язані з ними відносини * (277). Однак чи означає навіть саме "найбільший розвиток" тих чи інших норм у структурі правової системи Євросоюзу, що на базі регульованих ними суспільних відносин склалися в закінченому вигляді галузі або інститути права? Аналіз сформувався в межах Європейського союзу правового матеріалу свідчить про те, що це далеко не так. У різних сферах життя Євросоюзу на базі самих різних суспільних відносин виникають і розвиваються, причому в наростаючій ступеня, самі різні правові масиви, які містяться в численних актах, які виступають як елементи системи законодавства, але аж ніяк не системи європейського права. У західноєвропейських виданнях, присвячених дослідженню правової системи Євросоюзу, є чимало робіт, в яких розглядаються проблеми, що стосуються процесів формування і розвитку конституційного, адміністративного, митного, цивільного, трудового та інших галузей європейського права * (278). Але це зовсім не означає, що вони відображають склалися правові масиви, іменовані галузями чи інститутами європейського конституційного чи іншого права. Мова в основному йде лише про системи адміністративних, договірних чи інших актів, що виникли в різних сферах життя європейського суспільства, але не більше того. Що ж до галузей та інститутів права, традиційно формуються на основі відносно самостійних предметів - однорідних суспільних відносин і однакових методів їх регулювання, - то в плані їх виділення в системі європейського права виникають певні труднощі. Деякі з них полягають, зокрема, в тому, що значну частину предмета регулювання права Євросоюзу становлять не однорідні, а різнорідні відносини - своєрідні комплекси суспільних відносин, що виникають у різних сферах життєдіяльності Союзу. Відповідно, вони опосередковуються за допомогою норм, що відносяться не до однієї, а відразу до декількох галузей або ж інститутам права. Як приклад можна послатися на так зване право загального ринку; право зовнішньоекономічної діяльності Євросоюзу; право, що регулює різні аспекти лобістської діяльності в рамках Європейського союзу, та ін * (279) До сказаного слід додати, що в правовій системі Євросоюзу далеко не завжди проводиться чітка розділова грань між матеріальним і процесуальним правом, що, безсумнівно, створює додаткові перешкоди на шляху формування і відносно самостійного функціонування галузей та інститутів права. 7. Серед інших особливостей правової системи Євросоюзу, розглянутої в структурному та інших аспектах, слід вказати на її не тільки системний, а й ієрархічний характер побудови і функціонування, а також на утримання в її структурі елементів різних правових сімей. В останньому випадку маються на увазі елементи таких правових сімей, якими є романо-германське право, серцевину якого складають правові системи західноєвропейських країн, і англосаксонське право, ядром якого є правова система Великобританії - одного з найбільш значущих членів Євросоюзу. Обидві правові сім'ї, точніше, їх окремі елементи, нерозривно пов'язані один з одним і взаємодіють між собою в рамках правової системи Євросоюзу, надаючи останній характер комплексності та багатогранності. У силу унікальності цього правового симбіозу, а також його складності і величезною теоретико-практичної значущості дана риса і особливість правової системи Євросоюзу вимагає, як видається, свого окремого монографічного чи іншого розгляду. А зараз слід лише відзначити, що разом з іншими рисами й особливостями вона дає повне уявлення про характер і специфіку правової системи Європейського союзу. Що ж до ієрархічності побудови і функціонування правової системи Євросоюзу, то відносно цієї її особливості в науковій літературі виділяються три досить відрізняються один від одного думки. Перше з них полягає в тому, що в правовій системі Європейського союзу взагалі відсутній "справжня ієрархія правових актів зразок тієї, яка існує в національних правових системах" * (280). Як основний аргумент при цьому дається посилання на ст. 249 Договору про заснування Європейського (економічна) співтовариство, в якій передбачається спільне прийняття Європарламентом і Радою, Радою та Єврокомісією відповідних актів і нічого не говориться ні в прямій, ні в непрямій формі про їх ієрархічності за юридичною силою * (281). Суть думки інших авторів щодо розглянутого питання зводиться лише до часткового визнання ієрархічного характеру як самого права Європейського союзу, так і його джерел. Ієрархічність правової системи Євросоюзу традиційно вбачається при цьому в розподілі всього його правового масиву і відповідно джерел права на первинні - конституційні - і вторинні, супідрядні по відношенню до них, правові феномени. Первинним правом охоплюється система норм, що містяться в установчих договірних актах і в супутніх їм протоколах, а вторинним - сукупність правових норм, що містяться в актах, видаваних інститутами Євросоюзу. Вторинне право, як про це свідчить уже сама його назва, створюється і діє не інакше як на основі первинного і відповідно до його основними положеннями * (282). Якщо користуватися категоріями внутрішньодержавного, національного права, резонно зауважував з цього приводу Б.М. Топорнин, то на відміну від установчих договорів - свого роду "конституцій" спільнот - акти вторинного права "більше співставні із звичайними законами, а то і з підзаконними актами (урядовими постановами, міністерськими розпорядженнями і т.п.)" * (283). І далі: розподіл на первинне і вторинне право - "це не просто класифікація правових актів, а підстава для ієрархії їх відносин". У такій ієрархії первинне право стоїть вище, ніж вторинне, а це означає, що акти первинного права мають пріоритетом, "вищою юридичною силою в порівнянні з актами вторинного права" * (284). Нарешті, третя група авторів a priori виходить з того, що в правовій системі Євросоюзу та її джерел існує така ж ієрархічна зв'язок, як і в національних правових системах. "Незважаючи на те, - зазначають автори - прихильники даного погляди на принцип ієрархічності в праві Євросоюзу, - що ієрархічний характер формального права Євросоюзу офіційно не визнаний, це не заважає визначити його за аналогією з національними правовими системами" * (285). При цьому ієрархічний характер правової системи Союзу та її джерел визначається залежно від "співпідпорядкованості" одних, формують дану правову систему, правових масивів, іншим. А саме - так званого третинного права Євросоюзу, джерелами якого вважаються конвенції, укладені державами-членами, угоди (arrangements) про тіснішу співпрацю між державами-членами і вторинні акти, прийняті різними інститутами Союзу, вторинному праву, а вторинного - первинного праву - вищому (paramount) ланці в правовій системі Союзу * (286). Аналізуючи різні думки і підходи до розгляду принципу ієрархічності побудови правової системи Євросоюзу та її джерел, слід зауважити, що дослідниками в ряді випадків допускаються нічим не виправдані крайності у вирішенні даного питання. В одних випадках це проявляється в повному запереченні ієрархічного характеру правової системи Європейського союзу, а в інших - у повному ототожненні його з ієрархічністю національних правових систем. Істина, мабуть, знаходиться десь посередині, оскільки, з одного боку, цілком очевидним є той факт, що в шуканої правовій системі існує безперечна підпорядкованість однієї її складової частини у вигляді вторинного права іншій її частині у вигляді первинного права. А з іншого боку, в силу того що в інституційній структурі Євросоюзу немає такого чіткого поділу органів, як цей має місце в національних державах, на законодавчі та виконавчі органи * (287), в значній мірі предопределяющего ієрархію правових актів, то було б неправомірним говорити про ідентичність ієрархії права Євросоюзу та його актів праву держав-членів та їх актів. Поряд з названими існують і інші структурні та інші особливості правової системи Євросоюзу, що формують про неї різнобічне уявлення. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 3. Структурні та інші особливості правової системи Європейського союзу" |
||
|
||