загрузка...

трусы женские х/б
« Попередня

44.3. Органи зовнішніх зносин України за кордоном: структура, завдання та повноваження

Закордонними органами Міністерства закордонних справ України є:
- дипломатичні представництва України;
- консульські установи;
- постійні представництва України при міжнародних оргранізаціях.
Дипломатичне представництво та консульські установи України за кордоном є постійно діючими установами України за кордоном, які здійснюють офіційні міжнародні відносини; здійснюють представництво України за кордоном.
Правовою основою дипломатичної служби в Україні є Закон України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 р., в якому зазначено, що дипломатична служба спрямована на практичну реалізацію зовнішньої політики України, захищає національні інтереси України в сфері міжнародних відносин, а також права та інтереси громадян і юридичних осіб за кордоном.
Основним міжнародно-правовим документом з регулювання дипломатичних відносин між державами є Віденська конвенція про дипломатичні відносини, прийнята 18 квітня 1961 року1 на Конференції ООН з дипломатичним відносинам та імунітетів.
Учасниками конвенції на сьогоднішній день є понад 160 держав і, зокрема, Україна.
Конвенція передбачає, що встановлення дипломатичних відносин між державами та установами постійних дипломатичних представництв здійснюється тільки за їх взаємною згодою.
Виходячи з чітко окреслених функцій дипломатичних представництв, зафіксованих у Конвенції, дипломат, представник України має такі функції:
- представництво України в державі перебування;
- захист у державі перебування інтересів України та її громадян у межах, що допускаються міжнародним правом;
- ведення переговорів з урядом держави перебування;
- з'ясування усіма законними способами умов і подій у державі перебування та інформування про них уряду України;
______________________________________
1 Руденко Г. М. Основи дипломатичного протоколу. - К., 1996.

- Заохочення дружніх відносин між Україною і державою перебування, розвиток взаємовідносин в галузі економіки, культури і науки;
- виконання консульських функцій.
Для дипломатичних працівників, які працюють в закордонних дипломатичних установах України, встановлюються такі посади:
1) Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний
представник України при міжнародній організації;
2) Генеральний консул України;
3) Радник-посланник;
4) радник ;
5) консул України;
6) перший секретар;
7) віце-консул;
8) другий секретар;
9) третій секретар;
10) аташе.
Кадри дипломатичної служби складають:
1) працівники, які займають штатні дипломатичні посади на постійній основі;
2) працівники, які займають штатні адміністративно-технічні посади на постійній основі;
3) працівники, які займають штатні дипломатичні та адміністративно-технічні посади на певний термін (строковий трудовий договір).
Надзвичайний і Повноважний Посол України, Постійний представник України при міжнародній організації призначаються на посади та усуваються від посад Президентом України за поданням Міністра закордонних справ України.
Укази Президента України з цих питань скріплюються підписами Прем'єр-міністра України та Міністра закордонних справ України.
Міністр закордонних справ України вносить Президенту України подання щодо кандидатур про призначення на посади Надзвичайного і Повноважного Посла України, Постійного представника України при міжнародній організації після консультацій в Комітеті Верховної Ради України у закордонних справах щодо кандидатур на ці посади.
Призначення на інші дипломатичні посади та звільнення з цих посад здійснюються відповідно до чинного законодавства.
Порядок призначення глави дипломатичного представництва України в країну його майбутнього перебування передбачає отримання від уряду України згоди (агремана) на його призначення. У конвенції про це сказано так: «Акредитив-

