| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 2. Умовне засудження |
||
|
Сутність умовного засудження полягає в тому, що суд, виносячи обвинувальний вирок, призначає засудженому кон-конкретний вид покарання і визначає його розмір, але ухвалює вважати призначене покарання умовним, тобто не приводить його 1 Див, наприклад: Кримінальне право Російської Федерації. Загальна частина / За ред. А.І. Рарога. М., 2002. С. 443, 444. У виконання під умовою виконання засудженим визначений- них вимог. Підставою застосування умовного засудження служить уста-Постановою судом можливість виправлення засудженого без ре-ального відбування призначеного покарання. Висновок про наявність такої можливості повинен здійснюватися з урахуванням характеру і ступеня суспільної небезпеки скоєного злочину, особи винного, а також обставин, що пом'якшують і отяго-чающих покарання. На практиці суди, призначаючи покарання, не завжди враховують ці обставини. Так, за вироком Іванівського обласного суду Л. засуджений за п. «б» ч. 2 ст. 131, п. «б», «в» ч. 2 ст. 132, п. «а» ч. 3 ст. 111 КК до семи років позбавлення волі із застосуванням ст. 73 КК умовно з випробувальним терміном 5 років. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РФ, погоджуючись з касаційним протестом прокурора і скаргами потерпілих, вирок щодо Л. скасувала за м'якістю призначеного покарання (порушення вимог ст. 347 КПК РРФСР), вказавши таке. Фактичні обставини, при яких, як встановлено су-дом, Л. скоєно злочин - особлива жорстокість і знущаючись-тва при здійсненні насильницьких дій сексуального характеру і в процесі заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю потер-що співав, обсяг і характер дій Л. свідчать про підвищеною небезпеки особи Л. і про невідповідність обраного умовного засудження особи винного та тяжкості содеянного1. Законодавець обмежує можливість застосування умовах а- ного засудження не тільки певними видами покарання (іс-виправних роботи, обмеження по військовій службі, ограни-чення свободи, вміст у дисциплінарної військової частини або позбавлення волі), але і максимальним сроком2. Останній 1 БВС РФ. 2002. № 9; див. також: БВС РФ. 1994. № 9; 1995. № 5; 1996., № 5; 1997. № 5 / / УПС «КонсультантПлюс». 2 Призначення судом певного покарання виступає умовою при-йняття рішення про умовне засудження. Деякі автори виділяють ще одна умова - визнання особи винною у вчиненні злочину (засудження) (докладніше про це див: Павлов Д.А. Указ. Соч. С. 65). Відноситься виключно до позбавлення волі. Закон передбачають-ривает можливість застосувати умовне засудження тільки при призначенні позбавлення волі на строк до 8 років. Це правило яв-ляется новелою, але бачиться не зовсім вдалим. Доцільніше було б обмежити розсуд правоприменителя не термін призначеного покарання, а категорією злочину. Таким чином, кримінальний закон не містить прямої запре-та застосування умовного засудження щодо особи, вдосконалення-шівшего тяжкий або особливо тяжкий преступленіе1. Разом з тим склалася судова практика завжди виходить з того, що ус-ловного засудження може застосовуватися до осіб, які вчинили такі злочини, лише у вигляді винятку. Суд може примі-няти умовне засудження до окремих учасників таких Престо-полон тільки у випадках, коли встановлена другорядна роль цих осіб, а також якщо дані, що характеризують особу ві-новного, і обставини, за яких вчинено злочин, дають підставу вважати недоцільним реальне відбування призначеного покарання. Чи не забороняє КК призначення умовного засудження особі, з-вершити два і більше злочини. У такому випадку рішення про умовне засудження приймається не за кожний злочин, а при остаточному призначенні покарання за сукупністю пре-ступленій2. У практиці судів виникає питання про доцільність ус-ловного засудження особи, до якого воно вже застосовувалося раніше. У літературі висловлювалася обгрунтована думка, що «примі-ня умовного засудження до осіб, до яких раніше воно вже застосовувалося, по суті дискредитує інститут умовного засудження» 3. В даний час меж застосування умовного засудження в разі повторного вчинення злочину після зняття (погашення) попередньої судимості немає. Більш того, 1 Див, наприклад: Судова практика у кримінальних справах / Упоряд. Г.А. Есаков. М., 2005. С. 354, 355. 2 Див п. 42 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р. № 2 «Про практику призначення судами Російської Федерації уголов- ного покарання »/ / УПС« КонсультантПлюс ». 