| Головна |
| « Попередня | Наступна » | |
44.1. Організаційно-правові засади управління зовнішніми зносинами |
||
|
Конституція України в ст. 18 визначає, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримки мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за общеопределенним принципам і нормам міжнародного права3. 2 липня 1993 г, Верховна Рада України схвалила «Основні напрями зовнішньої політики України» в яких, зокрема, зазначається, що зовнішня політика України спрямована на виконання найголовніших завдань створення і розвитку України як незалежної демократичної держави , таких як: забезпечення стабільності міжнародного становища України; збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів; включення національного господарства у світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, її юридичних і фізичних осіб за кордоном ; створення умов для підтримання контактів із зарубіжними українцями і вихідцями з України, надання їм допомоги згідно з міжнародним правом; поширення в світі образу України як надійного і передбачуваного партнера. З метою визначення основних принципів зовнішньої політики України та розвитку її дипломатичної служби був прийнятий ряд відповідних законів і нормативних актів, які стосуються різних аспектів здійснення Україною своєї зовнішньої політики, повноважень і завдань державних органів України. 1 Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429. 2 Там же. - 1991. - № 38. - Ст. 502. 3 Конституція України: прийнятя на п'ятій Сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - К, 1996. Серед них надолужити відзначити: «Декларацію про державний суверенітет України» від 16 червня 1990 р.1, «Акт про незалежність України» від 24 серпня 1991 р. 2, Положення «Про дипломатичному представництві України за кордоном »1992 р.3, Положення« Про Міністерство закордонних справ »від 3 квітня 1999 із змінами та доповненнями, внесеними Указом Президента України від 14 вересня 2000 года4, Закон України« Про дипломатичну службу »від 20 вересня 2001 г.5, Консульський статут України від 2 квітня 1994 г.6 Все це дозволяє сьогодні стверджувати, що в Україні вже створена досить розвинена нормативно-правова база для ефективного здійснення зовнішньої політики. Віддаючи данину справедливості потрібно сказати, що Україна як союзна республіка СРСР майже одна з усіх республік, мала своє зовнішньополітичне відомство, яке, як по суті, так і за формою, відігравало незначну роль в існуючій тоді політичної системі. У радянські часи Міністерство закордонних справ УРСР мало лише чотири зарубіжних представництва, і ті при міжнародних організаціях: у Нью-Йорку, Парижі, Женеві, що було майже єдиним каналом здійснення Української РСР своєю міжнародно-правової діяльності в багатосторонній дипломатії. Незважаючи на це, відомство давало велику користь, особливо в накопиченні досвіду зовнішньополітичних відносин з іншими державами світу. Цікаві дані з цього питання призводить ректор Дипломатичної академії професор Б. І. Гуменюк у своїй праці «Основи дипломатичної та консульської служби» 7. На початок 90-х років Міністерство закордонних справ України налічувало 156 осіб, з яких лише 97 були дипломатами, решта - адміністративно-технічний та допоміжний персонал. Станом на 1 січня 1997 р. Україну як незалежну державу визнали 154 країни світу, 138 з них встановили з нею дипломатичні відносини, 58 іноземних держав відкрили свої посольства, посли 41 країни світу виконують свої функції в Україні за сумісництвом, три країни представлені почесними консулами. В Україні відкрито 8 представництв 1 Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429. 2 Там же. - 1991. - № 38. - Ст. 502. 3 Голос України. - 1993. - 26 червня. 4 Офіційний вісник України. - 1999. - № 14. - Ст. 550. 5 Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 5. - Ст. 29. 6 Інформаційно-довідковий бюлетень з консульських питань. - К., 1996. - С. 68-86. 7 Гуменюк Б. І. Основи діпломатічної та консульської служби. - К., 1998. - Ст. 4-6. Провідних міжнародних організацій, одне генеральне консульство, одне представництво військового аташе. Сьогодні в 67 країнах Україна відкрила 50 посольств, 8 генеральних консульств, 8 постійних представництв при міжнародних організаціях, в яких працює більш ніж 955 чоловік, і в центральному апараті - 545 чоловік. Україна стала членом 40 міжнародних міжурядових організацій, зокрема ОБСЄ, Ради Європи, ЧЕС, ЦЄІ, що свідчить про те, що Україна проводить гнучку і збалансовану політику в напрямку розвитку двосторонніх міжнародних відносин, розширенні участі в європейському регіональному співробітництві, співробітництва в рамках СНД і членства в інших міжнародних організаціях. Україна реалізує свою зовнішню політику грунтуючись на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, Статусу ООН, Гельсінського заключного акту, Паризької хартії для Нової Європи, та інших документів ОБСЄ. При цьому основною вимогою у здійсненні зовнішньої політики є найбільш повна і найбільш ефективна реалізація стратегічних, геополітичних, економічних, регіональних і локальних інтересів України. Україна проводить виважену, послідовну та цілеспрямовану зовнішньополітичну діяльність. Основні напрямки її зовнішньої політики в цілому залишаються незмінними з часу проголошення незалежності в 1991 році. Україна послідовно і неухильно будує свою зовнішню політику на основі беззастережного дотримання принципів міжнародного права, Статуту ООН та інших міжнародно-правових актів. Позиція нашої держави закріплена в схвалених Верховною Радою 2 липня 1993 р. «Основних напрямах зовнішньої політики України», що є концептуальним документом, на якому базується і розвивається зовнішньополітична діяльність України. На даному етапі можна визначити такі три основні напрями зовнішньої політики України: 1) розвиток двосторонніх міждержавних відносин; 2) європейська та євроатлантична інтеграція; 3) багатостороння