ючий держава має бути переконане в тому, що держава перебування дало агреман на ту особу, яку воно збирається ак-кредитувати як главу представництва в цій державі» 1 .
Дипломатичний представник, який отримав агреман, вважається персоною грата, тобто бажаним особою. У разі відмови в наданні агремана відповідна особа вважається персоною нон грата (небажаної). При цьому держава перебування не зобов'язана повідомляти акредитує державі мотиви відмови.
Офіційна діяльність глави дипломатичного представництва України в країні перебування починається з вручення їм вірчих грамот. Вручення вірчих грамот відбувається в кожній країні згідно свого протокольного церемоніалу. Але основні елементи його, що відповідають міжнародній практиці, такі: вірчі грамоти приймає глава держави у своїй офіційній резиденції, на церемонії присутні високі особи з боку глави держави і міністерства закордонних справ, посла супроводжують члени дипломатичного персоналу, при врученні можливий обмін промовами (але не завжди і не обов'язково), після вручення грамот глава держави дає послу так звану приватну аудієнцію (бесіда з послом), в деяких країнах послу надаються військові почесті.
З моменту вручення грамот вважається, що посол приступив до виконання своїх обов'язків.
Конвенція передбачає, що держава може призначити одного і того ж главу свого дипломатичного представництва в одне або кілька держав за умови отримання на це згоди даних держав. Якщо один і той же глава представництва акредитується в декількох державах, то можуть бути призначені повірені у справах у кожному з них, де глава представництва не має постійного місця перебування. У такому випадку дипломатичне представництво називається місією.
Згідно з положеннями конвенції, глава дипломатичного представництва України або інший член дипломатичного персоналу представництва України може діяти і як представник України при будь-якій міжнародній організації.
Якщо посада голови представництва України вакантна або якщо глава представництва України не може виконувати свої функції, тимчасово виконуючим обов'язки глави представництва є тимчасовий повірений у справах України.
Членами дипломатичного персоналу представництва України повинні бути громадяни України. Громадяни ж держави перебування можуть бути членами дипломатичного персоналу представництва України лише за згодою цієї держави.
1 ЗПУ України. - К., 1993. - № 7.

Держава перебування може в будь-який час, не мотивуючи свого рішення, повідомити України, що глава представництва або хто-небудь з членів дипломатичного персоналу України є персоною нон грата або що будь-який член персоналу представництва України - не бажаним . У такому випадку Україна зобов'язана відкликати таку особу або призупинити його функції в представництві України. Якщо Україна відмовиться або не виконає протягом розумного строку свої обов'язки, держава перебування може відмовити у визнанні такої особи співробітником представництва України.
Чисельність персоналу дипломатичного представництва України визначається висновком конкретної угоди з країною перебування. При відсутності такої угоди держава перебування може запропонувати, щоб чисельність персоналу зберігалася в межах, які вона вважає достатніми і нормальними, враховуючи обставини та умови, існуючі в державі перебування, а також потреби представництва України.
Старшинство членів дипломатичного персоналу представництва України визначається його главою і повідомляється відомству закордонних справ країни перебування. Представництво України зобов'язане також інформувати відомство закордонних справ з таких питань:
- про призначення співробітників представництва України, їх прибуття та остаточне відбуття або припинення функцій в представництві України;
- про прибуття та остаточне відбуття особи, що відноситься до сім'ї співробітника представництва України, і, у належних випадках, про те, що та чи інша особа стає або перестає бути членом сім'ї співробітника представництва України;
- про прийняття на роботу в представництво України та звільнення осіб, що живуть в державі перебування, мають право на привілеї та імунітети.
Дипломатичні привілеї та імунітети - це сукупність особистих прав і переваг, які надають іноземним дипломатам і дипломатичним представництвам у країнах перебування з метою успішного виконання ними своїх функцій.
Відповідно до Віденської конвенції 1961 року дипломатичні працівники України мають такі привілеї та імунітети: недоторканність приміщень, архівів і дипломатичної пошти, звільнення від податків, свободу стосунків зі своїм урядом, іншими представництвами і консульствами своєї держави, де б вони не знаходилися, митні привілеї, право вивішувати прапор і герб на будинку представництва та

тощо. Держава перебування зобов'язана надавати всі можливості для виконання функцій представництва. На ньому також лежить обов'язок вживання всіх належних заходів щодо захисту приміщень представництва від вторгнення, нанесення шкоди чи образи. Разом з цим дипломатичні працівники України володіють і особистими привілеями та імунітетами, що передбачають особисту недоторканність дипломата, недоторканність і захист приміщень, в яких проживає дипломат, а також не підлягають юрисдикції держави перебування. Особистий багаж дипломата звільняється від митного огляду, за винятком випадку, коли є серйозні підстави припустити, що в ньому знаходяться речі, ввезення або вивезення яких заборонено законом, або регулюється карантинними правилами держави перебування.
Принцип недоторканності дипломата набирає чинності з часу його прибуття на територію приймаючої країни і призупиняється при його остаточному від'їзді після закінчення своєї місії. Дипломатичні привілеї та імунітети поширюються також на членів сім'ї дипломата.
Згідно Конвенції широкі привілеї та імунітети надаються адміністративно-технічному й обслуговуючому персоналу дипломатичних представництв та членам їх сімей. Вони користуються дипломатичними привілеями та імунітетами з тим винятком, що імунітет від цивільної та кримінальної юрисдикції держави перебування не поширюється на дії, вчинені не при виконанні своїх службових обов'язків, і їх багаж може підлягати митному огляду.
На основі взаємності держави можуть укласти між собою угоду про розширення привілеїв та імунітетів, передбачених конвенцією.
У відповідності з міжнародним правом дипломатичні привілеї та імунітети в цьому обсязі надаються Президентові України, Прем'єр-міністру України, Міністру закордонних справ України і представникам інших вищих установ держави під час їх перебування на іноземних територіях.
Велику роль у захисті за кордоном прав та інтересів України та її громадян, сприянні розвиткові дружніх відносин України з іншими державами, розширення економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних, культурних, спортивних та туристичних зв'язків, грають Консульські учрежденія1. Консульське управління є структурним підрозділом
1 Інформаційно-довідковий бюлетень з консульсько харчування. - К., 1996. - Ст. 68-86.