3 Саркісова Е.Я. Виховна роль умовного засудження. Мінськ, 1971. С. 35. Згідно п. «в» ч. 4 ст. 18 КК при визнанні рецидиву переступив-лений не враховуються судимості за злочини, засудження за які визнавалися умовними, якщо умовне засудження не скасовувалося і особа не направлялося для відбування покарання в місця позбавлення волі, а також судимості, зняті або пога-шенние в порядку, встановленому ст. 86 КК. Одна з особливостей умовного засудження полягає в тому, що судом у вироку встановлюються два терміни: термін покарання і випробувальний термін. Випробувальний термін означає контрольний період часу, коли перевіряється можливість досягти виправлення особи при звільненні його від покарання в умовах контролю та исправи-тельного воздействія1. Його тривалість залежить від виду та строку призначеного покарання. При призначенні покарання у вигляді позбавлення волі на строк до одного року або більш м'якого виду покарання випробувальний термін повинен бути не менше 6 місяців і не більше 3 років, а якщо позбавлення волі призначено на строк понад одного року - не менше 6 місяців і не більше 5 років (ч. 3 ст. 73 КК). На практиці випробувальний термін обчислюється з дня провезення-ошення вироку, а не з моменту вступу його в законну силу, як це передбачено ст. 189 ДВК РФ 2. Так, Ростовським районним судом Ярославської області 13 ав-густа 1999 С. (судимий 20 квітня 1998 по п. «а», «в» ч. 2 ст. 158, ч . 2 ст. 325 КК до 2 років і 6 місяців позбавлення волі умовно з випробувальним терміном один рік) засуджений за п. «а», «б» ч. 2 ст. 166 КК до 3 років позбавлення волі; на підставі ч. 4 ст. 74 КК умовне засудження С. за вироком суду від 20 квітня 1998 скасовано; на підставі ст. 70 КК до покарання, призначений-ному з даного вироком, суд частково (у вигляді 6 місяців чи-шення волі) приєднав невідбуте покарання за попе-щему вироком і остаточно до відбування призначив 3 роки 6 місяців позбавлення волі. Суд першої інстанції при засудженні С. за п. «а», «б» ч. 2 ст. 166 КК, скасовуючи умовне засудження за вироком суду 1 Див: Павлов Д.А. Указ. соч. С. 161. 2 Див, також: п. 44 постанови Пленуму Верховного Суду РФ від 11 січня 2007 р. № 2 «Про практику призначення судами Російської Феде-рації кримінального покарання». Від 20 квітня 1998 р. і застосовуючи ст. 70 КК, виходив з того, що початок випробувального терміну обчислюється з моменту вступу попереднього вироку в законну силу, а тому вважав, що С. вчинив новий злочин в період умовного засудження. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РФ такий висновок визнала помилковим і послалася на ст. 73 КК, вказавши, що при умовному засудженні протягом іспитового строку на-чинается з моменту проголошення вироку. Висновок Судової колегії слід визнати правильним, по- кільки він заснований на вимогах ст. 70, 73, 74 КК та ст. 325 КПК РРФСР, що встановила, що особа, щодо якої відбувся обвинувальний вирок, вважається засудженим. Як зазначено у протесті, при постановленні вироку слідів-вало керуватися вимогами ст. 189 ДВК РФ, згідно з якою випробувальний термін обчислюється з моменту вступу вироку в законну силу. Однак цей аргумент помилковий, оскільки ДВК РФ регулює питання, пов'язані з виконанням наказа-ня, а не з його призначенням. Відповідно до ст. 3 КК злочинність діяння, а також його караність та інші кримінально-правові наслідки визначаються-ються тільки Кримінальним кодексом. Викладений у протесті аргумент про те, що рішення Судової колегії суперечить вимогам ст. 86 КК і ст. 49 Конститу-ції РФ, також необгрунтований, оскільки названі норми регулюються-руют не питання перебігу випробувального терміну, а питання суди-мости та визнання обвинуваченого винним у скоєнні Престо-пленія1. При умовному засудженні можуть призначатися будь додаткового- тільні види покарання, які виконуються реально, про що зазначається у резолютивній частині вироку. Умовне засудження повинно відповідати цілям виправлення ус-ловний засудженого. Тому суд у необхідних випадках може з урахуванням конкретних обставин, особи винного, його по-ведення в сім'ї і т.