Головна
ГоловнаЦивільне, підприємницьке, сімейне, міжнародне приватне правоЦивільне право → 
« Попередня Наступна »
О. В. Дзера. Цивільне право України. Книга 1, 2002 - перейти к содержанию учебника

§ 1. Загальні положення


Поняття та основні ознаки юридичної особи розкриваються в ст. 23 ЦК України: юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або третейському суді.
Юридична особа, за визначенням Я. М. Шевченко, є "певним структурним утворенням, спеціально розрахованим на те, щоб володіти, користуватися і розпоряджатися майном, вступати в угоди в цивільному обороті і мати своє обличчя у вказаному обороті"1.
За чинним ЦК України та Законом України "Про власність" суб'єктами відносин власності виступають недержавні юридичні особи (господарські товариства, кооперативи, громадські та релігійні організації, політичні партії, об'єднання тощо). Дещо інші правомочності встановлено для державних юридичних осіб, за якими майно закріплюється на праві повного господарського відання (п. 1 ст. 37 Закону України "Про власність") чи на праві оперативного управління (п. 1 ст. 39 Закону).
Всі види власності недержавних юридичних осіб згідно із Законом України "Про власність" належать до колективної форми власності. Законодавчу конструкцію права колективної власності та її суб'єктивного складу піддано гострій критиці переважною більшістю юристів (О. А. Пушкін, Я. М. Шевченко, В. І. Семчик та ін.). На їх думку, конструкція колективної власності дає підстави для її ототожнювання зі спільною власністю, оскільки, з одного боку, власником майна визнається юридична особа, а з іншого - колектив, засновники, учасники чи інші особи, які утворили цю юридичну особу або є її членами. Фактично такою конструкцією утверджується концепція подвійного і навіть потрійного власника, що неприпустимо. Колектив - це сукупність осіб, які створюють органи управління певною організаційно-правовою формою (господарським товариством, колективним підприємством тощо). Тобто фактично особи, які становлять колектив, діють самі по собі, а колектив як сукупність осіб виконує управлінські
Шевченко Я. М. Правові проблеми колективної власності в Україні // Право України. - 1996. - №1. -С. 6-7.
3 функції, що аж ніяк не збігаються з функціями присвоєння (належності), вираженими у володінні, користуванні і розпорядженні. Саме такі правомочності здійснює юридична особа створеного окремими людьми господарського товариства, колективного підприємства та ін. Отже, так звана колективна власність - це власність юридичних осіб1.
В новому ЦК України 2001 р. юридична особа визначається як організація, створена шляхом об'єднання осіб та/або майна, яка наділяється правоздатністю і може від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і мати обов'язки, бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідно до ст. 81 нового ЦК України юридичні особи залежно від порядку їх створення поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.
Оскільки до юридичних осіб публічного права належать організації, які створені розпорядчим способом органами державної влади і органами місцевого самоврядування, або організації, які віднесено до публічних за інших підстав, зазначених у законі чи іншому правовому акті, порядок їх створення, організаційно-правові форми, правове становище не є предметом цивільно-правового регулювання і, отже, визначаються публічним законом. Однак у випадках коли юридичні особи публічного права вступають у цивільні правовідносини, вони підпадають під дію цивільних законів2.
Що до юридичних осіб приватного права, то порядок їх створення, організаційно-правові форми, правовий статус регулюються цивільним законодавством. Основними організаційно-правовими формами юридичних осіб приватного права у новому ЦК України визнані товариства та установи.
Відповідно до ст. 83 нового ЦК України установою є організація створена однією або кількома особами (засновниками), які не беруть участі в управлінні нею, шляхом об'єднання (виділення) їхнього майна для досягнення мети, визначеної засновниками, за рахунок цього майна.
Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві. Товариства поділяються на підприємницькі і непідприємницькі.
Товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи.
Поділ на підприємницькі товариства є досить умовним, оскільки ст. 86 нового ЦК України надає право непідприємницьким товариствам (споживчим кооперативам, об'єднанням громадян тощо) та установам, поряд зі своєю основною діяльністю, здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені та сприяє її досягненню.
1 Власник і право власності / За ред. Я. М. Шевченко. - К., 1994. - С. 16. Кодифікація приватного (цивільного) права України / За ред. проф. А. Довгерта. - К.: Укра-
їнський центр правничих студій, 2000.
3 Як суб'єкти права власності приватні юридичні особи мають певні права щодо формування, володіння, використання та розпорядження майном. Це залежить від організаційно-правової форми юридичної особи та прав її учасників, акціонерів або членів.
Разом з тим можна відзначити спільні закономірності, що характеризують право власності юридичних осіб.
Юридична особа є єдиним власником належного їй майна. Засновники (учасники) юридичної особи мають лише зобов'язальні права на її майно, якщо йдеться про господарські товариства, кооперативи, або взагалі не мають майно вих прав, якщо йдеться про громадські об'єднання, релігійні організації, фонди тощо.
У власності юридичної особи перебуває майно, передане їй як вклади (внески) засновниками (учасниками, членами), а також майно, вироблене і на буте юридичною особою на інших підставах у процесі діяльності.
Юридичні особи, як і інші власники, мають право здійснювати відносно свого майна будь-які дії, що не суперечать закону і не порушують охоронювані законом інтереси інших осіб. Зміст права власності, межі і способи здійснення права власності юридичних осіб залежать від обсягу їх правоздатності.