Міністерства закордонних справ України. Консульське управління забезпечує за дорученням керівництва Міністерства консульські відносини України з іноземними державами, захист прав та інтересів України, її громадян та юридичних осіб за кордоном. Управління координує та спрямовує діяльність консульських підрозділів у складі дипломатичних представництв України за кордоном і представництв Міністерства закордонних справ України на території України, а також генеральних консульств, консульств, віце-консульств, консульських агентств, позаштатних (почесних) консулів України за кордоном. Правовою основою діяльності Консульської служби України є Консульський статут України, затверджений Указом Президента України (2 квітня 1994 р.). На сьогоднішній день за межами нашої держави функціонує 68 консульських установ України, зокрема 55 консульських підрозділів дипломатичних представництв-Україна, 7 генеральних консульств, 1 відділення в Берліні, 1 представництво й 1 консульське агентство. Крім цього, за кордоном діє 19 консульських установ, очолюваних почесними консулами України.
На відміну від посольств і місій консульства не мають права універсального представництва держави за кордоном і виконують свої завдання, не торкаючись суті політичних аспектів міждержавних відносин. Разом з цим, згідно ст. 17 Віденської конвенції про консульські відносини від 24 квітня 1963: «У державі, де акредитуються держава не має дипломатичного представництва, і де воно не представлено дипломатичним представництвом третьої держави, консульська посадова особа може, за згодою держави перебування, бути уповноваженим на вчинення дипломатичних актів. Вчинення таких актів консульською посадовою особою не змінює його консульського статусу і не дає йому права претендувати на дипломатичні привілеї та імунітети ».
  Спільним між посольством і консульством є те, що перше і друге є державними органами системи зовнішніх відносин, і таким чином діяльність консульства, як і посольства, має представницький характер. Проте посольство завжди розташоване в столиці країни перебування, а консульств акредітірующего держави може бути кілька в країні перебування, і розташовуються вони, окрім столиці, в інших містах. До компетенції посольства входить все (зокрема, консульські питання), що зачіпає права та інтереси акредітірующего держави на всій території країни перебування, консульство ж має певну спеціалізацію і діє не по всій території країни перебування, а лише в межах відведеної йому консульського округу. Наслідком цього є ще одна відмінність між посольством і консуль-

  ством: перше підтримує контакти з центральними органами влади країни перебування (урядом, міністерством закордонних справ тощо), тоді як консульство має підтримувати прямі контакти лише з органами влади свого консульського округу.
  Встановлення ж дипломатичних відносин означає встановлення і консульських відносин.
  Правовою базою для встановлення консульських відносин і початку діяльності консульських установ є взаємна згода держав, висловлене в будь-якій прийнятній для них міжнародно-правовій формі. Це можуть бути консульські угоди і конвенції, протоколи про відкриття консульств, обмін листами, телеграмами тощо.
  Сторони домовляються не тільки про місце знаходження консульських установ, а й про рівень і класі цих представництв. Загальноприйнятими в світовій практиці є такі класи консульських установ: 1) генеральне консульство; 2) консульство; 3) віце-консульство; 4) консульське агентство. Відповідно до Консульського статуту України в поняття «консульські установи», окрім чотирьох вищезгаданих класів консульських установ, ще входять: «... Консульське управління Міністерства закордонних справ України, представництва Міністерства закордонних справ України в Україні, консульські відділи дипломатичних представництв України, генеральні відділи дипломатичних представництв Україна ».
  Консульські установи підпорядковані Міністерству закордонних справ України і діють під загальним керівництвом глави дипломатичного представництва України в державі перебування. Вони очолюються відповідно до класу консульської установи: генеральними консулами, консулами, віце-консулами і консульськими агентами.
  У свою чергу консули розподіляються на дві категорії:
  - Штатні;
  - В нештатні, або почесні консули.
  Як визначається в ст. 10 Консульського статуту України, до штатних консулам відносяться: «Консульські службові особи, які перебувають на дипломатичній службі в Україні. Працівники консульських установ, які є громадянами України і постійно проживають в Україні, які перебувають на державній службі в Міністерстві закордонних справ України ».
  Позаштатний консул - це особа, яка не перебуває на державній, дипломатичній або консульській службі, але виконує певні консульські доручення на прохання зацікавленої держави і за згодою країни перебування. Для позаштатного консула характерним є те, що він разом з виконанням консульських функцій може займатися професії-

