| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
§ 4. Захист суб'єктивних прав |
||
|
Права і свободи людини, інших учасників цивільних відносин, забезпечують кожному можливість бути самостійним суб'єктом суспільного життя. Держава зобов'язана забезпечити реалізацію і захист суб'єктивних прав. Стосовно громадянина Конституція України визнає право кожного захищати свої права і свободи, права і свободи інших людей від посягань, у тому числі посягань від представників влади або посадових осіб. В умовах побудови правової держави однією з гарантій прав і свобод учасників цивільних відносин є правовий захист. Необхідність захисту цивільних прав виникає в тих випадках, коли ці права оспорюються або порушуються. Звідси випливають дії, спрямовані на захист порушеного суб'єктивного права, уповноважена особа реалізує своє право на захист. Тим самим здійснюється відзив на правовідносини, що є предметом спору. Примусові заходи припинення порушеного суб'єктивного права є необхідною умовою для його здійснення, а також усунення наслідків його порушення. Захист порушених цивільних прав пов'язаний з правозастосовною діяльністю правоохоронних та інших державних органів. Тому захист порушеного права здійснюється в рамках певної процедури, оскільки правовий захист - це, як правило, акт, змістом якого є заходи, передбачені законом. В Конституції України захист як суб'єктивне право є правом на звернення до суду, яким володіє кожний учасник цивільних правовідносин. Принцип диспозитивності щодо здійснення цивільних прав є домінуючим у разі вирішення суб'єктом цивільних правовідносин питання способу його захисту. Останнє значною мірою залежатиме від того, якого виду цивільні права можуть захищатися шляхом поновлення становища, яке існувало до порушення права примусу до виконання обов'язку в натурі, припинення або зміни правовідносин, відшкодування збитків або сплати штрафних санкцій тощо. Особливості природи немайнових прав зумовлюють специфіку їх захисту. Серед засобів захисту особистих немайнових прав, поряд з іншими заходами відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовується покладання на винну особу обов'язку спростування певних відомостей. Суть правового захисту в правовій літературі трактується неоднозначне. На думку Г. М. Стоякіна правовий захист включає три моменти: видання норм, які встановлюють права та обов'язки, визначають порядок здійснення їх, захисту та застосування санкцій; діяльність суб'єктів із здійснення і захисту своїх суб'єктивних прав; попереджувальна діяльність держави і громадських організацій, а також діяльність з реалізації правових санкцій1. Стоякин Г Н. Понятие защитьі гражданских прав / / Проблеми гражданско-правовой ответ-ственности й защитьі гражданских прав - Свердловск, 1973. - С 2 B.І. Тертишніков захистом права називає таке здійснення права та перетво рення правовідносин, яке можливе лише з допомогою спеціального державного органу. При цьому він посилається на ситуацію, яка складається при розірванні шлюбу в органах ЗАГСу (нині в Україні діють РАГСи - органи реєстрації актів громадянського стану) за заявою обох дружин1. М.С. Малеїн вважає, що, правовий захист - це система юридичних норм, які спрямовані на запобігання правопорушенню та ліквідацію його наслідків2. C.С. Алексєєв додержується думки, що правовий захист - це державно- примусова діяльність, спрямована на поновлення порушеного права, забезпечен ня виконання юридичного обов'язку3. 3.В. Ромовська вважає, що "правовий захист - завжди акт, що вже відбувся". У деяких випадках для реалізації заходу державного примусу достатньо винесення судового рішення. Оскільки в рішеннях про визнання права чи розірвання договору відповідач не примушується до певної активної поведінки, акт правосуддя і правовий захист збігаються у часі. Якщо ж відповідач присуджується до певної поведінки (повернути майно, сплатити неустойку) - реалізація державного примусу органічно пов'язана з виконанням рішення, без чого правовий захист не можна вважати таким, що відбувся4. Для досягнення правового захисту необхідна певна процедура. Тому особливе значення має результат цієї діяльності, який виражений в акті відповідного державного органу. Правовий захист нерозривно пов'язаний з правовою охороною. Проте, це різні категорії. Різниця цих понять визначена в законі. Так у ст. 5 ЦК УРСР йдеться про охорону цивільних прав, а у ст. 6 - про захист та способи захисту цивільних прав. У новому ЦК України термін "охорона" вживається