Головна |
« Попередня | Наступна » | |
Заповідальне покладання |
||
Суть заповідального покладання полягає в тому, що заповідач може в заповіті покласти на одного або декількох спадкоємців за заповітом або за законом обов'язок вчинити будь-яку дію майнового або немайнового характеру, спрямоване на здійснення загальнокорисної мети (наприклад , установа щорічної премії для заохочення досягнень в галузі книжкової справи, забезпечення доступу учнів школи, в якій навчався заповідач, до його бібліотеці, облаштування велосипедних доріжок в місцевому парку, створення некомерційної організації для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх і тому подібних цілей) * (637). Таким чином, відмітними рисами заповідального покладання є прямо зазначена в законі загальнокорисних мета такого розпорядження (тобто мета, що відповідає інтересам суспільства в цілому або окремих соціальних груп, наприклад ветеранів Великої Вітчизняної війни) і, як наслідок, не зазначення конкретної особи в якості кредитора, який міг би вимагати виконання зобов'язання * (638). Зважаючи на відсутність кредитора заповідальне покладання, на наш погляд, не породжує і зобов'язання в його цивільно-правовому сенсі, хоча в літературі час від часу можна зустріти позицію про можливість зобов'язань з невизначеною множинністю осіб * (639). На законодавчому рівні вперше санкціонована такий різновид заповідального покладання, як забезпечення утримання домашніх тварин (механізм заповідального покладання, а не заповідального відмови використаний з огляду на те, що тварина - не суб'єкт права, а його об'єкт). Заповідач має право покласти на одного або декількох спадкоємців обов'язок утримувати належать заповідачеві домашніх тварин, а також здійснювати необхідний нагляд і догляд за ними. Мабуть, даний вид заповідального покладання законодавець вважав одним з найбільш часто зустрічаються і щоб уникнути суперечок приділив йому окрему увагу (абз. 2 п. 1 ст. 1139 ЦК). Загальнокорисних мета в даному випадку полягає в задоволенні соціальної потреби в гуманне ставлення до тварин * (640). Слід визнати правильним зустрічається в літературі думку про те, що міститься в заповіті розпорядження про місце та процедуру похорону заповідача, про відправлення особливих ритуальних обрядів при прощанні з ним, про увічнення його пам'яті, про догляд за місцями поховань спадкодавця та вказаних ним осіб тощо має кваліфікуватися як заповідальне покладання * (641). Загальнокорисних мета такого покладання, незважаючи на його суто приватний характер, виражається в безумовно традиційному в розвиненому суспільстві почутті поваги і морального обов'язку стосовно волі заповідача упокоїтися певним чином. Відповідно до ст. 5 Федерального закону від 12 січня 1996 р. "Про поховання та похоронну справу" * (642) волевиявлення особи про гідному ставленні до його тіла після смерті - це побажання, виражене в усній формі в присутності свідків або в письмовій формі (отже, додамо, і у формі заповіту): про згоду або незгоду бути підданим патологоанатомічному розтину; про згоду або незгоду на вилучення органів і (або) тканин з його тіла; бути похованим на тому чи іншому місці, з тих чи інших звичаїв або традицій, поруч з тими чи іншими раніше померлими; бути підданим кремації; про довіру виконати своє волевиявлення тій чи іншій особі. Дії щодо гідного відношенню до тіла померлого повинні здійснюватися в повній відповідності з волевиявленням померлого, якщо не виникли обставини, при яких виконання волевиявлення померлого неможливе, або інше не встановлено законодавством Російської Федерації. У той же час ст. 1139 ЦК не містить відносно заповідальних покладань норму, аналогічну тій, що міститься в ст. 1137 ЦК, про те, що зміст заповіту може вичерпуватися заповідальним відмовою. Розпорядження, які зроблені виключно з приводу немайнових відносин, заповітом не є. Таким чином, зміст заповіту не може в даному випадку вичерпуватися розпорядженням про місце похорону заповідача, про відправлення особливих релігійних обрядів при прощанні з ним і т.п., а має включати в себе ще й розпорядження щодо майна та (або) заповідальний відмова * (643). До заповідальним покладання, предметом якого є дії майнового характеру, відповідно застосовуються правила статті 1138 ЦК про заповідальному відмову (зокрема, про неприпустимість перевищення витрат на виконання даного зобов'язання над вартістю отриманого майна * (644), про виключення з вартості майна вартості обов'язкової частки, про право вимоги виконання заповідального покладання протягом трьох років). Зацікавлені особи (наприклад, суспільства з охорони пам'яток історії та культури або по захисту тварин), виконавець заповіту і будь із спадкоємців має право вимагати виконання заповідального покладання в судовому порядку. Однак дане правило диспозитивно і діє, якщо заповітом не передбачено інше. Заповідач має право усунути юридичну можливість спонукання зобов'язаної особи до виконання заповідального розпорядження, залишивши це виконання на моральне розсуд призначеного виконавця. Отже, ми відшукали відмінні риси заповідального відмови і заповідального покладання. Проте може виникнути питання про те, який практичний сенс диференціації заповідального відмови і заповідального покладання. По-перше, заповідальне покладання на відміну від заповідального відмови практично завжди може бути виконано, оскільки по ньому управомочен не конкретний кредитор, якого може не стати, а суспільство в цілому або окрема соціальна група. По-друге, право вимагати виконання заповідального покладання має не конкретна особа (відказоодержувач), а будь-які зацікавлені особи, а також інші спадкоємці та виконавець заповіту. По-третє, в силу прямої вказівки закону обов'язок по виконанню заповідального покладання може бути покладена не тільки на спадкоємців (як це має місце при заповідальному відмову), але і на виконавця заповіту за умови виділення йому для цього в заповіті частини спадкового майна. По-четверте, з ГК випливає, що правовий режим, встановлений для заповідального відмови, не поширюється на заповідальне покладання, предметом якого є дії немайнового характеру. Звідси до подібних заповідальним покладанням не застосовується правило про їх виконання тільки в межах вартості отриманого спадкового майна; дію права вимоги виконання таких заповідальних покладань не обмежена трирічним терміном. Як і при заповідальному відмову, якщо частка спадщини, обумовлена спадкоємцю, на якого було покладено обов'язок виконати заповідальне покладання, переходить до інших спадкоємців, останні остільки, оскільки із заповіту або закону не випливає інше, зобов'язані виконати таке покладання (ст. 1140 ЦК). |
||
« Попередня | Наступна » | |
|
||
Інформація, релевантна " заповідальне покладання " |
||
|