  сиональной діяльністю, одержувати або не отримувати винагороду за здійснення консульських функцій. Щодо громадянства, то ст. 92 Консульського статуту України зазначає, що «позаштатними (почесними) консулами можуть бути як громадяни України, так і іноземні громадяни з числа осіб, які займають помітне становище в суспільстві держави перебування і мають необхідні особистими якостями. Вони не повинні бути на державній службі в державі перебування або брати активну участь у її політичному житті ».
  Позитивним фактором, що визначає доцільність призначення почесних консулів України, є існування країн (або окремих регіонів країн), де проживає значна за кількістю українська громада (Австралія, провінція Місіонес Аргентини, штат Парана Бразилії тощо). Так, почесним консулом України в Бразилії призначений пан Маріан Чайковський, в Аргентині - пан Рамон Гринюк.
  Глави консульських установ України всіх рангів призначаються Міністерством закордонних справ України, разом з цим враховується і точка зору країни перебування. Якщо країна перебування згодна, то консул повинен отримати документ - консульський патент про допущення його до виконання службових обов'язків у зазначеному консульському окрузі. Оформляється шляхом екзекватури. Консульський патент і екзекватуру необхідна тільки для глав самостійних консульських установ.
  На відміну від вірчих грамот, адресованих і вручаються главам країн перебування консульські патенти не містять конкретного адресата. Вони складаються і пред'являються консулом під час виконання ним своїх службових функцій.
  У складі консульської установи, окрім голови, окремими ділянками роботи можуть керувати консул, іноді кілька віце-консулів, посадові особи: аташе, секретар консульської установи, відряджені до консульської установи стажери, а також адміністративно-технічний і обслуговуючий персонал. До них належать, зокрема, водії, прислуга, садівник та інші особи, які виконують обов'язки з обслуговування роботи консульства.
  Консул здійснює захист прав та інтересів акредитує-ного держави, її громадян та юридичних осіб на території консульського округу, але, на відміну від дипломата, у своєму окрузі він діє на підставі норм внутрішнього права акредитує-ющего держави.
  Консульська діяльність в країні перебування вкрай різноманітна. Це облік громадян України, які постійно проживають або тимчасово перебувають в його консульському окрузі; паспортно-візова робота; облік і реєстрація актів цивільного стану; легалізація та засвідчення; надання