п. покласти на умовно засудженого дві групи обов'язків. Обов'язки першої групи непосредст-венно перераховані в ч. 5 ст. 73 КК: а) не змінювати постійного місця 1 БВС РФ. 2001. № 3. Проживання, роботи, навчання без повідомлення спеціалізованого державного органу, що здійснює виправлення осуж-денного; б) не відвідувати певні місця, в) пройти курс ліку-ня від алкоголізму, наркоманії, токсикоманії чи венеричного захворювання; г) здійснювати підтримку сім'ї. Ці обов'язки можуть бути покладені в повному обсязі або частково. Суд має право покласти на засудженого та інші обов'язки, ис-конання яких, на думку суду, буде сприяти його ис-правлінню (наприклад, зобов'язати засудженого в певний строк усунути заподіяну злочином майнову шкоду, не порушувати громадський порядок, вступити на навчання). Контроль за поведінкою умовно засуджених протягом ис-питательного терміну здійснюється кримінально-виконавчими інспекціями за місцем проживання умовно засуджених, а в від-носінні умовно засуджених військовослужбовців - командуванням-ем військових частин або установ (ч. 1 ст. 187 ДВК РФ). Від поведінки умовно засудженого під час випробувального терміну і від його ставлення до покладених на нього обов'язків залежить, чи будуть ці обов'язки - за поданням органу, що здійснює контроль за поведінкою засудженого, - пів-ністю або частково скасовані судом або, навпаки, доповнені новими, щоб підвищити ефективність його виправлення. Після закінчення випробувального терміну, якщо умовно засуджений виконав розпорядження суду, його судимість за злочин, за який він був засуджений умовно, погашається (п. «а» ч. 3 ст. 86 КК). Кримінальний кодекс як міра заохочення предусматрі-кість можливість дострокової скасування судом умовного засудження зі зняттям з засудженого судімості1. Для її застосування необ-хідно наявність двох умов: а) виправлення умовно засудженого до закінчення випробувального терміну, про що можуть свідчити: 1 Положення ч. 1 ст. 74 КК в її конституційно-правовому тлумаченні, що витікає з зберігає свою силу Постанови Конституційного Суду РФ від 26.11.2002 № 16-П, не перешкоджають умовно засудженому об-ращаться до суду з клопотанням про скасування умовного засудження і зняття судимості і припускають обов'язок суду розглянути це клопотання по суті, незалежно від наявності подання органу, здійснюю-ного контроль за поведінкою умовно засудженого, з даного питання (див.: Визначення Конституційного Суду РФ від 04.11.2004 № 342-О / / УПС «КонсультантПлюс»). Сумлінне ставлення до виконання покладених судом обов'язків протягом іспитового строку; його працевлашту-ство; невчинення злочинів або правопорушень; соблю-дення громадського порядку тощо; б) закінчення не менше поло-провини встановленого вироком випробувального терміну. Кримінальний кодекс передбачає і два види заходів стягнення за порушення умовно засудженим пропонованих до нього требо-ваний - це можливість продовження випробувального терміну або скасування умовного засудження. Суд за поданням органу, що здійснює контроль за поведінкою засудженого, може продовжити випробувальний термін по будь-якому з двох підстав: а) ухилення від виконання віз-лежання на засудженого обов'язків, тобто навмисне, за наявності для того реальної можливості, невиконання будь-якої з покладених судом обов'язків, б) порушення громадського порядку, за яке на умовно засудженого накладено адміні-стративно покарання. Встановлений вироком випробувальний термін може бути продовжений не більше ніж на один рік. Суд має право продовжити його навіть в тому випадку, коли він був призначений максимальної тривалості. Повторне продовження випробувального терміну законом не передбачено. Скасування умовного засудження, як захід стягнення, означає звернення до реального виконання покарання, призначеного умовно. Підставами такого скасування є: а) систематичне-ське або злісне невиконання засудженим покладених на нього судом обов'язків, б) вчинення протягом випробувально-го терміну злочини з необережності або умисного злочину невеликої тяжкості; в) вчинення протягом ис-питательного терміну умисного злочину середньої важки-сти, тяжкого або особливо тяжкого злочину. Два перших ос-нови є факультативними (суд має право або зберегти, або скасувати умовне засудження), останнє - обов'язковим (суд зобов'язаний скасувати умовне засудження). Невиконанням обов'язків визнається систематичним у разі вчинення заборонених або невиконання наказаний-них дій більше двох разів протягом року або тривале (більше 30 днів) невиконання обов'язків, покладених судом. Під злісним невиконанням зазначених обов'язків розуміє-ся вперте небажання засудженого стати на шлях виправлення, наприклад відмову пройти курс лікування від алкоголізму, а також укло-ня умовно засудженого від контролю, коли його їх місцезнаходження-ня не встановлено протягом 30 днів (ч. 6 ст . 