дипломатія. У двосторонніх відносинах пріоритетними є два напрямки діяльності української дипломатії: відносини з сусідніми країнами, відносини зі стратегічно важливими партнерами і впливовими державами світу. Європейська та євроатлантична інтеграція в першу чергу означає: подальше політичне та інституційне зближення з Європейським Союзом і еволюційне просування до кінцевої мети інтеграції України - входженню до Європейського Союзу; адаптування українського законодавства до норм Європейського Союзу та Ради Європи як ключовий інтеграційний елемент; поглиблення відносин України з НАТО як однією з основних складових всеохоплюючої системи європейської стабільності та безпеки. В рамках багатосторонньої дипломатії можна виділити такі пріоритетні напрями зовнішньополітичної діяльності: забезпечення ефективної участі держави в діяльності міжнародних організацій; налагодження ефективного регіонального та субрегіонального співробітництва, посилення ролі України в регіональних та субрегіональних організаційних форумах і об'єднаннях; активізація діяльності під багатосторонніх домовленостях в галузі роззброєння, в т. ч. ядерного, заходів довіри, у миротворчих та міроподдержівающіх операціях, безпечних режимах і контрольних механізмах. Політична функція, яку здійснює держава, розділяється на внутрішню і зовнішньополітичну діяльність. Визначальною є внутрішньополітична діяльність, оскільки якраз вона закріплює відповідні суспільні відносини, державний лад, визначає основні принципи функціонування всієї державної структури і є основним політичним засобом існування та зміцнення державної влади. Зовнішня політика України, як політика будь-якої держави, підпорядкована її внутрішньополітичним цілям. Будь-яка країна не зможе довго підтримувати свій авторитет на міжнародній арені, якщо не забезпечить злагоджене та ефективне функціонування своїх внутрішніх інституцій і самостійність своєї економіки. При цьому економіка є основоположною і фактично визначає місце держави у світі, тому зовнішньополітична діяльність повинна спиратися на політично та економічно сильну державу і забезпечувати захист його інтересів. Цілі зовнішньої політики визначаються інтересами держави і, виходячи з цього, зовнішньополітична функція не може здійснюватися сама по собі, незалежно від визначальною внутрішньої діяльності, що чітко зафіксовано в Законі України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 Виходячи з цього Закону відомий фахівець в області дипломатичної діяльності держави В.О.Зорін класифікує державні органи зовнішніх відносин на дві окремі групи: - центральні органи зовнішніх відносин держави; - закордонні органи зовнішніх відносин держави. У свою чергу група центральних органів поділяється ще на дві групи: - органи загальнополітичного керівництва, чий статус визначається Конституцією України; - органи спеціальних (галузевих, відомчих) відносин України з іншими країнами. До центральних органів загальнополітичного керівництва, як визначає Конституція України, відносяться вищі законодав- тільні органи влади: Верховна Рада України; глава держави - Президент України; Кабінет Міністрів і , насамперед, Прем'єр-міністр України; Міністерство закордонних справ на чолі з міністром. Згідно ст. 85 Кбнстітуціі України до повноважень Верховної Ради України належать: визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики; затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, здійснення контролю за їх використанням; схвалення рішень про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних сил України в інші держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України; надання у встановлений законом строк згоди на обов'язковість міжнародних договорів України та денонсація міжнародних договорів України. Безпосередньо питаннями зовнішньої політики у Верховній Раді України займається Комітет у закордонних справах і зв'язках з СНД. Враховуючи, що Верховна Рада України має сесійну характер, вона не може вирішувати питання постійного представництва держави в міжнародних організаціях і керівництва ними, а також безперервне керівництво зовнішньою політикою, яке здійснюється цілодобово і не може перериватися ні на мить. Ряд традиційних повноважень покладається тільки на главу держави, наприклад: - призначення і звільнення послів і посланців; - прийняття вірчі і відкличні грамоти акредитованих в державі послів і посланників іноземних держав; - безпосередньо зустрічається, веде листування та переговори з главами інших держав, і представляє країну з усіх питань зовнішніх відносин. Згідно ст. 102 Конституції України «Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина ». Конкретні повноваження Президента України містить ст. 106 Конституції України. Так Президент України: звертається з посланням до народу та із щорічним і позачерговим посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України, представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України, приймає рішення про визнання іноземних держав, призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав, вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних сил України у разі збройної агресії проти України, присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання, а також класні чини. Повсякденне оперативне керівництво у сфері зовнішньої політики покладено на Кабінет Міністрів України, який не тільки намічає основні напрями в цій роботі, а організовує і контролює виконання прийнятих зовнішньополітичних рішень. Так, згідно з п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Безпосередньо керівництво зовнішньополітичними діями і дипломатичною службою держави Уряд здійснює через Міністерство закордонних справ, керівникові якого Уряд дає прямі доручення і стежить за їх виконанням. |
||
| « Попередня | Наступна » | |
|
|
||
Інформація, релевантна "44.1. Організаційно-правові засади управління зовнішніми зносинами" |
||
|
||