  допомоги громадянам України; надання допомоги суднам і літакам; виконання доручень слідчих або судових органів України; з'ясування умов і розвитку в усіх сферах життя країни перебування та інформування про це уряду України.
  Серед консульських функцій велике місце займає паспортно-візова робота, яка регулюється Консульським статутом України та двосторонніми домовленостями між Україною та іншими державами. Консули мають право, в межах свого консульського округу, видавати, відновлювати, погашати паспорти громадянам України, продовжувати термін їх дії, вносити до них необхідні позначки, а також видавати громадянам інші документи, що представляють право на перетин кордону, а також видавати, продовжувати, анулювати візи для в'їзду в Україну або транзитного проїзду через територію України. Основним правовим актом, що регулює питання в'їзду та виїзду з України є Закон України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну» 1 від 21 січня 1994 р., «Про правовий статус іноземців» вiд 4 лютого 1994 р.2, Постанова Кабінету Міністрів Україна «Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію» від 29 грудня 1995 р.3 та ін
  Аналіз нормативних документів показує, що права і свободи, встановлені для громадян України, рівною мірою стосуються і іноземних громадян. Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що й громадяни України, якщо інше не передбачено чинним законодавством.
  1 Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 18. - Ст. 101.
  2 Там же. - 1994. - № 23. - Ст. 162.
  3 ЗПУ України. - 1996. - № 4. - Ст. 148. 
загрузка...
 « Попередня
 = Перейти до змісту підручника =
 Інформація, релевантна "44.3. Органи зовнішніх зносин України за кордоном: структура, завдання та повноваження"
  1.  Короткий перелік латинських висловів, які використовуються в міжнародній практиці
      органів із заявою, в якому наводить ті чи інші відомості (наприклад, до правоохоронних органів з повідомленням про передбачуваний, на його думку, або вчинений або підготовлюваний злочин), але ці відомості в ході їх перевірки не знайшли підтвердження, дане обставина сама по собі не може служити підставою для притягнення цієї особи до цивільно-правової відповідальності, передбаченої
  2.  3.3. Частноправовая уніфікація і lex mercatoria
      органи управління, зумовило не тільки появу нових регуляторів відповідних відносин, але і оформлення таких відносин у рамках міжнародного економічного права. Виникла ситуація, коли має місце укладання діагонального угоди, або State developing contract, регулювання ж його відбувається не в рамках міжнародного приватноправового регулювання, а шляхом виділення підгалузі
  3.  12.3. Інші органи забезпечення безпеки
      органи зовнішньої розвідки: - Служби зовнішньої розвідки РФ - в політичній, економічній, військово-стратегічної, науково-технічної та екологічній сферах, сфері шифрувальної, засекреченим і інших видах спеціального зв'язку з використанням радіоелектронних-'тронних засобів зв'язку за межами Російської Федерації, а також в частині забезпечення безпеки установ і громадян Російської Федерації за кордоном
  4.  36.2. Система і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування в галузі культури і мистецтва
      органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Для розгляду наукових рекомендацій та пропозицій щодо головних напрямів розвитку культури, обговорення найважливіших програм та інших питань у Мінкультури України може створюватися вчена рада, інші консультативні та дорадчі органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Міністр. На місцевому
  5.  44.1. Організаційно-правові засади управління зовнішніми зносинами
      органи зовнішніх відносин на дві окремі групи: - центральні органи зовнішніх відносин держави; - закордонні органи зовнішніх відносин держави. У свою чергу група центральних органів поділяється ще на дві групи: - органи загальнополітичного керівництва, чий статус визначається Конституцією України; - органи спеціальних (галузевих, відомчих) відносин України з іншими
  6.  1. Загальні питання застосування методу уніфікованого матеріально-правового регулювання
      органи [325]. Можна також згадати наступні історичні спроби ухвалення об'ємного міжнародної угоди, яке мало б обов'язковий характер для що у ньому держав. У 1957 р. Німецьке товариство по захисту іноземних інвестицій опублікувало проект кодексу, озаглавлений «Міжнародна конвенція про взаємний захист приватних майнових
  7.  Примітки
      органи (спеціалізовані установи) ООН: ЮНКТАД, ЮНІДО, ПРООН. 327 Детальніше див: Ашавскш Б.Н., Валько Н. ТНК - частнокапиталистические міжнародні монополії / / Радянська держава і право. 1981. № 3. С. 78. 328 Детальніше див: Осмінін Б.І. Міжнародно-правова регламентація діяльності транснаціональних корпорацій
  8.  § 1. Банківська система. Правове становище кредитних організацій
      органи, а також Банк Росії. Після відкликання ліцензії банківська діяльність кредитної організації припиняється і сама кредитна організація повинна бути припинена. Якщо кредитна організація, у якої відкликана ліцензія на здійснення банківських операцій, не в змозі повністю задовольнити вимоги кредиторів, її ліквідація проводиться тільки в порядку визнання даної кредитної
  9.  ПРОГРАМА КУРСУ "ГРОМАДЯНСЬКЕ ПРАВО"
      зовнішнього вигляду, зображення, тілесну недоторканність, охорону життя і здоров'я, здорове довкілля. Цивільно-правова охорона таємниці особистого життя громадян. Поняття, зміст та цивільно-правова охорона прав громадянина на недоторканність житла, на особисту документацію, на таємницю особистого життя. Розділ VIII. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ І ДОГОВОРИ Тема 29. Загальні положення
  10.  § 3. Використання зарубіжного досвіду правової охорони навколишнього середовища
      органи з пропозиціями, заявами та скаргами з питань навколишнього середовища, в тому числі до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної порушеннями екологічного законодавства; обов'язки суспільства, держави консультуватися зі своїми громадянами з питань їх природного благополуччя. У прийнятій Російською Федерацією в 1991 р. Декларації прав і свобод людини передбачається право
загрузка...

загрузка...
енциклопедія  бешбармак  яловичина  кабачки  начинка