190 ДВК РФ). При цьому неодноразове порушення громадського порядку, за яке на умовно засудженого накладені заходи адміністра-тивного впливу (якщо така поведінка не є одночасно порушенням обов'язків, покладених на нього Прігову-ром суду), не може служити підставою для скасування умовного засудження, а виступає лише причиною для продовження випробувального терміну згідно з ч. 2 ст. 74 УК1. При одноразовому ухиленні умовно засудженого від вико-нання покладених на нього судом обов'язків або при нару-шении ним громадського порядку, за яке було накладено адміністративне стягнення, кримінально-виконавча інспекція ція письмово попереджає його про можливість скасування умовах а-ного осуду. Якщо протягом випробувального терміну скоєно нове пре-ступление з необережності або умисний злочин невеликої тяжкості, то суд за своїм розсудом вирішує, від-міняти умовне засудження чи ні. Єдиним обов'язковою підставою скасування умовного засудження (із зверненням вироку до реального виконання) є вчинення умовно засудженим під час випробувально-го строку нового умисного злочину середньої тяжкості, тяж-кого або особливо тяжкого. У цьому випадку суд в обов'язковому порядку скасовує умовне засудження і призначає покарання по сукупно-сті вироків відповідно до ст. 70 КК: до покарання, призначають-ченному за новий злочин, повністю або частково присое-Диня покарання, призначене умовно за першим вироком (ч. 5 ст. 74 КК). Для неповнолітніх це положення ограни-чивается тільки особливо тяжкими злочинами (ч. 62 ст. 88 КК). Якщо відносно умовно засудженої особи буде встановлен- але, що воно винне ще і в іншому злочині, вчиненому 1 Докладніше про це див: Артемкина Б. Відповідальність умовно осуж- денного за адміністративні правопорушення / / Законність. 2001. № 2. до винесення вироку у першій справі, правила ст. 69 КК не мо-гут бути застосовані, оскільки в ст. 74 КК, яка регламентує порядок скасування умовного засудження та продовження випробувально-го терміну, дано вичерпний перелік обставин, за наявності яких можлива відміна умовного засудження. У таких слу-чаях вироки, як роз'яснив Пленум Верховного Суду РФ у п. 47 постанови від 11 січня 2007 р. № 2 «Про практику приз-начення судами Російської Федерації кримінального покарання» 1, по першому і другому справі виконуються самостійно. Причому законом не встановлено черговість виконання вироків. Так, Беднодемьяновского районним судом Пензенської облас- ти 13 травня 1999 К. (раніше судимий 24 лютого 1999 по п. «а», «Б» ч. 2 ст. 213 КК із застосуванням ст. 73 КК до 3 років позбавлення волі умовно з випробувальним терміном 2 роки) засуджено за ч. 3 ст. 30, п. «б», «в» ч. 2 ст. 131 КК до 5 років позбавлення волі. Причому другий злочин він скоїв до винесення запро-злодія по першій справі. На підставі ч. 3 і 5 ст. 69 КК за сукупності злочинів К. призначено покарання у вигляді п'яти 5 років позбавлення волі у виправній колонії загального режиму і 3 роки позбавлення волі умовно з випробувальним терміном 2 роки, яке призначено відбувати після відбуття покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. У касаційному порядку справа не розглядалася. На думку заступника Генерального прокурора РФ, очеред-ність виконання вироків не передбачена чинним законом і тому суд не вправі її встановлювати. Суд же при-говором від 13 травня 1999 необгрунтовано встановив черговість виконання покарання засудженим із застосуванням ч. 5 ст. 69 КК РФ і з цим рішенням погодився президія, вважаючи, що першим належить виконати К. покарання у вигляді позбавлення волі. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду РФ 11 травня 2000 протест задовольнила, вказавши таке. Відповідно до ст. 356 КПК РРФСР що вступив у закон-ву силу вирок звертається до виконання. Законом очеред-ність виконання вироків не передбачена. 1см. також: БВС РФ. 2002. № 8 / / УПС «КонсультантПлюс». З урахуванням викладеного вирок Беднодемьяновского район-ного суду Пензенської області від 13 травня 1999 р. і постанову президії Пензенського обласного суду від 21 січня 2000 р. в відношенні К. змінені, виключені з судових рішень си лан-ка на ч. 5 ст. 69 КК і вказівка про виконання покарання у вигляді позбавлення волі первим1. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "§ 2. Умовне засудження" |
||
|
||