Юридична особа набуває цивільних прав і бере на себе цивільні зобов'я зання через свої органи, що діють відповідно до закону, інших правових актів та установчих документів. Порядок призначення чи обрання органів юридичної осо би визначається установчими документами. В передбачених законом випадках юридична особа може набувати цивільних прав та брати на себе цивільні обов'язки через своїх учасників.
В установчих документах визначаються джерела формування майна юридич ної особи, порядок розпорядження майном, розподілу прибутків і збитків тощо.
Юридичні особи відповідають за своїми зобов'язаннями всім належним їм майном. Засновник (учасник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями засновника (учасника), за винятками, передбаченими законодавством чи установчими доку ментами юридичної особи.
Перелік майнових об'єктів, джерела формування власності юридичних осіб (господарських товариств, кооперативів, громадських і релігійних організацій, об'єднань тощо) передбачені в законах України "Про власність", "Про господарські товариства", "Про споживчу кооперацію", "Про сільськогосподарську кооперацію", "Про об'єднання громадян" та ін.
Право власності на землю юридичних осіб закріплено в ст. 82 Земельного кодексу України1. Відповідно до цієї статті юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності, тобто для здійснення безпосередньої самостійної, систематичної, на власний ризик діяльності з виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг з метою отримання прибутку (ст. 1 Закону України "Про підприємництво"). Способами набуття у власність земельних ділянок юридичними особами є:
1 Земельний кодекс України. - Харків: ТОВ "Одіссей", 2002.
3 придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;
внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;
прийняття спадщини;
інші підстави, передбачені законом.
« Попередня Наступна »
= Перейти до змісту підручника =
Информация, релевантная "§ 1. Загальні положення"
  1. 3.1. Цивільний кодекс УСРР 1922 р.
    Підготовка проекту ЦК УСРР 1922 р. відбувалася в умовах і на засадах, загальних для більшості тодішніх радянських республік. Тому, природно, що вказівки і зауваження В.І. Леніна відносно ЦК РРФСР слугували орієнтиром і для розробників проекту ЦК УСРР (Української Соціалістичної Радянської Республіки). Принципово важливим було положення про зосередження в руках радянської держави основних
  2. 3.2. ЦК УРСР 1963 р
    ЦК УРСР був прийнятий 18 липня 1963 р. і введений в дію з 1 січня 1964 р. ЦК складався з преамбули і 8 розділів, що містять 572 статті. Назви розділів: І - "Загальні положення"; II - "Право власності"; ЦІ - "Зобов'язальне право"; IV - "Авторське право"; V - "Право на відкриття"; VI - "Винахідницьке право"; VII - "Спадкове право"; VIII - "Правоздатність іноземців і осіб без громадянства.
  3. § 5. Створення ЦК України
    Підготовка проекту ЦК України, яка почалася у 1994 р., зумовила необхідність пошуку відповіді на низку концептуальних питань. Зокрема, чи має бути єдиний кодекс, що регулює майнові відносини? Яка система права має бути обрана як зразок? Якою має бути структура майбутнього кодексу? Чи має він регулювати сімейні відносини? У процесі обговорення цих питань знову виникла характерна для радянської
  4. § 6. Структура (система) цивільного права
    Структура цивільного права - систематизована сукупність його елементів (цивільно-правових норм, інститутів, підгалузей або розділів), розташованих у послідовності та ієрархії, що визначаються внутрішньою логікою відповідної галузі. Варто зазначити, шо в літературі з цивільного права при характеристиці внутрішньої побудови (розміщення норм) цієї галузі йдеться як про "систему", так і про
  5. § 6. Прогалини цивільного права (законодавства) та способи їхнього подолання
    У зв'язку з тим, що цивільне законодавство не здатне та й не призначене встановлювати норми на всі випадки життя, виникає проблема так званих "прогалин в праві (законодавстві)" та їхнього подолання. При визначенні поняття "прогалина в праві (законодавстві)" слід взяти до уваги, що йдеться лише про ті відносини, які можливо врегулювати за допомогою права. Скажімо, не є предметом правового
  6. § 1. Загальні положення про фізичну особу
    У радянському цивільному праві термін "фізична особа" не використовувався, оскільки ця категорія вважалася суто "буржуазною" і піддавалася відповідній критиці. Натомість у цивільному законодавстві колишнього СРСР та республік, що входили до його складу, використовувалося поняття "громадянин", котре розглядалося як таке, що більше відповідає суті відносин у цій галузі у соціалістичному суспільстві
  7. § 5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав
    Результати інтелектуальної, творчої діяльності - це комплексний за своїм характером об'єкт, котрий включає як немайнові, так і майнові права (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо). До об'єктів цивільних прав належать результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності (ст. 199 ЦК). Зокрема, продуктами
  8. Глава 11 Загальні положення про здійснення цивільних прав і виконання цивільних обов'язків
    Глава 11 Загальні положення про здійснення цивільних прав і виконання цивільних
  9. § 5. Загальні положення про захист цивільних прав та інтересів
    Захист цивільних прав - це правомірна реакція учасників цивільних відносин, суспільства та держави на порушення, невизнання чи оспорювання цивільного права з метою припинення порушення, поновлення чи визнання цивільного права або компенсації завданої уповноваженій особі шкоди. Для особи право на захист полягає у можливості використання в межах, визначених законом засобів самозахисту, а також у
  10. Глава 14 Загальні положення права власності
    Глава 14 Загальні положення права