у статтях, що регулюють особисті немайнові відносини. Будь-яка заінтересована особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за охороною свого права і захистити його відповідним способом, передбаченим законом, який встановлює, зокрема такі способи захисту цивільних прав: визнання цих прав; відновлення становища, що існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов'язку в натурі; компенсація моральної шкоди; припинення або зміна правовідносин; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків (ст. 6 ЦК УРСР, ст. 16 ЦК України). Наприклад, відповідно до ст. 47 Конституції України житлові права громадян України охороняються законом. Ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбаченому законом. Якщо громадянин без Тертишніков В. І. Захист сімейних правовідносин в цивільному судочинстві. - Харків, 1976. - С. 9. С. 192. Малеин Н. С. Гражданский закон й права личности в СССР. - М., 1981. 3 Алексєєв С. С. Общая теория права. - М., 1981. - Т. 1. - С. 180. Ромовская 3. В. Защита в советском семейном праве. - Львов, 1985. 2 належно встановленого порядку у відсутність власника житла поселяється в нього, останній має право захистити своє право таким способом, як відновлення його становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право. Тобто він може пред'явити позов до суду про усунення перешкод користування жилим приміщенням шляхом виселення. Приймаючи відповідний акт захисту порушеного суб'єктивного права, суд має зобов'язати порушника не перешкоджати користуватися власникові жилим приміщенням та виселити порушника з жилого приміщення. Як всяке суб'єктивне право, право на захист включає як засоби матеріально-правового характеру, так і засоби процесуально-правового характеру, що взаємодіють. З точки зору матеріально-правового змісту право на захист надає уповноваженій особі три групи можливостей: самозахист майнових прав та інтересів; застосування до порушника цивільних правових засобів оперативної дії; звернення до компетентного державного чи громадського органу за захистом свого права з вимогою застосувати до правопорушника засобів державно-примусового характеру. Самозахист цивільних прав - це здійснення управомоченою особою не заборонених законом дій фактичного порядку, спрямованих на охорону його особистих або майнових інтересів. Він завжди здійснюється після вчинення правопорушення. Засоби фактичного характеру, спрямовані на охорону прав громадян та організацій, можуть бути як передбачені законом (у вищенаведеному прикладі), так і випливати зі звичайно прийнятих у суспільстві заходів такого роду. Проте тут слід застосовувати загальне правило: застосування засобів самозахисту допускається, якщо це не суперечить закону і відповідає звичайно прийнятим правилам. Під засобами оперативної дії розуміються такі, юридичні засоби правоохоронного порядку, які застосовуються до порушника цивільних прав та обов'язків безпосередньо управомоченою особою без звернення за захистом права до відповідних уповноважених органів. Зазначені засоби застосовуються лише у випадках, зазначених у законі. Можливість звернутися до компетентного державного чи іншого органу за захистом своїх прав - належне управомоченій особі право на захист. Саме цей вид реалізації управомоченою особою права на захист є одним із основних. Суб'єктивне право на захист включає і засоби процесуально-правового порядку. Це певна процедура (порядок) звернення за захистом порушеного права, безпосередньо визначена законом. Сюди входить перш за все право на звернення за судовим захистом, і носієм цього права є кожний з учасників цивільних правовідносин чи будь-яка інша заінтересована особа. Право на звернення за судовим захистом включає не тільки подання до суду позовної заяви (чи скарги), а й можливість подання до суду зустрічного позову чи заперечення проти нього брати участь у розгляді справи, користуватися процесуальними правами, вимагати винесення рішення та право вимагати примусового виконання судового рішення. Кожен з цих елементів існує за наявності певних передумов, у певних часових межах і реалізується у певній специфічній формі. Матеріальні та процесуальні норми, які регулюють способи, форми та порядок захисту, мають єдину мету - забезпечити повний, всебічний, швидкий захист суб'єктивного права і становлять єдиний комплексний інститут правового захисту. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Информация, релевантная "§ 4. Захист суб'єктивних прав" |
||
|
||